Крижаний
від Sivan MirelОпис: «Ти залишив мене одного. Ти розбив моє серце а потім скував у кригу мою душу. Та навіть через три роки, дивлячись у твої очі, я все ще відчуваю, що можу кохати тебе.»
Візуалізація:
Чон Чонгук, 24:
Кім Техьон, 26:
Пісня, яка надихнула на написання (раджу читати під неї):
OZZIE – FRZZN (feat. Teflon Sega)
« https://youtu.be/RIrDKNc6sMs »
Приємного читання ♡
***
Вечірній Сеул, що тоне у гулі автострад, потягів метро та втомлених людей, що повертаються додому після важкого дня. Та для декого цей день, точніше ніч тільки починається.
Заплямований різнобарвними цятками танцпол так і манить приєднатися до натовпу танцюючих в своєму ритмі голів та рук. Гучні біти музики перекрикують голоси та стукіт скла келихів з яскравими коктейлями. Чонгук спостерігає за цією виставою, ліниво розкинувшись на диванчику. Поряд з ним дзвінко сміється Чімін, слухаючи історію Хосока. Ці двоє і були організаторами ідеї провести вечір п’ятниці в одному з кращих клубів Сеула. Атмосфера так і спонукає розслабитися, потягуючи через трубочку «маргариту», а може і що міцніше. За сусіднім столиком від хлопців сидить компанія симпатичних дівчат. Останні весь час посилають їм томні погляди, чекаючи від них запрошення потанцювати. Чімін із задоволенням на ці погляди відповідає, постійно кліпаючи та посміхаючись одній з красунь. Сьогодні ввечері він наврядчи залишиться один. Хосок же дівочі усмішки ігнорує. Він грає за іншу команду, тому просто вишукує у танцюючому натовпі чоловічі силуети.
А що Чонгук? Чонгуку не до них. Їдучи з хлопцями у клуб він дуже сподівався, що зможе зустріти когось, хто зможе його зачепити. Втім до відверто одягнених хлопців на танцполі та красунь за сусіднім столиком він не відчуває навіть мінімального інтересу. Він знає лиш одне. В нього всередині все скриженіло ще давно. Три роки тому. Чому? Або точніше через кого, Чонгук навіть згадувати не хоче. Серце досі неприємно йойкає та ниє за ним.
– Гееей, Чонгук, ну що ти сидиш такий кислий – Різко вигукує Чімін.
– Ага. – погоджується Хосок. – Ми в клуб прийшли чи на поминки? – Друг штовхає Чонгука ліктем під ребра, на що той лише ліниво відмахується. Він дивиться на парочок, що злилися у пристрасному танку. Молоді люди, безсоромно труться один об одного, що хлопцеві аж бридко стає. Це він так себе запевняє. Чонгук не може викинути з голови нав’язливі спогади. Його він теж зустрів у клубі. Отак само танцював пристрастно цілуючи м’які вуста та торкаючись чужих стегон. Не один день дивився йому у вічі, відчуваючи себе найщасливішою людиною у світі, а потім не одну ніч слухав своє ім’я у супроводі стогонів. Чонгук хитає головою, намагаючись витрясти звідти чуже ім’я.
– Ну я вже так не можу. – Чімін прутко підводиться з диванчика, прямуючи до столика з дівчатами. Чонгук чує, як друг осипає одну з них найоригінальнішими компліментами, безжалісно заграючи до дівчини у короткій сукні. Буквально через мить та підводиться, йдучи на танцпол під ручку з Чіміном. Останній киває друзям у той бік, запрошуючи теж приєднатися до танців. Хосок лише відвертає обличчя в іншу сторону. Чонгук ще з початку вечора помітив як уважно друг спостерігає за блідим хлопцем за баром.
Чонгук теж вже не може так всидіти. Йому некомфортно у духоті цього клубу. А ще він ніби шкірою відчуває ніби на нього хтось дивиться, уважно спостерігаючи. Юнак підводиться і все таки наздоганяє Чіміна та його нову подружку на танцполі. Заплющив очі, Чонгук намагається повністю розчинитися у ритмі музики. Він легко, проте граціозно хитає стегнами, всім тілом поринаючи у біт пісні. З усіх сторін його оточують п’яні незнайомці. Хтось танцює в парі, жадібно цілуючи свого партнера, хтось відривається на повну сам, в тайні сподіваючись звабити когось потанцювати з ним. Чонгук майстерно лавірує поміж тілами у відвертих одежинах, рухаючись у тільки йому відомому темпі. Він блукає у цьому натовпі, сам не зна, чого шука. Погляд постійно зупиняється на тілах та обличчях незнайомців. Він бачить обтягнуті тонкими тканинами м’язи на чоловічих руках, округлі стегна та відкриті груди, що так і кличуть їх помацати. Однак, нічого з цього не викликає в нього очікуваного збудження. Ноль емоцій. На обличчі ані сліду зацікавленості чи хоча б насолоди, а в душі – крига.
Даремно він сьогодні прийшов сюди.
Може пощастить в наступний раз… З цими думками, Чонгук повертається у бік виходу з зали. Аж раптом погляд стикається з темними очами, в яких відбиваються барвисті вогники.
Та сама струнка постава та гордо закинуте підборіддя. Акуратні, немов намальовані рукою старанного художника, риси обличчя. Легка сорочка дає змогу побачити тонкі лінії ключиць, в той час як чорні джинси міцно стискають стрункі стегна. Він дивиться прямісінько у душу хлопцеві, змушуючи того зупинитися на місці. Чонгук нервово ковтає слину, затамувавши подих.
В пітьмі нічного клубу, він бачить колись найріднішу людину, що зробила його таким – крижаним.
***
Кім Техьон. Так звали його найбільше кохання та найгіркіший смуток. Вони вперше зустрілися в схожому нічному закладі, коли загадковий хлопець підсів до Чонгука за столик. Здається, що він ніколи так уважно не розглядав чужі вуста, що формою нагадували продовгувате серце, та глибокі немов бездонні озера, зіниці.
Тієї ж ночі Чонгук вперше відчув як пристрасно ці очі можуть дивитися на нього, а вуста – цілувати, лишаючи після себе терпкий смак. Техьон п’янив його наче дороге вино. Кохав сильно, міцно тримаючись за нього, підставляючи під поцілунки шию та плечі, поки басистий голос ніжно стогнав його ім’я.
Їх відносини тривали два роки. Вони не були ідеальними. Техьон мав звичку надто часто забувати про їх відносини, Чонгук – жахливо ревнувати свого хлопця до всього світу. Протягом двох років, вони пережили багато сварок, багато разів розходилися, втім потім знов бігли в обійми один одного.
Чонгук звик до Техьона, як до кисню. Як тремтячий від холоду мандрівник, що нарешті знайшов теплий вогник, аби погрітися. Як розбита ваза, на яку приклеїли міцний пластир. І коли той пішов, коли вогник почав віддалятися від нього, і в кінці згас, Чонгук відчув як починає замерзати всередині. Пластир різко та безжалісно відерли, залишивши розбите серце сипатися на тисячу шматочків.
Його повідомлення, що вибило повітря з легенів. Вдарило мітко. Дуже боляче.
Рівно о 3:45 ночі.
коханий: Я тобі зрадив. Чонгук, я тебе ніколи не любив.
Вдарило по грудях. Він почав задихатися. Його кисень… Його вогник тільки що згас.
«Як зрадив?»
«Як він міг?»
«Як це – ніколи не кохав?.. навіщо він в біса бреше?!»
Гудки не йдуть, абонент заблокував його номер. Чонгук злісно відкинув телефон у сторону.
Скільки ночей він згадував його, обіймаючи холодну подушку, скільки днів шукав знайоме обличчя у натовпі незнайомців. Намагався забути, ідти далі… Втім більше ніхто не зміг розпалити багаття у зледенілій душі.
Чонгук кляв Тєхьона останніми словами, поливав брудом у розмовах зі знайомими, прикриваючи свою біль злістю. Пускав рідкі сльози, дер свою душу средини, та раз за разом надсилав короткі смс.
«Я все ще тебе кохаю»
Його так і не розблокували.
«Яка ти все-таки паскуда, Кім Техьон»
Знов полетіло в пустий чат.
«Давай зустрінемося. Прошу. Нам треба поговорити.»
Йому було бридко від самого себе. Образливо за свою роздерту в щеть гордість. З часом його почало відпускати. Техьон не відповідав. Та він все одно писав. Три слова. Один раз на рік.
Смс від 30 грудня:
«З днем народження.»
Аж поки абонемент не видалив чат.
Від спільних знайомих Чонгук дізнався, що колишній кинув своє життя в Сеулі, повернувшись в Теґу. Техьон порвав з усіма: він з’їхав з арендованої квартири, заблокував Чонгука у всіх соцмережах та на сам кінець відправив те рокове смс.
І ось. Через довгі три роки, що тривали довше за їх відносини, Чонгук бачить Техьона перед собою.
Ти зробив мене крижаним. Дав мені звикнути до тебе, а потім безжалісно залишив жадати тебе.
Крижаний.
Між ними не більше п’яти кроків. Та дистанція стрімко скорочується.
Невже ти мене дійсно ніколи не любив? Лярво. Не кажи більше ні слова.
Техьон підходить все ближче. Чонгук чує гучні біти немов під поверхнею води.
Він зледенілий всередині. Ззовні покритий гострою кригою, що здатна порізати будь кого.
Йому здавалося, що якщо побачить Техьона, то не буде нервувати. Що давно забув, облишив минуле. Ох і як же він помилявся. Кров закипає у жилах. У голову вдарив коктейль із ненависті – відголосків минулого кохання.
Секунда і Техьон вже стоїть прямісінько перед ним, зазираючи своїми гордими очима в його. Та в його погляді Чонгук вже не помічає ані сліду зверхності, ані подиву. Невже він знав, що зустріне тут його? Техьон невпевнено тягне руку до його обличчя, торкаючись кінчиками пальців щоки. Чонгук сам не знає чому дозволяє торкнутися себе. Чому він стоїть, як вкопаний, сумніваючись у реальності того, що зараз відбувається? Він вже нічого не знає. Тільки відчуває.
Відчуває запах його тіла, легкі коливання повітря від його видихів та руку, що з ніжністю, немов би боючусь зробити йому боляче, проводить по його обличчю. Техьон дивиться уважно, намагається закарбувати в пам’яті кожну рису обличчя коханого. В його очах – жаль, сум та біль сплелися в одне єдине слово – «вибач». Та Чонгук цього не бачить. Сам себе не контролюючи він закриває очі, сам опускає щоку в чужу долоню.
Тєхьон мовчить. Він хоче сказати так багато, але не зна з чого почати. Тому він просто заводить руки за спину Чонгука, торкаючись торсом його тіла.
– Пробач мені. – шепче рідний голос, перекрикуючи гам музики.
Чонгук не рухається, дозволяючи себе обіймати. Він же крижаний. Авжеш?
– Благаю, пробач мені. Я кохаю тебе. Кохав тоді, і протягом цих трьох років.
Хлопець дивиться тупим поглядом за спину Техьона. Ані музика, ані танцюючі люди навколо не відволікають його від власних думок. Він ніби бачить, їх зі сторони:
Тєхьона, що поклав свою голову йому на плече, без кінця-краю промовляючи одні й ті самі слова. «Вибач.» «Кохаю.» «Чонгук.» Та себе – довірливого дурня, що тане, як віск в чужих (рідних) обіймах.
***
За своє життя Кім Техьон робив багато помилок. Втім в нього було життєве кредо: «ні про що не жалкувати». Він успішно викростовував цей девіз, залишаючи минуле позаду. Втім, Чонгук став виключенням. Техьон вперше пожалкував про своє рішення за хвилину після того, як відправив смс. На дисплеї засвітився пропущений дзвінок. Чому він дозволив собі так вчинити по відношенню до Чонгука? Відповідь до простоти складна – він злякався власних почуттів. Ще до жодного свого хлопця, Техьон не відчував настільки сильних почуттів, так аж ніби був би не проти життя відати за цю людину. Вони часто сварилися, кривдили один одного поганими словами, але залишалися разом. Техьон для якого флірт це стиль спілкування, і до смерті ревнивий Чонгук. Все скінчилося тим, що одного разу, Техьон напився та переспав зі своїм знайомим. Прокинувшись тієї ночі з страшним похміллям, він з соромом зрозумів що накоїв. Третя сорок п’ять ночі. Майже ранок. Коротке смс, а після – кнопка «заблокувати користувача».
Він так більше не може. Йому набридло це життя. Це велике, запилене місто. Всі ці люди навколо.
Тєхьон прийняв дурне та необдумане рішення – повернутися у рідне місто. Що того ж дня придбав білет, та крадькома, немов проблемний підліток втік до Теґу.
Час йшов та його не полишала жахлива думка про те, що він накоїв – одним рішенням перекреслив своє життя та кохання. Так і не зміг забути та відпустити Чонгука. Все згадував його милу посмішку та сяючі очі. Читаючи смс від того, кожного разу поривався відповісти. Та згодом видалив чат, аби не мучити себе. Йому бридко від самого себе. Від того, яким клятим егоїстом він є – залишити кохану людину без пояснень, зате з розбитим серцем.
Та краще ж пізно, аніж ніколи?
Через старих знайомих Техьон вийшов на Чіміна – друга Чонгука. І лише після довгих вмовляннь та погроз в бік Техьона, Чімін погодився допомогти цій зустрічі статися. Техьон помітив Чонгука ще з перших секунд, як той увійшов до клубу.
«Він зовсім не змінився ззовні.» – подумав, затамувавши подих.
«А всередині?»
«Чи схоче він взагалі мене бачити?»
Нарешті, дочекавувшись коли Чімін витягне хлопця на танцпол, Техьон підвівся слідом.
«Я ще можу піти, поки він мене не помітив»
«Може не слід ворушити минуле?» – звучать зрадницькі думки, поки напротивагу їм юнак твердо крокує до знайомого силуету у натовпі.
Та раптом Техьон застигає мов статуя. Чонгук повільно рухається під такт музики. Його очі заплющені, обличчя та тіло розслаблені. Пухнасте волосся переливається в ареолі світла сафітів: червоних, блакитних, фіолетових.
Серце Техьона барабаном б’ється о ребра, коли Чонгук повертатися до нього, різко стикаючись поглядами.
«Тепер вороття нема.»
Техьон стрімко скорочує дистанцію між ними, і вже за мить може відчути чужий подих на своїх вустах. Він кричить поглядом про те, що йому шкода.
Що за ці три роки його почуття все ті ж.
Що він дуже сильно шкодує.
І кохає.
Рука так і тягнеться торкнутися смаглявої шкіри обличчя, та як же Техьон дивується, коли Чонгук не відвертається. Навпаки – той підставляється під ніжні дотики, мов вуличний кіт, що давно не бачив ласки.
Тоді Техьон смілішає, притягаючи колишнього до себе в обійми. Всередині оживають метелики, змушують внутрощі тремтіти від нервового збудження. Він опускає голову на чуже плече, заплющуючи віки.
Чонгук відчуває як тоне у колі цих рук. Обійми гріють його, Техьон притуляється ближче, немов склеює серце, що сам же колись і розбив.
А Чонгук… Чонгук п‘яніє від цих дотиків. Ніби і не були цієї паузи у три роки. Ніби Техьон не зробив йому боляче. Він повільно піднімає руки, кладучи їх на тонку талію. Бачить, як тіло між його долонь спочатку завмирає від несподіванки, а потім м’якшає, розчиняючись в єйфорії.
Вони стоять так зовсім недовго. Трек, що до цього лунав на повну з усіх колонок закінчується. Люди навколо відходять у різні сторони.
Тоді Техьон оживає першим. Зазирає в очі навпроти, і схопивши чужу руку в свою веде на вихід. Там, при світлі помаранчевих ліхтарів, він повторює ті самі слова. Його серце калатає наче скажене. Хлопець нервово відводить погляд на нічне небо, коли відчуває шкірою чужі дотики, а згодом – ніжні вуста на своїх.
– Я сумував. – у перервах між цілунками шепоче Техьон.
– Ти зробив мені дуже боляче. – відповідає йому Чонгук.
– Я все виправлю. – обіцяє Техьон.
Чонгукові ще знадобиться час аби пробачити. Навіть не той безхоробрий вчинок три роки тому, а біль, яку він переніс через цю людину. Та це він каже Техьону. Насправді він вже давно прийняв рішення. Лід почав танути, як тільки він зазирнув у рідні карі очі.
«Чи зможеш ти мені пробачити?»
«Так.»
«Чи хочеш ти повернути «нас?»»
«Так.»
«Чи ти все ще відчуваєш щось до мене?..»
Відповідь така сама.
Навіть найтовстішу кригу можна розтопити. Виправити помилки минулого, вибачитися. Потрібен час, та вміння чекати. Так само, складні відносини можна перетворити на здорові, працюючи над ними разом. Саме цим вони і займуться. Але тільки з наступного ранку – надто сильно вони скучили один за одним.
Кінець.
0 Коментарів