Лисиця

Багато. Нестерпно багато ворогів наступало на рідні землі близ Дніпра широкого. Ніхто не знав, що буде далі, люди вільні зібралися, та й стали собі проживати, та й землю обороняти.

Прийшов час обирати нового гетьмана, та вибору не дав зовсім підступний цар і послав керувати сильним військом великого чоловіка. Що за гетьман – та хто зна, козаки вже насторожилися й почали думати якби протистояти в нерівному бою з царською лялькою. Ходили чутки, що тут щось не так, що багатій той насправді українського роду, але козаків це не дуже тішило. Головним пліткарем виявився козак середніх літ, який працював в ковальні. Ім’я йому було Володимир “Глузливий” через його образлмві жарти до інших. Самого себе він вважав майже ідеальним, іронічно, що він хотів бути гетьманом, але кляті московити підіслали свого гетьмана. З цього приводу він і почав мститися слухами. Павлу добряче попадало від коваля за його спиною. Сказати прямо не вистачало сміливості, а гетьманське місце так і марилося бідолашному.

Недовіра відчулася з самого початку. Гетьман Скоропадський відразу зрозумів, що вірити йому не хочуть, хоч і старалися його слухати. Через його відлюдькуватий характер почали козаченьки говорити, що гетьман їх чорт поганий, та ще й магією займається. Звісно, складно було в то повірити, та хміль брав своє і змушував задумуватися чи це так, чи ні. Були й сумніви щодо зовнішності Павла: білий як сніг, та ще й не посміхається майже ніколи. Навіть на це старшини знайшли відповідь, що насправді він чаклун, що п’є життя з молодих хлопаків.

Сам чоловік намагався боронити свою таємницю, хто він є і навіщо саме його послали. Він був лисом. Білим лисом, котрий щось постійно думає пухнастою макітрою, спостерігаючи за людьми. Абсолютно завжди помічали незвичайного звіра, тож було не дивно, що його багато хто намагався погладити та зачесати. Не любив він, щоб занадто багато уваги йому було як лисиці, тож часто кусав у відповідь на ласку від теплих рук. Звісно ж, нікому на коліна не приходив і точно не сміявся, саме тому його й запам’ятали як дивну лисицю, що бродить вечорами біля хат та дерев’яного шинку.

На фоні царевих сватів Павло здавався якщо не самим, то одним з найкращих варіантів, аби вгамувати сильних і духом, і руками чоловіків. Настав час перевтілитися, настало свято Івана Купала. Він дав собі обіцянку, що спитає обов’язково в дівок там, та й духів, чого чекати, хотілося навіть трохи про себе послухати, тому йому потрібно було скинути козачий людський одяг та перевтілитися поки час не сплинув. Аби дізнатися свою нелегку долю, потрібно було в ліс йти, що був за великими осиковими ворітьми. Багато хто з січовиків знали про ті хащі, балачка була про те, що там духи лісові живуть і краще їх не тривожити. Вже ж, хитричка продовжила свою путь до створінь. Хай навіть і ціна візиту буде великою, та йому хотілося знати, що було і буде.

Підійшовши до кремезного дуба, він почув як листя шумить і шумить голосно так, а на дворі ні вітриночки. Тут і зрозумів він, що явився до нього перший володар земель цих. Шум ліниво вийшов з-за дерева, подивився і спитав в лисиці:

– Ти ж не просто лисиця, чи не так? – листя заговорило чоловічим голосом. Здалося, наче з ним балакав старий мудрець, який знає все про всіх. – Тож навіщо прийшов? Ти порушив мій спокій, ким би ти не був. – продовжив спокійно той і дух вмить схилився до лисиці.

– Прийшов, аби знати більше. Відуне, чи не могли б ви сказати мені, що мене чекає? – відповів Павло та сів перед лісною старійшиною.

В одну мить лісничий розігнувся, встав, і став дивитися на характерника з великим подивом. Ще ніхто, навіть безсмертні, не просили його про таке. Створіння насупило брови і почухало свою густу довгу бороду з лози. Він знав, що стародавні руни вкажуть на майбутнє, та все ж краще було спитати в нявок.

– Чоловіче, краще йти тобі до нявок, дівчата знають більше, аніж я. Принеси їм вінок з чарзілля, тоді і відповідь знайдеш. – знов зашелестів той.

– Де мені того зілля дістати?

– Сам знайдеш. Думки підкажуть.

Саме зараз Павло й зрозумів, що ця ніч зоряна буде довгою. Але треба було поспішати, допоки чарзілля цвіло та манило.