бо буде тобі лихо

Піднявши очі до неба, він запитав самого себе, які гріхи він цього разу відробляє. Не зняв кошенятко, що плакало на дереві? Зайвий раз не запустив м’ячом, «випадково» попавши в шалений дует першорічок? Не поділився шпорою до тесту з англійської за що на нього тепер ображається єдиний захисник? Так, якби тут був його вірний «хвостик», він би точно не потрапив у таку дурнувату ситуацію. І його ноги не тряслись би від холодного вітру.

— Звідки це в тебе? — Всі синхронно подивились на Тсукішиму, ошаліло подивившись на його зовнішній вигляд; Акааші, який лиш тяжко зітхнув, навіть потягнувся закривати відвислу щелепу Бокуто, кажучи, що так вирячуватись неввічливо. Вся четвірка «3 спортзалу» була у зборі після бурної п’ятниці в декількох клубах за ніч через які вони змогли побачитись зі своїми командами лиш опісля трьох днів. Тай то, після того, як взяли у однокласниць щось, щоб замазати синяки під очима.

Но кожен пив здраво. І чітко пам’ятав, що переграти Куроо в картах Тсукішимі не вдалось жодного разу, як би він не намагався продумати стратегію і користувався підказками Акааші, котрий не грає в карти з Бокуто і Куроо просто з принципу. Каже, минулого разу у нього і, яке чудо, у Бокуто з’явились на безіменному пальці обручальні каблучки. Куроо тоді відповів, що в його шафі він знайшов рясу священника і Біблію.

Но цього разу вони грали серйозніше. З переможним криком Куроо обложив Тсукішиму картами, заказавши з’явитись на наступне тренування у формі групи підтримки. Трохи не уточнив, якої саме, звичайно. Но через це він отримав лиш більше.

Він отримав Тсукішиму в короткій спідниці і короткій футболці, що облягала худе тіло. Червоно-чорного кольору.

— Дівчина брата інколи у нас ночує, і вирішила залишати в його шафі деякі свої речі, щоб не бігати щоранку до себе додому, — байдуже знизав плечима, Тсукішима відпив трохи води з пляшки і кивнув на волейбольне поле. — Ми грати будемо? Шоковане лице Куроо-сан я уже сфотографував, надішлю вам після тренування.

***

— Повірити не можу, що ти дійсно прийшов ось так.

— Ви то вже кажете всьоме за тренування. — Безперечно, Тсукішима був незадоволеним. Вони з розгромом програли Бокуто і Акааші, які після тренувань зовсім сказали, що навіть не стомились. Дурнуватий Куроо постійно відволікався на нього, пропускаючи всі м’ячі, і навіть отримав декілька разів в лице. Заслужено. Поглянувши через плече, він видавив з себе саму противну усмішку, на яку він був здатен: — Знаєте, канібалізм взагалі-то вважається психічним відхиленням, тому буду вдячний, якщо ви перестанете жерти мене очима.

— Ти спеціально підбирав забарвлення під кольори команди підтримки Некоми? — Куроо демонстративно скалить зуби, плавно підбираючись ближче; Тсукішима демонстративно поправив окуляри і с викликом стрельнув очима, спершись на стіну. Невеличка комірчина не була тим місцем, де він хотів би бути в цьому наряді наодинці з Тетсуро, але вибирати не приходилось.

Та й навряд Куроо дав би йому вибрати. Точно ляпнув би, що королівських покоїв для його принцеси він не знайшов.

Гаряча долоня широко провела по литці. Звичайно, яку ще частину тіла він би полапав в першу чергу? Тільки такі ж худі ноги, обтягнуті сильними м’язами і вологою від поту білосніжною шкірою. Куроо допитливо дивиться йому в очі знизу наверх, щоб бачити кожну емоцію. Навіть через окуляри він додумався прочитати всю ту ненависть до своєї кошачої усмішки і любов до гарячого цунамі доторків.

Загрубілі пальці провели стежинку по торсу. Міцно стиснулись на гострих плечах. За ними гарячим слідом лизнув шершавий язик. М’якенька футболка здавалась наждачкою, коли знову опустилась поверх облизаного тіла. Фу, як сильно брюнет любив облизувати, не кривлячись від гіркоти спітнілої шкіри.

Куроо накрив його своїм розпаленим тілом. Все було як в тих серіалах, котрі вони дивились вечорами. Смуглі руки зігнулись коло світлої голови, гостре коліно обважнило прижималось до чужого паху, не дозволяючи звести ноги разом. Тсукішима трохи обурений, що з його особою так грубо поводяться.

Але не каже того, звичайно.

Просто не дають. Грубо штовхаються язиком, вилизують вже там. Доводять до приємного тремтіння по всьому тілу. Душно прижимають до стіни так, що вдихнути в нього здається лиш тоді, коли він вимогливо плескає по грудях капітана.

— Мені подобаються з довгим волоссям, — випалює з себе Куроо, витираючи долонею свої почервонілі губи. До спідниці доторкається як до священної реліквію, прогладжуючи кожну складку.

— А мені подобаєтесь ви, — шипить Тсукішима. Морщиться, коли брюнет відкриває двері комірчини і повертається до нього:

— Думаю, ми знайдемо компроміс.