Кремінь

Пляшка глухо стукнула об стіл. Бурштинова рідина коливалася в скляній посудині.  Довкола розносилися сміх і напівп’яні розмови. Перекрикуючи один одного, чоловіки розповідали про неймовірні морські пригоди, вдалі абордажі і незлічені скарби, про які відомо з піратських легенд. Найбільше згадувався летючий Голландець. Його і всіх, хто був на ньому, боялися. Раніше це була лише моторошна легенда, яку розповідали опівночі молодим піратам, щоб залякати. Проте в останні кілька років Голландця бачили всюди. Казали, що кораблем заправляє дівчина небаченої краси і жорстокості. Тепер зустріч з цим судном дійсно віщувала невдачу, при чому величезну. Тих, хто залишився живим після нападу Голландських Привидів, як вони себе називали, можна було перерахувати на пальцях однієї руки. Жінка на борті справді несла небезпеку й невдачу, проте, всупереч сталій думці – ворогам. Юнка була неграмотною, але розумною – не вміла ні писати, ні читати, та це не заважало їй безпомилково знаходити слабке місце у ворога і планувати бездоганні абордажі. Казали, що всі морські боги бояться неї, бо не мають над нею жодного контролю.

Дерев’яні двері бару відчинилися, впустивши холод штормової ночі і кілька чорних силуетів. Коли вони зайшли всередину, усі побачили холодні, сіро-блакитні, наче метал шаблі очі. Очі, що віщували смерть. Очі Рексани.