Фанфіки українською мовою

    Різкий ривок на рівні живота вирвав його зі сну, і Гаррі різко сів. Навколо піднявся стовп пилу, гострий кутик уперся в стегно. Гаррі закашлявся і здивовано глянув на валізу, з якою спав в обіймах. Що за маячня? Він спантеличено відсунув валізу від себе, потім повільно підняв голову і вирішив, що продовжує спати. Чи, може, він у видіннях Волдеморта? Але немає неприємних відчуттів, що супроводжують видіння. Гаррі прочистив горло. Ні, це явно не голос Редла.

    Він сидів на кам’яній підлозі у величезній порожній залі. Висока стеля губилася в темряві, штори на одному з вузьких вікон були розсунуті, і в приміщення проникало світло майже повного місяця. Гаррі підвівся, ще раз озирнувся, але темрява в залі приховувала обстанову. Залишалося сподіватися, що він не в гостях у Волдеморта.

    Гей! Є хто-небудь? з бравадою, що з головою видавала страх, гукнув він.

    Відлуння його голосу застрибало по стінах, злетівши під саму стелю. Гаррі здалося, що будинок або, швидше, замок дрібно, ледве вловимо затремтів. І раптом спалахнули всі смолоскипи на стінах. Гаррі примружився від яскравого світла, міцніше стиснувши в руці чарівну паличку, і вичікувально дивився на масивні двостулкові двері, прикрашені, як здалося йому першої миті, величезним кованим кільцем. Придивившись уважніше, Гаррі зрозумів, що це уроборос змія, яка кусає власний хвіст. Він напружено чекав, але двері так і не відчинилися. Господарі явно не збиралися показуватися гостеві. Гаразд. Що робити? І як він взагалі сюди потрапив?

    Гаррі ще раз озирнувся. Поруч із валізою валявся старомодний кишеньковий годинник із ланцюжком. Він підняв його і розкрив. Секундна стрілка не рухалася. Гаррі перевернув годинник і з подивом виявив на зворотному боці ініціали батька. Він провів по них пальцем напис забрижився і змінився на «Г. Дж. П.»

    Он як, пробурмотів Гаррі.

    Отже, це і є загадковий маєток Поттерів, в який не допускали сторонніх. Гаррі ще раз з підозрою глянув на двері зміїна символіка завжди змушувала його насторожитися і озирнувся. Позаду нього на всю стіну розкинулася ліпнина у вигляді дерева, гілки й корені якого символізували членів роду. У Ґримовому Лігві теж було таке у так званій Церемоніальній залі. Гаррі піднявся сходами на невелике підвищення біля дерева. Він засвітив чарівну паличку, щоб краще роздивитися. Всюди було прізвище Певерел. Гаррі забігав очима по дереву. Певерел, Певерел, Певерел. Він підняв паличку вище, шукаючи своє прізвище. І нарешті знайшов його. Ближче до верхівки дерева були троє братів. В одного з них дітей не було, в другого золотиста гілочка зв’язувала дочку з Нероном Ґонтом (тут серце Гаррі пропустило удар) і від них тяглися ще два покоління Ґонтів. А от у дочки останнього не було золотистої гілочки, від неї тяглася тільки срібляста гілка з ім’ям Джозеф Поттер і це був, найімовірніше, прадід Гаррі. Позашлюбний син.

    Гаррі постояв у ступорі. Гілка Поттерів закінчувалася ним самим, а друга лінія роду очікувано обривалася на Томі Ярволоді Редлі. Неможливо. Гаррі присів біля самого коріння дерева. Звідки взялися оці Певерели? Він здивовано розкрив рота. Син Салазара Слизерина був одружений із дочкою Ґодріка Ґрифіндора! Від них тяглися ще два покоління Слизеринів, а потім прізвище непояснимо змінилося на Певерел.

    Гаррі відступив від дерева і довго витріщався на нього, наче чекаючи, поки гілки складуться у слово «Жарт». Чого, звісно, не відбулося. Отже, вони з безносим далекі родичі. Втім, тут і Блеки затесалися — така собі Дорея в дівоцтві Блек була його бабцею. Гаррі спробував пригадати гобелен Блеків. Що там говорив Сіріус? Брати Блеки, попри вік, були внучатими племінниками Гаррі чи щось таке. У цих родинних зв’язках чорт ногу зломить. Гаррі ще раз зиркнув на ім’я Редла, а тоді замислився над тим, хто й навіщо відправив його сюди. Ну, відправив, мабуть, професор Дамблдор. Тільки що його змусило? Він не збирався пускати Гаррі в його маєток до повноліття. Якщо тільки… Гаррі відкрив валізу і витяг звідти Карту Мародерів. Прошепотів заповітну фразу і побачив, що крапки з іменами учнів метушаться у вежі Ґрифіндора, а крапки з іменами професорів мчать до шкільних гуртожитків. Щось відбувається. Гаррі уважно оглянув Карту і похолов: з кабінету директора вийшла цятка, підписана «Рудолфус Лестранж», а точка з іменем Дамблдора поступово розтанула. Тільки не це! Гаррі схопив наскрізне дзеркало, проте докричатися до Сіріуса йому не вдалося. Прокляття! Як йому вибратися з цього замку?

    Він підскочив до вікна і виглянув назовні. Навколо, скільки сягав зір, тяглася гола рівнина, освітлена мертвотно-блідим сяйвом місяця. Ну чому він ще не вміє роз’являтися? Яким чином він міг повернутися до Гоґвортсу? Гаррі скуйовдив собі волосся. Є ще порошок флу! Він зробив крок, але вчасно згадав, що камінна мережа школи закрита о такій порі. І з летиключем туди не потрапиш, навіть якби він умів їх робити.

    Чорт! Гаррі розлючено тупнув ногою.

    Він ще якийсь час стояв на місці, сподіваючись, що на нього зійде осяяння, але зрештою стомлено опустився на запилюжену підлогу під стіною. Трохи розчистивши закляттям навколо себе, він узяв у руки Карту Мародерів. Нічого не залишалося, окрім як слідкувати за подіями по Карті й час від часу намагатися докричатись до Сіріуса.

    Незабаром Гаррі дійшов висновку, що в його житті ще не було такої болісної ночі. Він стежив за пересуваннями своїх друзів, за тим, як вони зіштовхуються зі Смертежерами. Коли після чергової такої зустрічі цятка з іменем Стелли завмерла нерухомо, Гаррі відчув справжній жах.

    Сіріусе! закричав він у дзеркало. Сіріусе!

    З дзеркала на нього дивилося власне обличчя, а цяточка Стелли почала миготіти.

    Сіріусе! ще раз спробував Гаррі.

    Тільки не це. Це не може бути правдою. Так не має бути. Перед очима в нього проносилися спогади. Стелла на весіллі батьків з яскраво-червоною помадою і квітами у волоссі, червоніє від келиху вина. Стелла на тренуванні з мокрим від поту волоссям, захекана, але радісно усміхнена. Стелла на гігантських каблах, аж вища за нього, тупцяє до Гоґсміду так легко, наче народилася в тих туфлях. І сміється. Завжди сміється.

    На Карті поруч зі Стеллою з’явився Мелфой. Гаррі завмер. Майже хвилину крапки були зовсім поруч. Що там той козел робить? Нарешті цятка з його іменем рушила далі. Трохи згодом до Стелли приєдналися Візлі і вони теж пішли, трохи розминувшись з Герміоною. Мелфой зцілив її? Гаррі пригадав, як руки Драко дивно сяяли при зціленні Ґойла. Зазвичай зцілювальні чари працюють дещо не так.

    Жаль було, що Герміона розминулася зі Стеллою, бо вона вже якийсь час ходила сама і Гаррі це непокоїло. Перед тим Герміона вже було розминулася з Реґулусом — схоже, сховалася, що було дуже доречно, бо Блек чомусь шастав у компанії Беллатриси й ще кількох Смертежерів. Потім втік від них. І ще від кількох.

    Зрештою Сіріус, Реґулус, Талія, Стелла, Люпин і сім’я Візлі зібралися разом і побігли. Цятка з іменем Стелли повсякчас їх гальмувала, а Реґулус якоїсь миті взагалі відділився. Гаррі знову пошукав поглядом Герміону і серце боляче стиснулося — вона була зі Смертежерами. Чорт-чорт-чорт, вони спіймали її! З усе більшим жахом Гаррі дивився, як вона (і сраний Мелфой теж, до речі) спускається у двір школи. Десь на півдорозі за цією чималою компанією почав хвостом рухатися Реґулус. Гаррі закусив нижню губу і перелічив Смертежерів і своїх однокурсників. Ох, він не уявляв, як Блеку вдасться її витягнути звідти. А коли до двору вийшла цятка, підписана «Том Ярволод Редл», Гаррі зрозумів, що сподівання на порятунок Герміони марні. Там же був і Снейп. І Морров. Він уже без жодної надії спостерігав, як безліч Смертежерів товчуться у дворі. Сіріус з компанією тим часом зник з Карти, а Реґулус сидів в якійсь схованці і, як гадав Гаррі, спостерігав.

    А потім Смертежери зникли. Здається, таки пороз’являлися просто звідти. І Герміона з ними. Гаррі отупіло дивився, як Реґулус побродив туди-сюди і теж зник.

    Пф. Ну. Її не вбили. Принаймні поки що. Гаррі так і сидів над Картою, не помічаючи, як світає.

    Гей, малий, Гаррі, ти там? — почувся з дзеркала голос Сіріуса.

    ***

    Їхній відступ був суцільною ганьбою. Стелла майже одразу вперлася, вимагаючи знайти ще й Герміону, і Сіріусу довелося приєднатися до Талії, щоб тягнути дочку силою. Щойно він відпустив рукав Реґулуса, той вручив меча Ремусу і злиняв. Якого біса?! Сіріусу було гидко, але довелося зробити це. Втекти, щоб Стелла точно була в безпеці. Зрештою, Реґулус уже дорослий і сам за себе відповідає, хай там що він вигадав. Бодай Рона і Джіні старші Візлі вгамували, натиснувши на родинні почуття — Біла відчутно поранили напівобернені перевертні, тож Молі благала молодших все ж таки нікуди не бігти.

    З чималими зусиллями (бо Стелла відбивалася й дряпалася всю дорогу) вони таки добралися до кімнати на вимогу і роз’явилися ще з тунелю. Роз’являтися з тісних замкнутих просторів дещо небезпечно і Артура Візлі таки трохи розщепило, але іншого вибору вони не мали. У Ґримовому Лігві Сіріус нарешті зміг відпустити Стеллу і негайно почув:

    Ненавиджу вас!

    Вази на столах задрижали й луснули. Дочка люто блиснула на них з Талією очима. Схоже, етап безумовної любові до новонабутого тата минув.

    Ви кляті сцикуни! — і Стелла побігла плакати на самоті.

    У тебе навіть палички не було, відьмо року, кого б ти врятувала! — заволала Талія їй у спину.

    Кіт Герміони видряпався з рук Джіні, нашипів на них усіх щось триповерхове і майнув за Стеллою.

    Сіріус поглянув на Талію. Та метала блискавки сірими очима, щоки в неї розчервонілися від гніву.

    Не треба було це говорити, — пробурмотіла вона радше до себе.

    Сіріус згадав слова бабусі Меланії «Ох, виховувати блеченя — то є каторжна праця, повірте». Це вона кокетливо відповідала на питання, чому в неї такі чарівні діти й онуки. Може, це було й не кокетство, а, так би мовити, Меланія змирилася з долею. Сіріус тільки зараз почав осягати, яка Стелла свавільна. І дещо їбонута, як і всі в їхній сімейці. Лють і гордощі часто затьмарювали їм розум, просто з якогось моменту більшість Блеків навчалися приховувати це у товаристві, от і все. Та він добре знав це скажене голодне почуття, яке прокидається, коли інші роблять не по-твоєму. Навіть якщо ці інші керуються здоровим глуздом, на відміну від тебе.

    Молі увімкнула радіо, вочевидь, намагаючись робити вигляд, що зовсім не була свідком незручної сцени. Порожнє шипіння по всіх хвилях. Молі припинила крутити ручку і постукала пальцями по приймачу.

    А коли ми зможемо повернутися до замку і, ну, пошукати Герміону? — спитав Рон.

    Відповіді ніхто не мав. Сіріус почухав за вухом — прогіркле відчуття поразки наче нашіптувало, що він лузер, — і витягнув наскрізне дзеркало.

    Гей, малий, Гаррі, ти там? — гукнув він.

    Гаррі миттю показався і не встиг Сіріус спитати, як він, випалив:

    Смертежери забрали Герміону з собою!

    Візлі дружно ахнули, Молі опустилася б на підлогу, та котрийсь домовик, що незримо стежив за ними, чарами підсунув крісло. Молі навіть не помітила цього.

    Сіріус скуйовдив волосся. Він тупо не знав, що тепер робити.

    А ти де, Гаррі? — спитала Талія.

    Я в маєтку Поттерів.

    Сіріус присвиснув. Поки він стояв стовпом, думаючи, як витягнути звідти Гаррі, який не вмів роз’являтися, Талія організувала надання допомоги пораненим Візлі.

    Камінна мережа? — запропонував Рон.

    Просто капітан Очевидність.

    Вона під контролем Смертежерів, Рональде, — зверхньо сказав до нього Персі Візлі.

    Може, хай Гаррі створить собі летиключ? — запропонувала Джіні.

    Ні-ні, — замахав руками Артур. — Міністерство ж в руках Смертежерів, вам уже сказали, і артефакт, яким забезпечується нагляд за магією неповнолітніх, теж.

    Сіріус подумав над цим.

    Гадаю, маєток Поттерів достатньо старий, щоб там було вдосталь магії у стінах, яка просто глушить собою все несанкціоноване, — розважив він і проінструктував Гаррі, як створити летиключ.

    Появи похресника він чекав з певною тривогою. А раптом він помилився і Гаррі таки можна відстежити? Сіріус вийшов зустрічати його за брамою Лігва.

    Як ми визволимо Герміону? — одразу як з’явився, спитав Гаррі.

    Сіріус стиснув губи. Не факт, що вона ще жива. З іншого боку, вона ж Снейп. Може, її батя якось викрутиться. Може, у безносого буде гарний настрій. От тільки гарний для чого? Щоб вліпити їй Мітку? Сіріус зрозумів, що для Герміони найкраще буде брехати, нібито вона завжди хотіла бути Смертежеркою. А ще краще, якщо вона має такі самі здібності до ментальної магії, як Снейп.

    Ходімо всередину, поміркуємо там, — все, що зміг сказати Сіріус.

    Чекай, я маю дещо тобі розповісти, — не поспішав Гаррі. — Про свій маєток.

    І він розказав йому абсолютно божевільні речі про свою спорідненість з Редлом. Сіріус навіть не намагався осягнути це. Хоча такий стан справ пояснював хоча б парселмову.

    Як думаєш, Дамблдор знав? — занепокоєно спитав Гаррі.

    Сіріус здвигнув плечима.

    Він ніби не міг потрапити до твого маєтку, а загалом, — він плеснув Гаррі по плечу, — родичів не вибирають, не вішай носа.

    Гаррі видушив посмішку. У руці він тримав Карту мародерів.

    А ти часом не звернув уваги, що там робив Реґулус? — спитав Сіріус. Він втомився і не міг надовго зосередити увагу на одній темі.

    Він, здається, трохи стежив за тим, як Смертежери вели з собою Герміону, — сказав Гаррі. — А коли зникли, то він, певно, теж роз’явився. Ну, він ні з ким не бився, то навряд чи це він, кгм, вмер.

    Сіріус знову кивнув, дещо спантеличений поведінкою брата. Втім, він знав, де той зараз має бути.

    Гаразд, іди всередину, — сказав Сіріус похреснику, — а я швидко провідаю Реґа.

    За кілька хвилин він уже був на площі Ґримо. Чим ближче до Реґулусової кімнати, тим холодніше ставало, тож Сіріус не особливо здивувався, що двері йому не піддались. Довелося налягти плечем і десь з третього поштовху двері прочинилися, а згори посипалися скалки криги. Сіріус зітхнув, випустивши з рота білу пару, й оглянув затягнуту кіркою льоду та інею кімнату. Дуже драматично. Вперше таке сталося, коли ця здібність Реґулуса проявилася — йому було шість і батько за щось відлупашив його закляттями як кончений. Тоді крига прослизнула в шпарини дверей і решта Блеків помітили, вже коли льодом обвішаний був сходовий майданчик. Взагалі тоді Оріон і Вальбурга мало не розлучилися, бо батя перегнув палицю зі своїми покараннями. Вдруге Реґулус влаштував собі крижаний кокон, коли вмер дід Арктур. Сіріус ніколи не розумів, чому Реґулус так любив діда, бо вони з батьком обоє були поціновувачами фізичних покарань нащадків.

    Аїде, ви дозволите смертному увійти у ваше царство і потім вийти живим? — поцікавився Сіріус.

    Справи були настільки кепські, що Реґулус не став ані іронізувати, ані огризатися у відповідь. Просто промовчав. Червоний рівень зажури. Ще б зрозуміти, чому. Сіріус ступив на хрустку кірку льоду. Тут і справді бракує тільки пса Ґрима при дверях, щоб скосплеїти Аїдове царство як слід. Він позирнув на стелю і зайняв позицію поміж бурульок. Реґулус лежав спиною до дверей, обхопивши себе руками.

    Агов, — Сіріус ненавидів усі ці розмови по душах і взагалі Реґулус був для нього занадто ніжною пташечкою. Але тепер не лишилося нікого, з ким малий міг би поговорити про свої турботи, і треба якось виконати обов’язок нормального старшого брата.

    Він подивився на скулену спину Реґулуса. Отже, кгм, це інфернії на нього так вплинули?

    То що трапилося? — Сіріус схрестив руки на грудях і зіщулився. Холодно, блін.

    Не дочекавшись відповіді (це бісило), він додав:

    Ми знищили ще один горокракс і втекли від безносого. Ми сьогодні просто щасливчики й видатні борці зі злом.

    Мовчанка. Сіріус поміркував над розповіддю Гаррі про маршрут Реґулуса по Гоґвортсу.

    Лишилося тільки визволити Герміону, — невпевнено проказав він, бо дуже сумнівався, що Реґулус хандрить через неї.

    Це неможливо, і ти сам це знаєш! — несподівано крикнув той і навіть на мить повернувся, щоб обдарувати його зневажливим поглядом. — Її або вб’ють нахуй, або Мітку поставлять. І те, і те однакове лайно!

    Сіріус приголомшено розкрив рота. Це реально через Герміону. Реґулус знову відвернувся до стіни. Бурулька відкололася і впала біля Сіріуса. Ем, здається, він багато чого пропустив. Коли це Герміона встигла стати малому така дорога? Сіріус знову оглянув крижані володіння брата. Відьмо Моргано, аж така дорога! Раніше він взагалі думав, що Реґулус не сильно цікавиться дівчатами. Типу нащо любити когось, коли можна милуватися в дзеркало на офігенного себе?

    Ми щось придумаємо, — натомість цілком упевнено сказав Сіріус і ледве втримав язика, аби не пожартувати щось про те, щоб нагодувати її гранатовими зернятами і вона вже точно більше нікуди не ділася. Менше стьобу, більше розуміння — якось так поводяться правильні старші брати.

    Реґулус тільки шмигнув носом. Він там хоч не плаче? Втішання зарюмсаних юнаків точно виходить за межі компетенції Сіріуса.

    Знаю, в це важко повірити, але, — він панічно шукав правильні слова, — але ми з тобою ще не бували в одній команді в цій війні. Тому тепер, я думаю, Редлу пизда.

    Сіріус навіть трохи вірив у те, що говорить. Кілька хвилин минули в тому ж журливому мовчанні, а тоді він спробував спрямувати енергію Реґулуса в конструктивніше русло:

    От, наприклад, знаю неймовірне. Гаррі виявився родичем Редла, прикинь?

    Спочатку Реґулус ніяк не відреагував, та потім видушив без будь-якого ентузіазму:

    Нічого собі.

    Ну хоч не промовчав, це вже плюс.

    Ага, треба прикинути, як це може стати нам у пригоді.

    Реґулус поколупав покривало біля себе. Тільки його ліжко й не вкрилося кригою. Зрештою коротко зиркнув на Сіріуса, і той встигнув помітити іскру в очах молодшого. Він уже щось придумав? Блискавично, слід визнати.

    Ну, я піду назад до Лігва, а ти відпочивай, —Сіріус вирішив, що місія розради виконана. Він зробив більше, ніж умів. — Тільки не заморозь весь Лондон.

    Я подумаю, — кинув Реґулус, що було хорошим знаком.

    ***

    Коли вони роз’явилися, Смертежерка в масці знову поволокла Герміону за собою. Від помаху чарівної палички Лестранжа попереду зі скреготом відчинилися ковані ворота, і Смертежери попрямували по алеї, дерева вздовж якої видавалися зовсім занедбаними, гілки міцно переплелися над проходом, роблячи з нього тінистий тунель. Трава густо проросла крізь плити. Герміона ледве встигала переставляти ноги. У животі скрутився слизький вузол, і їй здавалося, що її отт знудить.

    Досі не вірилося, що все складається отак: у Гоґвортсі Смертежери притягнули її у внутрішній двір, туди, де був їхній з Гаррі й Роном альков для перешіптувань. І приблизно в той самий час туди підоспів Волдеморт. Настрій він мав не найкращий, а за спиною в нього, наче бинти в мумії, тягнулися напівпрозорі стрічки магії. Він сходу почав кидатися Круціатусом направо й наліво — ніби вдаряв батогом. Герміона від жаху вчепилася в чиюсь руку і не одразу це зрозуміла. Потім трохи оговталася. Блейз, чию руку вона стискала, зверхньо поглянув на неї, але чомусь не відсахнувся.

    Потім Волдеморт побачив учнів і трохи подобрішав, якщо так можна про нього сказати. Ну, настрій в нього точно поліпшився. Він втягнув повітря пласким носом.

    Радий вітати наших нових послідовників, — прошелестів він, а його величезна змія заходилася кружляти навколо Герміони й решти. — І навіть панна Снейп із нами!

    Цієї миті за спиною Волдеморта показався Северус і на мить зблід більше, ніж будь-коли. Потім ледь всміхнувся, бо на нього витріщилася купа очей соратників. На якусь частку секунди Герміона відчула, як у й без того зболену голову штирем вкрутилася чужа присутність. Вона гадки не мала, чи встиг Волдеморт щось побачити. Чи це взагалі був він, бо його увага наче перемкнулася на інших. Якийсь пан почав лопотіти про «забрати дітей додому виспатися», але Волдеморт з хижим вишкіром наказав рушати в «маєток».

    І от вони тут.

    Тіниста алея закінчилася і Герміону засліпило сонце, що вже підбилося збоку над урвищем. На самісінькому краю його стояв замок із поруйнованим крилом — схоже, частина його туди й обвалилася. Смертежерка нарешті відпустила Герміону, першою вибігла сходами і відчинила масивні двері, прикрашені уроборосом.

    Поранених понесли ліворуч, до величезної вітальні зі старими пошарпаними меблями. Останньою туди увійшла Нарциса Мелфой і зачинила стулки дверей. Решта Смертежерів поспіхом розступилися, пропускаючи Волдеморта до зали біля широких сходів нагору. Двері за ним самі собою затраснулися.

    Герміоні здалося, що рядами Смертежерів прокотилося полегшене зітхання. Вони почали знімати маски. Козою, яка волокла Герміону всю дорогу, виявилася Алекто Керроу. А рівно навпроти Герміони опинилася вона. Ґіневра Морров була навіть нижча, ніж вона собі уявляла — таки дуже схожа на тоненьку жваву куницю з хитрими блискучими очима. Вигляд вона мала значно кращий, ніж на фото з Азкабану, хоча глибокі зморшки по боках рота нікуди не поділися, а у волоссі було чимало сивини.

    Мордредові чари! — заревів якийсь Смертежер, жбурнувши свою маску об стіну. — Де?! Де зник цей хлопчисько?! Ти! — гаркнув він і за секунду опинився поряд з Герміоною.

    Він схопив її за плечі й струснув так, що Герміона мало не прикусила язика.

    Де твій дружок подівся, га?! — забризкав на неї слиною він.

    Наступної миті поряд вже були Северус і Морров. Снейп з абсолютним спокоєм пристукнув рукою по плечу здорованя.

    Забагато на себе береш, Генрі, — процідив він.

    Поки вони боролися поглядами, Герміона теж не стала чекати, натомість поклала на руки Смертежеру розпечені долоні. Той відсахнувся від неї, але нічого більше зробити не наважився.

    Усім і так зрозуміло, що Поттер у своєму маєтку, Генрі, — уїдливо кинув Снейп. — Те, що моя дочка теж це знає, погоди не робить. Ніхто, крім самого Поттера, туди потрапити не здатен. Можеш подякувати за це, — він зробив вигляд, ніби замислився, — сімейству Белли з їхнім закляттячком Небудь-де.

    Лестранж скорчила гримасу у відповідь на його знущальну посмішку.

    Друзі, не сварімося, озвався ще один Смертежер з довгим світлим волоссям, а тоді жестом запросив учнів у меншу вітальню. — Прошу сюди, діточки.

    Герміона без охоти поплелася туди.

    Несподівано бачити тебе тут, Ґрейнджеро-Снейп, — шепнув їй Нотт, крокуючи пліч-о-пліч. — Сподіваюся, ти не шпигувати надумала? У такому разі ти себе переоцінюєш.

    Обійдусь без твоїх фідбеків, — кинула Герміона.

    Ще б вона сама знала, що тут робить. Чи можна назвати це найтрагічнішим збігом у її житті? Треба було їй послухатися Снейпа. Зараз би сиділа в Ейлін, а потім її, можливо, відпустили б до друзів. А тепер що з нею буде?

    Смертежери тим часом пішли до зали Волдеморта і двері за ними знову зачинилися.

    Їх покарають, еге ж? — Паркінсон безуспішно намагалася приховати тривогу в голосі.

    Подякуйте тим, з чиєї милості Поттера не виявилося в школі, — Нотт красномовно поглянув на Герміону.

    Інші теж недобро зиркнули на неї. Певно, слід було щось сказати. Типу що насправді вона все життя мріяла стати Смертежеркою? Ніхто їй не повірить. Тож вона сиділа зі спітнілими долонями, голова боліла, а очі наче засипало піском. Її мозок сьогодні вперто відмовлявся працювати.

    Ой, Тео, граєшся у шпигунів? — раптом подав голос Мелфой. — Снейпи не знали дати нападу, яким чином вони попередили Поттера? Вдень він ще був на уроках, чи в тебе склероз?

    Презирство у голосі Драко, як завжди, було таким концентрованим, що решта слизеринців миттю охололи до теорії Нотта. Той спідлоба зиркнув на Мелфоя.

    Може, то ти їм розпиздів, — заївся Нотт.

    Може, підеш нахуй? — Мелфой навіть не заворушився у кріслі на такі заявочки.

    Та годі вам матюкатися, скільки можна повторювати! — роздратовано крикнула Паркінсон дещо гучніше, ніж вимагала ситуація.

    Серпентарій як він є. Нотт, не знайшовши серед них підтримки, сів у крісло і розвернув його спинкою до решти. Герміона трохи здивувалася, що Мелфой сказав щось, що бодай гіпотетично можна було розцінити як захист її.

    Вона витримала достатню, як їй здалося, паузу і найневиннішим тоном поцікавилася:

    А чого ми, власне, чекаємо? Що нам поставлять Мітки?

    Її мозок відмовлявся в таке вірити. Це неможливо.

    Нотт фиркнув.

    Ти такої честі не заслужила.

    Ну, це не тобі вирішувати, — вимовила Герміона, і це звучало так абсурдно. Ґрейнджер хоче Мітку. Звісно-звісно.

    Слизеринці мали дуже скептичні обличчя.

    В усяких підручниках з поп-психології, які дуже полюбляла її мама (та, що справжня, а не біологічна), постійно наголошували, що треба жити «в моменті», бути тут і зараз, а не думками в майбутніх тривогах чи минулих скорботах. От цей момент. Герміона ще ніколи не бувала настільки тут і зараз. Це легко, коли твій прогноз майбутнього (виживу чи ні?) згортається до невизначених кількох хвилин. Нікому б таке не радила.

    ***

    1976 рік

    Біль пронизав не тільки руку, але й усе тіло, і виявився настільки несподіваним і сильним, що у Регулуса підкосилися ноги, і він упав на коліна. І це здалося йому принизливим. Мітка сяяла, як розпечене залізо чарівна паличка Темного Лорда наче випалювала її на шкірі. Реґулус міцно стиснув зуби, скавулів і стримував крик, бо заволати в присутності однокурсників теж здавалося йому принизливим. А ще Рабастана Темний Лорд за крик висміяв. Реґулусу ж спочатку хотілося вразити Темного Лорда. Але тепер, стоячи перед ним на колінах і бачачи очікування в очах Темного мага, він розумів, що той саме крик почути й хоче.

    Проте Реґулус не міг дозволити собі цього. Він Блек. Вдосталь уже того, що він стоїть на колінах, а Блеки не схиляють колін ні перед ким. Та й фамільна впертість змушувала лише сильніше стиснути зуби і не піддатися.

    Нарешті Темний Лорд відпустив його руку. Реґулус насилу утримався у вертикальному положенні. Цей ритуал витягнув із нього всі сили.

    Ви виявилися таким… мовчазним, пане Блек, протягнув Темний Лорд. Дивовижа. Звідки ця витримка?

    Наш дід Арктур вбив йому в голову старомодні поняття про обов’язок і честь, скривила губи в усмішці Беллатриса.

    Насмішка в її голосі трохи здивувала й зачепила Реґулуса.

    Он як, усміхнувся Лорд. Це чудово, він обійшов Реґулуса довкола. Шляхетність духу, притаманна старій аристократії, завжди захоплювала мене. Нам варто берегти їхні традиції, їхній світогляд. Але подивіться, що відбувається довкола? Велич духу тепер не правило, а виняток із правил. При владі самі посередності, хробаки, що вилізли з іншого, чужого нам і нижчого світу. Вони не знають наших традицій, нахапаються по верхах і вважають, що мають право змінювати на свій лад те, чого не змогли осягнути через свої лінощі й обмеженість. Вони руйнують наш світ, уподібнюючи його до свого власного, плаского світу істот, для яких зрозумілі лише найнижчі тваринні інстинкти. Я скажу, що вони не мають керувати нашим світом!

    Не мають! підхопив хор голосів.

    Ті, хто не знає нашого світу, мають лише підкорятися! вигукував Темний Лорд.

    Так!!

    Слухатись!

    Так!!

    Боятися!!!

    ТАК!!!

    Реґулус здивовано підняв голову. Останній аргумент викликав особливо бурхливе захоплення. Присутні зааплодували.

    Кузина Белла не говорила про те, що маґлонароджені мають боятися і підкорятися чистокровним. Розповідаючи про Темного Лорда, вона та її чоловік стверджували, що він намагається вести з владою діалог, але бюрократи, які не бажають розлучатися зі своїми посадами, перекручують його слова та вішають на нього відповідальність за дії терористичних угруповань, які прагнуть домогтися тих самих змін надміру радикальним шляхом.

    Реґулус нарешті зібрався з силами, щоб, не похитнувшись, підвестися з колін.

    Пане Блек, ви згодні зі мною? Темний Лорд поклав руку йому на плече.

    Згоден, пробмурмотів розгублений Реґулус.

    Згоден, задоволено повторив Темний Лорд. — Як, на вашу думку, я заслуговую на те, щоб спадкоємець давнього і шляхетного роду Блек схилив переді мною коліна?

    Реґулус здивовано глянув на нього. Темний Лорд чекав відповіді, уп’явшись палаючим поглядом в його лице. І Реґулус чітко зрозумів ось чого він хоче насправді. Поклоніння. Насамперед від тих, хто є серцем магічної спільноти.

    І Реґулус міг закластися на що завгодно важливу роль тут відігравало те, що багато хто з присутніх був вищим за походженням, але, радісно забувши про це, був готовий плазувати перед Темним Лордом.

    Спадкоємцем нашого роду є Сіріус Блек, Темний Лорде, — обережно відповів Регулус. — Він би… не став схиляти коліна.

    Темний Лорд скривив губи чи то в усмішці, чи то в гримасі, та якийсь час дивився на нього. Потім засміявся, поплескавши Реґулуса по плечу.

    З вас вийде непоганий політик, пане Блек, — сказав він. Вмієте добирати слова.

    Він відійшов, але у Реґулуса виникло погане передчуття, що це далеко не остання з подібних розмов.

    Вітаю, сказала Белла.

    Регулус озирнувся на неї. Вона жадібно стежила за кожним рухом Темного Лорда. Реґулус сковтнув, відчувши себе загнаним у глухий кут. Тепер він розумів, що Міністерство не зводило наклеп на Темного Лорда та його організацію, а Беллатриса — одна з тих фанатиків, одержимих своїм ватажком. І, дивлячись, як на її обличчі проступає настільки невластивий їй вираз захоплення і якоїсь запобігливої, собачої відданості, Реґулус раптом відчув гостру огиду. Йому завжди подобалася незалежність Белли, гідність, з якою вона трималася, а зараз вона тремтіла в екстазі від того, що може слухати слова Темного Лорда, ніби від цієї людини залежало її існування, ніби нічого важливішого не було на світі.

    На якусь мить вона відволіклася, відчувши на собі пильний погляд Реґулуса, і він усміхнувся їй нейтральною усмішкою, за якою вже навчився приховувати свої почуття. Погляд Беллатриси знову метнувся до фігури Темного Лорда вона могла б прочитати в очах молодшого брата зневагу, але була надто зайнята. Вона простягла тремтячу руку і стиснула долоню Реґулуса своєю липкою і вологою від хвилювання долонею.

    Ти зробив правильний вибір, палко прошепотіла вона. Він найвеличніший з тих, що нині живуть, він… більше, ніж людина.

    Реґулус повільно повернув голову до її кумира. Цієї миті він ненавидів Беллу. Зневажав її. Дурепа. Та й сам він молодець, радий розвішувати вуха на її тупу брехню. Напевно, незліченні покоління їхніх предків перевертаються у труні від сорому за своїх нащадків.

    ***

    Ах, жінки, зітхнув Волдеморт. Пускають сльозу через будь-яку дрібницю.

    Герміона якраз витирала сльози, які мимоволі виступили на очах від болю. Паркінсон усе ще сиділа поруч і намагалася не заридати вголос. Сидячи на колінах, Герміона не могла вгамувати дрижаки. Це ж не насправжки. Входячи до цієї зали, вона вже морально приготувалася до смерті, можливо, до смерті з тортурами перед тим, але все склалося інакше. Її не розпитували ані про Гаррі, ані про її ставлення до Смертежерів.

    Її просто зробили однією з них.

    Ще вчора вона міркувала, як же Мітка діє на людину. Тепер з’ясує це на практиці. Неможливо-неможливо-неможливо. Вона намагалася не дивитися на свою затавровану руку.

    Панно Снейп, — Волдеморт простяг їй пазуристу лапу.

    Герміона подала руку і насилу підвелася.

    Повертаю вас у руки батьків, — Волдеморт підвів її до Северуса й Морров.

    Герміона дивилася в підлогу. Вона знала, що вона просто мишка, з якою кіт вирішив погратися перед тим, як з’їсти. Вона не уникнула смерті, їй просто приготували кілька кіл пекла наостанок.

    Щасливе возз’єднання сім’ї! — глузливо вигукнув Темний Лорд.

    Ніхто зі Смертежерів не засміявся — вони лише нижче схилили голови, боячись необережною поведінкою викликати нову хвилю невдоволення Хазяїна. Судячи з криків, що долинали з-за дверей, поки Герміона була у вітальні, Смертежерів покарали без пощади. Навіть Беллатриса хиталася, спираючись на руку свого чоловіка.

    Северусе, думаю, тобі варто місяць-другий посидіти вдома, — сказав Темний Лорд. — Вашій родині потрібно побути разом, надолужити втрачене, краще пізнати одне про одного.

    Так, мій Лорде, — Снейп схилив голову в легкому поклоні.

    Брат і сестра Керроу погостюють у вас, — кинув Темний Лорд. — Щоб уберегти вас від спроб наразити себе на небезпеку, — багатозначно додав він. — Будь-яку небезпеку.

    Герміона сковтнула.

    А щоб ви не нудьгували, я запропоную вам ось що, — Волдеморт окинув недобрим поглядом Смертежерів. — Традиції треба берегти навіть у такий неспокійний час. Сподіваюся, ніхто не заперечуватиме, якщо гелловінський бал цього року пройде в маєтку Принців?

    Смертежери безладним хором запевнили його у своїй лояльності.

    Чарівно, — весело озвався Темний Лорд. — Панно Снейп, вітаю, ви дасте свій перший бал.

    Герміона кивнула, дивлячись на полу його мантії. Якийсь абсурд.

    Це… велика честь для мене, — хрипко пробурмотіла вона.

    Честь для вас… — він зробив запрошувальний жест.

    Герміона від напруження повільно думала, і їй знадобився час, аби зрозуміти, що він від неї хоче.

    Мій Лорде, — додала вона і вклонилася.

    Слова далися їй важко. Всередині піднялася хвиля протесту — не хотіла вона нікого називати і визнавати «своїм» лордом. Та й взагалі нащо вона йому підігрує? І вона, і він, і всі тут знають, що це просто фарс. Проте Герміоні зараз ганебно бракувало сили духу на відкритий протест.

    Волдеморт усміхнувся.

    О, Северусе, бачу, над етикетом ви попрацювали, — підсумував він. — Що ж, хтозна, чи ми ще можемо подолати жахливий вплив маґлів на неї, — він знову пробігся поглядом по рядах Смертежерів. — На сьогодні достатньо, — вже без зміїної усмішки промовив Волдеморт. — А наші новачки поки що лишаться в мене в гостях.

    Герміону знову пройняли дрижаки (чи вона й не припиняла тремтіти?). Смертежери мало не бігом кинулися із зали, тільки батьки «новачків» стовбичили на місцях. Щось вони не дуже хочуть лишати своїх нащадків на свого Хазяїна.

    Геть! — гаркнув на них Темний Лорд.

    Герміона з відчаєм поглянула на Снейпа. Їй страшно не хотілося лишатися у замку Темного Лорда самій. Він довго дивився на неї у відповідь та зрештою мусив піти. Останньою лишилася Морров.

    Ґіневро, — всміхнувся до неї Темний Лорд. — Ти мене не зрозуміла? Я відпускаю тебе до маєтку Снейпів. Міністерство амністує тебе, щойно почнеться робочий день. Тобі вже нема чого боятися.

    Говорив він м’яко, та ясно було, що це наказ забиратися геть. Морров витиснула з себе кволу посмішку.

    Дякую вам, мій Лорде, — сказала вона і Герміона мимоволі здивувалася, який низький переливчастий голос у цієї тендітної жінки. — Просто ми ще зовсім не знайомі, — вона кинула погляд на Герміону, — я сподівалася…

    Роззнайомитеся пізніше, — відмахнувся Темний Лорд. — Йди, Ґіневро.

    Морров усе ще стояла, аж Герміона знову звернула на неї очі. Всі інші вже втекли. Ця маленька жінка посеред сірого замку найтемнішого чаклуна сучасності раптом здалася Герміоні найхоробрішою людиною, яку вона бачила за дуже довгий час. Таким бував тільки Гаррі. Незворушно готовим до будь-чого.

    Пізніше, повторила Ґіневра, ніби й не помічаючи, що гігантська зміюка погрожує їй, здійнявшись над підлогою. Гаразд, їхні з Герміоною очі знову зустрілися, пізніше.

    І вона пішла. Спокійним кроком, хоча Нагіні повзла слідом і шипіла, намагаючись поквапити її, навіть пару разів торкнулась трикутною головою подолу мантії. Плечі Морров були гордо розправлені і вона здавалася значно вищою, ніж була насправді.

     

    2 Коментаря

    1. Sep 12, '22 at 02:21

      о
      … бідна Герміона, шкода дуже шкода (

       
      1. @marihpSep 12, '22 at 12:09

        Іноді я не жалію героїв)