Крок в пітьму

Тим часом в іншій частині мультивсесвіту…

Центральний парк Елізіуму, наукова виставка SienceCon. Машина на гравіподушці повільно підлетіла до місця де вже стояли схожі авто. Її вигадливі округлі форми здаються ніби не від світу цього, в порівнянні до гострих кутів конференц-купола. Сам конференц-купол імені Жака Фреско, був добудований відносно недавно, в його коридорах ще досі можна почути легкий запах фарби. Сама ж структура, нагадувала кулю, збудовану з гексагонів. З машини вийшла чоловіча постать віком близько 33 років з добре зализаним за допомогою не однієї банки гелю, чорним волоссям і вибритою щетиною. Чоловік ціленапрямлено рухався в сторону службового входу. Зайшовши в будівлю він почув жіночий автоматизований голос, який донісся з найближчого терміналу:

– Доброго дня, доктор Дерек Голдхенд, вас очікують в павільйоні Дельта 2.

– Спасибі Сюзі, а хто саме?

– Доктор П’єр Ротенхауер.

– Передай, будь ласка, пану Ротенхаеру, що я скоро підійду, – відповів з легкою посмішкою Дерек.

На павільйон Дельта 2 було витрачено не один мільйон кредитів, це можна було помітити неозброєним оком. Вся територія була виконана в стилі хай-тек бароко, монолітні шестигранні колони утримували купол з нанесеною на нього голокартою зоряного неба. На кожній з колон красувався химерний, коконоподібний, голографічний проєктор. Який демонстрував вивіску ScienceCon`a даного року. Велика кількість людей з вищих верств суспільства зібрались тут, під куполом, щоб глянути на новітні досягнення науки. Серед безлічі винаходів знаходився і проєкт групи Янус Технолоджіс™, в яку і входили доктори Дерек Голдхенд і П’єр Ротенхауер. Їхній новітній пристрій мав допомогти в колонізації далеких планет за допомогою переміщення особистості поміщеної в нього людини, в спеціально підготовану оболонку. Дерек підійшов до свого колеги, по лицю якого можна було помітити, він був на взводі від того, що відбувалося довкола. Доктор П’єр був на два роки молодший від свого колеги, хоча небрита декілька місяців, каштанова щетина говорила інакше:

– Привіт, а я бачу ти сьогодні дуже збуджений від того, що на нас чекає, – кинув в сторону Дерека П’єр.

– Доброго дня колего, ще б мені не бути збудженим, я весь як на голках, адже сьогодні ми маємо всі шанси увійти в історію, заробити гори грошей, і отримати нескінченне фінансування на всі наші подальші проєкти, це ж феноменально! – окликнув Дерек

– Я б на твоєму місці не квапився так радіти, цього разу нам потрібно показати результат, кращий ніж в лабораторних випробуваннях, звісно мавпа в тілі робота, яка розкидає гайкові ключі, думаючи, що це її фекалії – це цікаво, і для дітей це прекрасний атракціон, але перед нами зараз складніша проблема. 

  В цей момент, до двох науковців підійшло декілька людей в чорних костюмах.

– Вітаємо вас панове, ми сподіваємось, що у вас все готово на сьогодні. Дозвольте нагадати вам, що на ваш проєкт було витрачено не малу кількість кредитів і ми дуже сподіваємось, що все пройде гладко, – відповів один з інвесторів.

– Доброго дня пане Дженсоне, звісно у нас все готове, вам та й іншим інвесторам нема чому хвилюватись, – відмахнув сумніви Дерек.

– Зевс Макротехнолоджіс™ на це сильно сподівається, але все-таки ми дозволимо собі повідомити вам, що в разі невдачі проєкт може зазнати в найкращому випадку заморозку, тому дружня вам порада, перевірте все ще декілька разів, – випалив розвертаючись до залу пан Джонсон і незабаром зник в натовпі разом з іншими інвесторами.

– Я піду все ще раз перевірю, до речі, коли це все закінчиться, чи ти не даси мені прочитати ту книгу по нейробіології та психології? – запитав П’єр в Дерека відправляючись за стенд.

– Обов’язково, тільки нагадаєш мені про це потім, а я тим часом піду ще спробую знайти наше керівництво, і остудити їхні, кхм, голови, – посміхаючись відмахнувся Дерек, і сам розчинився в натовпі як цукор в ранковій каві.

  Настав вечір, за пів години мала наступити черга для їхньої презентації, Дерек досить напруженим кроком підійшов до свого колеги.

– П’єре, що там з даними, все стабільно чи є відхилення?- запитав у свого колеги Дерек.

– Показники в межах норми, але мені не подобаються значення опору в мультиелектродах, а також те, що попереднього тижня у нас двічі  вилітали суперконденсатори ще й сплавився мультиконтроллер квантового процесора, ти впевнений що нам варто проводити запуск?

– Якщо ми цього не зробимо, то інвестори нас загризуть заживо, а я не збираюсь відправлятись жебракувати – відмовив  Дерек.

– У мене погане відчуття на рахунок цього всього, я туди не полізу! – відгаркнув П’єр.

– Тобі й не треба, це зроблю я – рішуче відповів Дерек.

– А якщо ти помреш чи станеш інвалідом? Подумай про свою сім’ю!

– Якщо я втрачу роботу, то їм вже точно нічого не допоможе… Подбай про те, щоб Зевс Макротехнолоджіс™ виплатила для них компенсацію у разі чого.

  П’єр з розумінням кивнув втупивши погляд в монітор.

– Я спробую глянути що ще я можу зробити, але чуда не обіцяю, дивись, щоб тебе там не розірвало на шматки, бо тебе не зберуть до купи навіть наші мікроботи, – віджартував П’єр.

– Мені все життя щастить, може і цього разу все обійдеться, – віджартував Дерек.

  Настав час якого всі так довго чекали, був оголошений момент демонстрації проєкту «Ключ від усіх дверей». Дерек зайшов в пристрій, його тіло було щільно зафіксоване, і до його голови повільно потягнулося декілька маніпуляторів з електродами. Як тільки кожна з шести мультиголок проткнула череп Дерека, світ для нього потемнів…

***

Доктор Дерек Голдхенд відкрив очі.. Спочатку одну пару очей, а потім іншу.. Що? Його тіло було приковано якимись металевими мацаками до колони… Точніше два його тіла… Точніше це навіть не були його тіла… Що? Дерек дивився на себе в тілі біловолосого хлопчиська з блакитними, наче кристали, очима, він точно помічав всі його риси обличчя. Видовжене, бліде лице, тонкі губи, прямий, невеликий ніс. Але це було не все. Також Дерек, дивився очима цього білявого на геть іншу людину. Чорне, досить довге, пряме волосся, яскраво-зелені очі, ніс з горбинкою, широкі брови та стиснутий рот. Він одночасно бачив себе в тілі обох юнаків… А потім відчув і побачив, як декілька металевих голок виходять з їхніх голів. Як тільки це сталося, металеві мацаки відпустили обох на підлогу. Почуття спочатку захоплення, а потім жаху охопило Дерека. Експеримент вдався, його особистість перенеслася, але чому сюди, де він? Невже його закинуло кудись далеко-далеко? Можливо це вже навіть не його рідна планета. Сигнал його особистості так повільно рухався, що завдяки новим технологіям людство змогло розповсюдити кораблі з його пристроєм на далекі планети та колонізувати їх? Але чому він в обох оболонках і зразу? Ця ейфорія надовго не затрималася, він розумів, тепер коли юнаки від’єднані від нейронного інтерфейсу, його особистість більше не може бути цілісною. Вже зараз, частини його сутності асимілюються з особистостями цих хлопчаків. Зовсім скоро його вже не стане як окремої особистості. Погляд Доктора заметався в різні сторони, він відчайдушно намагався придумати план дій, без успіху хапався за уривки самоусвідомлення, яке його покидало, але все було даремно. Його покидали спогади, очі закривалися, і зовсім скоро Доктор Дерек Голдхенд поринув у забуття.

Все було як в тумані, Літір і Мортар прокинулися майже одночасно. Піднявшись з холодної, наче лід, підлоги, юнаки переглянулися. Літір, який думав що їх чекає тільки смерть, поволі приходив до тями. Вони не заговорили один з одним, кожен зараз був більше зосереджений на своїх думках.. Чи не своїх? В голові все ще гуло, і якісь незрозумілі терміни й слова, що знову і знову виникали у свідомості, заважали думати. Скільки вони тут пролежали? Це все і справді вибивало з колії. Літір на секунду подумав що він схожий на хворого шизофренією… Стоп, а що таке шизофренія?! Звідки взагалі взялося це слово?!

– Мортаре, тобі не здається, що з нами трапилося дещо дивне? Таке відчуття, наче моя індивідуальність була порушена…,- Літір осікся.

– Так, я згоден, це і справді дивно… Але тепер коли я задумався над цим… Індивідуальність? Чому я розумію що це, хоча вперше чую таке слово?

  Для них прийшло усвідомлення, все те що сталося, реально, це був не сон, з ними щось зробили, що напряму вплинуло на їх індивідуальність та інтелект, але що саме? Просидівши певний час в стані фрустрації, Мортар знайшов в собі сили відкинути зайві думки. Він піднявся та окинувши поглядом брата, який досі був десь в собі, вийшов з циліндричного залу. Пройшовши по довгому коридору він знову поглянув на ті чорні картини за склом, і з жахом усвідомив що це ніякі не картини… Це екрани, комп’ютерні екрани. Але жах швидко замінило почуття розгубленості, він не міг точно сказати ні що таке ці екрани та комп’ютери, ні для чого вони потрібні. Це бентежило хлопця, але зараз у нього була більш важлива справа. Мортар попрямував до виходу, потрібно було дізнатися чи пройшла буря, і чи зараз взагалі день чи ніч. 

Надворі був день, сніг блищав під ногами від сонячного світла, а на небі було відносно безхмарно. Мортар зрозумів, потрібно вирушати негайно…