Листи кохання

Шень Цінцю сміявся. Так гарно, що аж до ямочек на щічках. Сміявся та посміхався. Але не йому. А цій, гуй його дери, псині.

Так, Лю Цінге ревновав. Да так, що кожного вечора писав листи кохання, маючи надію, що колись вони все ж таки дійдуть до адресата. Виводивши кожний ієрогліф, писав про те, як він кохає свого Шеня. Писав про те, як він жити без нього не може. Про те, що з ним станеться без нього. А він, все ще вважав його своїм найближчим другом.

***

– Мій дорогоцінний чоловік, – демон із таким бархатним та рідним голосом підійшов до чоловіка. – тобі передали листа.

Мужчина, якого окликнули, поспішив поглянути на свого чоловіка, тим самим відриваючись від купи бумаг.

–  Від кого?

– Тут немає підписа.

Шень Цінцю взяв із простягнутих до нього рук конверта. Відкривши його, він швидко почав читати. Його очі іноді перескакували через строчку.

Він усміхнувся. Сложивши декілька разів листа та розірвавши його на дрібні шматочки, Повелитель піка мистецтв лише промовив:

– Я сам викину.

Авжеж він давно знав о почуттях Лю Цінге до нього. Але він ніколи не відповість йому взаємністю. По-перше, в нього вже є чоловік, а крутити романи за його спиною він не стане. По-друге, для нього Лорд піка Байчжань назавжди буде лишень другом.

***

Осінь наступного року була пречудова. Вона була така яскрава, що аж очей не відірвати! 

Цінцю разом із Бінхе повільно прогулювались по піку, розмовляючи про своє.

– Учителю, – до них швидко підбіг один з учнів Піка Цінцзін. – цей лист адресован вам.

Шень лишень обронив незацікавлене “Мгм” та взяв з рук свого учня конверт. Як тіки він побачив сам лист, вчитель одразу ж передав його тому, хто його приніс. 

– Я не хочу це читати. Йди й виброси у смітник.

З першого ж погляду було зрозуміло про що то від кого цей лист. Ох, як же він не міг не впізнати почерк свого Лю-шиді!

– Вчителю? – до нього звернувся Бінхе, коли помітив, що його чоловік прирос до землі думаючи про своє.

– Нічого, Бінхе. – тільки й відповів Цінцю. – Ходім.

Вони продовжили прогулку. І все ж таки осінь була чудова.

***

За п’ять років у житті подружжя мало що змінилося. Ло Бінхе все також кохав свого чоловіка, як і Шень Цінцю кохав його. Після того осіннього випадку листів більше не було. Жодного листа за останні роки. Лю-шиді він теж вже не бачив.

“Вибач, Лю-шиді, але для мене ти – друг. Найкращий друг.” – із теплотою говорив собі Юань.

Це літо виявилося таким гарячим, що в бамбуковій хижині було дуже душно. Горний Лорд підійшов до вікна аби його відкрити. На підвіконні, з зовнішньої сторони, лежав лист, а поруч із ним його віяло, яке він загубив нещодавно. Шень лише зітхнув. Він думав, що кохання Лю Цінге вже пройшло. Але, як виявилося, все було навпаки.

Цінцю все ж таки бере листа та уважно читає його. Ієрогліфи були такими чіткими та прекрасними по-своєму, що його шисюн міг позавидувати, бо документи, які здає йому їх бойовий шиді, дуже складно прочитати.

Це був вірш. Дуже гарний вірш про кохання.

Шень знову зітхнув. Встав на свого меча та полетів на пік Ста битв, маючи надію все чітко прояснити.

***

Промайнуло десять років. Цілих десять років із моменту, як перший лист потрапив до рук людини з Піка мистецтв, а тепер на землі лежав вже перший сніг.

Сидячи у своєму будиночку, Шень Цінцю неквапливо пив вечірній чай. Він із задоволенням стежив, як Ло Бінхе добавляв дров до вогнища. 

Стук-стук

Вони обидва повернулись на звук. Хтось стукав у двері.

– Ну й кого це там принесло. – скривившись сказав Бінхе.

– Я сам відчиню, Бінхе.

Підійшовши до дверей та відкривши заслонку, він побачив на порозі Юе Ціньюаня із блідим як сама смерть лицем.

– Шисюн, що трапилось? – Шень перелякався. Що трапилось? Чому його дорогоцінний шисюн виглядає так? Напад демонів? Та ні, про таке й думати забудь, вони сюди й на кілометр вже не підійдуть.

– Шиді… – Глава школи все ніяк не міг впоратися зі своїми думками. – Нашого шиді, голови Піка Байджань, Лю Цінге більше немає з нами. Він помер.

Помер. Це слово крутилося в голові Шень Юаня. Здавалося, що це слово було єдиним, яке витало у цьому маленькому будиночку.

***

Тепер, стоячи посеред кімнати колишнього глави піка Ста битв, Шень не міг повірити в те, що трапилося. Шень Цінцю, голова піка Ціньцзінь вперше жалів. Жалів про той час, коли він бачив Лю Цінге кожен день. Як вони разом пили чай. Як Лю-шиді завжди перемагав його у спарингу, хоча й піддавався.

Ян Їсюань, а тепер вже голова піку та його шиді, тихенько підійшов до нього із запечатаним конвертом у руках.

– Вчитель просив вам передати, а потім…

– Можеш не закінувати. – Юань простягнув руку до його останнього листа. – Вельми дякую.

Він взяв до рук листа. Складалося таке враження, що ось, він сидить у своєму домі, як десять років тому і читає його перший лист.

“Цілую тебе в останній раз. Цілую ніжно-ніжно, зовсім тихим, безгрішним поцілунком.”