Кучерява хмаринка

– Жвавіше! Чому ви як сонні мухи? – вигукував Чонін підбадьорюючи свою групу. – Синхронніше трохи, ну ж бо. І швидше, ви не на курорті.

В цьому спорткомплексі Чоніна вважали одним з найкращих тренерів. Багато хто хотів записатися саме до нього, що зробити було неймовірно важко. Та насправді Чонін ніколи не планував ставати тренером. Навіть не замислювався над цим. І не те що б йому зовсім не подобалася його робота. Це було доволі цікаво – навчати когось між ділитися власним досвідом.

Просто його рішення черговий раз доводило непередбачуваність нашого життя. Раніше він просто був відвідувачем залу і підпрацьовував рознощиком піци. А потім в один момент в залі, де він тренувався, з’явився новачок на ім’я Дойон. Омега ввічливо попросив Яна допомогти і, як виявилося, Чонін пояснював дуже доступно.

Пізніше альфа дізнався, що Дойон просто шукав альфу для себе, фліртуючи з усіма підряд, і що йому було байдуже на ті тренажери. Ян одразу після цього припинив спілкування з ним, бо не любив, коли його використовують, але раптом зрозумів, що йому сподобалось когось навчати. Він надіслав кілька резюме в різні спортзали і вуаля! Чонін тепер офіційно тренер. І йому це дійсно подобалося.

І все в його житті було знову стабільно до одного моменту. Він займався улюбленою справою і жив спокійним життям, та коли в житті Яна з’явився Чан, все пішло шкереберть. Спокій і внутрішня рівновага – помахали хлопцеві ручками. Вперше альфа побачив його біля вітрини їхнього залу. Така мила кучерява хмаринка з великими чарівними очима і пухкими рожевими губами.

Омега не помітив його, зацікавлено розглядаючи вивіску, а от Яна з першого погляду зачепила зовнішність Бана. І маленький купідончик влучив стрілою у саме серце Яна. Його кучері, пухкі губи, темні очі… І коли той, постоявши під вітриною, просто пішов геть, хлопець неймовірно розчарувався.

Від намагався його знайти у соцмережах, але зробити це, не знаючи імені, було нереально. Шукати його серед майже десяти мільйонів жителів Сеула, знаючи лише зовнішність, – це ніби шукати голку в копиці сіна. Та кучерявий красень не покидав його думок і Чонін вже думав, що божеволіє. Але в один прекрасний день фортуна повернулася до нього потрібним боком. А Чонін відчув, що виграв джекпот.

Яким же було його здивування і неймовірна ралість, коли через кілька днів він побачив того самого симпатичного кучерявого юнака в їхньому спортзалі, але уже в ролі клієнта, а не звичайного спостерігача. Що це, як не доля? Його серце швидко забилося, а хвилювання все збільшувалося. Але все ж він, спробувавши зберегти незворушний вираз обличчя, наважився підійти і познайомитися.

Та на тому все не закінчилося. Чан з кожним днем все більше приваблював Чоніна, що зводило його з розуму. Ян не міг перестати витріщатися на нього і постійно смикати себе, щоб не спалитися. Запах омеги нагадував його улюблений персик, а сором’язлива посмішка була аж занадто солодкою. Він весь був, як той персик.

Чоніна перестало цікавити будь-що, крім Бана Крістофера Чана. Навіть своєю групою він керував як попало, хоча ці учні вже й самі прекрасно справлялися. Чонін постійно хвилювався чи добре він виглядає і чи варто одягнути щось інше. А раптом Чан знову погляне на нього?

– Невже тобі так сподобався наш новенький? – хитро посміхнувшись, якось озвався Хьонджин, до якого Ян в обідній час приходив потеревенити. – Невже тобі взагалі хтось сподобався? Я думав ти до кінця життя сам будеш.

Хван ліниво потягував своє холодне лате через трубочку і зиркав то на Чана, то на Яна, який слухав його у пів вуха. Спостерігати за Чаном на біговій доріжці, мабуть, було набагато цікавіше, ніж слухати пусті балачки друга.

– Що? – перепитав Чонін, насилу відірвавши погляд від Кріса, м’язи якого грали під шкірою щоразу як він робив якийсь рух. – Що ти там казав?

– Ясно все з тобою. – хихикнув Хьонджин. – Тут і до ворожки не ходи. Ти на нього запав, так?

– Хто тобі таке сказав? – насупив брови Ян. – Сам вигадав?

– Твої очі мені сказали. – відповів Джин. – У тебе ж все на обличчі написано. Ти ж дивишся на нього постійно. Думаю, була б твоя воля і ти на нього двадцять чотири години на добу дивився б. І навіть не намагайся заперечувати. Я не сліпий.

– Неправда… – набурмосився Чонін, але очі автоматично зиркнули на Бан Чана. – Я просто так дивлюся… Він же новенький, тому цікаво.

Можливо, Хьонджин і мав рацію, але, звісно, Чонін визнавати цього не хотів. Він був тим альфою, який не любив, коли хтось викривав його закоханість. Але факт залишався фактом – серце Чоніна палало щоразу, коли він дивився на гарячого омегу.

Та прямо зараз Ян поводив себе як зазвичай, адже Чан ще не прийшов тренуватися і Ян міг не відволікатися. Тому, на щастя, тренування проходило спокійно. Ну… Відносно.

– Тренере Ян… – протягнув один з учнів з його групи в кінці тренування, відверто фліртуючи з ним. – Скажіть… А ви зараз вільні?

Цей омега на ім’я Джевон був занадто нанаполегливим. Він постійно намагався привернути увагу Яна, на що у відповідь постійно отримував холодний ігнор. Крім того, що він був єдиним омегою в групі, що трохи не подобалося іншим, та ще й його енергія дуже втомлювала його оточення. Особливо Чоніна. Щоразу після та навіть іноді під час занять він намагався застосувати свій флірт. Але альфа був непробивною скелею, його було нічим підчепити. Принаймні так здавалося на перший погляд.

– Ні. – байдуже відповів тренер, не відриваючись від екрану телефону в бажанні відпочити перед наступною групою. – Я дуже втомився, тому планую перепочити. У мене сьогодні ще одна група, а я ще навіть не їв.

– Як шкода… – награно зітхнув хлопець. – А я якраз хотів запропонувати вам пообідати разом. Я навіть готовий заплатити. Давайте я вас пригощу!

– Дякую, та я вимушений відмовитися. У мене зовсім немає сил і бажання на це. Пообідай з кимось іншим. – знову відмовився Ян. – Я обідатиму з другом.

– Можливо ви погодитеся, піти зі мною наступного разу? Я просто… – не вгавав омега, але Чонін його вже не слухав.

Не складно здогадатися хто з’явився у залі і хто саме привернув увагу тренера. Сьогодні на Чанові була звичайна сіра спортивна форма що повністю прикривала його руки і ноги. Чонін навіть трохи засмутився, адже він полюбляв розглядати м’язи молодшого.

Але роздивившись його, Ян зрозумів, що в цьому образі Кріс був таким милим, що хотілося його закомфортити. Джевон одразу прослідкував за поглядом тренера і насупився, зрозумівши, що тепер його увагою заволоділи надовго.

Бан Чан майже одразу відчув на собі пильний погляд Чоніна і вони дуже швидко зустрілися поглядами. Ян привітно посміхнувся і кивнув у знак привітання, а Чан кивнув у відповідь в той час як щоки Бана миттєво почервоніли, перетворюючи його на милий персик. Посмішка Чоніна стала ширшою і він не зміг боротися з бажанням підійти ближче.

– Привіт. Тренуватися прийшов?

Чонін знав, що це дурне запитання, але він зобов’язаний був хоч якось почати розмову.

– Привіт. Так, щойно звільнився одразу сюди. – ніяково посміхнувся Чан.

Чомусь Чан постійно соромився поруч з ним, хоча сам не розумів чому. Та все ж поруч з Чоніном йому було комфортно і насправді він був дуже радий, що той підійшов до нього.

– Я не питав. Ти десь працюєш? – поцікавився Ян.

– У студії звукозапису. – відповів Крістофер, почавши розминатися. – Ми з друзями… Пишемо музику…

– Вау. Справді? – захоплено протягнув Чонін. – А я можу послухати? Просто дуже цікаво почути те, над чим ти працюєш.

Чан замислився. З одного боку він дуже соромився показувати свої роботи, А з іншого – йому хотілося дізнатися що скаже про його музику Чонін. Одним словом – його думка була дуже важливою. Кілька хвилин подумавши, Бан Чан дістав з кишені телефон і, знайшовши потрібний трек, протягнув альфі один навушник, що він постійно носив у вухах.

Чонін вдячно посміхнувся і приготувався слухати. Та уже через кілька секунд прослуховування він зрозумів, що його вуха побували в раю. З динаміка билася неймовірно ніжна пісня, а від м’якого голосу Бан Чана тілом йшли мурахи. Насправді Ян був шокований, бо навіть не здогадувався, що цей омега вміє так прекрасно співати. Здавалося, Чонін закохався в нього вдруге. Цей голос його заворожив.

– Вона ще не зовсім закінчена. Я ще хочу трохи попрацювати над аранжуванням. Це, можна сказати, демо-версія. – скромно пояснив Кріс.

Чонін підняв на нього захоплений погляд, знову змушуючи його червоніти. Здавалося, Чан ідеальний.

– Це прекрасно… – озвався альфа. – Твій, голос… Прекрасний… Справді, ти неймовірно співаєш. У тебе є можливість стати чудовим співаком.

Чан посміхнувся, демонструючи свої ямочки на щічках. Це зігріло душу Яна. Він не міг на милуватися ним. Неземний, прекрасний… Омега, про якого він навіть не мріяв. Чонін віддав Крістоферу навушник і той злегка поклонився, вставивши його назад у вухо.

– Дякую. – сказав він. – Радий, що тоді сподобалось.

– Успіхів тобі у сфері музики. – засяяв Чонін. – Вибач, я відволік тебе від тренування.

– Ні-ні. Все добре. Я ж все одно тільки прийшов. – відповів Чан, а потім, набравшись сміливості додав: – Я тільки радий поспілкуватися з тобою.

Остання фраза зіграла серце Яна. Йому було дійсно приємно, що той від кого від божеволів останні дні, сказав такі слова. Йому приємно з ним спілкуватися. Чорт забирай, це просто неймовірно… Альфі хотілося одночасно сміятися, верещати, як омега, і міцно обіймати цю чарівну кучеряв хмаринку.

А цей постійний запах персика… Чонін ледве стримувався, адже він притягував його, як магніт. Ян розвернувся, щоб піти на обід, але щось стримувало його. Він зупинився за кілька кроків від Бан Чана, а потім різко розвернувся назад, повернувшись до молодшого. Чан підняв на нього очі і здивовано підняв брови.

– Чане, слухай… У мене до тебе пропозиція.

– Пропозиція? Яка? – поцікавився Кріс.

“Руки і серця…” – подумав Чонін, але насправді озвучив:

– Не хочеш все ж приєднатися до моєї групи? Тренуватися в групі цікавіше. Що скажеш?