Кров

Марк задихається схлипуючи та у відчаї закриває лице руками. 
Марк знаходиться десь у середині пекла, криваво червоного пекла. Спектор не пам’ятає як тут опинився. Спектор не знає що саме сталося, але бачить лише докази того що його руками скоїли щось страшне. 
Коли Марк прийняв служби Хонсю, ставши на захист Нічних подорожніх, він не був впевнений та мав надію що робить праве діло. Що захищає невинних. 
А зараз Марк не впевнений ні у чому. 
Це почалося місяць тому, Марк почав розуміти що він погано пам’ятає події під час перетворення на лицаря. Ніби його тіло більше не належить йому. Та це не було як зі Стівеном, зовсім ні. Тепер Марк просто зникав. А коли прокидався…
Скоро Марк зрозумів що Хонсю щось від нього приховує, але Бог тікав від розмов та ігнорував будь-які натяки. А Марка їли страшні думки. 
Стівен… Стівен помітив що щось не так майже одразу. Проте Марк мовчав. Мовчав та уникав цей неймовірно болючий погляд з будь-яких лискучих поверхонь. Марк не хотів сказати Стівену що знову зруйнував його надію на звичайне життя. Марк не хотів побачити відразу на обличчі найдорожчої людини(скільки б часу він не намагався це приховати навіть від самого себе це все ще залишалось фактом). Він боявся. 
А тепер сидячи майже повністю залитий кров’ю у темному та липкому на вигляд приміщенні чоловік не міг нормально дихати. Здається у нього була панічна атака, хоча бути впевненим було складно.. Жахливий сморід чогось лихого, того що приніс він, Марк, стояв та не вивітрювався. Цей затхлий аромат глибоко проникав у легені Спектора одночасно душачи та даючи життя. Нестерпно. Скільки разів за цей місяць Марк шкодував про прийняту угоду. Єдиним та непорушним “аргументом за” був Стівен. Марк не міг лишити життя альтер его. Марк не мав права. Він хотів, щоб у Стівена був шанс жити своє життя. Може подекуди зруйноване руками Спектора, та все ж життя. 
А зараз здавалося що натиснути на гачок було доволі правильно..
— Що ж я накоїв..
— Марку, заспокойся.
Несподівано таку мертву тишу прорізав знайомий голос. Стівен. Марк полохливо забрав руки від обличчя та майже злякано озирнувся у пошуках дзеркала.
— Стівене?
Нарешті погляд знайшов гладку поверхню, трішки присипану пилом, проте постать Гранта у ній виділялась доволі чітко. 
— Марку, чому ти не розповів. 
Спектор не знайшов слів дивлячись у дзеркало. Відвернувся та з огидою скривився. Він нестерпний. 
— це був не ти. ти не робив нічого з цього. я правий?
Стівену відповіла лиш тиша та зірване диханням Спектора від якого у грудній клітці починав бити набат. Було занадто болісно бачити як він страждає. 
— Марку дай мені увійти. Віддай тіло. Я допоможу. 
Плечі Спектора здригнулися і він повернув голову до дзеркала. 
— Стівене навіщо ти продовжуєш це робити? Я вбивця. Та у мене зараз все у крові…
Гірко посміхнувшись чоловік здійняв руки вище ніби пропонуючи подивитись. Посмішка перейшла у болючу гримасу, Стівен майже задихнувся дивлячись на це. 
— Все буде добре, просто дозволь. Я тобі допоможу, тобі треба відпочити. А потім ми покінчимо з Хонсю. Тільки тепер разом, пообіцяй. 
Спектор не вірячи дивився у чорні, неймовірно надійні та рідні очі. Чомусь згадалась та ніч у храмі. Тоді він також був увесь у крові, майже на грані між життям та смертю, також давав присягу. Але на цей раз вона дійсно здавалась правильною. Дійсно хорошою. Останні думки пролітали у розпеченій до неможливості свідомості Спектора. 
— Добре..
Повіки зрадницьки затремтіли відпускаючи Марка в такий необхідний та приємний морок забуття, натомість у тілі з’явився Стівен трішки сполохано дивлячись на себе та на своє вбрання. 
— Все буде добре, Марку..
Пошепки промовивши це, Стівен озирнувся на дзеркало зустрічаючись лише зі своїм зображенням. 
— …я обіцяю, все буде добре.