Епізод 2

Вжебач (дежавю)

Порш

 

– Пчіх! Йоли, та хто ж мене згадує?!

《Гаразд, це і справді починає дратувати.》

Я поставив чашку кави на обідній стіл. Ми вибралися перекусити у заклад, що навпроти головного корпусу факультету фізичної культури. Кинув погляд на свого друга, і почуття провини знову неприємно кольнуло серце.

《Вчора я збрехав врятованому мною хлопцю – назвався Джомом, і тепер він певно страждає від наслідків. Але, зрештою, хто б зробив інакше в такій неоднозначній ситуації і з таким каламутним типом? Хто б ризикнув назватись справжнім ім’ям? Раптом він захоче знайти мене, аби повернути свій годинник назад. От тільки повертати мені вже нічого: цього ранку я здав їх у ломбард.

І все-таки я винен. Адже минулої ночі я міг би назватись будь-яким іншим ім’ям: Бій, Соммай, Джей… Не знаю, чому в голові спливло тільки ім’я друга. Джом, мені справді шкода, якщо з тобою щось трапиться, я візьму на себе відповідальність.》

– Гей, недоумку, ти взагалі з нами? -Джом ображено глянув на мене і пхнув у плече симпатичного кароокого хлопця, що сидів поруч. На що той тільки похитав головою і ще глибше заховався у конспекти. Не дивно, адже невдовзі кінець терміну для здачі групового проєкту, який я та ще два моїх кращих друга майже успішно завалили.

Шалений Джом і розважливий Тем – єдині, хто затримався поруч зі мною досить довго, аби наші відносини можна було назвати дружбою. Можливо у всьому винна моя зовнішність: будучи об’єктивно привабливим, моє обличчя з натяжкою могло б вважатися привабливим і тим більше дружнім. Зазвичай, воно не виражає жодних емоцій, застигло в байдужому холодному вираженні – і не розберешся про що я думаю. А може, справа в японському татуюванні на лівій руці: квітуча вишня розтяглася від зап’ястя до самого передпліччя. Важко сказати, через що я виглядаю більш відштовхуюче та грізно. Для всіх, але не цих двох.. Будучи студентами другого курсу одного з найпрестижніших універів країни, ми багато часу проводили разом у кампусі. Звичайно, я ніколи б не вступив сюди, якби не спортивна стипендія. Взявши до уваги мої успіхи на змаганнях з дзюдо та національного чемпіонату з тхеквондо, комісія не роздумуючи виділила мені грант на навчання, так що й за навчання я не переймався.

– Якщо ми сьогодні доб’ємо проєкт, давайте сходимо до того бару, де підробляє Порш, – Джом на секунду відірвався від мобільної гри, в яку різався відколи ми прийшли.

– Ми доб’ємо? Перш ніж мріяти про п’янки, запропонуй допомогти мені з роботою!

І справді, похований паперами Тем допилював проєкт абсолютно самостійно. Навіть я був не настільки дурний, щоб у подібних обставинах поводитися так безрозсудливо і неповажно як Джом. Просто тихо пив свою каву і намагався не відсвічувати. Джом тупо дивився на кришталево чистий аркуш паперу перед собою і жодного натяку на роботу думок не з’явилося на його обличчі. Все як зазвичай. Безглузда натура завжди візьме своє.

– І все ж таки, коли роботу буде закінчено, давайте повеселимося, – не бажав відмовлятися від плану Джом.
Хлопці часто зависали у мене в барі, засиджувалися допізна або навіть до закриття.

– Вмовив.

Врешті-решт, ми також взялися за роботу, щоб закінчити якомога швидше. Джом кожні три хвилини нив та питав, чи ще багато залишилося, а я постарався зосередитися на структуруванні тексту, особливо не турбуючись про вимоги професора і періодично потираючи напружені очі.

***

Опинившись у “Корені”, клубі моєї начальниці Джейд Йок, ми одразу попрямували до барної стійки. Насправді, тільки двоє з нас прийшли сюди розслабитися. Я ж накинув робочу форму і почав виконувати свої обов’язки, періодично перекидаючись фразами з друзями.

– Порш, налий мені лікер, – відразу звернулася до мене жінка середніх літ.

Я привітно усміхнувся і поспішив виконати її прохання, як і належить відповідальному працівнику та досить непоганому бармену. Будучи популярним серед відвідувачок жіночої статі, я міг розраховувати на щедрі чайові, якщо виявлю трохи послужливості. У барі навіть з’явилися постояльці, які приходили сюди, аби подивитися на мене. Одного разу я таємно провів одну з них у готель. Але, звичайно, жінка повинна мені сподобатися, я не зв’язуюсь з усіма підряд. Наприклад, та, якій я щойно зробив коктейль, була справді гарна. Вона прийшла в компанії кількох подруг, і всі відвідувачі чоловічої статі викручували голови, намагаючись краще розглянути їх.
Мені справді лестило, що красуня не звертає уваги ні на кого, окрім мене.

– Я Віві. Можеш подзвонити як звільнишся.

Як і очікувалося, жінка простягла мені записку з номером. Я посміхнувся краєм губ і сховав папірець у кишеню штанів.

– Не здивуюсь, якщо на цю ніч ми його втратили… – протягнув Джом, коли я в перерві підійшов до друзів і плюхнувся поруч, передаючи їм келихи з напоями за рахунок закладу.

У мене дуже хороші стосунки з господаркою бару, Джейд*, що обожнює китайські національні сукні та змінює їх залежно від часу доби. Це виглядає безглуздо, і щоразу при зустрічі з нею мені хочеться сміятися, але насправді я дуже поважаю її як людину. Вона справді добре до мене відноситься. Коли б ми з братом не потребували грошей, вона завжди приходить на допомогу, позичаючи грош, аби погасити заборгованість за школу брата, або підкидаючи робочі зміни позачергово. Вона одна з небагатьох дорослих людей, гідних пошани.

– Що? Не час закриття бару, а хтось вже намагається відбити мого чоловіка?! – почув я високий голос Джейд за спиною.

Вона підійшла до нас і обійняла мене за плечі, притискаючи до грудей бутафора. Якби це був якийсь інший транс, мені точно стало б не по собі. Я не відчуваю до них огид, нічого такого, просто не звик до такого тісного фізичного контакту. На щастя, за кілька років роботи в її барі, я звикся з Джейд достатньо, щоб не зважати на жартівливий флірт. Незважаючи на те, що мені тільки недавно перевалило за двадцять, я допомагаю тут вже досить давно, з часів середньої школи: тоді я в основному тягав коробки або драїв підлогу перед відкриттям і протирав поверхність. Бігав сюди практично щодня після школи, поки Джейд не зжалілася і не підвищила мене до бармена, дозволивши заробляти великі гроші на чайових. Звичайно ж, вона не забула уточнити, що все це тільки завдяки моїй зовнішності, що приваблює у її заклад нових клієнток.

– Сестричко Джейд, тобі краще бути напоготові. Очі всіх панянок у барі пожирають твого хлопчика, – сказав цей зрадник Тем.

Джейд відразу скривилася і міцніше стиснула обійми, поклавши голову мені на плече. Я тільки усміхнувся і зробив ковток безалкогольного пива. На відміну від Тема та Джома, я не можу дозволити собі напитися.

Час не пізній, тому гостей у барі не так багато, можна розслабитися ненадовго. Я працюю тут вже так давно, що Джейд довірила мені шефство над молодшими офіціантами, незважаючи на те, що деякі з них були старшими і досвідченішими. Насправді, Джейд Йок – давня подруга моєї родини, і знає мене з дитинства. Вона часто приходила до нас у гості на сімейні вечері, доки одного року справи моєї сім’ї не пішли по нахилу. Мій батько, власник кількох бізнесів, придбав дорогу машину, на якій і розбився разом з мамою вісім років тому. Ми з братом дуже швидко втратили все, що мали: бізнес батька швидко поділили між собою його партнери,
гроші на рахунках зникли, і навіть наш будинок пішов до банку. Так ми з багатих нащадків перетворилися на обірванців, що ледве зводять кінці з кінцями. Все що залишилося від колишнього багатства – старий трьохповерховий таунхаус, що дістався моєму батькові від дідуся, в якому ми жили разом з дядьком-неробою. Так, ще нам дістався він – дядько Аті, брат батька. Спершу він і справді намагався підтримувати нас, допомагав у всьому, але швидко погряз у азартних іграх і програв більшу частину тих грошей, що ми все ж таки змогли зберегти. Тим не менш, він і Джейд – єдині люди, на яких ми з братом можемо розраховувати.

– Порш, можливо, ти дійсно бажаєш стати муженьком Джейд, га? Не пам’ятаю тебе у стосунках із дівчиськом, – підбив Джом.

– Ох, нарешті хтось візьме за мене відповідальність! – підтримала його Джейд.

– Я ледве можу подбати про себе, навряд чи потягну ще когось, – весело розсміявся я, роблячи ще один ковток та оглядаючи зал. Одного разу я дійсно зустріну когось особливого, але доти не хочу нічого серйозного та зобов’язуючого.

– Ти завжди можеш знайти когось, хто дбатиме про тебе, – протягнув Тем, хитаючи головою у бік крайнього столика, за яким відпочивала компанія привабливих чоловіків. – Той чоловік з тебе весь вечір не зводить очей.

І справді, помітивши мій погляд, один із гостей вітаючи відсалютував келихом.

– Чорт тебе забирай, Тем! Хочеш бійки? – я смикнувся в бік друга, вдавши, що хочу вліпити тому ступнею по симпатичній мордочці. Тем жваво відскочив убік.

– Ну, а може він вирячився на мене, – врятувала ситуацію Джейд, і стрільнула очима в бік тієї компанії, чим викликала хвилю паніки: чолов’яги нервово зазиралися на всі боки, не знаючи, куди сховати свій погляд.

– Звичайно вони зацікавлені в тобі, Порше! Ти тільки глянь на свої татуювання! – все не заспокоювався цей телепнь, просто змушуючи мене вжити заходів у відповідь. Я прицілився в його бік кубиком льоду і загрозливо примружився.

– Ти жартуєш, Тем? Якби хтось на зразок Порша був геєм, то зв’язавшись із тим чоловіком, він би народив собаку з обличчям Джейд, – приєднався до знущань Джом, але тут же болісно ойкнув, отримавши по дурній голові від ображеної до глибини душі Джейд.

– Цей столик нереально бісить, – холодно хмикнула вона і пішла, щоб зустріти нових відвідувачів.

– Дивіться, тепер ясно, що він дивиться на Порша, а не на Джейд! – радісно констатував Тем. – Чорт забирай, зараз діру в тобі пропалить!

Я кинув на одного невдоволений погляд. Подібні ситуації реально дратували. Не те, щоб я ненавидів геїв, але почуватися комфортно, коли чоловік так витріщився на тебе через увесь зал – точно не про мене. Іноді такі клієнти підсідали до мене за барну стійку та намагались зав’язати розмову або навіть підсовувати записки з номерами. Максимум, чого вони отримували у відповідь, це чергова посмішка. Я їх не ненавиджу, просто знаю свої вподобання. Таке – не моє.

– Подивися на одяг, в які він одягнений! Це ж люксові бренди. Якби ти прийняв його почуття, проблем не знав, – цей ідіот Тем все не заспокоювався.

Я кинув у його бік сердитий погляд і милим голосом пригрозив:

– Якщо не припиниш, відтягну тебе в підворіття і виб’ю все лайно.

– Та жартую, жартую, – тут же відхрестився він. – О, та красуня біля бару кличе тебе! Давай, давай за роботу!

Я повернувся і побачив Віві, яка й справді манливо махала мені порожнім келихом, так що я поспішив до свого робочого місця і схилився до неї, щоб прийняти замовлення.

– Де тут вбиральня? – Жінка встала навшпиньки, і я відчув на своїй щоці її подих.

Я посміхнувся і простежив поглядом за маленькою долонькою, що торкнулася моєї руки на столі. Зрозуміло, до чого вона веде.

– У дальній частині зали ліворуч, – моя посмішка стала ще ширшою, коли її пальчики грайливо пробіглися моєю долонькою.

– Чи не проти проводити мене? Боюся загубитися.

Чого й слід було очікувати. Не чекаючи на відповідь, жінка потягла мене в бік вбиралень, але по дорозі ми завернули в протилежний бік і ввалилися в темну комору. Вона спокусливо прогнулась у спині і припала до моїх губ, варто було мені тільки штовхнути її до стіни і притиснути своїм тілом. Подібні сцени тут зовсім не рідкість, і вона не перша панночка, що захотіла гострих відчуттів із симпатичним барменом. Для цих цілей самотня комора підходила куди краще, ніж туалетні кабінки, чим я іноді безсоромно користувався. Швиденько скинути напругу, не привертаючи до себе зайвої уваги – краще місця не знайти.

Мої руки заповзли під її одяг і грубо стиснули повні груди, вона заохочуюче застогнала у відповідь, викликаючи в мені хвилю збудження. Акуратні долоні вже потяглися до блискавки на моїх штанях, коли з глибини зали пролунав гучний гуркіт і чиїсь несамовиті крики. Я відірвався від чужих губ і поквапився до дверей.

– Порш! Швидше, там біда! – назустріч мені вибігла перелякана офіціантка.

– В чому справа? – напружено запитав я.

Я саме застібав ремінь, а Віві зніяковіло поправляла одяг. Виглядала вона спантеличеною і трохи розчарованою.

– Сам подивись!

Я поспішав за молодшою ​​колегою, щоб виявити, що половина бару перетворилася на руїни: меблі перевернуті догори дном, перелякані відвідувачі, розштовхуючи один одного, поспішають на вихід, уламки скла та шматки фурнітури хрустять у них під ногами. Понад десяток міцних, одягнених у чорне чоловіків продовжували громити бар. Джейд, що заламувала руки, стояла осторонь і намагалася їх заспокоїти, але не схоже, щоб вона досягла успіху в цьому.

– Що тут діється? Джейд! – я підбіг до шефині, в яку вчепилася офіціантка.

Обидва моїх друга закривали їх своїми спинами і напружено дивилися на вандалів. Один з них здався мені знайомим, але, не встиг я збагнути, звідки його знаю, як він помітив мене і кинувся в наш бік. Мої рефлекси не підвели – не встиг він наблизитися, як моя нога врізалася йому в груди, відкидаючи бандита назад. Він врізався

головою в стіну та знепритомнів.

《 Точно! Це ж один із тих братиків, яких я відгамселив учора! Обличчя половини з нападників опухли та покрилися синцями так, що не дивно, чому я не впізнав їх одразу.》

Ледве усвідомивши, що причиною їх появи в барі можу бути лише я, я кинувся вперед, роздаючи удари і стусани, розкидаючи громил по кутках і парируючи їх невмілі атаки. Мої друзі прикривали мені спину, тому впоратися з цими псами виявилося відносно легко.

– Це ти! – заволав один із нападників і кинувся на мене, але тут же захрипів,
потрапивши у задушливий прийом.

– Якого дідька ви тут забули? – м’яко запитав я, ненав’язливо пережимаючи його сонну артерію і пропалюючи червоні обличчя поглядом.

– Ще питаєш, козел… Подивися на обличчя моїх людей!.. – зло прохрипів чоловік.

Повз нас, з ніжкою столу наперевагу, лютою фурією пролетіла Джейд, з усієї сили обрушуючи імпровізовану биту на спину бандита, що намагається піднятися.

– Отже, прийшли за добавкою, – з усмішкою резюмував я і щосили врізав йому по пиці.

Бандит похитнувся, але встояв. Не бажаючи здаватися, він підхопив із підлоги порожню пивну пляшку і розбив її об барну стійку. Направивши гострим склом на мене, він з перекошеним обличчям ступив уперед.

《Вибач, приятелю, але я мінімум у десять разів швидше за тебе.》

Легко парирувавши першу атаку, я заломив його руку за спину і відштовхнув убік. Чоловік люто закричав.

《Трясця! Мені слід було бути обережнішим учора! Я зовсім не подумав про те, що вплутався у бійку з наслідками. Більше того, вони бачили, як я виходив через задні двері бару, щоб викинути сміття. Звичайно ж виродки зрозуміли, де мене шукати! Як і очікувалося, допомога тому недоумку обернулася повною дупою для мене.
Мене не лякають можливі травми або поранення, але перспектива виплати компенсацій за пошкоджене вандалами майно і звітування перед Джейд реально напружує. Де мені взяти стільки грошей? Я і за все життя не покрию завданої їй шкоди.》

– Не погано б’єшся! – посміхнувся чолов’яга. Він не залишав спроб дістатися до мене, хоч і жодна його атака не досягла мети.

– Дякую за комплімент… – з усмішкою відповів я, як раптом виявив, що цей виродок просто відволікав мою увагу, дозволяючи своєму подільникові пробратися мені за спину.

Уникаючи раптової атаки, я втратив рівновагу і виявився схоплений великим амбалом, який відразу стиснув мене так сильно, що хруснули ребра. Нападавший зрозумів, що мої руки надійно зафіксовані, бридко посміхнувся і повільно, явно хизуючись, попрямував до нас. Він з явним задоволенням грав з уламком пляшки, малюючи у повітрі косі лінії на рівні мого обличчя. Ситуація мене зовсім не напружувала, я все ще міг вибратися, тільки чекав вигідного моменту, як раптом…

– Стояти! – гучний голос пролунав з боку головного входу в бар, змусивши тих, що б’ються, застигнути на місці.

– Чорт забирай, це Кінн! – один із нападників у страху відійшов.

Погляди всіх присутніх одразу ж кинулися на високого хлопця в чорній сорочці, він зупинився в дверях разом з десяткою чоловіків, що виглядають переконливо у класичних костюмах.

Одна Джейд, мабуть, прийшовши до тями, голосно заверещала: “Мій бар! Тільки подивіться, що вони зробили з моїм баром!”.

Не чекаючи поки бандити вийдуть із заціпеніння, я кинувся на покидька, що стояв ближче до мене, вибиваючи з його рук зброю. “Джентельмени”, що знову прибули, теж підключилися до бійки. Якщо чесно, я був реально вдячний долі за те, що вона звела нас з одного боку барикад. Билися вони дуже майстерно, кожен удар вивірений і ефективний, стиль жорсткий та безкомпромісний. Бандити тут же перейшли з мене на більш небезпечну мету. Я ж з подивом дізнався у

високому хлопці, якого назвали Кінном, свого недавнього знайомого: сліди побоїв ще не зійшли з його обличчя, але бився він набагато краще і професійніше, ніж ті слабкі спроби захистити себе, які я спостерігав учора. Я відволікся на бандита, що підібрався до мене зі сліпої зони, як раптом почув зляканий крик у себе за спиною:

– Пане Кінн, обережно!

Я повернувся на голос і виявив, що хлопця затиснули в кутку одразу кілька виродків. Один з них витягнув з кишені ніж і погрозливо наставив його на Кінна, а другий стиснув долонею його шию і завдав удару. Думка про отримані за брендовий годинник гроші ледь промайнула в голові, як я вже рушив у їхній бік, врізаючись у спини бандитів, що оточили Кінна, і різким ударом вибиваючи з рук одного з них ніж. Зап’ястя хлопчиська глухо хруснуло, а відкинуті мною чоловіки злякано відхитнулися вбік. З відтяжкою хльоснувши розкритою долонею по очах громили, що вдарив Кінна, я повернувся перевірити постраждалого.

– Спасибі, – його голос трохи охрип.

– Розрахуємось, – обнадіяв його я, перш ніж нанести черговий удар громилі, який, схоже, не знав слова втома і знову спробував схопити мене зі спини.

– Вони не відстануть, – Кінн сперся на стіну і випрямився.

– Ти що, будинки їх спалив, чи що? – весело запитав я, ігноруючи той факт, що спочатку бандити з’явилися сюди, шукаючи мене.

– Типу того.

Його відповідь спантеличила мене на мить. У цей момент ще одна група, що виглядала як бандюгани, ввалилася в бар. На відміну від практично беззбройних товаришів ці тримали в руках ножі, а за поясами в деяких стирчали рукоятки бит. Оцінивши обставини, що змінилися,
мої друзі потягли Джейд та офіціанток до чорного входу в бар під прикриттям чоловіків у костюмах, які відчутно напружилися та схопилися за власну зброю. Переконавшись, що друзі в безпеці, а ті, що знову прибули, одразу кинулися в бік наших несподіваних союзників, я потягнув Кінна у бік запасного виходу в дальній частині зали.

《Ні, яким би я не був вправним у бійках, але проти десятка озброєних бандюганів мені не вистояти. Залишуся тут – ризикую застрягти у цьому барі у вигляді полтергейста.》

– Ходімо звідси!

– Куди? Ми оточені. Заспокойся, мої люди з цим розберуться, – спокійно відповів він. Не схоже, щоб наше становище непокоїло цього багатого хлопчиська.

– Давай вперед! – я штовхнув його в бік непримітних дверей на кухню, звідки можна було вибратися в провулок.

– Куди ми біжимо? – Кінн слухняно слідував за мною.

Я не відповів, згадуючи, на якому боці дороги припаркував свій байк.

《Чому я дозволив втягнути себе в чужі неприємності!? Пощастило, що місць на парковці не було, і мені довелося припаркуватися зовсім поруч із баром, не доведеться повертатися до головного входу. Є шанс не потрапити бандитам на очі.》

Вже професійно, з розбігу застрибуючи на байк, я відчув знайомий тягар чужого тіла позаду і завів двигун, різко стартувавши з місця. Сама ситуація та атмосфера дратівливо нагадували те, що сталося минулої ночі. Вжебач..(дежавю), чи як там? Отак, отримуючи яскраві флешбеки, я повернув на дорогу до тієї ж заправки.

Цікаво, скільки ще разів цей хлопець втягне мене у халепу?

 

Далі буде…

***
*Джейн – трансжінка

 

Переклад : команда “Лабіринт Аліси” та Anin.

Редакт : Bücher_tet.