Кітик

АВ, де Обі-Ван одного літнього дня підібрав чарівного блакитноокого кота. Тільки кіт виявився з сюрпризом.

Літній вечір фарбував місто в медові тони – такі м’які й пастельні, ніби на картині. Липнева спека поступово змінювався на прохолоду. Місто оживало. Запахи липи змішувалися з ароматами кави, шоколаду і свіжої випічки. Втомлений від одноманітної роботи Обі-Ван – високий білявий чоловік з приємною зовнішністю – сповна насолоджувався красою, хоча сотні разів ходив цією вулицею. Додому він не поспішав. Занадто добре було тут, серед людей, чиї голоси заспокійливо діяли на чоловіка. Кенобі розглядав кафе з великою критою терасою і думав: чи не зайти туди на чашку кави? Хоч якось відволіктися від роботи. Чоловік з нетерпінням чекав відпустки, яка повинна початися наступного тижня. Можливо, навіть вдасться кудись з’їздити. Подумавши про море, Обі-Ван посміхнувся.

Поки він стояв і думав – зайти в найближче кафе чи ні – в ноги Кенобі щось врізалося. Обі-Ван подивився униз і помітив великого худого кота. Тварина обтрусилася, піднялася і з якимось викликом глянула на чоловіка. На правому оці був вертикальний шрам. Напевно, дістався під час бійки з котами. Зіщулені блакитні очі вивчали Кенобі так уважно, що йому стало ніяково. Подолавши це дивне почуття, Обі-Ван присів і погладив кота по хвилястій шерсті світло-коричневого кольору. Здавалося, тварина насупилася й думала, чи можна дозволити цій людині себе погладити. Та потім сама потерлася об простягнуту руку.

– Який ти гарний, – сказав чоловік. Голос його звучав тихо, щоби почув тільки кіт, – нашийника не бачу, отже, ти бездомний. І куди ти так поспішав?

Котик нявкнув. Звичайно, Кенобі його не зрозумів. Він машинально гладив звіра і не поспішав іти. Кіт сподобався чоловікові. “Що заважає взяти його до себе?” – подумав Обі-Ван. Він жив один і часом почувався самотнім у великій квартирі. Навіть обійняти часом нікого. Звісно, тварина не замінить людини, але з домашнім улюбленцем стане веселіше.

– Не хочеш жити у мене? – запитав чоловік, скоріше, зі звички. Кіт знову проникливо глянув на нього і дозволив узяти на руки. Так Обі-Ван їхав додому з котом на руках, бо той ледь не подряпав Кенобі, коли він спробував посадити тварину до рюкзака. “А він з характером”, – думав про кота чоловік, – “але це не дивно, він виріс на вулиці. І дивиться так підозріло, майже як людина. Може, котику і від людей діставалося? Треба буде відвезти до ветеринара. Шкода, я корму не купив.”

Опинившись у квартирі Обі-Вана, кіт стрибнув з рук і з поважним виглядом пройшовся коридором. Він оглядався і прислухувався, ніби оцінював нове житло, і Кенобі з подивом спостерігав за цим. Нарешті тварина повернулася до нового хазяїна і схвально нявкнула.

– Подобається? – посміхнувся чоловік, роззувшись. Він пройшов у вітальню, котик – за ним. Кинувши рюкзак на підлогу, Кенобі подивився на кота, який розвалився на дивані коричневого кольору. Передні лапки звисали вниз, а голова була повернута до господаря. Очі примружені від задоволення.

Обі-Ван не втримався, підійшов до тварини і погладив м’яку шовковисту шерсть.

– Треба вечерю приготувати, – сказав він сам собі, – ну, що, котику, повечеряєш зі мною? А завтра я куплю тобі корму.

Почувши це, кіт невдоволено зашипів і злегка дряпнув руку Кенобі. Обі-Ван відсмикнув долоню і з подивом глянув на вихованця. Подряпини, хоч і маленькі, злегка пощипували.

– І за що ти мене так? – запитав чоловік без образи в голосі. – Не любиш корм? Гаразд, не буду купувати. Тільки не дряпайся.

Кіт знову ліг, прийнявши невинний вигляд. Чоловік знизав плечима і пішов у спальню. Переодягнувся і взявся за вечерю. Кіт увесь час спав. Але як тільки Кенобі закінчив готуаання, тварина відразу ж прибігла. Немов відчула, що час вечері настав.

– Пригощайся, котику, – Обі-Ван розставив тарілки на столі і поклав вихованцеві відбивну, на яку той з апетитом накинувся. Чоловік їв повільно, поливаючи відбивні соусом. Він думав про дивного кота, який, здавалося, розумів людську мову. Хоча Кенобі це подобалося. А якби кіт ще й розмовляти вмів… – І як мені тебе назвати?

Вихованець відірвався від їжі і прислухався.

– Пушок, – сказав Обі-Ван, – підходить?

Кіт сердито зашипів і ображено відвернувся, висловлюючи до господаря ледь не зневагу.

– Гаразд, вибач, – Кенобі примирливо підняв руки, – як щодо Тома? Кумедне ім’я і…

Шипіння стало голосніше і переросло в незадоволене бурчання.

– Давай тоді назву тебе Гаррі, – запропонував чоловік, – як Гаррі Поттера. Або Леон. Або Чешир в честь кота з “Аліси”.

Кіт нявкнув і зіштовхнув тарілку зі столу. Почувся дзвін розбитого посуду. Кенобі замовк і осудливо подивився на котика, який ображено пішов до вітальні.

– Котику, ти майже нічого не встиг з’їсти, – покликав його чоловік, прибираючи розбиту тарілку, – якщо хочеш, я залишу тобі відбивну. Чи лишити тобі молока?

Ні звуку. Мабуть, тварина сильно образилася. Чим їй імена не сподобалися? Всі так котів називають і нічого. А цьому стільки всього не подобалося. Але Кенобі не збирався викидати вихованця. Як не дивно, примхливий котик встиг йому сподобатися.

Вирішивши почекати з ім’ям домашнього улюбленці, чоловік пішов спати. По дорозі в спальню зазирнув до вітальні. Кіт спав. Обі-Ван ласкаво його погладив.

– На добраніч, котику, – сказав Кенобі.
*****
Після півночі, коли Обі-Ван міцно спав, кіт прокинувся. Потягнувся, зістрибнув на підлогу і перетворився в оголеного хлопця. Він тихо пройшовся вітальнею, розглядаючи приміщення. Незнайомець прекрасно орієнтувався в темряві. Потім хлопець вирушив на кухню.

– Оце людина, – неголосно хмикнув він, – називати мене такими іменами? Це треба додуматися! Наступного разу подряпаю. Або вкушу за носа.

Хлопець зазирнув у холодильник і, помітивши піцу, з насолодою з’їв два шматки.

– Подякуй, людиню, що я всю, не з’їв, – посміхнувся хлопець. Бліде світло з холодильника висвічувало привабливе трикутне обличчя, хвилясте русяве волосся, лінії ключиць, худе тіло з розвиненими м’язами. Незнайомець подивився на плиту і зібрався зварити каву, але передумав. Це вже нахабство навіть для нього. І запах кави залишиться. Тому хлопець просто випив півпляшки молока. Задоволений і ситий, рушив до спальні. Підійшов до ліжка і схилився над сплячим Обі-Ваном.

– А ти милий, людино, – прошепотів хлопець, ніжно почухавши світлу бороду сплячого. Погладив розпатлане волосся. – От би ти полюбив мене, і я теж назавжди став людиною. Так і бути, я поживу у тебе недовго. Пригляну за тобою.

Він ліг у ліжко, обійняв закутаного в ковдру Кенобі і заплющив очі.
*****
Вранці Кенобі почав неквапливо збиратися на роботу. Він прокидався рано, тому у чоловіка було достатньо часу. Насамперед він виявив котика, що спав біля нього. Тварина розтягнулася на добру половину ліжка так, немов всі меблі разом з кімнатою належали йому. Обі-Ван почухав кота за вушком і поцілував у чоло.

– Вирішив спати зі мною? – запитав чоловік, надягаючи сорочку. Вихованець розплющив блакитні очі й зацікавлено глянув на господаря. Широко позіхнувши, пирхнув і відвернувся. – Не ображайся, котику. Звідки мені знати, якому імені ти надаєш перевагу? Будеш снідати? Я залишу тобі піцу і молоко.

У холодильнику, відкривши коробку з піцою, Обі-Ван помітив, що там не вистачає двох шматків. І молока в пляшці стало менше. Кенобі намагався згадати, чи їв він учора піцу. Але чоловік був упевнений: йому вистачило відбивних. Тоді куди поділася піца? Обі-Ван на власні очі бачив: у страві, яку йому упакували в кафе, були всі шматки. Чи він почав їсти під уві сні? Сновида-ненажера, цього тільки не вистачало. Та не міг же кіт залізти в холодильник і з’їсти піцу!

Вирішивши, що розбереться з цим питанням пізніше, Обі-Ван поквапився на роботу. Вперше в житті він не став затримуватися в офісі довше, ніж потрібно. По закінченню робочого дня Кенобі відразу ж пішов додому, знаючи, що його хтось чекає.

Ображений котик чекав господаря біля дверей. В помсту за те, що Обі-Ван залишив його одного, тварина розтягла його взуття коридором. Чоловік зітхнув.

– Не ображайся, малюче, – сказав Кенобі, – я повинен ходити на роботу. З цим нічого не поробиш.

Кіт був з ним незгоден. Він віддалилася в вітальню, гордо піднявши пухнастий хвіст. Обі-Ван скуйовдив волосся і поставив взуття на місце. Добре, що маленький співмешканець не подряпав туфлі, бо довелося б купувати нові.

Зате постраждали фіранки на кухні. Кіт, очевидно, вирішив на них покататися, оскільки тканина була роздерта на шмаття. Замість того, щоб сердитися, Обі-Ван розсміявся.

– Мені точно з тобою не буде нудно, – сказав чоловік, – що ж, поживу поки без фіранок. Котику, будеш вечеряти?

Котик від смачної їжі не відмовився. Він розлігся посеред кухні й ліниво спостерігав, як Кенобі миє посуд. А коли Обі-Ван сів в вітальні й увімкнув телевізор, стрибнув йому на коліна. Чоловік обійняв тварину і подумав, що радий появі кота в своєму житті.
*****
Вночі кіт, перетворившись в хлопця, походив спальнею, розминаючи м’язи. Стягнув з холодильника тістечка, які Обі-Ван купив для себе. З’їв яблуко, а потім зварив каву.

– Нахабнію, – пробурмотів хлопець собі під ніс, – але ти теж гарний, людино. Знову вигадував мені ідіотські імена! У мене вже є ім’я – Енакін.

Він випив каву і прибрав за собою. Повернувся в спальню, солодко позіхаючи. Схилився над Кенобі і погладив його волосся. Обі-Ван поворухнувся.

– Що за людина, – прошепотів хлопець. Поцілувавши чоловіка в щоку, він прошепотів: – Мене звуть Енакін, зрозумів?

І ліг спати з Кенобі.
*****
Обі-Ван весь ранок дивувався, куди поділися його тістечка. Він оглянув весь холодильник, але улюблених солодощів не знайшов. Здивовано глянув на кота. Той демонстративно розлігся на столі. “У моїй квартирі з’явився домовик”, – подумав Кенобі, засипаючи каву в джезві, – “іншого пояснення я не знаходжу”.

Увечері після роботи чоловік з полегшенням виявив, що кіт нічого не розбив і не роздер. Тварина взагалі поводився дуже пристойно і з задоволенням дозволила почухати шию. Час від часу котик дивився на Обі-Вана, і Кенобі мимоволі посміхався.

– Знаєш, – замислено мовив він, – вчора мені дещо наснилося. Щось дивне. Хоча сни завжди дивні, чи не так? Ніби хтось ходив у квартирі. І він мені назвав дивне ім’я. Раптом тобі сподобається.

Кіт навіть ворушитися перестав.

– Енакін? – невпевнено і обережно вимовив Обі-Ван. Вихованець радісно нявкнув і почав лащитися об груди господаря. Чоловік був здивований, але реакція котика йому сподобалася. – Задоволений? Що ж, тепер тебе звуть Енакін.

У кота виявився складний характер. Він міг образитися на дріб’язок і дутися весь вечір. На ранок Енакін поводився як ні в чому не бувало. Якщо тварині не подобався предмет інтер’єру, річ відразу ж виявлялася розбитою або роздертою. Кіт з підозрою ставився до знайомих Обі-Вана і подружився тільки з донькою знайомого Кенобі, Асокою. Проте Обі-Ван не міг уявити собі вечір без Енакіна, який стрибав йому на груди і голосно муркотів. І хоча котик засинав у вітальні, вранці він обов’язково знаходився в ліжку поряд з господарем. А коли тварина дізналася про відпустку Обі-Вана, прийшла в такий захват, що чоловік відклав поїздку на море і взагалі будь-яку поїздку. Він не міг залишити Енакіна самого і був упевнений: кіт ні за що не пробачить, якщо Кенобі віддасть його на місяць сусідам.

Обі-Ван так і не зміг зрозуміти, хто краде у нього їжу.

Одного недільного ранку Кенобі, прокинувшись, лежав у ліжку і радів, що не потрібно нікуди поспішати. На оголених грудях розвалився Енакін. Час від часу Обі-Ван гладив котика. На душі було легко, немов він дійсно знаходився в готелі біля морського узбережжя. М’яка шерсть кота ніжно лоскотала шкіру, коли той потягався.

– Здається, я не дарма тоді забрав тебе з собою, – заговорив Обі-Ван, – ти дивовижний, Енакіне.

Котик повернув до чоловіка задоволену мордочку, провів лапкою по грудях, ледь відчутно дряпаючи. Кенобі обняв його.

– Дякую за те, що ти поруч. Я люблю тебе, Енакіне.

В ту ж мить кіт став неймовірно важким. Обі-Ван спочатку з подивом, а потім з наростаючим жахом виявив, що придавлений до ліжка незнайомим хлопцем, чиє обличчя було непристойно близько від його власного.

Вони дивилися один на одного. Хлопець заговорив першим:

– Так ти й справді мене любиш, раз я зміг обернутися в людину вдень.

Він підвівся. Кенобі відчув ще й збентеження, так як незнайомець був голим.

– Ти… ти хто? – вирвалося у нього. Блакитні очі хлопця здивовано втупилися на чоловіка.

– Не впізнаєш мене, Обі-Ване? – хлопець знову схилився над ним. Кенобі затамував подих, коли співрозмовник торкнувся губами ключиці. Хвилясте волосся ніжно лоскотало шию. – Я твій кіт Енакін.

– Але ти… злізь з мене, – нарешті попросив чоловік. Бо розмовляти з котом… тобто, з хлопцем в такому положенні було важко.

– Дивно, кілька хвилин тому ти сам уклав мене собі на груди, – хмикнув Енакін, але прохання виконав, – бач, я так би й залишився котом, якби мене хто-небудь не полюбив. Я міг перетворюватися на людину ночами і то на короткий час.

– Так ось хто крав їжу з холодильника, – здогадався Кенобі. Енакін не втримався від сміху.

– Було кумедно слухати, як ти говориш то про примару, то про полтергейста, – сказав він, лігши біля чоловіка. Обі-Ван, навпаки, сів. Збентежений і збитий з пантелику раптовою зміною вигляду домашньої тварини, він все ще не міг повірити в те, що відбувається.

– І що ти тепер будеш робити? – запитав Кенобі.

– Для початку скажу, що ти мені теж сподобався, – Енакін підморгнув йому, і чоловік відвернувся. Здавалося, всесвітнє котяче нахабство так і залишилася у хлопця. А ще ця манера потягуватися. Точно як кіт! – Ти надто добрий для цього світу, людино. А ще ми можемо кудись поїхати, як ти і хотів.

– Отже, виселятися ти не збираєшся? – уточнив Обі-Ван. Хоча точно знав: нікуди він не прожене юнака, у якого навіть одягу немає.

– А ти точно хочеш, щоб я пішов? – хлопець немов думки читав.

Кенобі зітхнув і піднявся, намагаючись менше дивитися на Енакіна. Йому було хоч би що від поглядів Кенобі, а ось чоловік відчував себе ніяково. Тим більше, якщо згадати, що зовсім недавно цей хлопець лежав на ньому.

– Поживеш якийсь час у мене, – сказав чоловік, – а там подивимося. Зараз знайду тобі відповідний одяг.

– Ну-ну, Обі-Ване, нікуди ти від мене не дінешся, – весело прорік Енакін, – а я почекаю, коли ти сам це зрозумієш.