Епізод 3

Дядечко

Частина І

Порш

 

– Тільки не кажи, що знову збираєшся кинути мене на заправці, – почув я сиплий голос за спиною.

Сьогодні багатій виглядав набагато краще: хоч його обличчя й прикрашали старі та свіжі синці, загалом, усе було не так страшно, як учора.

– Звідки ти взагалі взявся на мою голову? – спитав я більше у себе, ніж у нього, кидаючи погляд на дзеркало заднього виду.

До мого роздратування, з-за рогу якраз вискочив один з покидьків у чорному на гучному мотоциклі.

《От чортяки! Таки пішли в погоню.》

Я піддав газу і звернув у вузький провулок, сподіваючись відірватися на пересічній місцевості. Мій байк явно поступався переслідувачу у швидкості та потужності, але вигравав у маневреності.

《Так просто їм мене не взяти!》

– Обережніше! – зумів я розібрати крізь свист вітру у вухах.

Сидячий за моєю спиною хлопець міцніше обхопив рукою мій торс, а іншою вчепився за край сидіння.

– Тримайся! – прокричав йому я, перш ніж знову вдарити по газах, вилітаючи на перехрестя.

Кінн стиснув обома руками футболку на моїх грудях і опустив голову мені на спину, ховаючись від зустрічного вітру. Так ми минули ще кілька провулків, в останній момент об’їжджаючи сміттєві баки та будівельне сміття. Зрештою, рев двигуна позаду стих, і я зміг перевести подих.

– Диво, що ми не розбилися, – Кінн протер очі, які сльозилися від вітру, перш ніж оглянути провулок в якому ми опинилися.

Я заглушив двигун і з подивом усвідомив, що плутаючись по закутках району, вивіз нас практично до власного будинку. Ще раз вдивившись в обидва кінці вулиці, я переконався, що нас ніхто не переслідує, і нарешті розслабився.

《Бракувало ще вивести цю погань до місця, де я живу.》

– Де ми?

– Біля мого будинку.

В іншій ситуації, я б нізащо не дозволив незнайомцю перетнути поріг нашого з братом дому, але нічого не вдієш. Принаймні, можна завезти байк у двір і на якийсь час сховатися всередині, щоб цей йолоп не розгулював районом, привертаючи зайву увагу.

– Чудово. Мені потрібно вмитися і почистити одяг, – з полегшенням, ніби це він пройшов тут через пекло, видав цей нахаба і попрямував у бік вхідної хвіртки.

– Ану стій! – я перегородив йому дорогу.

Не дивлячись на нього, я дістав із кишені пачку цигарок і закурив одну, випускаючи в небо білий дим. Кінн нічого не відповів, тільки запитливо підняв брову очікуючи на мою відповідь.

– П’ятдесят сотень, – пробурмотів я, не виймаючи з рота цигарку, і тільки потім повернувся до нього.

– Хм? – вираз його обличчя був здивований, а потім пролунав хрипкий, гортанний сміх. – Той годинник, котрий…

Перш ніж він встиг закінчити, я проковтнув слину і перебив його:
– Що було, те минуло.

Чесно кажучи, я реально переживав, що він попросить повернути годинник назад. Але й нахабства мені не позичати.

《Тим паче, я гадки не маю, кому перепродали той годинник.》

Виручені гроші, куди більші за суму, яку він запропонував мені спочатку, я вже витратив, аби погасити заборгованість за навчання брата, борги дядька та комунальні платежі, а ту невелику частину, що лишилася – віддав на ремонт кондиціонера в спальні.

– Вчора ти попросив п’ять тисяч, сьогодні ще п’ять. Усього десять тисяч. Припускаю, ти досить розумний, щоб знайти кому продати мій годинник, тож повинен був отримати щонайменше сімдесят тисяч бат готівкою. Я думаю, що сповна сплатив твої послуги, причому авансом, – він показушно закусив губу, ніби підраховуючи кінцеву суму подумки, і з явною перевагою глянув на мене.

Кулаки різко засвербіли.

《Ох, як же він бісить. Його зовнішність, манери, але особливо цей презирливий погляд разом з ввічливою усмішкою. Ненавиджу таких як він. Хлопчиськів, що зажерлися грішми. А цей ще й знає, яке враження справляє на людей.》

Високий, на пару сантиметрів вище за мене, світлошкірий з пронизливими ясними очима.
Його обличчя, хоч і вкрите синцями та саднами, залишалося привабливим і явно належало людині змішаної раси. Можливо, хтось з його батьків не був тайцем.
Сьогодні я особливо чітко розгледів те, чого не помітив минулої ночі – практично все у цьому хлопці кричало про його походження.

《Без сумнівів, не варто переходити йому дорогу – хто знає, наскільки впливовою є його сім’я.》

– Та пофіг, не хочеш платити – повертайся звідки прийшов, – навмисне байдуже відповів я. Як би там не було, займатися волонтерською роботою, ризикуючи своїм життям, я не збираюся.

– Ні, серйозно. Ти ніби симпатичний. Що штовхнуло хлопця з таким личком на це нахабне пограбування? – ніби знущаючись, простягнув цей мудак. Він схрестив руки і глузливо роздивлявся моє обличчя. Від цього погляду з ніг до голови, мені захотілося врізати йому ще сильніше.

Раптом, він підійшов впритул, майже змусивши мене відійти, і тільки зусиллям волі я втримав себе на місці, зухвало піднявши голову у відповідь:

– Замовкни і вали звідси!

– Гей, що тут за шум?

Вхідна хвіртка відкрилася і з-за неї виглянув мій молодший брат Поршé, одягнений лише в піжаму. Він миттю глянув на мене і витріщився на незнайому йому людину:

– О, привіт.

Кінн кивнув у відповідь.

– Йди до хати, – різко наказав я братові.

– Нема чого стирчати перед входом. Ви можете розбудити сусідів, і вони знову почнуть лаятися. Продовжіть у хаті, – Порше запрошуюче відчинив хвіртку перед гостем.

– Тоді перепрошую за хвилювання, – Кінн вже попрямував до входу в будинок, але я схопив його за комір сорочки і, без особливих церемоній, відтягнув назад.

– Це я йду в будинок, а ти забираєшся туди, звідки виліз, – я роздратовано скривився і струснув його на місці.

– Як ти смієш так зі мною поводитися?! – він різко вдарив мене по руці і злісно блиснув очима. Його обличчя почервоніло, а голос віддавав страшними інтонаціями.

《Нарешті, мені вдалося вивести цього гівнюка на емоції. Взагалі-то, начхати на його зачеплене его. Хай робити будь-що, тільки подалі звідси.》

Я байдуже похитав головою і зробив крок у бік будинку.

– Ану стій! Ніхто ще не був настільки тупим, щоб говорити зі мною таким тоном! – його рука боляче вхопила моє передпліччя.

Жоден м’яз не здригнувся на моєму обличчі. Я скинув його руку і відштовхнув цього вилупка від себе.

– Цікаво, чому? Ти ж не більше, ніж засранець, який навіть захистити себе не здатний без групи підтримки за спиною, – гордо сказав я. – Якщо не заберешся самостійно, я тебе випроводжу.

Ми в німому протистоянні дивилися один одному в очі.

– Гей, що в біса коїться? – знову виглянув Порше.

– Нічого! Я сказав швидко в будинок! – схопив брата за потилицю і впхнув його всередину, зачиняючи двері прямо перед носом Кінна.
Подумки, я благав, щоб ніхто з сусідів не прокинувся через цей шум.

《Тільки з’ясування стосунків із ними мені зараз не вистачало.

Плювати! Нехай я і здаюсь поганою людиною, що кидає ближнього свого на свавілля долі, але цей зарозумілий нахаба на більше і не заслуговує. Карма може помститися мені сповна, але про своє рішення я не пошкодую ніколи! Нехай він і велика шишка, на відміну від людей, що живуть у цьому районі, але це не дає йому права поводитися зі мною як з лайном.
Я не боюся ні його самого, ні його людей. Єдине, що може мене реально занепокоїти – якщо він попросить повернути йому годинник!》

Я відразу ж набрав номер Джейд, готуючись до найгіршого, і сподіваючись тільки на те, що ніхто не потрапив до лікарні чи того гірше, але її голос звучав напрочуд спокійно. Вона сказала, що поліція прийшла до місця події майже одразу після нашої втечі, а нападники втекли. Джейд відразу почала розпитувати мене про можливі проблеми з бандитами і скаржитися на розбещеність сучасної молоді. Я дуже швидко втратив зв’язок з діалогом і тільки й думав про те, як і де дістати гроші на покриття збитків і як би не втратити роботу завтра.

Карма – та ще сука.

***
– Порше мені все розповів. Що за справи у вас з тим чоловіком?

Наступного дня я з’явився з повинною до кабінету Джейд. Я сподівався, що вона вислухає мені до того, як звільнить, адже я й справді не маю жодних справ з мафією!

《Це все одна велика помилка.》

– Мені дуже шкода, Джейд! – я схилив голову в каятті.

Вона випустила довгий подих і недовірливо оглянула мене.

《Але ж це правда! Я не винен! Єдиний, хто винен – цей покидьок Кінн!》

Мені різко захотілося побитися головою об стіл.

《Якби я тільки не втрутився тоді, нічого цього не було б. Якби я знав, що ці виродки прийдуть за мною… Якби я тільки знав, що той дорогий годинник коштуватиме мені роботи…》

– Гаразд, ходімо. Допоможеш мені прибратися. Нові меблі повинні привезти надвечір, тож треба розчистити завали.

– Скільки? – тихо запитав я, насправді не бажаючи чути відповідь.

– Ти про що? – Джейд спантеличено подивилася на мене.

– Відшкодування завданих збитків…

– Ха-ха-ха, Порш, у тебе все одно стільки немає, – засміялася вона, прикривши обличчя китайським віялом.

– У мене є гроші в заначці… – і хоча це явне перебільшення, але мені не хотілося б, щоб хтось думав, що я не в змозі нести відповідальність за завдані незручності.

– Заспокойся, Порше. Пан Кінн взяв на себе всю відповідальність за те, що трапилося, і сповна заплатив за пошкоджене майно. Якби він цього не зробив, навіть уявити собі не можу, скільки років тобі довелося б працювати тут на безоплатній основі, перш ніж твоя зарплатня усе це перекрила.

– Кінн? – у голові випливло його гарне гордовите обличчя.

– Так. Пан Кінн також запевнив мене, що це були його вороги, і більше вони наш бар не потурбують. Не дивно, що його люди вчора втрутилися.

《Ха, а цей вродок дуже вміло втирається в довіру. Втім, я може і заступився за нього через гроші, а ось Джейд вчора дуже самовіддано захищала свій бар від головорізів. Певної міри, саме завдяки її відчайдушним атакам нам з Кінном вдалося практично без проблем вибратися з сум’яття. Нічого дивного, що він відчув себе зобов’язаним.》

– Добре, якщо так… – я усміхнувся Джейд.

– Знаєш, те, що сталося вчора, здається мені дуже кумедним. Ти б бачив, як ці бандюгани кинулися на всі чотири тільки-но з’явилися поліцейські! Було почуття, ніби копи накрили бордель, – безтурботно поділилася Джейд.

– Ага, а ти була наче роздратована матуся.

– Ха-ха-ха, насправді, я теж втекла, коли нагрянула поліція. Боялася, що мене затримають. Але потім з’явився твій друг і все владнав, – Джейд накрила мою руку своєю долонею. – Це круто, що в тебе є такі впливові знайомі. Те, що сталося, не потрапило в пресу, і наша репутація не постраждала. О, до речі, я перевірила камери спостереження сьогодні вранці. Знаєш, від погляду на обличчя пана Кінна в мене з’являється гусяча шкіра.

– Чого це? – здивувався я.

– Ну… він же нереально гарний! Такий гарний, що навіть не віриться! Аж страх бере! “Ідеальний чоловік” так і світиться у нього над головою.

Я тільки роздратовано закотив очі.

《Та вона з глузду з’їхала.》

Не відкладаючи на потім, я поспішив допомогти іншим працівникам із прибиранням приміщення: треба було вимити підлогу, відтерти плями крові, зібрати сміття та уламки битого скла, привести до ладу вцілілі меблі.

《Добре, що ніхто не був серйозно поранений учора! Якщо не брати до уваги синці та подряпини, співробітники відбулися малою кров’ю.》

На мені, щоправда, не було жодних слідів вчорашньої події, що не забули відзначити мої колеги. Вони почали дрочити* мене, стверджуючи, що закривали вчора собою і відганяли від мого дорогого обличчя негідників. Зрештою, я здався і пообіцяв зводити їх на обід, як вибачення та на знак подяки.

《Все ж таки, якісь гроші я заощадив, примудрившись уникнути потреби виплачувати компенсацію Джейд. Шкода тільки, що вчора не вдалося нічого отримати з того проблемного хлопця.》

Вирішивши влаштувати собі невеликий перекур, я вийшов на кут вулиці, осторонь бару, і з насолодою закурив. Вже перевалило за дев’яту вечора. Сьогодні ми тільки й займалися прибиранням приміщення, тому бар був закритий на технічну перерву. Я присів на великий пластиковий контейнер з сухим льодом і постарався викинути з голови усі переживання, дозволяючи сигаретному диму проникнути в мої легені.

Раптом, тихий звук кроків привернув мою увагу. Як я й казав, цей провулок – досить відокремлене місце. Вузький і брудний – не найпопулярніше місце для гуляк. Ось чому кроки, що наближалися зі спини, змусили мене відчутно напружитися.

– Гей ти.

Кроки зупинилися неподалік мене. Я невдоволено обернувся на голос. Купка чоловіків у чорному непривітно косилась у мій бік.

《Вочевидь, хтось з них мене й окликнув.》

Мою увагу привернув високий хлопець, що стояв за потужними спинами.

《Виглядає, як їх ватажок.》

Вдивившись у його обличчя, я одразу підхопився і викинув сигарету на тротуар, нервово загасивши її підбором.

– Що тобі ще від мене потрібно? – звернувся я до нього, з хрускотом розімявши поперек.

Кінн, а це був саме він, з легкою посмішкою попрямував у мій бік. Я судорожно оглянув тісний провулок, прикидаючи, звідки на мене може кинутися ворог. Я міг розраховувати лише на те, що ці хлопці не почнуть бійки на території бару.

《Ще одного погрому Джейд мені не пробачить.》

– Що, хтось знову переслідує твою дупу? – спитав я, коли Кінн підійшов ближче і, не кажучи ні слова, оглянув мене з голови до п’ят.

– Є дещо, про що я хотів би поговорити з тобою, – його сиплий голос прозвучав спокійно, але чомусь викликав у мені незрозумілу хвилю страху.

– Про що? – спитав я, намагаючись не видати справжніх емоцій.

– Слідуй за мною.

– Йти за тобою куди?

– Нас чекає довга розмова, – він спокійно заклав руки в кишені. Його очі холодно пронизали мене поглядом. Не зможу описати те неприємне почуття, яке я відчув у той момент.

– Я нікуди не піду! – моє серце тривожно забилося, а я спробував прослизнути повз людей Кінна назад у бар.

– Зі мною не сперечаються, – я відчув хворобливу хватку на своєму передпліччі, так що довелося знову розвернутися обличчям до цього мерзотника.

– Не хочу! – в паніці, я різко вирвав руку з полону і відштовхнув хлопця від себе, так, що він відступив на кілька кроків назад.

Його люди, котрі до цього моменту трималися на відстані, метнулись уперед. Моментально оцінивши сили, я вихопив зі сміттєвого контейнера ніжку столу – ту саму, яку вчора дуже ефектно використала Джейд, і виставив її перед собою на зразок палиці. Я був готовий дорого продати своє життя, але не дозволити посіпакам Кінна наблизитися до себе. Незабаром я зрозумів, що це навряд чи допоможе, і жбурнув дерево в обличчя найактивнішому амбалу, сподіваючись відвернути його увагу. Одночасно метнувшись у протилежний бік, я завдав пару ударів чоловікам, що не очікували цього, і, зробивши підсічку, кинув ще одного на асфальт.

Кінн, що весь цей час стояв осторонь, мабуть, не витримав мого нахабства і зробив пару кроків до мене, тому я зіграв на випередження і заніс руку, маючи намір хльоснути його по обличчю. На власний подив, мій кулак виявився перехоплений ще в повітрі, а хватка на зап’ястях виявилася настільки міцною, що одразу вирватися не вийшло. Не розгубившись, я заніс ногу, але від цього удару він з легкістю ухилився.
Я не здавався і продовжував завдавати йому ударів вільною рукою, доки і вона не виявилася перехопленою. Він розгорнув мене спиною до себе, міцно стиснувши зап’ястя і притиснувши мої руки до грудей, а потім грубо штовхнув мене до стіни, навалившись зверху.

《Та що з ним сьогодні таке? Звідки раптом взялася така сила?!》

– Відчепись від мене! – закричав я, обернувшись до нього.

Його обличчя наблизилося до мене, а важке тіло ще міцніше притиснуло до стіни. Блискнувши очима, він міцніше перехопив мої руки і завів їх за спину.

《От лайно! Та що в біса коїться?》

– А тепер поговоримо, – підкреслено спокійно сказав Кінн.
Він усе ще стояв так близько, що я відчував його гарячий подих на скроні.

– Не збираюсь я з тобою говорити! – знову запанікував я, відчуваючи, що він схиляється до мене все ближче і ближче. Судомно намагався вирватися, а спина вкрилася гусячою шкірою.

– А знаєш, я був про тебе кращої думки, – гордовито розсміявся цей…покидьок!

《Скотина! Та як він сміє? Навіть не думай дивитися на мене зверхньо!》

– Отримуй, падлюко! – я з усієї сили вкусив його за шию, що маячила перед моїми очима, і струснув руками, звільняючись від хватки, і відштовхуючи його від себе.

-Трясця його матері..! — Кін голосно вилаявся і притиснув до місця укусу долоню.

Але я вже не слухав і не вдивлявся, адже на останньому подиху увірвався назад у бар і зачинив за собою двері, замикаючи її на засув.

З усіх ніг я кинувся в кімнату для персоналу, щоб забрати свій рюкзак та ключі від байка. Колеги спантеличено дивилися на мене.

– Що трапилося? – Запитала одна зі старших офіціанток.

– Тільки не кажи мені, що збираєшся втекти додому! Порше, тільки посмій, і я вріжу тобі зарплату! – визвірився менеджер зали.

《Чорт забирай! І як усе дійшло до такого? Зізнаюся чесно, я реально наляканий зараз. Але боюся я не бандитів і можливої шкоди здоров’ю, а що ця сволота Кінн знову з’явиться, щоб вимагати з мене свій годинник!》

Насилу втікши від неприємностей, я швидко завів байк і з усією можливою швидкістю помчав додому. Я не міг викинути з голови цей чортів годинник.

《Це все через нього, я певен! Нічого дивного, що Кін повернувся за ними, після того, як я так необачно підставився до нашої другої зустрічі.
Про що ще крім свого годинника він міг говорити зі мною? Звичайно ж, справа в ньому!》

Хоч і отримав з їхнього продажу лише п’ятдесят сотень, я з жахом згадав, що Кінн назвав суму в сімдесят тисяч.

《А може вони коштували і всі сто… чи двісті!》

 

 

Далі буде…

*Дрочити – дражнити.

 

Переклад : команда “Лабіринт Аліси” та Anin.

Редакт : Bücher_tet.