Красень та Фейрі

— …Ну, повернувся цей Мерлін і що? — Абель роздратовано прямував за Вілом, поки наставник заглядав у кожну кімнату в їхній квартирі. — Може, віддати йому Сандре?

— З глузду з’їхав? — Вільям знайшов потрібну кімнату і зупинився, дивлячись усередину, ніби подумки прикидаючи, куди переставити меблі. — Як би там не було, заклинання столітнього сну — заборонене та небезпечне. Навіть для його винахідника. Сандре зараз абсолютно безпорадний рівно на сто років, а все через нас. Абель, — випередив він хвилю обурення, — я не кажу, що ти вчинив погано. Навпаки. Це був зухвалий та сміливий вчинок, ти обернув свій запальний характер собі на користь. Але навіть якщо й так, то за всі свої вчинки ми маємо відповідати.

Абель склав руки на грудях та демонстративно насупився, показуючи все своє обурення через один погляд і лаконічне:

— Він заслужив!

— Я розумію твою образу на нього, — Віл старався говорити ввічливо, він навіть не чекав від вихованця повної покірності, і не карав би його за те, що він приспав Сандре. — Але він таки через нас застряг у цьому світі, правда? Просто залишимо його в окремій кімнаті. Я не наполягатиму, щоб ти заходив і прибирався там.

— Але ж це вже занадто! Нехай він мені тато, але далеко не батько! Мій батько – ти, і ти чудово це знаєш!

— Так… — Вільям Верджіл трохи розгубився через приємні слова. — Мені втішно, що ти зараз це кажеш, але ти мене не переконаєш. Ти бачив, що сталося з Орденом, коли вони впізнали Моргана? Він, звичайно, той ще негідник, але ніхто не дав йому розповісти, що, власне, сталося.

— Ну, Сандре зараз поза зоною досяжності, він не розповість точно, — шикнув Абель. — Я не хочу, щоб виявилося, що ти досі небайдужий до нього, зрозумів?

— Справа не в цьому…

— Сподіваюся, ти кажеш правду. Достатньо вже секретів, добре?

— Мені дуже шкода, що я не розповів тобі, що трапилося насправді, — Віл говорив від щирого серця, але він не знав, як підтвердити свої слова: — Давай я відпущу тебе на карнавал? Він ще не скінчився, ти можеш повеселитися, а я сам усе облаштую для непроханого гостя. Я навіть дозволю тобі затриматись після феєрверку!

Абель зрозумів, що це просто спроба задобрити його, і нехай вона очевидна, але дуже цінна — Віл буває надто суворим, він рідко відпускав Абеля гуляти без нагляду (а то ще наробить лиха), а тут така розкіш! Тому Абель зробив вигляд, наче думає, а вже потім протягнув:

— Ну, не знаю… Мерлін розкидав усіх по домівках… Чи варто взагалі виходити надвір?

— Він проведе бесіду зі своєю сім’єю… — Вілу здалося, що слово він підібрав невдале, але вирішив не загострювати уваги: ​​— Впевнений, йому немає діла, що один фейрі захотів погуляти під час свята. Просто не влипайте в неприємності, добре?

Абель вирішив не втрачати нагоди, а піти погуляти. Сандре тепер перебуватиме в сплячому стані в окремій кімнаті, але натомість Абель отримав вільний вечір!

Щойно Абель вийшов з квартири, то зрозумів, що пішов на свято лише через тупого омегу, який зараз, швидше за все, втішає вдома молодшого брата. Робити нічого, доведеться забрати цього тупого омегу.

Він телепортувався до будинку сім’ї Бью. Там щосили кипіло життя, це було видно через вікна: Блейз сердито пішов сходами нагору, його тато поспішив за ним, мабуть, переживав. Та яка різниця, що зараз не час? Абель зателефонував у дверний дзвінок, хоча знав, що родині Б’ю не до гостей.

Блейн відчинив двері, бо тато був зайнятий, а батько голосно обурювався по телефону. Помітивши на порозі Абеля, він уже звичкою схопив його за руку, не втрачаючи здивованого вигляду.

— Я хочу на свято, доки маю шанс втекти від опіки Віла, — сказав Абель з незворушним виглядом. — Тож пішли.

— Але…

— Мені начхати на твої проблеми. Я сказав, пішли.

— Та хоч на край світу! — наважився Блейн, невпевнено обертаючись у сторону коридору. — Зараз усі такі роздратовані… Мене хочуть допитати, але спочатку взялися за Блейза, коли почули про Джила… Загалом, зараз не найкращий час.

— Навпаки, — рішуче сказав той. — Саме час утекти від цього балагану. До того ж, ти переді мною в боргу за порятунок.

Блейн відразу згадав поцілунок (навіть два!), а потім зачаровано кивнув, виходячи з дому, погоджуючись піти з цим альфою куди завгодно. Це була перша втеча Блейна з дому, якщо це взагалі можна назвати втечею. Але йому справді не хотілося сидіти вдома та вислуховувати від батьків голосні нотації, а Блейзу потрібно побути наодинці з думками.

Загалом це не так вже й погано — піти з Абелем за руку на свято.

***

— Ти якийсь пригнічений, — сказав Блейн, не в змозі радіти навіть пішій прогулянці галасливим парком разом з альфою своєї мрії. — Знаєш, якщо це через твого тата…

— Так, через нього, — рикнув Абель, щоб показати, що тема йому не подобається. — Я помилявся щодо нього, ти задоволений?

— Я не осуджую тебе, — Блейн притулився до його руки так, ніби вони були вже сто років разом. — Просто… ти можеш мені розповісти. Я завжди на твоєму боці. Чого б ти не хотів, я завжди буду…

— Ти приклеївся, як лист, а тепер намагаєшся заговорити мені зуби, щоб я тебе не відклеїв? — Абель уже вивчив ці омежу хитрощів.

— Так, — Блейн слабо посміхнувся, піднявши голову на нього. — А ще я можу почати скиглити, щоб ти мене поцілував, але я цього не роблю… поки що. Ти дуже пригнічений, чи не через мене? — ця думка спала спонтанно, він навіть злякався, ніби йому оголосили про розрив. — Якщо це моя вина, то я готовий її загладити! Напевно, це через сторічний сон! Ти засмучений, що я не…

Абелю набридло вислуховувати нісенітниці, тому він цикнув і перебив його, зупинившись посеред невеликої доріжки парку:

— Ти мене дратуєш, але до тебе я звик. Тому можеш дратувати мене й далі, але в міру.

Блейн розцвів у посмішці, але щоб він не почав теревенити знову, Абелю довелося зізнатися:

— Справа в тому, що я розчарований і в собі, і в житті. Мій тато божевільний, а батько… — тут він демонстративно скривився. — Краще б я не знав, у процесі чого народився.

Блейн насмілився та навіть потягнувся до його щок, щоб змусити Бастіана дивитися собі в очі:

— Мені начхати, як саме ти з’явився на світ, ясно?

— Дивно це чути від Красеня, — закотив очі той. — Якщо слідувати канонам казки, то я, як Фейрі, маю знайти тобі Істинного.

— Та пішов він до дідька! — Блейн зрозумів, що це «істині» маячня якась, і все завдяки Блейзу. — Повір мені, якщо я зустріну свого Істинного, то присягаюсь, що зживу його зі світу. А якщо побачу твого Істинного, то просто знищу на місці, і мені начхати яким чином!

Блейн посміхався, коли говорив це, і Абелю на мить навіть стало не по собі від уваги, але це було навіть зворушливо:

— А тепер пригадай, що послужило для мого народження. Я навіть не впевнений, які гени в мені переважають: героя чи лиходія? Тобі б задуматися, що Красенем не належить клеїтися до тих, хто без роду та племені.

— Головне, що ти взагалі є, і що ти поряд зі мною! — наполягав на своєму той. — Мені більше нічого не потрібно, жодні казки чи їхні канони. Мені просто потрібний ти. А ще мені потрібен штамп у паспорті та багато спільних ночей, а так…

Цей дурний омега іноді каже якісь мерзенні речі. Сьогодні ці слова зовсім не здалися Абелю мерзенними, а Блейн не здався набридливим. Може, в цій порожній голові дуже багато рожевої гидоти, але Абель сам собі зізнавався, що без них йому було б нудно.

— Ось ти зараз знову почав гнути про кохання та ніжності, — промовив Абель, поки Блейн ніяково замовк, зморозивши зайвого.

— Я нічого не можу з собою вдіяти! — поскаржився той на своє виправдання. — Я кохаю тебе! А ти кохаєш мене! І тепер ти не відкрутишся, бо твій поцілунок мене врятував, — він зручно поклав руки йому на плечі. — Я, звичайно, намагатимусь не переслідувати тебе кожну перерву, але обіцяти не можу.

— Ще рік тому ти до істерики тероризував усіляких школярів, — Абель пам’ятав ті дні, коли старшого Б’ю боялися, а Абель не розумів чому (адже Блейн завжди був привітним з ним, але причина з’ясувалась пізніше). — А зараз розпинаєшся про кохання! Куди поділися твої мізки?

Блейн просто знизав плечима:

— Їх у мене зроду не було. Тож усі наші сімейні справи залишу на тебе. А я просто шикарно виглядатиму тазадовольнятиму тебе в ліжку, — і сам же розквіт у посмішці від власної ідеї.

Саме такий дивний Блейн і сподобався Абелю. Він був тонкою натурою в якомусь сенсі: любив браслети, хвалитися новим одягом, зачіскою чи іншою маячнею… Але водночас не було людини наполегливішого за Блейна Б’ю. До того ж, йому начхати на родовід коханого, а для Абеля це чомусь стало великим полегшенням.

— Мій тато зачарував твого тата, — нагадав Абель. — Ти справді вважаєш, що твої батьки погодяться на таке після Джила?

— Будь впевнений, я вже обробив їм мізки, — зважаючи на серйозний погляд, батьки вже змирилися з одержимістю старшого сина. — Мені начхати на всіх у світі! Я хочу одного разу вийти за тебе та жити щасливо!

Абель відвів погляд, пирхнувши:

— У тебе одне на думці…

Блейн тільки радісно кивнув, насолоджуючись моментом, коли він зміг залишитися наодинці з коханим без будь-яких образливих слів на свою адресу. Згадавши той момент, коли Бастіан наговорив йому зайвого, Блейн відразу спробував виправдати себе, нехай й запізно:

— Але я зовсім не хочу вирішувати твою долю! Ти можеш бути яким завгодно, будь-ким і все в цьому дусі! Просто я знаю, що я легковажний і навряд чи зможу займатися справами компанії, яка перейде мені у спадок, ось і почав думати, що цією справою займеться мій чоловік, тобто ти. Але якщо ти не хочеш, то я не наполягаю! Ми можемо жити так, як захочеш! Глава сім’ї все вирішує!

— Ми ще не одружені…

— Ключове слово ще, — вперто вставив той.

— Та чорт з тобою, — здався Абель, а потім узяв його під руку і повів уперед. — Не чекай від мене будь-яких ніжностей! Просто будь слухняним та не мороч мені голову. Ти хотів піти до лабіринту побачень? Що ж, ходімо.

Блейн щасливо посміхнувся, адже його мрія збулася! Недоступний альфа підпустив його, варто було лише надати підтримку! Тепер, вирішив Блейн, у нього офіційно з’явився коханий.