Що приховує пітьма?

Все почалось з того як батьки повідомили Андреа про переїзд в інше місто. Раніше вони жили у Портленді, не у заможному районі але все ж краще ніж там де вони опинились зараз. Зараз вони знаходяться в якомусь маленькому непримітному містечку в пару сот кілометрів від цивілізації. І саме зараз Андреа затягала свою валізу всередину будинку.

-Просто клас, а ще кращого будинку не можна було знайти?! – її тон явно виказував невдоволення.

-Ну не все ж так погано, ми тут прибиремось і стане ще краще ніж було у Портленді от побачиш. – тон метрі теж не говорив про радість, проте вона всіма силами намагалась вселити дочці (і собі здається теж) оптимізм.

Затягнув їх сюди батько, в нього померла якась далека родичка про яку він і сам не відав, проте вона заповіла йому цей будинок, в Портленді вони набрали боргів і це стало непоганим шансом їх закрити (продавши будинок який в них був там), тим більше роботу по спеціальності батько знайшов досить швидко, виявилось місце настільки не популярне що рук тут не вистачало буквально всюди. Зараз Андреа розглядала дерев’яний будинок, колись зеленого кольору, а зараз подертого, мутного. “Халупа якась” – промайнуло в голові. Можливо всередині краще, але ні, там все поросло павутиною, видно та родичка тут і не жила, або була не аби якою капарницею.

-Думаю, можеш обрати собі будь-яку кімнату, можливо це тебе якось втішить.

Пропозиція мами дещо підняла настрій і Андреа заходилась бігати по кімнатами, зрештою обрала одну на другому поверсі, там було вікно яке виводило на дах, вночі кріз нього мало б бути видно зорі.

-Це все блін руйнує, цей переїзд, я мала вступити в престижний коледж, а що тепер?

-Заспокойся, все буде добре, я вже продивився тут пару варіантів і тут є коледж дизайну з факультетом фотографії, якраз те що ти хотіла.

-Мг, тільки тут це буде якась задрипанка. – буркнула дівчина.

-Так все годі, ти ж знаєш це було необхідно, розклади речі і пройдись десь, провітрись, оглянь місцевість, знайди нових друзів, в нас зараз багато роботи, якщо не хочеш тут все чистити, а я тебе знаю, то займись чимось таким, – тато помахав рукою в повітрі, вимальовуючі зрозумілі тільки йому жести, кажучи про те щоб дівчина ішла кудись, а не нарікала.

Андреа тяжко видихнула і пішла розкладати речі. Це зайняло більше часу ніж вона думала, надворі вже вечоріло, проте вона все одно вирішила пройтись. Вона одягнула навушники, ввімкнула музику і вийшла. Перед нею був майже ліс, в якому деінде стирчали будинки, зрештою не наьагато кращі ніж їхній, цей факт її дещо порадував. Вона попрямувала по ледве освітленій вулиці вперед, дорога була досить рівна, без вибоїн і ні душі на дворі. На шляху дівчина запримітила декілька місць які її зацікавили: забігайлівка з нейоновою вівіскою “Cakes”, якийсь дитячий майданчик, який вже давно перестав бути дитячим, він був досить старим як і все тут і з усіляких драбинок та гірок цілими залишились тільки качелі та лавки, ще вона побачила місцеву школу. Дівчина глянула на годинник 23:17, треба повертатись. Розвернувшись дівчина зрозуміла що не дуже пам’ятає як зайшла сюди і де вона взагалі. “Чорт”. Ну що ж залишається лише відкрити карту на телефоні, поки дівчина старанно набирала в телефоні нову адресу вона не помітила як врізалась у когось.

-Ой, – вона підняла голову і зіштовхнулась з поглядом навпроти, це була дівчина, приблизно її віку, блондинка з фарбованою рожевою прядкою, – вибач.

-Не бачила тебе раніше.

-А ти знаєш всіх хто тут живе?

-Повір, тут хочеш не хочеш будеш знати, містечко то не велике… – дівчина на мить замовкла, – і моя тобі порада будь тут пильною, зайвим не буде, не вештайся ночами отак.

-Я не помітила як на годиннику набігла така пізня година і взагалі я не маю перед тобою звітувати.

-Чому це ти раптом перейшла на такий тон? Зухвала ти.

-Просто останнім часом все іде не так..

-Ну воно і видно, від хорошого життя в такі місця не переїжають. Де ти живеш, я тебе проведу.

-Чесно мені самій важко сказати де я живу, жахливий у вас тут інтернет.

-Хаха, інтернет тут розкіш, ловить тільки в одному місці, глуш.

-Одному місці? Блять.

-Я покажу тобі його якось, але не сьогодні, то що де живеш.

-Вашингтона 24 ніби.

-Не дуже то й далеко ти зайшла. То чому ти опинились в такому розкішному місці? Ну ти не подумай, я знаю є люди яким такі місця подобається природа, усамітнення і усіляке таке, я не хотіла тебе обра…

-Ні я не з таких, я люблю великі міста, через батьків переїхали, точніше батька, він вліз у борги, можливо якось потім розкажу. Що ти мала на увазі коли казала бути пильною.

Нова знайома повернула голову до неї і взявши за передпліччя підвела до одного зі стовпів, тикнувши пальцем на оголошення про розщук якогось хлопця.

-Це в нас не рідкість, останнім часом все зовсім погано, тому дивно переїжджати сюди.

-І поліція нічого не робить?

-В нас її дуже не вистачає, але вони шукають.

-Якщо тут все так, то чому ти опинилась на вулиці в таку пізню годину?

-Допитлива ти, скажімо в мене особисті питання. Ну ось ми і прийшли, тут живеш?

-Ага, – зараз дівчина була навіть рада бачити цей будинок, – дякую.

-Я Лєнор, якщо хочеш зустрінемось завтра, познайомлю тебе з деким, покажу якісь місця, відведу до твого інтернету, все ж новачки тут рідкість.

-Я була б не проти, а як ми зустрінемось?

-Я підійду до твого будинку о 6 вечора.

-Добре, я Андреа.

Лєнор посміхнулась підняла ліву руку махнувши “пака” і пішла кудись у пітьму.

-Ну нарешті, ато ми вже хотіли бити на сполох. Де це ти так довго вешталась.

-Я зустріла одну дівчину, здається ми подружились.

-Ну це добре. Іди лягай вже спати.

Дівчина кивнула і піднялась до себе. Справді крізь віконце зазирали зорі. Дівчині нетерпілось піти кудись завтра, хотілось вірити що в цьому місці є щось цікаве. Андреа переодяглась, почистила зуби і лягла. Деякий час вона дивилась на небо, а потім заснула. Посеред ночі вона раптом прокинулась, сама не знає від чого. На дворі почувся шурхіт. Щось промайнуло у вікні. Дівчина причаїлась, але через пару хвилин набралась сміливості, підсунула стілець до вікна і подивилась в нього, в темному лісі ніби нічого не було. Мабуть птах. Дівчина лягла знову, на цей раз проспала до 9 ранку. Мама накидала їй роботи по дому, помити підлогу, де бачить забрати павутиння. Це зайняло дві години, потім вони пішли в магазин. Виявилось що тут є тц під назвою “Сірий кролик”. В холодильнику миша повісилася, одже потрібно було його заповнити. Дівчина хапала все що любила, всілякі авокадо, м’ясо, морозиво, печення. Вона подумала про те що хоче взяти щосб для Лєнор, бо вочевидь на зустріч вона дещо запізниться, обрала карамельне морозиво. Додому вони повернулись о 5, все-таки встигне – зраділа дівчина. Сьогодні на дворі було значно тепліше, тому вона вирішила вдягти шорти і топ. Дівчина якраз порпалась у шафі в коридорі в пошуках того самого топу, зараз дівчина була у самих шортах. “І де ж мама їх запхала”. Раптом у вікно хтось постукав. Андера машинально повернулась, це була Лєнор. Дівчина на показ закрила оці рукою розвівши вказівний з середнім пальцем підглядаючи, на її обличчі з’явилась посмішка. Андреа набурмосилась, одною рукою прикрила груди, а іншою жбурнула в сторону вікна якусь кофту. Під руку нарешті потрапив топ. Дівчина вийшла на двір.

-Ти чого у чужі вікна підглядаєш.

-Та я однаково нічого не розгледіла, напевно до миття вікон ви ще не дійшли.

-Насміхаєшся? От тепер взагалі не буду мити, ато хто його знає, скільки тут ще таких підглядальників.

-Куди б ти хотіла піти?

-Ну вчора ти казала про місце з інтернетом…о ледве не забула, це тобі.

Дівчина простягла морозиво.

-Підкуп? Мило. То до інтернету хочеш значить. Добре. Нам туди. – дівчина махнула в сторону лісу.

-Чим будеш тут займатись? Переведуть у школу чи ти у виші?

-Я маю вступати на перший курс, тато сказав що переглянув тут декілька варіантів і тут є факультет фотографій.

-Декілька варіантів? Ахаха, ти справді думаєш що тут є вибір? В нас один коледж, тобі повезло що ти здається саме і прагнула в такий напрямок.

-То ти теж там?

-Мг, тільки я малюю, пейжазі, не людей. Я на другому курсі. Знаєш наш коледж доволі непоганий. Я познайомлю тебе з людьми з твого факультету. Тобі сподобається.

Вони вийшли на галявину.

-Ну ось, витягай свій смартфон, тут ловить.

І справді тут було 4 смужки. Андреа написала друзям що з нею все добре і розказала про ситуацію з мережею.

-Сумуєш за ними?

Лєнор якось крадькома підійшла зі спини і поклала голову на плече, зазираючи в телефон, але не вдивляючись в переписку.

-Мене вирвали з звичного світу, запхали в цю діру. Звісно мені їх не вистачає.

-Пішли, буду тебе знайомити.

Далі вони пішли на територію того самого коледжа, це була цегляна споруда заввишки 3 поверхи. Вони опинились на задньому дворі. Там на турніках сиділа компанія студентів. Два хлопці, одна дівчина з дуже яскравим волоссям і якийсь малий.

-Ей, – Лєнор помахала, – дивіться кого я вам привела.

-Невже хтось новий в наших місцях.

-Знайомся це Джейк, Данко, Мауро і Рубі.

Лєнор кивнула. Джейк був типовим хлопцем в якого були закохані чи не всі дівчата, Мауро було років 12 максимум, білобрисий хлопака, Данко був смуглим і курчавим.

-А ти симпатична.

Дівчина з рожевим волоссям зістрибнула і підійшла до Андреа, провела пальцем по ключиці. Лєнор дещо нахмурила брови.

-Це Андреа, вона приїхала…, -дівчина зрозуміла що не знає, – а звідки ти приїхала?

-Портленд.

-І тебе аж сюди занесло? Екстрималка! – озвався Джейк.

-Джейк і Рубі теж навчаються на факультеті фотографії, тільки на курс старше.

-О то ми ще й будемо частенько бачитись, – Рубі розплилась в посмішці, – я розповім тобі про всі тонкощі.

Андреа посміхнулась.

-Ти вже розповіла їй про те що тут відбувається? – питання задав Данко.

-Частково… Думаєш варто?

-Вона має право знати.

-Ви про що?

– Думаю малий розкаже тобі краще. – Лєнор покликала Мауро.

Він підбіг.

– Бачила вже ці плакати, їх безліч, на одному з них мій брат… Палмер, він одногрупник Лєнор. Він зник, місяць тому і ми проводим власне розслідування.

-Ви не думаєте що це дуже небезпечно, як я розумію у вам купа зниклих.

-Звісно ми розумієш ризики, але він нам не байдужий, а поліція не проснулась. Ми не можем його кинути, я не хотіла тобі цього розповідати, не хотіла втягувати, але в любому випадку ти можеш не брати участі у пошуках.

-Я його зовсім не знаю, як і вас і це місто. Я не можу зараз сказати нічого однозначного на цей рахунок.

-Ми тебе розуміємо.

-Вибачте, мені треба йти, – Данко раптом прирвав тишу, – мама чекає, буде злитись. Малий ідеш?

Мауро схвально кивнув.

Дві фігури удалились з поля зору.

-Давайте зайдем на коктейлі? – пропозицію подав Джейк.

-Я залюбки, – Рубі підхватила під руку Андреа, – а ти просто мусиш спробувати. Лєнор?

-Я теж не проти.

Четвірка направилась у “Cakes”. Забігайлівка була приємною, людей майже не було, за стойкою була приємна жінка.

-Нам три з малиною.

Мались на увазі молочні коктейлі. Компанія їх любила. Вони сіли за диваньчики. Андреа опинилась між Рубі і Лєнор, навпроти сів Джейк і роздав коктейлі. Андреа потягнула напій.

-Ну як? – Рубі опинилась занадто близько до її обличчя.

-Мені подобається, якось так по-домашньому.

Андреа не очікувала що Рубі так близько, відповідаючи вона повернула голову в її бік і ткнулась носом в її щоку. Андреа збентежилась.

-Палмер був опікуном Мауро, – почав Джейк, – коли він зник його до себе взяла сім’я Данко, вони всиновити Данко, вони дуже хороші люди і Данко їм вдячний. Він циган і його абсолютно не хотіли брати, хоча хлопець він хороший. Мій батько власник “Сірого кролика”, можу вибити тобі якусь знижкову картку.

-Буду вдячна.

-Ну а я, я мрія про IT-сферу, але в нас такого немає, тому опинилась на фотографії, мої батьки тут не живуть, вони на заробітках у Вегасі, заходь до мене якось, я покажу тобі свій будинок, там прикольно зависати. – сказала Рубі.

-А ти? – Андреа поцікавилась Лєнор.

-Ой я тебе цікавлю? Я жартую. Я живу з батьком, він часто у відрядженнях, живу в центрі. Мама померла.

-А що на рахунок вашого розслідування?

-Ну, по-правді ми теж ні на що не вийшли, але ми точно знаєм що в лісі вночі небезпечно, періодично там можна щось чути. Данко якось вертався додому коли вже стемніло, він бачив якусь фігуру, він казав що вона не схожа на людську… Проте йому могло здатись, не забивай голову.

-До речі, вже скоро буде темно. Я можу тебе провести? – Рубі була настирною.

-Нуу, знаєш давай не сьогодні, я думала, якщо можна… Я б хотіла пройтись з Лєнор.

-Я не проти.

Компанія встала, Джейк заплатив за коктейлі. Лєнор з Андреа пішли вже по знайомому маршруту.

-Я хотіла спитати, ти вчора казала що особисте примусило тебе вночі опинитись на вулиці, це пов’язане з тим хлопцем?

-Так, я дещо перевіряла, думала можливо він вийде на мене, той хто їх забирає, це дуже тупо.

-Ти ж теж могла зникнути!

– Знаю. Як тобі Рубі? Думаю ти їй сподобалась.

-Ну вона симпатична, я б пройшлась з нею, але я хотіла з тобою поговорити.

-Зустрінемось завтра? До речі через тиждень в коледжі день відкритих дверей, можу попросити Рубі провести тобі екскурс.

-Було б круто. Завтра? Добре, але давай якось більше під вечір, годині так 8, мама хоче поїхати кудись до якогось їхнього знайомого, думаю це затягнеться.

-Ок. У вікна більше не заглядатиму. – дівчина підморгнула.

Андреа була спантеличена, Рубі явно була в ній зацікавлена, можливо варто спробувати. Але щось дівчину збивало.

Заснула вона міцно. Ранок почався раптово з голосних розмов мами. Цей їхній друг жив за дві години від міста, в нього був свій будинок якраз в лісі, це насторожило Андреа, вона одразу згадала всі розповіді. Повернулись вони о пів на дев’ятій. Лєнор стояла біля її дверей спершись на стіну. Андреа могла б попередити якби був інтернет.

-Вибач, затримались.

-Пішли на качелі.

Андреа зразу подумала на ті які на дитячому майданчику. Зрештою там вони і опинились.

-Я поговорила з Рубі, вона радо проведе тобі екскурсію.

Дівчата просто сиділи і качались. Вже стемніло. За кущами почувся рух. Обоє одразу вскочили. Лєнор взяла Андреа за передпліччя і завела за спину. Почулось гарчання. Згодом показалась висока фігура. Неможливо було розібрати обрис. Світились два ока.

-Лєнор? – Андреа вчепилась в руку подруги.

-Тшш.

Лєнор почала відступати, пхаючи Андреа, вони вийшли на світло ліхтарів. Фігура сховалась, було тихо.

-Що це в біса було?

-Не знаю, думаю те що бачив Данко.

-Знаєш думаю якщо ви хочете знайим свого друга то маєте в день піти у ліс.

-Мг, зрештою вдень ніхто не зникав. Підеш з нами?

Андреа кивнула. Тільки зараз вона помітила що переплела їх пальці і дуже міцно тримала.

-Я злякалась, пробач.

-Я теж. Мій дім не далеко, думаю безпечніше піти туди ніж розходитись по одному.

-Подзвоню мамі.

-Ало, мам я залишусь наніч в подруги, все добре.

Мама погодилась. Дівчата розірвавши руки попрямували до світлого будинку.

-Гарний, явно краще нашого.

Дівчата зайшли, кімната Лєнор була в біло-рожевих тонах, вона ввімкнула нейонову підсвітку фіолетового кольору.

-Антуражно.

-Рада що тобі подобається.

-Тато у відрядженні.

Лєнор кивнула, вона почала переодягатись, дістала з шафи рожеві глянцеві шортики і таку ж футболку.

-Давай я тобі дам щось своє.

Дівчина почала перебирати речі і дістала штани в клітинку і чорну футболку.

-Підійде? Зрештою можеш сама обрати.

-Дякую, давай це. Я піду у вітальню.

Лєнор кивнула, після того як вона переодяглась, вона знаву повернулась в кімнату дівчини. Лєнор також була перевдягнена.

-Можна я ляжу в тебе, мені трохи лячно..

-Звісно. – Лєнор посміхнулась.

Вони лягли. Лєнор ще деякий час роздивлялась стелю, а коли Андреа заснула, вона почала розглядати її. В неї було темне волосся, дівчина була доволі гарна. Так вона і заснула. Першою прокинулась жителька будинку і виявила себе скутою в чужих руках. Андреа закинула на неї ліву ногу і руку і загалом була дуже близько до обличчя. Лєнор забрала волосся з її обличчя. Від цього дівчина прокинулась. Лєнор дивилась на неї досить серйозно. Андреа ще не розуміла нічого і просто намагалась побачити чітку картину.

-Тобі аж настільки було страшно?