Кінець-початок

Болить голова. Так легко і важко водночас.  І раптом, спогади про мою «величну» смерть, дійшли до мене з такою затримкою, як звук під час відеодзівнка. Я розплющив очі але не було ніякої білої стелі і запаху ліків, навіть вітерця і піску, лиш якесь мутне світло під темно-синьою пеленою. Пропливаюча на моїм обличчям рибина лиш трохи здригнулась від мого руху і поплила трохи швидше. Підійнявши руку до обличчя, я ,не відійшовши від одного шоку, отримав новий. Вона була доволі блідою, навіть синюшною, і маленькі луски переливались як маленькі краплинки води на сонці. Але найдивакуватіше це долоня, нігті дуже довгі гострі і товсті наче кісточки, між пальцями була мутна плівка яка з’єднувала простір всіх 5 пальців до початку 1 фаланги. Я почав шоковано оглядати руки повільно намагаючись сісти. Розуміння що я в воді і те що мої руки змінилося прийшло різко і мене наче накрили покривалом спокою. Мозок не міг впоратись із цією інформацією та ввімкнув «аварійний режим» для збереження психіки. В останній раз так було 24 лютого, коли в моєму рідному Харкові пролунали перші звуки війни. Що ж, хоча б спогади на місці.

Роздумуючи про це я відсторонено дивився на руки, поки на фоні щось не шевельнулось і я не перевів погляд на свої ноги. Ноги? Я б не назвав це так. Здивування було доволі вже звичним почуттям. Плавник. Один великий плавник замість двох трохи худорлявих татуйованих ніг. Він  повільно починався від рівня тазових кісточок і наче обволікаючи ноги, трохи звужувався до кінця, а після різко розширявся в великий напівпрозорий плавник смарагдового кольору. Дивовижа яку я бачив лише в відосах з Діснейленду, де дівчина з накладним хвостом, плавала в акваріумі посилаючи кисневі поцілунки захопленим дітям. В українській міфології так називали русалками. Але я ніколи в житті не припускав їхнього існування, не те що факту про те що я стану схожою на них істотою.

Мої намагання хоч якось зрозуміти те що відбувається закінчувались лише посиленням головного болю і істеричним хаосом думок. В намаганнях зробити хоч щось я почав оглядати себе всюди де тільки міг. Не маючи можливості щось зрозуміти, я просто безцільно оглядав своє тіло якийсь час, поки мій вир думок трохи не затих. Я помер і став русалом? Все моє тіло було покрите лусками, на шиї були зябра схожі на акулячі, на долонях перетинки, ноги замістились хвостом із відсутністю звичних там кісток. Мій мозок просто видав мені помилку і відключився. Поринаючи в вирій думок я ніяк не міг прийти в себе і зробити хоч щось.

Не маю і гадки скільки часу я провів в такому стані але те світло яке я побачив над  собою тільки прокинившись змінило колір і почало сходити нанівець. Схоже вечоріє. Я відкинувся на спину і повернувшись на лівий бік я прийняв положення ембріону, намагаючись максимально ізолюватись. Я лежав молючись про те що це один із кошмарів які снились мені майже щоночі. Я заплющував оці максимально наскільки міг, до болю в голові, що б не думати ні про що і заснути якнайшвидше. Бо може що б прокинутись мені треба заснути у вві сні, хто ж зна.

Схоже що заснути у мене вийшло, а може я просто відключився від шоку, але прокинувся я від декількох маленьких рибинок які, судячи з моїх здогадок, вичищали мою луску паралельно і обідавши. Я відмахнув їх однією рукою і провівши нею по обличчю що б швидше прокинутись я зрозумів що це не сон. Що ж , Іноді реальність буває жахливіша за будь-який кошмар. Як мінімум тим що ти не прокинешся і не повернешся в звичне життя. Дідько.