Ласка

Прибирання.

При-би-ран-ня.

Десять літер, чотири склади, а скільки болю та здавлених стогонів, що виражають весь спектр емоцій від цього заняття. Хоча, на когось думки про прибирання жах зовсім не наводять, навіть навпаки – чудова можливість навести лад, відволіктися від поганих роздумів і знайти давно втрачені та забуті речі (колишнього однокласника чи мертвого хом’ячка, наприклад).

Цим “кимось” точно не був містер Ґолд, а точніше – Румпельштильцхен. Темний чаклун, який полюбляв усілякі магічні штучки, ненавидів прибиратися у своїй крамниці, тому завжди підтримував порядок, щоб не доводилося витрачати час на… те, чим зараз займалася Бель, яка зі сяючими очима питала звідки в нього та чи інша річ. Він спостерігає як вона перебирає і очищає від пилу старовинні предмети і ловить себе на думці, що красивіше за неї нічого немає ні в його ломбарді, ні в цьому місті, ні взагалі в цілому світі. Він посміхається своїм думкам, поліруючи набалдашник тростини.

– Коли ти востаннє відкривав цю шафу? – Чоловік озирнувся, але Бель не побачив. Судячи з сяючих чистотою дорогоцінних предметів в одній із шаф, дівчина вже була в іншій кімнаті. Зазирнувши всередину, Ґолд побачив Бель, яка чхала від пилу і розмахувала вологою ганчірочкою, намагаючись розігнати пил у приміщенні, яке й без того давно не провітрювали. Румпельштильцхен притулився головою до одвірку, лагідно посміхаючись. Здається, він остаточно збожеволів.

– Я взагалі вже багато часу не заходив сюди, якщо хочеш знати – маг, кульгаючи, підійшов ближче до Бель.

– Тоді навіщо тобі ціле приміщення з однією лише шафою? – Дівчина, чхаючи, попрямувала до вікна і відкрила його. Кімнатку залило сонячне світло, перетворюючи порошинки на крихти золота, які кружляли в потоці свіжого повітря.

– Склад непотрібу, який не має або не здатен мати чари. – Він знизав плечима. – Я планував все це пустити на експерименти по створенню магічних артефактів, але руки не дійшли. – чоловік пробігся очима по полицях шафи, перевіряючи, чи не завалялися на них зачаровані штучки чи холодна зброя. Переконавшись, що нічого небезпечного для Бель тут немає, він продовжив: – Тож ти можеш спокійно проводити тут все до ладу, це безпечна частина мого ломбарду. – Румпельштильцхен поцілував її у скроню і повернувся в підсобку.

Бель встала навшпиньки і потягнулася до коробки, що стояла на верхній поличці. Здувши з неї шар пилу, дівчина почала протирати поверхню виробу – знахідка виявилася різьбленою дерев’яною скринькою з кількома синіми камінцями. Відкривши її, Бель побачила на червоній оксамитовій подушці річ куди ціннішу.

***

Погода була напрочуд сонячною. То тут то там лунало цвірінькання і чувся передзвін тонких голосів фей. Весняний вітерець розносив ніжні аромати перших квітів, кружляв у танці з пелюстками, а коли залітав у приміщення, бавився зі шторами.

Бель вже тиждень жила у відведених їй покоях. Саме покої, а не темниця – простора кімната з широкими вікнами, важкими шторами, великим ліжком та чималою шафою, що нагадувала пухку тітоньку. Дівчина, одягнена у довгу зелену сукню, сиділа біля дзеркала і розчісувала каштанове волосся, наспівуючи якусь мелодію.

Румпельштильцхен прямував до кімнати служниці з наміром нагадати про свій від’їзд – наближалася масштабна і дуже вигідна угода, тому він був змушений залишити замок. Маг хотів зайти до кімнати, двері якої були трохи відчинені, але завмер, відкривши рота від здивування – Бель розчісувала волосся. На срібному гребінці мерехтіли сапфіри, рубіни та смарагди. Промені ранкового сонця викривлялися на гранях дорогоцінного каміння, залишаючи на волоссі дівчини відблиски всіх кольорів веселки. Чоловік проковтнув ком, що раптово утворився в горлі. Бель відклала гребінець і почала заплітатися: прямий проділ, закрутити тонкий джгут з одного боку, поступово додати підхвати… Румпельштильцхен зачаровано спостерігав за рухами її пальців. Закріпивши один готовий, дівчина зробила такий самий елемент зачіски і заплела косу, з’єднавши кінці джгутів разом. Маг шумно видихнув, несподівано виявивши, що затамував подих. Оглянувши себе в дзеркалі, Бель залишилася задоволена результатом і, усміхнувшись до свого відображення, попрямувала до виходу з кімнати. Темний забарився, але встиг швидко клацнути тремтячими пальцями – він зник у пурпуровому димі якраз вчасно. Опинившись у своїй лабораторії, Румпельштильцхен сперся долонями на стіл з колбами і рвано дихав, намагаючись вгамувати шалений стукіт серця. Гул віддавався у вухах, голова була зовсім порожня – перед очима була лише дівчина, яка заплітала волосся.

Бель подала йому чай у зал. Маг водив землистого кольору долонями в повітрі, роблячи нотатки на чарівному пергаменті. Пурпурний дим не тільки не давав паперу впасти на стіл, а й дозволяв чоловікові потайки дивитись на дівчину. Він розглядав її зачіску – з голови не виходило ранкове видовище. Румпельштильцхен примружився і ледве помітно поворухнув кігтистими пальцями – біля основи косички Белль з’явився бант з атласної стрічки. Чаклун задумливо нахилив голову вбік, спостерігаючи за зміною кольору прикраси. Широко посміхнувшись, він одним ковтком допив чай. Маг зіскочив зі свого місця, згорнув пергамент і, таки нагадавши дівчині про свій від’їзд, зник у пурпуровому диму.

Ввечері Бель здивовано розглядала стрічку в тон своєї сукні, яку вона дістала зі зачіски.

Румпельштильцхен щоранку вигадував привід зайти до неї в кімнату – від “Душа моя, не забудь протерти мій чарівний кришталь і принести соломи для прядки” до “Я п’ю чай з двома ложками цукру, пам’ятай про це”, аби подивитися як вона розчісує волосся. А потім взагалі припинив знаходити виправдування і просто приходив дивитися, як вона заплітається, підглядаючи в дверну щілину. Маг кусав свої чорні пазурі, відчуваючи майже біль від бажання торкнутися її волосся. Він стежив як крізь зубчики гребеня проходили завиті каштанові пасма, стаючи рівними і відразу знову перетворюючись на пружні кучері. Бачив, як Бель спритно заплітає коси, збирає низький хвостик і робить джгутики. За сніданком він уважно розглядав її зачіску і іноді робив жартівливий комплімент, спостерігаючи за чарівним рум’янцем і навіть не здогадуючись – його ранкові візити не залишилися непоміченими.

***

– Чи можу я попросити тебе про послугу?

Румпельштильцхен пряв золоті нитки у бібліотеці, де вона читала йому чергову казку. Чомусь робота йшла набагато швидше, коли дівчина була поруч.

– Все має свою ціну, пам’ятаєш? Нічого не дається просто так, моя радість. – ласкаво відповів маг, ніби повчаючи дитину. Тим не менш, він припинив своє заняття і підняв очі на дівчину, що сиділа поруч у кріслі. – Що бажаєш?

Бель опустила очі і звично закусила губу, ховаючи усмішку.

– Ти не міг би заплести мені волосся?

Темний здивувався. Здавалося, повітря одним ударом вибили з легенів. Він дивився на дівчину широко розплющеними очима, не вірячи вухам.

– Перепрошую?

Красуня тихенько засміялася.

– Ти подарував мені стрічку для волосся. Мені здається, тобі варто спробувати зробити зачіску з її допомогою. – Не дочекавшись відповіді, вона дістала зі складок світлої рожевої сукні гребінь і чарівну стрічку. Віддавши їх магу, Бель присіла біля його ніг. Той здивовано подивився на пряму спину дівчини і розпущене густе каштанове волосся. Шумно видихнувши, він нерішуче торкнувся гребнем верхівки.

– Я можу вирвати тобі волосся, тож потім не скаржся, що не попереджав. – Румпельштильцхен почув, як вона видала смішок.

– І в що мені це станеться? – з удаваним жахом запитала дівчина, відчуваючи акуратні дотики гребінця.

– Пограємо у гру “Мої питання – твої відповіді”. – Маг повів носом, розрізняючи квітковий запах її волосся. – Отже, перше питання. Звідки у тебе цей гребінець?

– Це подарунок матері. Єдине нагадування про неї, яке завжди зі мною. – Бель крадькома зморгнула сльози. – Чоловік продовжував розчісувати каштанові пасма.

– Що з нею сталося? – тихо запитав Румпельштильцхен.

– Убита орками. Вона захистила мене ціною свого життя. – Дівчина тихенько схлипнула.

– Коли вона тобі його подарувала? – Продовжив розпитування чарівник, заплітаючи дівчині косу, одного разу помічену в русалки.

– На день народження. Разом із книжкою. Вона привчила мене до читання і навчила заплітати волосся. – вона сумно усміхнулася світлим спогадам про матір.

– Він зовсім не чарівний. Душа моя, ця річ так само красива, як і марна. Хочеш укласти угоду, і я насичу твій гребінь магією? – Чоловік відверто насолоджувався процесом плетіння, він хіба що не муркотів. Його голос звично переходив на вереск упереміш зі хихиканням.

– Ні, дякую, не варто. Ця річ дорога мені, я хочу залишити її незмінною. – Бель мліла від дотиків мага до свого волосся. Вона повела плечима від мурашок, коли кігті чоловіка випадково торкнулися шкіри її голови. Румпельштильцхен зав’язав на кінці “риб’ячого хвоста” стрічку, і вона прийняла світло-рожевий колір.

– Ну і даремно. – Шепнув він їй на вухо, від чого дівчина смикнулася. Чарівник посміхнувся і відсторонився, вголос продовживши: – Приймай роботу, люба, можеш не дякувати!

Бель підвелася і доторкнулася до коси. Маг ляснув у долоні. Попереду та ззаду в повітрі зависли два дзеркала. Вона захоплено розглядала зачіску.

– Яке незвичайне плетіння. Де ти навчився?

– Так, бачив таку в однієї знайомої. – Чоловік не стримав ніжної усмішки, спостерігаючи за непідробною радістю Бель.

– Дякую, зачіска чудова. – Вона з усмішкою підійшла до нього. – Навчиш мене таке заплітати?

– Можливо… – Румпельштильцхен опустив голову нижче й понизив голос – …якщо ти маєш, що запропонувати натомість.

– Думаю, ми домовимось. – так само тихо відповіла Бель і піднялася навшпиньки. Чаклун усміхнувся і накрив її губи своїми.

***

Містер Ґолд закінчив чистити останній з мечів у своїй великій колекції. Він поклав його у футляр і поставив на місце. Тепер головне приміщення ломбарду сяяло чистотою. Чоловік, спираючись на тростину, зайшов у підсобку, де залишив дівчину.

– Бель, я закінчив. Можемо йти … – Він заглянув усередину і нікого не побачив. Кімната була чистою та прибраною. Його перервав жіночий голос, що доносився з невеликої кімнатки ломбарду.

– Я тут.

Румпельштильцхен попрямував у бік житлового приміщення. Дівчина сиділа на ліжку зі скринькою в руках.

– Знайшла щось цікаве? – маг глянув на дерев’яну коробку.

– Можеш сам подивитись. – Вона простягла чоловікові скриньку, у звичному жесті закусуючи губу. Румпельштильцхен відкинув кришку і обімлів. На червоній оксамитовій подушці лежав срібний гребінь, прикрашений сапфірами, рубінами та смарагдами. Він підняв на неї очі.

– Зробиш мені ласку?