Кінець? Чи ні?

І тут я прокинувся. Під боком лежить мій коханий. Уві сні він такий розслаблений. Видно як життя зі мною його пошарпало. Але я хочу це виправити. Ех… Роботу ще ніхто не скасовував. Пора вставати. Я приготував сніданок не тільки собі, як це зазвичай буває, а й на всю сім’ю. Як я раніше цього не цінував.

На роботі я весь як на голках. Мені не терпілося порадувати мого омежку. Але мені не давав спокою той сон. Нехороше передчуття з кожною секундою зароджувалося дедалі більше й більше. А раптом сон був віщим, і я можу не встигнути.

Та ні, це ж маячня… Я ніколи не вірив у містику, магію та іншу фігню. Але тривога ніяк не хоче мене відпускати. Я скасував усі справи, переніс ділові зустрічі на інший раз. Зараз головне встигнути…

Приїхавши додому, я не застав нікого. У кімнаті сина я знайшов записку:

“Батьку! Ти навіть не уявляєш! Я склав іспити на відмінно і мене взяли в похід на місяць. Тато в курсі, він дозволив. Вибач, я не зміг тебе дочекатися. Я б не встиг із ними. Потрібен був дозвіл хоч від одного з батьків. Ще раз вибач. Побачимося через місяць.

Люблю, цілую, твій синочок!”

Ну, хоч із ним усе гаразд. Зайшовши в нашу з Гаррі кімнату, я не виявив там речей. Нічого, що нагадувало б про нього. Тільки запах і кілька сімейних фотографій. На столі документ про розлучення, підписаний ним і записка:

“Любив, люблю і буду любити до кінця своїх днів. Прощавай. Колись твій омега, Гаррі.”

На мої очі навернулися сльози. Мені стало важко дихати. Я не встиг. У мене почалася істерика. Записка рветься на сотні дрібних частин. Квіти полетіли в один бік, коробка дорогих цукерок в інший. Улюблені квіти та цукерки моєї омежечки. Він у мене ласун. Але останнім часом, щось мало їх їсть. Мій маленький, дорогий, коханий, ніжний. Як же я без тебе. Так, вдих-видих, вдих- видих… Здається, лють на себе вщухла, мізки почали працювати. Так він не міг від’їхати далеко. Треба дзвонити своїм людям. Вони зобов’язані його знайти.

Терміново. Де мій телефон?

***

У мене здають нерви. Минуло вже понад годину. І нічого. Ні слова, ні півслова. Дзвінок:

“Ми знайшли його. Він був в аеропорту Хітроу. Узяв квитки в Канаду. Рейс затримали, десь на годину, і він поки що сидить, чекає. Які вказівки будуть далі?”

“Очей із нього не зводити. Просто дивитися, не висовуватися. Будь-яка зміна, одразу, чуєш, одразу доповідати мені. Зрозуміло?”

“Так, сер.”

Я не зволікаючи ні секунди, взяв авто і поїхав в аеропорт. До нього їхати пів години, без заторів. Маю встигнути. До речі, за час очікування, я встиг прибрати той погром, який я створив сам у пориві люті. Я злився не на мого прекрасного чоловіка, поправка, вже колишнього чоловіка, а на себе. Дорогою я заїхав у магазин і купив ті самі квіти й ту саму коробку цукерок. Під’їхавши до аеропорту, я бігом помчав до нього.

“Сонечко, пробач мені, ідіота, кретина, дебіла, імбецила. Я не можу без тебе. Я буду жити заради тебе і нашого синочка. Ніколи не буду зраджувати. Тільки пробач мені. Що хочеш, для тебе, зроблю. Тільки благаю, поїхали додому.” – я стояв  на колінах, дивлячись йому прямо в очі. Усі люди дивилися на мене, як на восьме диво світу, адже не щодня побачиш мільйонера, найзнаменитішого і найпопулярнішого, за версіями багатьох журналів, у дорогому костюмі, на колінах. А мені було глибоко плювати. Мені потрібно, щоб мене пробачило це зеленооке диво. Моє зеленооке диво.

“Ну, хочеш, я просто тут, при всіх скажу, що ти для мене значиш?” – я став у центрі та голосно, щоб усі мене почули, сказав:

“Я Драко Люціус Мелфой, прошу вибачення у тебе, Гаррі Джеймса Мелфоя, за те, що я весь цей час поводився як скотина. За те, що зраджував, не помічав, забув, розлюбив. Але коли я втратив тебе, я зрозумів, я тебе кохаю, ти мені потрібен. Ти пробачиш мені й вийдеш за мене знову?”

Він хвилину вагався, але зрештою вимовив таке тихе, але не менш довгоочікуване:

“Так.”

Він кинувся до мене на шию, я обійняв його за талію і ніжно поцілував. Нам усі аплодували, у декого були сльози. У мене і в мого омежки вони теж були. Я обережно витер їх рукою. Жестом, наказавши взяти речі Гаррі, я підняв моє сонечко на руки та під оплески мимовільних глядачів забрав свою дорогоцінну ношу в машину. Гаррі все-таки мені розповів, що у нього Рак першої стадії. Він зможе подолати цю хворобу. Я не пошкодую жодних грошей на його лікування. Нехай навіть не сумнівається.

***

Через досить важкий для них час лікування, він здоровий. Я так цьому радий. Я тепер ношу його на руках щодня. Це наша з ним маленька традиція.

Ось одного разу він сказав мені слова, які я вже й не думав почути:

“Милий, я вагітний.”

Я підійшов до нього, міцно обійняв і ніжно поцілував. Ми з ним так недовго простояли.

“Ходімо, погуляємо? Тобі потрібно більше гуляти. Я завжди буду з тобою, мій маленький. Люблю тебе.”

“І я тебе.”

Ми гуляли до пізнього вечора. Я майже не випускав його з обіймів. Синові дуже сподобалася новина про те, що у нього незабаром з’явиться братик або сестричка. Я, звичайно, більше хочу доньку, яка буде схожа на мого милого чоловіка. Але і проти ще одного синочка я нічого не маю.

Тепер я втричі щасливий. У мене коханий вагітний чоловік, доросла дитина. Про що ще можна мріяти?