Кровний зв’язок

У вітальні маєтку Сальваторе сьогодні було людно. Сюди вже прийшла Елейна і тепер вони сиділи зі Стефаном на дивані, тримаючись за руки. Гілберт так йому і не розповіла про ритуал. Вона знала, що Стефан захоче її врятувати і буде проти її участі в цьому, але іншого виходу вона не бачила. Елейні не хотілося зараз псувати стосунки зі Стефаном сварками. Останнім часом у них все було добре і вона не хотіла руйнувати це. Тим паче, якщо їй судилося померти, то краще вона буде щасливою останні дні свого життя.

Деймон сперся рукою над каміном і задивився у вогонь. Сьогодні він був неговірким і задумливим, що, на думку Стефана, нехарактерно для Деймона. Він завжди знав, що сказати і вмів виглядати веселим, навіть якщо на душі йому було кепсько. Щось тривожило Деймона, але ділитися своїми переживаннями з братом він не поспішав.

Через кілька хвилин прийшла Керолайн разом з Ліною, а ще трохи згодом Бонні зайшла у маєток з величезною книгою в руках. Ліна посміхнулася Деймону, який все ще стояв біля каміну. Той ледь помітно посміхнувся їй у відповідь, але погляд його був відсторонений. Він не зробив крок їй назустріч, не підійшов до неї, як того очікувала Ліна. Деймон швидко відвів погляд від неї і продовжив стояти осторонь від всіх.

Керолайн здивовано подивилася на подругу у німому питанні, але Ліна лише знизала плечима. Вона не знала, в чому причина такої поведінки Деймона. Вчора все було добре. Вони чудово провели вечір. Деймон був таким щирим з нею, розповідав про своє життя, про стосунки з батьками та Стефаном і Ліна не розуміла, що могло статися за ніч такого, що зараз він робить вигляд, ніби зовсім її не знає. Вона вже навіть хотіла підійти до нього і спробувати поговорити, як вона почула неквапливі кроки і в проході з’явилася фігура чоловіка в костюмі.

Елайджа обвів поглядом всіх присутніх і вдоволено кивнув.

– Бачу, що всі, хто потрібен, тут, – сказав він, повільно просуваючись углиб кімнати. – Дякую, Ліно, що виконала моє доручення, – цього разу він вже звертався безпосередньо до дівчини.

Ліна промовчала. Цей чоловік зовсім їй не подобався і, більше того, він лякав її. Ледь помітна посмішка, дорогий костюмом і бездоганні манери – все це було фасадом, як вважала Ліна. Показна дружелюбність приховувала його істинне обличчя і Ліна була впевнена, якщо щось піде не так, як подобається йому, благородних вчинків від нього годі очікувати.

– Кажи вже, чого ти хочеш, – роздратовано сказав Деймон. Після цих слів він відійшов від каміну, зробив кілька повільних кроків і став позаду Ліни.

Ліна відчула, як одразу напружилася. Вона відчувала на собі його погляд  і їй хотілося повернутися і подивитися на нього, але вона боялася. Поведінка Деймона, коли вона прийшла в маєток, насторожила її і тепер вона не знала, чого очікувати від нього.

– Раджу бути ввічливішим, Деймоне, – спокійно сказав Елейджа. – Розмова буде серйозною і від того, наскільки сильною відьмою виявиться Бонні, залежатимуть ваші життя.

– Що це означає? – нахмурився Стефан.

– Елейно, я припускаю, ти ще не розповіла своїм друзям про ритуал? – Елайджа ніби не почув питання Стефана і звернув свою увагу на Елейну.

– Елайджо, будь ласка, – почала Гілберт.

– Що ж, добре, краще розкажу я, щоб не спотворити події.

Елайджа почав розповідь про свою родину. Ліна все це вже знала, адже Елейна їй розповіла про те, як з’явилися перші вампіри і про бажання Елайджі вбити Клауса.

Коли Елайджа замовк, Стефан розчаровано дивився на Елейну.

– І ти не сказала мені? – не міг повірити молодший Сальваторе.

– Вибач, Стефане, – почала виправдовуватися Гілберт, але Елайджа знову її перебив.

– Думаю, ви зможете обговорити все пізніше. Є одна серйозна проблема і ти, Бонні, маєш її вирішити, – Елайджа вів спокійно розмову далі.

– Чому я повинна тобі допомагати? – Беннет подивилася на Елайджу з викликом.

– Ти ж не хочеш, смерті друзів, – Елайджа не питав, а скоріше констатував це як факт. – Ти не дуже любиш вампірів, але, все ж, одна з твоїх подруг тепер вампір. До того ж, здається, брати Сальваторе важливі твоїм подругам. Для чого завдавати їм стільки болю, якщо можна уникнути непотрібних смертей?

Бонні все ще виклично дивилася на Елайджу, але погляд її вже був не таким злим і було видно, що від минулої рішучості не залишилося ні сліду.

– До чого тут я і Стефан? – Деймон, як і всі інші, не розумів, куди веде ця розмова.

– Життя вампіра напряму залежить від життя сіра, – розвів руками Елайджа. – Якщо помре сір, то разом з ним помре весь його родовід. За тисячу років у Клауса родовід сягнув ледь не небес.

– Стривай, ти хочеш сказати, що ми з Деймоном належимо до родоводу Клауса? – скептично спитав Стефан. – Звідки ти знаєш? Ти сам сказав, у вас ще є брати і сестра, звідки знати, що ми з родоводу Клауса?

– Ви з Деймоном стали вампірами від крові Кетрін, а вона перетворилася від крові Роуз – ще однієї вампірші. Я дізнався, цю Роуз перетворила вампірша Мері, а її зробив вампіром безпосередньо Ніклаус. Очевидно, ви – частина його родоводу, як і Ліна частина мого, – з легкою посмішкою сказав Елайджа.

– Тому, Бонні, ти маєш зруйнувати зв’язок між Ніклаусом і деякими членами його родоводу, якщо не хочеш, щоб вони померли разом з ним, а я думаю ти не хочеш смерті братів Сальваторе, чи не так? – повільно обвів кімнату поглядом Елайджа і зупинив погляд на Бонні.

– Я не знаю, як це зробити, – Бонні виглядала збитою з пантелику. – У моїй книзі я не зустрічала таких заклинань.

– Я дам тобі гримуар моєї матері. Можливо там ти знайдеш щось корисне. Зв’язок ти маєш зруйнувати не лише між Ніклаусом і Деймоном та Стефаном.

– Між ким ще? – не розуміла Бонні.

– Між Ніклаусом та Катериною, – серйозно подивився на Бонні Елайджа.

– Кетрін? – вигукнув Деймон. – Ми маємо рятувати ще і це стерво? Ти хоч знаєш, що це вона влаштувала аварію, через яку Ліна тепер вампір, а Керолайн перевертень?

– Мені шкода, що так сталося, – сказав Елайджа, хоча на його обличчі не було ні краплі співчуття. – Кетрін звикла діяти сама, тому вона пішла на такий крок з відчаю. П’ятсот років вона тікала від Ніклауса і вона просто хоче свободи.

– Нам її пожаліти? – не вгавав Деймон. – Це вона тобі сказала, щоб ти пожалів її.

– Їй і не потрібно жалітися мені, – твердо сказав Елайджа.

– То вона з тобою весь цей час? – спитав Стефан.

– Ні, ми зустрілися після аварії. Кетрін важко довіритися комусь, але я зроблю все, що зможу. Ти, Бонні, зруйнуєш зв’язок до ритуалу. Якщо ти цього не зробиш, – вмить посмішка зникла з обличчя Елайджі і тепер від дивився на присутніх таким холодним поглядом, що всім стало не по собі, – я вб’ю всіх присутніх у цій кімнаті. Я міг би не казати вам про кровний зв’язок. Зробив я це виключно заради Катерини. Вона має вижити. Всі ви, – вказав він на присутніх, – мене не хвилюєте. Помруть Сальваторе чи ні під час ритуалу мене не обходить, але Кетрін має вижити, тому я і пропоную таку угоду. Під час ритуалу помре Елейна, але чи помруть інші, залежить від тебе, Бонні.

На деякий час у кімнаті запала мовчанка. Стефан виглядав дуже нещасним. Він дивився на Елейну і досі ще в його очах Ліна бачила, що він не вірить у те, що тут відбувається. Керолайн дивилася кудись в одну точку і не рухалася. Ліна підбадьорливо стиснула її руку.

– Я зроблю все, що зможу, – врешті сказала Бонні.

– То я теж маю померти? – подала голос Керолайн.

– Перевертнів зараз залишилося досить мало і знайти їх важко, але можливо, – задумався Елайджа. – Ніклаус – рідкісний параноїк. Він чекав зняття цього прокляття надто довго і тепер він прорахує всі можливі варіанти розвитку подій. Не здивуюся, якщо він привезе з собою якогось перевертня і відьму, вампіра отримати не так важко. Думаю, Керолайн нічого не загрожує. Ледь не забув, Керолайн, у твого друга Тайлера Локвуда має бути місячний камінь. Він теж потрібен для ритуалу, – зробив паузу Елайджа, а потім продовжив: – Ти попросиш його у Тайлера або вкрадеш і віддаси його Кетрін. Вона обміняє його у Клауса на свою свободу. Думаю, це те, що він очікуватиме. Що ж, вам слід обдумати все сказане мною і я даю вам для цього час. Якщо хтось із вас спробує зірвати ритуал і врятувати Елейну, тоді кожен з вас зустрінеться з наслідками своїх дій. Ми уклали угоду з Елейною.

Після цих слів Елайджа покинув будинок. Деякий час всі сиділи в цілковитій тиші. Стефан, Деймон та Ліна прислухалися до навколишніх звуків, аби переконатися, що Елайджа пішов.

– Що це була за маячня? – першим вибухнув Деймон. – Ти могла нас попередити про ваші з ним домовленості? – звернувся він до Елейни.

– О, вибач, що я не хотіла ділитися зі всіма тим, що скоро помру! – підскочила з дивану Елейна.

Всі в кімнаті зараз були на емоціях і можна було відчути в повітрі те напруження, яке зараз було між присутніми.

– І ти не вважала за потрібне сказати мені, – відсторонено сказав Стефан.

– Стефане, все було так добре і я не хотіла, – Елейна дивилася на Стефана з розпачем і намагалася знайти потрібні слова.

– Ми тебе врятуємо, – раптом погляд Стефана знову став осмисленим і він серйозно подивився на Елейну. – Ти не помреш. Бонні, ми ж щось придумаємо?

– Звідки я знаю? – викрикнула вона. – Всі чули, що сказав Елайджа і я не знаю, як допомогти Елейні і зробити так, щоб вона вижила, але в нас ще є час. Я щось придумаю. Можливо, в тому гримуарі буде щось, що підкаже, як врятувати Елейну, хоча я сумніваюся.

– Ми знайдемо вихід, – Стефан взяв руки Елейни в свої і стиснув їх.

Елейна з ніжністю подивилася на Стефана і кивнула йому. Ліна бачила, що вона не надто вірить у своє спасіння, але, мабуть просто хотіла не позбавляти своїх друзів віри в краще.

Оскільки поки що у них не було тієї інформації, яка могла б пролити більше світла на цю ситуацію і знайти вихід врятувати Елейну, то всі вирішили для початку зібрати більше інформації. Елейна зі Стефаном зголосилися пошукати у записках Джонатана Гілберта хоча б щось, що може їм допомогти. Бонні займеться пошуками в книзі, яка колись належала Емілі Беннет, а також працюватиме з гримуаром Естер, коли отримає його. Керолайн же мала поговорити з Тайлером про місячний камінь. Від Деймона та Ліни поки що особливої допомоги не було потрібно і це навіть трохи образило Ліну. Вона хотіла допомогти друзям, але поки що вона і справді нічого не могла зробити. Після короткого обговорення про те, чим зараз вони мають зайнятися у першу чергу, всі почали розходитися. Першою маєток покинула Бонні з книгою в руках. Потім пішла і Керолайн, підбадьорливо посміхнувшись Ліні.

– Деймоне, ми можемо поговорити? – нерішуче наблизилася до Сальваторе Ліна.

Елейна подивилася на Ліну досить здивовано і навіть із засудженням. Врешті, Стефан взяв Елейну за руку і вони разом вийшли з маєтку і Ліна залишилася з Деймоном удвох.

– Що сталося? – Ліна зробила ще крок йому назустріч і подивилася в улюблені блакитні очі. – Вчора ж все було добре.

– Так, і це був найкращий вечір у моєму житті, – погодився Деймон.

– То що ж змінилося? Чому сьогодні ти такий, наче нічого не було? – не вгавала Ліна.

– Я був з тобою щирим вчора і я хотів, щоб ти краще дізналася мене, але коли я прийшов додому, то зрозумів, що це була погана ідея, – Деймон дивився ніби крізь дівчину. – Є так багато речей, про які я не зможу тобі розповісти. Я – монстр, Ліно! – вигукнув він. – Я вбивав невинних людей. Я робив такі речі, за які не отримати прощення, а ти… Ти інша. Ти варта кращого.

– Ти забув, що я вже теж не людина? – очі Ліни були повні сліз. – Я харчуюся кров’ю і я тепер теж частина цього світу.

– Це не одне у те ж, – з болем в голосі сказав Деймон. – Ти ніколи не станеш такою, як я і я цього не дозволю. Ми самі обираємо, ким бути і в новому своєму стані ти можеш стати кращою версією себе, а я став монстром, безжалісним і не вартим тебе.

– Я вирішуватиму сама, хто вартий мене! – Ліна вже кричала, а сльози бризнули з очей. – Може мені не важливо, що ти робив у минулому? Я бачила тебе і ти був справжнім. Той, кого я бачила вартий чогось кращого в житті. Я бачила турботливого брата, я бачила чоловіка, який може захищати і піклуватися про тих, хто йому дорогий. Можливо, я стану вампіром, який загине під час ритуалу і я хочу прожити ці дні щасливою, з тобою.

– Ти не помреш, – впевнено сказав Деймон.

– Звідки тобі знати? – витираючи сльози спитала Ліна.

– Тому що я не дам цьому статися. Якщо доведеться, я пожертвую собою і віддам своє життя аби жила ти, – він сказав це так впевнено, ніби це була найочевидніша річ на світі. – Я завжди буду захищати тебе, але я не можу руйнувати тебе! Я не хочу, щоб ти страждала зі мною і стала гіршою версією себе.

– Я страждатиму без тебе, – прошепотіла Ліна і обхопила його обличчя обома руками, змушуючи дивитися їй у вічі. – Всі ці дні ти був тим, хто не дав мені зійти з розуму і показав, як я можу жити в ролі вампіра. Мені байдуже, що ти робив у минулому. Це минуле і ти сам казав, що час для вампірів іде інакше. Звісно, ти робив помилки, але ж ти це визнаєш. Я впевнена і Стефан робив жахливі речі, зважаючи на те, що в нього ген потрошителя. Ви сварилися, були злі один на одного, зривалися, але зараз все буде інакше. Так, як ти обіцяв, що завжди оберігатимеш мене від помилок, так і я буду поруч, щоб не дати тобі зірватися.

Після цих слів Ліна жадібно притиснулася до губ Деймона. Поцілунки Ліни були нетерплячими, наполегливими. Деймон поцілував її у відповідь. Ліна обійняла його за шию і притягнула ще ближче до себе. Деймон видав глибокий стогін задоволення.

Вони знову поцілувалися, цього разу повільно. Деймон торкнувся її губ з ніжністю, а вона прикусила його нижню губу.

У цей момент Деймон Сальваторе, великий і страшний вампір, як він вважав, був впевнений, що якщо зараз почнеться кінець світу, він цього навіть не помітить.

Ліна навіть не встигла зрозуміти як вони опинилися в його спальні. Зараз був перший раз, коли вона опинилася в його кімнаті і вона була просто величезна. Стіни прикрашали дерев’яні різьблені панелі із темного дерева. Кімната була прямокутної форми. Перше, що кидалося у вічі — ліжко з високою різьбленою спинкою. Воно було досить великим.

Деймон знову поцілував її. Під час їх поцілунку він ніжно пестив шкіру її спини та стегон. Він відчайдушно хотів показати їй, хай навіть на тактильному рівні, що завжди буде її захищати.

Вони швидко позбулися одягу, і Ліна штовхнула його на ліжко. Вона дивилася на нього, поки він трохи підвівся на ліктях. Господи, він виглядав ідеально. Ліна замилувалася тим, які у нього м’язи та шкіра. Видовище, що постало перед нею, зробило її ще більш збудженою.

Ліна осідлала його і нахилилася, щоб поцілувати. Вона з силою прокусила його губу і відчула, як з неї потекла кров.

Здавалося, що його руки були скрізь. У неї перехопило подих, коли його руки знайшли її груди і почали ніжно торкатися. Вона трохи нахилилася до нього, насолоджуючись відчуттями, а потім почала злизувати кров з його підборіддя, рухаючись все нижче і нижче, поки її губи не торкнулися його грудей.

Ліна підвела голову і з задоволенням помітила, що його очі заплющені, а дихання рване. Вона стала на коліна над ним, а Деймон розплющив очі і глянув на неї. Він підняв руку і, обхопивши її шию, силою змусив нахилитися до нього, і поцілував її.

Вона не могла точно сказати, хто першим перервав поцілунок. Але їхнє раптове злиття змусило її задихнутися, а його глибоко стогнати щось безладне.

***

Біля свого будинку Ліна відчула чиюсь присутність. Вона відчувала, що цей хтось спостерігає за нею, але їй не було страшно. Ліна була впевнена, що незнайомець не становить для неї небезпеки.

– Хто тут? – озирнулася вона довкола, намагаючись знайти того, хто вирішив сховатися від неї.

З тіні дерев вийшла жіноча постать. Незнайомка була неймовірно вродливою. Напевно, красивішої жінки Ліна в житті не бачила. Навіть красуня Елейна поступалася їй.

Жінка повільно наближалася до неї. Перед собою Ліна бачила привабливу струнку жінку з чорним волоссям середньої довжини і виразними темно-карими очима. Білий костюм вдало контрастував з її оливковим відтінком шкіри.

Незнайомка зацікавлено оглянула Ліну з голови до ніг, вдоволено посміхнулася сама собі і сказала:

– Ну, привіт, родичко. Не думала, що ми колись зустрінемося.