Леді Нуар і Містер Баг: перша поява.

POV Автор

Закінчились два уроки. А це час на обідній перерив.

Адріан і Ніно сіли за вільний стіл. Дівчата сіли за сусідній столик. Після обіду,  Адріан дістав із портфелю коробку макарун.  Запах випічки вчули навіть Марінет з Алею. Аля не стерпіла, і підійшла до хлопців.
-Ммм… Що це так пахне?-спитала Аля.

-Свіжоспечені макаруни.-відповів Адріан.

-Ой, вибачте, що без привітання, мене звати Аля, а вас як?

-Адріан Агрест.

-Ніно Лайф.

-Так ти Адріан, син Габріеля?-з подивом сказала Аля.

-Будь ласка, не згадуйте про мого батька при мені.

-Вибач, якщо чимсь образила.

-Можеш не вибачатись, ти ж не винна, це моє особисте.
Марінет слухала їхню розмову. Вона з жалем дивилась на Адріана.
-Можеш розповісти, що сталось?

Адріан видихнув.
-Вам можна. Все почалось відтоді, як моя мама … зникла рік тому. З того часу батька як підмінили. Він перестав мною цікавитись. Але вчора він взагалі був сам не свій. Якщо ж раніше він раніше хова би повертався в мою сторону, то вчора він мене просто не заміщав.

У Адріана на очах з’явились сльози.

Марінет не стерпіла, і кинулась обнімаються Адріана.
-Мені жаль, тебе Адріан, на жаль, чи на щастя, я не зможу відчути себе на твоїм місці. Знай, ти можеш нам довіряти, якщо потрібна допомога то звертайся.

Адріан, м’яко кажучи, був у шоці. Дівчина, про яку він думав, його щойно обійняла. Сльози продовжували текти, але це були тепер не сльози від горя, а від радості.

-Дякую вам! -єдине, що зміг сказати Адріан.

Продзвенів дзвінок. Їм всім пора йти на уроки.

Закінчився і третій урок, і четвертий. Інших на щастя не було через свято. Всім пора додому. Всі вийшли зі школи. Але, як на зло почав падати дощ. До Марінет подзвонили.
-Алло, доню, на жаль до школи ніхто не приїде. Машина зламалась. І ще, ми з татом завтра маєм їхати в Лондон. Нас не буде місяць.

-Алло, гаразд.

-Добре, бувай, цілуєм.

-Я вас також.

POV Марінет

Цей клятий дощ! Ну чому саме зараз? Ще й машина як на зло зламалась. І що мені робити? Заді я почула голос Поля:

-Сідай до мене в машину, підвеземо тебе.

-Ні. Не потрібна мені твоя допомога!

-Ну чому ж так грубо?

-Поль, зрозумій, мені нічого від тебе не треба. І взагалі, я маю тобі дещо сказати. Між нами ніколи нічого не буде! Думаю, я ясно виразилась!?

-Але чого?

-Через тебе самого! Тепер бувай.

-Ах ти! Ну то добре, я то ж знаю, ти ще переді мною вибачишся!
Я йому нічого не відповіла. Аля пішла ще після 3 уроку, бо їй стало погано, Полю я відмовила. І що тепер робити? Ще й цей клятий дощ!
-Марінет, ти що тут робиш сама?

До мене заговорив Адріан. Я не могла йому нічого сказати, тому що це були дрібниці, ще подумає, що я як Поль.

-Не соромся. Як ти мені сказала в школі, ти можеш мені довіряти. Розкажи, я допоможу.

Я все розказала. Він промовчав і протягнув мені парасолю.
-Що? Навіщо? Ти ж сам промокнеш зараз до нитки!

-Я ж казав, що допоможу, а за мене не переживай. Мені до пекарні, тобто додому, зовсім близько.
-Дд-дякую. Я бачила його очі, вони були сповнені радістю, як і посмішка.

-Бувай- сказав він мені.

-Бувай!- і я йому в відповідь помахала.

Він пішов. Я ще досі стояла. Але я досі не знаю, що робити, але тепер інший вибір. Або йти до себе, або піти до Адріана, щоб йому не було так скучно вдома!? Марінет, думай! Думай! Агрх. До чорта мозок, послухаюсь серця, а серце вказувало йти за Адріаном. Я побігла.

Так, пекарня вроді тут. Так. Хм, вивіска «закрито». Може варто постукати?

Кінець POV Марінет.

POV Адріан

Я віддав Марі свою парасолю, все ж не дуже хочеться дивитись за тим, як вона мокне. Я чимдуж забіг в дім. Пішов в свою кімнату. Вирішив сісти за стіл, і подивитись у вікно. Але дещо на столі відволікло мою увагу. Це була шкатулка! Невже подарок від батька? Та ні, не може бути. Це не в його стилі. Я відкрив шкатулку. Ааа, що це за створінння?

-Тихо, не кричи!-сказало воно мені!

-Ти вмієш говорити?

-Всі квамі вміють говорити!

-Ти квамі, але я про вас нічого не знаю.

-Це й не дивно, єдиний хто знає про нас, це ті хто володіють нами. І підкоряємося ми своєму хазяїну і хранителю!

-Хранителю?

-Кожний раз одне і тоже. Давай по-швидкому, мене звати Тіккі, квамі створення. Цей перстень чарівний. Коли ти промовиш чарівні слова, то за допомогою цього перстня й мене, ти перетворишся на супергероя. Найбільше люблю солодощі! Твоя суперсила це «супершанс», коли ж ти промовиш це слово, то тобі випаде предмет, завдяки якому ти маєш здолати лиходія і спіймати акуму. Після супершансу у тебе буде 5 хв до трансформації! Про те що ти супергерой, можуть знати твої близькі, звісно, якщо ти захочеш їм про це розповісти. Щоб перетворитися ти маєш сказати «Тіккі, цятки» або «Тіккі, трансформація». Все зрозуміло?

-Начебто та. Але навіщо супергероя Парижу? Тут ще нічого не було.
-Саме так, не було, але буде.

-Звідки така впевненість?

-Це довга історія, але якщо коротко, то один квамі загубився, і його знайшли в Парижі, але він потрапив у злі руки. За допомогою нього Бражник хоче отримати мене і Плагга.
-Для чого це все?

-Він хоче отримати абсолютну силу, а щоб її получити треба об’єднати талісмани мене і Плагга. І ти не маєш ні в якім разі віддати свій талісман.
-Добре Тіккі, але що робити з цим квамі?

-З Плаггом? Тобі сам хранитель доручив завдання, знайти собі напарника і вручити йому цей талісман. Напарник має бути людиною, якому ти можеш повністю довіряти.

-Тіккі, я зрозумів. Стоп, ти це чула? Хтось у двері постукав. Але ж пекарня закрита, тому це не купці, хто б це міг бути?
-Хто б це не був, мені варто сховатись. Раптом це Бражник тебе знайшов.

-Я піду провірю.
Я спустився, і побачив, що це Марінет! Що вона тут робить?

-Марі, що ти тут робиш? Давай швидше заходь!

Я її обняв.

-Я не хотіла тебе лишати самотнім. Я сама не знаю, але щось мені підказало, що я маю прийти до тебе.
-Я теж думав, що далі буду сам. Але сталась одна несподіванка, ходи покажу.

Ми піднялись в мою кімнату.
-Тіккі виходь. Я знаю, що робити з Плаггом.

-Що? Тіккі? Хто така Тіккі?

Вона прилетіла. Марінет перелякалася. То не дивно, вона ж ще ні разу не бачила квамі.

-Марінет, не бійся, я квамі. Магічна істота, яка нічого поганого не зробить. -сказала Тіккі.

Настала моя черга говорити.

-Марінет, ти лиш не бійся. Ти казала, що можу тобі довіряти. Так от, ці істоти перетворюють людей в супергероїв. Тіккі-мій квамі. І в мене до тебе одне діло. Бачиш ті сережки? Надінь їх.

Вона їх наділа, і звідти вилетів чорний квамі у вигляді кота.
-Марінет,-продовжив я-Чи готова ти стати героїнею Парижа? Чи готова битись проти Бражника? Чи готова стати моїм напарником?

Кінець POV Адріан

POV Автор.
Після хвилини роздумів, Марі погодилась. Адріан був радим. Плагг розповів усе Марі.
POV Марінет.
-Готова трансформуватись?
-Готова! Плагг, кігті!

Адріан також трансформувався.
-Думаю нам варто придумати собі назви.

-Ти правий, Адріан, чур я Леді Нуар!

-Тоді я—Містер Баг!