Записки мертвого поета

Ти знаєш, сонце, як то кажуть люди:
“Терпи, терпи, терпець тебе шліфує”
Та шліфувать уже й нема чого, на жаль.
Охоплює мене, як би сказать, печаль.

Печаль тяжка, смердюча, хитра і страшна,
І сниться й мариться мені весь час вона
А жінка, що причиною їй є
Гризе мене постійно і гризе.

Я видаляю хірургічно ці рядки
І майоріють сльози на папері
Напевно, час незлічені вірші
Понищить, послугу вчинивши цій мегері.

Писати часто хочеться так само
Як говорити про свої переживання
Здається, й в мене були мрії й сподівання,
Та то було давно й неправда.