Крейда

Ale Zéguer – Nudito

– Знаєш, щось мені підказує, що ти наплутав. Хіба, якщо я граю демона, то не повинно бути навпаки?

Чанбін вперто продовжує малювати крейдою на підлозі коло круг парти, на якій сидить Фелікс. Сьогодні останній день перед літніми канікулами, всі вже давно розійшлись, тому в класній кімнаті вони одні.

– Тренування у встановленні бар’єру – то була відмовка, я не для цього попросив тебе залишитися.

– Ну, я почав здогадуватися, бо, якби на моєму місці був справжній демон, ти б вже не жив. Для чого тоді?

Коли два кінці лінії нарешті з’єднуються, він підводить очі на Лі. Хлопець ловить його погляд та допитливо схиляє голову на бік. Останні сонячні промені плутаються в його пшеничного кольору волоссі, ніжно дотикаються веснянок та – Чанбін може закластися – м’яких уст. Він ніколи не бачив янголів, але чомусь впевнений, що вони виглядають десь так. Ледь чутний тріскіт порушує тишу, бар’єр починає працювати, між них з’являється майже прозора стіна. Якби не химерне світло в ці хвилини доби, її б узагалі не було видно. Со нервово видихає та підводиться з підлоги.

– Ти ж знаєш, що я можу зсередини стерти коло?

– Так, але я все одно виграю собі трохи часу.

– Для чого?

– Для того, щоб втекти, якщо мені стане надто ніяково.

Лі мовчить, лише нахиляється трохи вперед, зацікавлено спостерігаючи за хлопцем. Він довіряє Чанбіну достатньо, щоб не боятися, коли той починає робити щось дивне. Вони лише цього року потрапили разом до одного класу та й спілкувалися не те щоб дуже багато – точно менше, ніж Феліксу б хотілось – адже він доволі популярний серед учнів, хоч й екзорцист з нього доволі посередній, а Чанбін навпаки, хоч і є одним з кращих у школі, але тримається подалі від гучних компаній. Та Лі завжди спостерігав за ним, його тягнуло до хлопця, хоч часом підступитися до нього доволі складно. Со не лиха людина і не груба, скоріше просто сором’язлива, саме тому Фелікс впевнений, що він нічого йому не заподіє.

– То, що тепер? – Лі не стримує посмішки.

– Чекай, мені треба зібратися.

Чанбін нервово проходиться туди-сюди класною кімнатою, щось шепоче нерозбірливо та куйовдить густе чорне волосся. Хвилюється. Раптом він різко розвертається й випалює:

– Не хочеш піти зі мною на побачення? – його щоки червоні, здається, він майже в паніці, але в погляді читається рішучість. Фелікс завмирає, не вірячи власним вухам. – Я знаю, що це може бути неочікувано, але це останній шанс перед канікулами, тому я подумав, що жалкуватиму, якщо не запитаю. Ми не дуже добре знаємо одне одного, але ти мені вже давно подобаєшся. Я зрозумію, якщо ти одразу відмовиш, але я мусив хоча б спробувати, і…

– Згоден.

– Що? – Со збентежено кліпає.

– Я згоден, – Фелікс сміється, відчуваючи, як на його щоках теж поволі розквітає рум’янець.

– Серйозно?

Лі зістрибує з парти та стирає частину кола. Тріскіт припиняється і він робить крок уперед, опиняючись зовсім поруч із Чанбіном.

– Наступного разу, якщо захочеш виграти час на втечу, роби сильніший бар’єр.