лаванда

Величезний палац неймовірно виділявся серед оточуючих його будинків своїм розміром і викликом, що кричав ізаселявся в душі після першого ж погляду на будівлю. Статуї ідеально виточених людей у ​​позах, подібних до виру вітру або спадщини героя, що наслідують шедеври античності, що стоять біля воріт і входу, відображалися у склівисоких вікон. Деякі білі фігури сховалися серед одиноких дерев, виділяючись яскравими плямами крізь листя, але гармонійно зливаючись з ним в єднанні мистецтва та природи. Ліпнина на стінах будинку, що розташувалася по всьому периметру завитками і подобами колон, мало не зарозуміло дивилася на будь-кого, хто відчиняв двері зі світлого дерева.

На ручку металевого молотка для дверей опустилася рука з трохи випираючою гострою кісточкою кисті і тонкою шкірою, крізь яку з легкістю можна було побачити блакитні потоки вен та судин. Два тихих, пронизаних строгістю стука — і двері відчинилися, показавши гостю радісного власника будинку, що, засяявши, ледь не захлопав у долоні, побачивши обличчя з гострими вилицями і тонкими вустами. Чоловік напіввклонився і відступив назад, запрошуючи юнака широким жестом руки, даючи можливість зайти до палацу.

Грандмайстер змінив блискучий золотими іскрами сюртук на довгий плащ такого ж кольору, що спадає і відбиває будь-який рух у відзеркаленні паркету, плавно пливе по його поверхні, подібно до лебедя. Навіть у такому незначному місці, як передпокій, Ен Дві Гаст зумів майстерно висловитися та продемонструвати свій нестандартний смак — на протилежній від входу стіні висіла картина, що викликала своєю яскравістю та незвичайним посилом обурення більшості художників та критиків, а плямисті, крапкові візерунки на килимі та стінах. мали схожий відтінок, властивий чомусь бурхливому та непостійному.

— Ти прийшов так скоро, чудове створіння, — голос чоловіка звучав дуже мелодійно, ніби ледь відчутний для слуху серпанок нот, що обрамляють повітряні, але надзвичайно потужні у своєму акустичному звучанні п’єси Ліста чи Брамса. Грандмайстер легко посміхався, зігнувши края вуст. — Я такий радий тобі, твоїй присутності.

— Минув тиждень, — юнак зняв чорний, розшитий золотими візерунками сюртук і повісив його на гачок витонченої вішалки, залишившись у тонкій вільній сорочці жовто-рожевого кольору з рюшами на кшталт жабо, що розташувалися під коміром, і прямі чорні брюки з акомпанементом лакованих туфель. — Не так уже й скоро.

— Тиждень — мізерний термін, це зовсім мало. Лише сім днів, — спокійно простягнув Ен Дві Гаст і, розвернувшись, попрямував до кімнати, прохід у яку знаходився якраз поряд зі скандальною картиною, жестом покликавши за собою Лафейсона, що насупився після останніх слів чоловіка, але слухняно пішов за ним.

— В такому випадку, я можу приходити раз на кілька місяців… — почав юнак, смакуючи прохолодними нотками в інтонації голосу, здатними покритися інеєм бутон пурпурової гвоздики, який би при цьому видав тихий тріск,супроводжений жалісним стоном болю.

– Ні-ні, не варто! — вигукнув Грандмайстер, обернувшись на гостя і виставивши руки в примирливому жесті, намагаючись заспокоїти цим рухом хвилю його невдоволення, здатну спалити ауру спокою навколо нього. — Адже ти можеш пропустити стільки захоплюючих подій, які відбуваються лише тут. Ось, наприклад, зараз до моєї колекції потрапила пляшка вина минулого століття. Хіба не приголомшливо? Сподіваюся, хоч алкоголь ти вживаєш, хоч трохи, інакше ти відрізняєшся від інших надто сильно, а це у нас не цінується в такому руслі.

— Суспільство не любить не шаблонних людей. На жаль, я про це знаю і дуже засмучений цим фактом. У чому сенс наслідувати абсолютно кожного? Адже практично через це і з’явився цей огидний реалізм, — Локі кивнув, сідаючи на диван з оббивкою гірчичного кольору, на який вказав власник будинку. Вираз його обличчя здалеку нагадував крайнє роздратування, викликане власними словами, ніби жах викликала одна їхня вимова. — Але від вина я відмовитись не смію. Не суперечити ж твердженням Хаяма.

– Абсолютно правильно, мій хлопчику. Не втомлююся вражатись твоєму дивовижному інтелекту, просто краса! Невже ти маг чи чародій, що продав душу заради такої проникливої ​​мови та пронизливих думок? — тихо засміявся Ен Дві Гаст. Він узяв келих, що стояв на журнальному столику, і наповнив його яскраво-червоною рідиною з трохи запиленої пляшки, матеріал якої на дотик нагадував камінь, а потім подав напій юнакові. — Не сказав би, що люблю творчість Хаяма, але вираз прекрасний, захоплююсь тобою.

— Був би я радий стати магом і володіти стихіями чи іншими явищами, але ж ми щойно говорили про реалізм, а раніше Ви взагалі стверджували, що він для нас необхідний, тож мріям моїм збутися не судилося. Дякую, — Локі прийняв келих з рук чоловіка, що опустився на сидіння, криво посміхнувшись, приховуючи блиск задоволеного погляду. Він вдихнув солодкий аромат алкоголю, що струмився цівкою, дурманячи голову, і зробив невеликий ковток, прикривши очі. Юнак пробував подібні напої вкрай рідко, тому відчуття тепла, що розросталося по всьому тілу, змусило його глибоко зітхнути, намагаючись звикнути до незвично приємного почуття. — Це дуже смачно, Грандмайстере.

— Ти цілком міг би володіти магією і в нашому нікчемному світі. Просто вона була б трохи слабшою і діяла на ментальному рівні, — Ен Дві Гаст радісно хмикнув, відпиваючи з келиха, що тільки-но наповнився, відчуваючикожну проявляючу нотку солодкуватого смаку. — Так, я цього і очікував. Чудове відчуття. Не уявляю, як можна відмовлятися від нього все життя. Якби не принципи, я б користувався цим щодня.

— Думаю, такою підсвідомою магією я володію і так, — Лафейсон кинув на Грандмастера хитрий погляд, трохи примружившись для більшого ефекту, створюючи враження людини з неймовірною владою та зміїними звичками. — І з радістю б скористався нею, щоб знищити всі вбиваючі, смертельні речі у Вашому домі, інакше коли-небудь Ви і справді зірветесь і падете в моїх очах.

— Не сумніваюся, мій хлопчику, не сумніваюся, — господар палацу знову засміявся, а через секунду спустошив келих, подібно до спраглих вмираючих страждальців, що перебувають під тортурами залежності до відсутньої води. — Ти володієш нею щомиті, причому так професійно, що я не виходжу зі стану захоплення, а зловживати благами не можу й зовсім.

Локі розплився в посмішці, опустивши темно-зелені очі, розквітаючи наївною радістю від бажаної похвали, цінність якої була вищою за будь-які вина будь-якого століття. Чи не дитяче тріумфування заполонило його душу, не даючи посмішці зникнути ні на мить. Погляд його зачепився за блискучу золотом табакерку, що стояла на краю столика, ріжучи очі вихором квітів.

— Я можу?.. — юнак показав рукою на коробочку. Спробувати щось нове, про що він знав лише з негативних слів брата чи захоплених промов інших аристократів, здавалося вже не таким ризикованим, а неймовірно цікавим.

– Чому б і ні? — Ен Дві Гаст подав табакерку Лафейсону, з цікавістю поглядаючи в його очі. Юнак створював враження людини, що виділяється, але підкоряється правилам, для якої будь-який необережний рух дорівнював тортурам, позапідконтрольним і ганебним. Але ніяк не бачилося в ньому раніше цієї краплі бунтарства, так потрібної кожному порядному члену світського суспільства, і коли вона раптом проявилася, заявила про свої права, Ен Дві Гаст зареготав з надією десь глибоко всередині. — Але ти, здається, був проти цього засобу.

— Не бачу особливого сенсу в тютюні. Він лише псує легені, а психіку відновити достатньо не здатний. Та й смак у нього, напевно, огидний, адже це суміш трав, – Локі відкинувся на спинку дивана, вдихнувши насичений запах, розбавлений відтінком м’яти. Зіниці його трохи розширилися, створюючи ілюзію темряви, що поглинає красу єства. Від незвички серце забилося частіше, благаючи власника дихати хоч трохи частіше. Хлопець розстебнув два верхні гудзика сорочки, трохи відкриваючи бліду шию, щоб позбутися нав’язливого почуття тепла, що контрастувало зі звичним холодом.

Грандмайстра з усіх боків обвиває аура загадковості, приваблива, потужніша за силу грошей або розваг, адже якщо і в грошах, і в розвагах все максимально просто і примітивно, то його потрібно вивчити, вбрати його манери, вичерпати нескінченне море цинізму, що прикриває сумну філософію. Ен Дві Гаст викликав безмежнийінтерес вже в той момент, коли вперше постав погляду, виділився одним своїм виглядом, а потім, через деякий час, вразив думками, які не повинні б жити у свідомості такої спотвореної на вигляд людини. А потім розбещеність змінилася образом покровителя, всезнаючого, всесильного, з теплою усмішкою і уважним поглядом, здатним помітити найдрібнішу деталь, з руками, готовими прийняти, а потім запанувати в нескінченній безодні.

— Особливого сенсу немає ні в чому. Хіба ти його знайдеш у цьому ж вині? Чи у деревах? Чи у мистецтві? Чи у суспільстві? Його немає ніде, ні в одному міліметрі якогось предмета в нашому світі. Та й у нас самих немає сенсу, не знаходиш? Але ми тут, живі, насолоджуємося всім, чим тільки можна. Сенс лише в цьому, прекрасне створення, лише в цьому.

По кімнаті вперше розлився щирий сміх юнака. Локи сміється жовтими тюльпанами, яскравішими за будь-яку зірку, ароматнішими за троянди та лілії, ніжнішими за умиротворену поверхню води. Квіти розпускаються все більше з кожною миттю, доки посмішка панує на його обличчі. Навряд чи у всьому Всесвіті знайшовся б звук, що зміг би стати конкурентом переливів веселощів Лафейсона, і Грандмайстер просто завмер, прислухаючись до динамічних відтінків та експресії, порівнянної зі штрихами в етюдах Шопена. Локі сам подібний до квітки, пелюстки якої розкриваються поступово, повільно-повільно, відкриваючи не очікувані однотонні кольори, а нові особистості та всесвіти, якщо постаратися розглянути їх.

Ен Дві Гаст нахилився зовсім трохи, з краплею здивування в океані захоплення вдивляючись у хвилі, що проходили по зеленій райдужці очей. Сміх із атмосферою жовтих тюльпанів припинився, але залишилася усмішка, не стримана, а широка та розслаблена, як залишився і солодкий аромат суміші відтінків старовинного вина та квітів. Грандмайстер провів великим пальцем по щоці юнака, акуратно, ніби по пелюстці, боячись розірвати тонку і ніжну тканину, а потім невловимо торкнувся губами до його холодних вуст, лише на мить. Запах тюльпанів змішався з ароматом акації, що вже розпустилася.