Країна антивідчуттів

Алея Діаґон зустріла Барті строком та темрявою. Вузенька брукована вуличка, на якій розташовані ряди занедбаних цегляних будинків.На вуличці деякі ліхтарі були розбиті. А над нею, наче велетенський вказівний палець, здіймався височенний димар заводу.

Проте, це мало цікавило брюнета, адже він точно знав куди має потрапити і вперто йшов до своєї цілі.

 

Бартеміус затиснув між пальцями магічну паличку і підійшов до одної з цих темних будівель.

 

З усіх куточків приміщення водоспадом лилися різноманітні голоси та мови й при вході, вдаряли по голові, що одразу дезорієнтувало чоловіка. За дерев’яними столиками розніжившись у кріслах зі світлої чної шкіри, відпочивали люди різних станів.

 

Кравч підійшов до єдиного, більш-менш вільного місця. Біля барної стійки майже не було людей і чоловік примостився біля її краю. Напроти нього стояли стелажі, наповнені сотнями пляшок алкоголю на всі смаки, а посеред них висіло дзеркало, що давало ефект нескінченного коридору з напоїв. Бармен, одягнений у традиційно-маглівську, білу сорочку з закатаними рукавами та чорний фартух, ліниво протирав кришталеві келихи.

 

– Що будете замовляти?

Запитав бармен і в його мові почувся дивний, незвичний акцент.

 

– Вогневіскі

Напустивши на себе наліт легкості та розслабленості, промовив смертежер. Схоже замовлення безсловесно повідомляло про те, що клієнт не збирається швидко піти й буде з задоволенням смакувати віскі й це давало необхідний час. Відкинувшись й опершись об стійку ліктями він продовжив вивчати зал, а бармен, невловимим рухом, налив до келиха віскі і, як у відомих фільмах, келих з міцним напоєм проковзнув по гладкому покритті прямо в руки нечастого клієнта.

 

«Надумав вразити?», подумки хмикнув Кравч і відпив з келиха. «А напої тут дійсно якісні», оцінив і краєм ока побачив, що його давній знайомий сидить у іншому кінці приміщення.

 

– Не очікував тебе тут побачити

Барті підійшов зі спини, тому він не одразу зрозумів кому адресовані ці слова.

 

– Кравч? Ти що тут вбіса забув?

– Культурно випиваю.

Регулус глянув на вміст склянки і кивнув офіціантці, натякаючи на подвійну порцію.

– Знаєш, мені подобається, коли під- ходить гарненька офіціантка, тому що її можна назвати «сонечком» і поди- витися, як вона всміхнеться, – Регулусове обличчя осяяла широка усмішка, яка, напевно, теж подобалася офіціанткам.

 

– Ти, як я бачу вже не один вечір проводиш в компанії офіціанточоу

 

–Хах, а ти що? Нова “учениця” спати не дає?

Барті хмикнув і відповів:

– Якбиж.

– І як там вона?

– Та вчиться, не можу сказати, що дуже багато вивчили, але вона старається.

– Та я не про це, ну… загалом, хорошенька?

– Рег, тобі що, переклинило? Можеш забути про неї.

– Ооооу, що, ревнивість прокинулася?

– Та яка ревнивість, Блек? Їй 17 і вона донька нашого колеги!

Регулус на це тільки закотив очі. Чоловік одразу побачив в очах товариша нотки злості та навіть ревнивості. О, так. Кравч завжди мав власний характер, будував особисті кордони та чітко показував свою власність.

 

Думки Бартеміуса знову зайняла нова знайома. Коли він вирішив пройтися вона вже міцно спала в своїй кімнаті, тому чоловік не сильно переживав що вона прокинеться і не знайде його.

“Вона й не стане шукати”–подумав Барті і мав рацію. Вони знайомі тільки кілька днів, на що він розраховує? Чому він взагалі думає про неї? Нісенітниця.

 

Уже пуста склянка з-під спиртного лопнула в руці чоловіка, який цього і не помітив.

 

– Тикше, Кравч. Контролюй емоції.

– Не наривайся, Рег.

– Та годі тобі вже, не чіпаю я твою дівку!

– Я не хочу про неї говорити.

– Окей-окей, не кіпішуй. Ти чув, що Лорд планує захопити Гоґвортс найближчим часом?

Регулус добре знав друга, тому вирішив, що найкращим рішенням у цій ситуації буде змінити тему.

 

Чоловіки розговорилися, підійшла офіціантка. Вона й справді була дуже симпатичним веснянкуватим дівчам, яке всією своєю зовнішністю напрошувалося на те, щоб його назвали сонечком. Але Рег навіть не глянув на неї.

 

В барі залишилося зовсім мало людей, годинник пробив чверть на п’яту, і Кравч вирішив, що випитого вогневіскі йому вистачить на тиждень вперед.

 

Знову підійшла офіціантка, поставила перед  нами чергову пляшку й присунула її до Блека, який замовк, терпляче очікуючи, поки вона піде. Та Бартеміус скористався цією паузою, щоб покинути приміщення

 

– Мені вже час.

Барті кивнув старому другові на двері, та той, здається, не збирався додому.

 

– Чекаю на тебе завтра вночі.

Кинувши на барну стійку порядну купюру, смертежер розвернувся на п’ятах, та, розправивши плечі вийшов з закладу.

 

***

 

Хлопок трансгресії, і Кравч вже з’явився посеред коридору свого маєтку. Будинок зустрів його вже вивченими стінами та мертвою тишиною.

 

Смертежер уже було розвернувся у напрямку до своєї кімнати, але щось потягнуло його в зовсім інший бік.

 

Ноги привели його до дверей в кімнату дівчини. Колись, ще за часів мародерів тут жив він особисто. Так, було не дуже хорошим рішенням селити туди дівчину, але в принципі, чому б і ні? Кімната була пристосована до життя підлітка, а стіни, здається, ще пам’ятали ті безсонні ночі юнацьких років Бартеміуса. Сам він перебрався у колишню спальню батьків. Так, у будинку було ще 4 вільних спальні, але йому до вподоби була саме ця.

 

Рука потягнулася до дверної ручки, смикнула її і двері відчинилися. Чоловік зробив кілька кроків вперед, намагаючись не розбудити дівчину. Розмова з давнім другом вивела його на емоції, хоча нічого собою і не несла. Барті підійшов ближче до постелі і присів на край. Дівчина спала не спокійно, на лиці трималася не задоволена гримаса, а на скронях виступив піт.

 

Катерині знову снився кошмар, який мучив її вже кілька днів поспіль. Слизеринка крутилася по постелі, немов у спазмах, і щось бурмотіла собі під ніс.

 

Рука Барті сама потягнулася до дівчини, тильною стороною долоні він провів по чолі, спустився до щоки та затримав руку. Дівчина ворухнулася, тому брюнет швидко сіпнув руку до себе.

 

– М-містер Кравч? Що ви тут робите?

В очах дівчини з’явилися нотки страху.

 

– Ти кричала уві сні, Вінкі покликала мене.

Чоловік швидко придумав відмазку, тому, залишалося тільки сподіватися, що дівчина нічого не відчула.

– Мені снився кошмар.

Щоки Каті миттєво залилися кров’ю, в очах читалися наруга та розпач.

– Так, я зрозумів. Я принесу тобі зілля для кращого сну.

 

Запала незручна тиша. Не те щоб мовчати було аж надто дискомфортно, але це напружувало. Катерині стало соромно за те, що її наставник дізнався про її неспокійний сон. Так щей заспокоювати прийшов. *Який сором*,- пронеслося в голові дівчини.

– Я… Буду дуже вдячна..

Смертежер посміхнувся, та підвівся з ліжка.

*І які чорти мене до неї понесли? Добре, що хоч не почула запаху алкоголю*

Барті спустився сходами на нижній етаж маєтку. Підвал зустрів його сирістю та не приємним запахом, озирнувшись через плече, Бартеміус знову поглянув у непроникну, пропахлу пліснявою темряву і подумав, що, якщо мусить десь бути місце, в якому є привиди, то це саме воно.

 

Він швидко взяв зілля та повернувся до дівчини, яка вже підвелася з ліжка, й сиділа, звісивши ноги.

– Тримай, ось це, – Кравч подав дівчині в руки пляшечку з зіллям підозріло не приємного кольору,– випий вже, а ось це, – друга пляшечка опинилася на тумбі біля ліжка, – завтра.

– Дякую, містер Кравч

– І перестань мене так називати. Просто Барті.

Катерина глянула на нього з не прихованим подивом.

– Але мені буде важко перейти на менш офіційне зверта..

Та вона не встигла договорити, тому, що була перебитою карооким брюнетом

– Не хочу нічого чути. Просто Барті. Пий вже.

Чоловік кивнув на пляшечку в руках Каті, а слизеринка тільки закотила очі. Цей жест не дуже сподобався Кравчу, проте, він вирішив проігнорувати його.

Дівчина обережно відкрила шкалик та зробила ковток. Коли зілля опинилося в її роті, дівчина неприємно скривилася.

– Що це за..?

На обличчі Барті з’явилася глузлива посмішка. Звичайно, у складі зілля була мандрагора. Воно не надто приємне на смак.

– Раджу випити все одним ривком, так менше страждань.

Атмосфера в кімнаті стала менш напруженою, дівчина зрозуміла, що Бартеміус не хоче причиняти їй зла, тому помітно розслабилася, що не могло не тішити чоловіка. Йому здавалося, що нова знайома ніколи не розслабиться в його присутності

– Я не хочу це пити, воно бридке.

– Краще йойкати уві сні на ввесь будинок?

Брюнет зрозумів, що ляпнув лишнього, адже дівчина швидко опустила очі.

– Ну доообре

В голосі було чутно нотки роздратування та розчарування.

Дівчина перехилила пляшечку, вилила вміст до рота та скривилася. На її губі залишилася крапелька зілля, а рука Кравча мало не потяглася, щоб її витерти.

– Фу. Невже немає кращих снодійних?

– Є, але пуття з них мало.

– О, Мерліне, та я краще буду мучитися від безсонниці, ніж пити це кожного дня.

Відверто кажучи,слова дівчини розсмішили смертежера, чоловік не очікував такої поведінки від неї. Перша думка, яка склалася про нову ученицю – замкнуте дівча, яке нічого не знає і боїться його. Та Катя навіть старалася налагодити з ним контакт, що не могло не радувати.

Очі дівчини стали сонними, що не змогло заховатися від чоловіка.

– Лягай в ліжко, снодійне скоро подіє.

Майбутня смертежерка ліниво опустилася на подушки. Її розпущене волосся кольору смоли стелилося по постелі й мало не замітало собою підлогу.

– На добраніч.

– На добраніч,– сказав Барті, та дівчина вже поринула у царство Морфея. В кімнаті було доволі прохолодно, тому Барті накинув на неї тоненький літній плед. Вирішивши, що краще залишити ученицю в спокої, він вийшов з кімнати та зачинив за собою двері.

 

– Вінкі!

Ельфійка вмить з’явилися перед своїм господарем

– Якщо Катерина буде неспокійно спати, кричати, чи ще щось в тому роді, – збуди її, і дай снодійне. Я залишив його на тумбі біля ліжка.

– Слухаюся, господарю. Може зробити вам чаю? Чи ще чогось? Вінкі все зробить для молодого господаря!

– Дякую, та я вже планую йти спати. Просто зроби те, що я тебе попросив.

 

Бартеміус вже віддалявся в бік кімнати, а домовий ельф все ще стояв, і дивився йому в слід. Невже її господар піклується про молоду міс Розьє?

 

З такими думками ельфійка зникла у вирі трансгресії, і коридор маєтку Кравчів залишився пустувати до ранку.

 

***

Перше світанкові проміння нечітко пробилося через хмари. З води піднявся білий, як фартух молочниці, туман, а пташки вже виспівували свою мелодію.

 

Катерина ліниво відкрила очі та потягнулася. Шовкова постіль вабила до себе, не хотіла відпускати з міцних обіймів, та дівчина всеж знайшла в собі сили підвестися. Вона неквапливо підійшла до дзеркала. Під очима вже не було тих противних синяків, які останнім часом не сходили з його лиця.

 

Вона виспалася. Відчуття, що покинуло її приблизно місяць назад. Пійло, яке Кравч приніс їй вчора справді допомогло. А Кравч? Де він взагалі? Прийшов, споїв чимось і пішов геть. Що за натура?

 

Стрілки годинника пробили восьму тридцять, тож слизеринка вирішила не зволікати зі зборами. В голову всеодно лізли нічні пригоди. Що за чоловік мені сниться, і чому через нього я маю згортати з сорому перед людиною, яку знаю менше тижня?

 

Перше, що кинулося в очі, відкривши шафу – шовкова сукня, яку вона носила в Хогвартсі. Щож, чому б не одягнути її на сніданок? В зв’язку з висипанням настрій був на найвищому рівні, хотілося виглядати на всі сто.

 

– Вінкі!

– Доброго ранку, юній леді щось потрібно?

– Доброго, допоможеш мені?

– Звичайно, чим Вінкі може допомогти юній леді?

– Допоможи мені одягти корсет, будь ласка

З придкістю гепарда ельфійка взялася за шнури корсету, а Катерина тим часом взялася за зачіску. За допомогою магії на потилиці затягнувся тугий пучок, а на обличчі з’явився легкий макіяж.

 

– Місс виглядати просто неймовірно!

Ви зможете зачарувати своєю красою не одного парубка.

На щічках з’явився легкий рум’янець, слова Вінкі були прекрасним початком дня.

 

– Мені приємно, Вінкі.

 

Ельфійка швидко підвелася, й кинула погляд на годинник.

– Вам пора вирушати на сніданок.

– Точно, я зовсім забула про нього.

 

Бартеміус сидів за столом та чекав на дівчину.

Невже не можна прийти на сніданок вчасно? Що за дурне дівча. Невже така маленька доза снодійного не дає їй прокинутися? Потік думок негативного характеру міг продовжуватися ще довго, але стукіт підборів за спиною змусив Барті повернутися.

 

– Доброго ранку.

– Невже ти все ж зводила спуститися на сніданок.

Глузливий погляд чоловіка пройшовся по тілі слизеринки та втупився в підлогу.

– Вибачте, містере Кравч, просто снодійне виявилося дуже сильним.

– Проїхали. І я просив тебе називати мене по імені .

Дівчина підійшла до Барті, а той, в свою чергу відсунув їй крісло. Катерина всілася поруч з брюнетом.

 

– Смачного

– Навзаєм, міст.. Барті.

На обличчі смертежера з’явився легкий півусміх. Вона швидко вчиться, в навчанні це дуже знадобиться.

 

– Ти запам’ятала заклинання, які ми вчора вивчили?

– Нууу, “Паралізіум” і “Плегіатум” далися мені легко, але я перерила всі довідники і не знайшла цих заклинань у жодному з переліків паралізуючих.

– Ти й не знайдеш. Я придумав їх сам, вони не зареєстровані у міністерстві.

Гримаса подиву застигла на обличчі Катерини.

– Сам? Як??

– Колись Темний Лорд навчив мене робити це, не зареєстровані закляття дають змогу перемагати у двобоях, чи навіть рейдах, адже контрзакляття від них відомі тільки тобі.

– Ти навчиш мене їх створювати?

– На все свій час, Катерино. Спочатку вивчи ті, що вже створені.

 

Сніданок виявився досить смачним та ситним, ельфійка постаралася над круасанами, тож за декілька хвилин їх уже не було на столі.

 

– Вінкі!!

 

Голос чоловіка прогримів через обідню залу. Через декілька секунд домовиха вже стояла перед господарем.

 

– Принеси нам з Катериною кави з печивом.

– Добре, Вінкі зробить. Місс п’є каву з цукром, чи може молоком?

– Без цукру і молока, дякую.

Посмішка з’явилася на обличчі дівчини, її хороший настрій передався й смертежерові.

– Тобі варто частіше приймати зілля сну, синяки під очима тобі не до лиця.

– Так, але цей бридкий післясмак відчувається й досі.

В голосі Каті чутно нотки насмішки й іронії, вона спирається на спинку крісла й дивиться в вікно.

– Вам вже відомо коли ми отримаємо мітки?

– Коли довчитеся, звичайно. Навіщо Лорду діти, які й гадки не мають як поводити себе на завданнях.

– Думаю, ми б зорієнтувалися.

– Тобі здається, Катю. Не всі такі шустрі як ти.

 

Катерині наче заклинило, її наставник назвав її скороченою формою імені, та щей стиль спілкування перейшов з офіційного в буденний. Щож, нехай так і буде. Нічого поганого в цьому точно немає.

– А.. як там решта випускників? В кого вони вчаться?

Голос сів, язик заплітався, проте дівчина вирішила просто перевести тему.

–Мені мало що відомо про інших, Тай чесно кажучи не дуже цікаво.

– Зовсім нічого?

– Ну, Лорд казав щось про старшу доньку Грінгасів, ніби вона влаштувала скандал через наставника.

– Що? Асторія?

– Так, Рабастан сильно розчарувався в ній.

– Вона завжди була схильною до істерики, містер Лестранж не витримав би такого тиску.

– Скоріше вона б не витримала його.

– А що з нею буде далі?Вона не стане смертежером?

– Звичайно ні, я здивований, що Лорд не кинув в неї кілька круціатусів

– Оу…

Барті раптом второпав, що сказав і миттєво про це пожалів. Він привик, що в його колі спілкування ніхто й уваги не зверне на подібного роду висловлювання. Та не вона. Дівчина – підліток, яка тільки починає вникати у будні смертежерського життя.

 

– Сьогодні уроку не буде, Лорд влаштовує зібрання.

– Хіба воно буде настільки довго?

Її тяга до знань тішила чоловіка, та провести заняття справді не виходило.

– Ввечері я вирушаю в рейд, тому на жаль часу немає.

– На рейд?

Дівчина моментально активізувалася.

– Ну так, це як напад смертежерів на зав…

– Та знаю я що це таке! Ти візьмеш мене з собою?

Здивуванню Кравча не було меж, думки переплелися, відповіді на її питання наче не було.

– Катерино, це не одне з найприємніших видовищ. Ти впевнена, що хочеш бачити смерть і катування?

– Так!! Я хочу бачити, з чим мені доведеться зіткнутися в майбутньому.

– Ти пожалієш про своє рішення.

– Нехай так. Ти будеш сам?

– Ну, якщо з тобою, то вже не сам?)