Кошмар

Ах, вечірній Лондон.

Осіння прохолода вересня вже опустилась на столицю, і прохолодний вітерець час від часу здіймається над вулицями міста, щоб нагадати про кінець теплого літа, та змушує зачинити від своїх поривів усі так наївно відчинені вдень вікна. На диво, сьогодні ще гарна погода, адже цей вітер не приніс разом із собою величезні насуплені тучі, які б завзято почали поливати затурканих перехожих англійців рясним дощем. І зараз після довгого робочого дня завантажені власними проблемами такі різні люди спішать як можна скоріше з однаковою метою: попасти у затишний дім до своїх рідних, поїсти запашного гарячого супу, прочитати улюблену газету, побажати на добраніч рідним та нарешті відпочити у своєму теплому ліжечку, відправивши усі трикляті тяжкі думи далеко-делеко за межі стратосфери.

Вже близько п’яти днів поспіль один втомлений пережитими подіями Армагедону янгол так і вчиняє. Він розкинув свої розслаблені кінцівки по двуспальному м’якесенькому ліжечку на другому поверсі власної книгарні, котре на даний момент здається йому нічим іншим як пухнастою білою хмаринкою.

Взагалі-то Азирафаїл як безсмертне ефірне створіння не може втомитись, адже так? Не може хотіти спати, їсти, читати книжки…

Теоретично, як янгол він має лише любити усе, що створено за задумом Божим: від маленької інфузорії-туфельки до цілої галактичної туманності, та наставляти на таку само любов усіх інших. Але у Азирафаїла (не такого як усі янгола) є інші погляди на те, як він має існувати у цьому Всесвіті. Йому подобається читати книжки, подорожувати такою цікавою планетою Земля, пити неймовірно смачне вино, куштувати нові відкриття у світі кулінарії, що так влучно вигадана людьми, ніби саме для нього. А найбільше він любить робити усі ці речі з одним чудним демоном, з котрим вони познайомились так давно, що тоді навіть поняття “час” не існувало.

З цим чудним демоном на ім’я Кроулі їх поєднує стільки усього пережитого за довгі тисячоліття співпраці, що його компанія стала невід’ємною частиною безсмертного життя янгола. І в самому кінці існування всесвіту, коли ангельські колеги вже трубили заклики встати у ряди війська небесного, а така уподобана Азирафаїлем Земля от-от мала вибухнути ядерною війною, перетворившись на одне суцільне попелище, він поглянув у золоті зміїні очі друга і побачив такий само нестерпний біль за усім, що вони зараз втратять. Ці налякані вертикальні зіниці наштовхнули янгола на незліченну кількість тривожних думок, котрі не зникли навіть після того, як кінець світу перестав загрожувати їм усім, а війна між пеклом та раєм згасла, так і не розгорівшись.

І найголовнішою серед невгамовних думок була: як йому хочеться ловити погляд цих очей своїми відведену їм вічність, і як не хочеться цей погляд втрачати.

З усіми цими розмірковуваннями мозок безсмертого створіння почав закипати і все частіше видавати помилки, наче старезний комп’ютер. Тому Азирафаїл вирішив зайнятися тим, чим не займався, мабуть, років чотириста.

І от, одягнувши свою єдину чудернацьку піжаму і ковпак він перетягнув свій провідний телефон з книжної лавки нагору до спальні на випадок, якщо комусь “вкрай важливо” буде додзвонитись до книгарні містера Фелла. І впав у по-справжньому “ведмедячу” сплячку. Навіть уві сні янгол розумів, що це була дійсно гарна ідея – шалений рій думок поступово заспокоювався і упорядковувався на поличках свідомості, а напружені м’язи розслаблялися у сонній млості, спонукаючи обличчя до полегшеної усмішки.

***

Після недо-апокаліпсису пекельне керівництво Кроулі було неймовірно розлючене на демона, і у висновку понизило його у посаді, що безпосередньо позначилося на місці проживання. І розкішна простора квартира у центральному районі столиці Великої Британії перейшла до рук іншої “особи” на ім’я Шакс.

“Вміє ж вона вчасно дупу підлизати”,- часто нудів демон своїм бідненьким рослинкам, яких переїзд до тісної Бентлі теж не радував.

А саму машину навпаки тішило те, що тепер вона зможе проводити більше часу зі своїм диявольським водієм. Ось як зараз:

-…а я й кажу: “Поїхали зі мною, все-одно тут ловити вже нічого…”,- п’яний голос роздавався з раритетного автомобіля, припаркованого на узбіччі небагатолюдної дороги десь на окраїні міста. Власник недбало кинутої репліки – ніхто інший як демон Ентоні Джей Кроулі власною персоною. Останні півтори години він напивається якимось неймовірно дорогим віскі, попутно жаліючись на свою важку доленьку кімнатним рослинам, які уважно слухали його, щоб не попасти в немилість господаря.

– А він такий: “Я пробачаю тебе”,- пауза на обмірковування,- Та нахрін мені твоє пробачення? Я тебе на Альфа Центавру запрошшшшую, а не чашшшку твою розбив!,- за природою своєю змій почав зриватись на шипіння.

Трохи потупивши в одну точку розфокусованим поглядом, демон продовжив:

– Добре, що це все завершилось нормально, а не справжнім кінцем світу, бо я не знаю, що робив би без цього святого дурня,- бурхливі емоції почали заспокоюватись, залишаючи після себе лише неприємну тугу.

На дні пляшки не лишилось ні краплі етилового спирту, що є прямим натяком від самої Неї припинити цей цирк і стати нарешті хоч трохи адекватнішим. Як жаль, що “адекватність” Кроулі ніколи не цікавила, так як і якісь Божественні натяки. Тому він начаклував ще одну пляшку і відкоркувавши її доторкнувся спраглими вустами до високоградусного напою.

Неочікувано магнітола вибухнула, як здалося Кроулі, неймовірно голосним білим шумом. У вухах боляче стрельнуло, і демон вже потягнувся до вимикача, як тут роздався до біса знайомий голос:

– “Ну і як проходить твоя відпустка, зззраднику?”,- запитав як завжди невдоволений жіночий голос з характерним дзижчанням на фоні.

– Поки не почув Вас, лорде Вельзевул, все було прост…

– “Що жжж, у будь-якому випадку, нам байдужжже. Одразззу до діла, любчику, ненавидимо це пусте базззікання”,- перебило розповідь керівництво, ніби те згадало, ким воно є в дійсності,- “Ззз самого моменту Армагедону, що не стався ззза твоєї провини, якщо встиг зззабути, ти не надіслав ні єдиного зззвіту про свої діяння на Ззземлі. Ти просто насолоджжжуєшся своїм мерзззенним жжжиттям. Але все ще лишаєшся підлеглим Сатани. Тому зззавтра о 08:15 ззза Лондонським часом, де б ти не був, ти маєш спуститися до пекельної бухгалтерії і взззятися ззза відпрацювання свого нічого-не-робіння. Це відпрацювання буде тривати близззько ззземного місяця. Зззвісно якщо твоя лінива дупа впорається ззза цей термін ззз усіма доганами, що назззбиралися в період твого нахабного ігнорування диявольських обов’язззків. Сподіваємось, що ти зззрозззумів нас, бо повторювати ми не зззбираємось”,- набридливий голос князя пекла зупинився і радіо перестало подавати признаки того, що на другому кінці взагалі хтось був.

– Зрозумів. Хоча це дуже дивно, звертаючи увагу на Вашшше постійне їбане дзижчання,- здається, лють знову по-тихеньку поверталась до Змія, ніби змінюючи кров на справжню магму, а слова – на отруйні стріли. Руки почали чухатись у пориві набити комусь лице. Розслаблені на хвилину заміокулькас, алоє і фікус налякано затрясли листочками.

Насправді це було очевидно, що колись йому прийдеться розплачуватися за своє туніяцтво. Усе ж таки повноцінний спокій “зрадникам” не обіцяли, і лише трішки послабили контроль. Але Кроулі й уявити не міг, що ця розплата прийде так швидко!

Дякуючи будь-кому за те, що ця бухгалтерська хрінь буде тривати всього один місяць, нещасний все-таки відпив трохи віскі, щоб хоч якось полегшити свій вщент підірваний тільки-що ментальний стан.

– Бля, я ж в цій помийці за місяць просто задихнусь,- промимрив демон, у безвиході стукаючи лобом об шкіряне кермо Бентлі.

Змій згадав про дещо вкрай важливе, тому одразу підвів тяжку голову.

– Треба хоча б Азирафаїла попередити!

У думках додавши:

“Бо я у черзі до того засраного телефону пекла простою більше, ніж якийсь-там куций тридцять один день”.

Випрямивши осанку та прочистивши горло Кроулі чітко промовив:

– Набери Азирафаїла!

Гудки пішли – це вже добре. Значить книжковий магазин ще цілий і не згорів, як нещодавно…

Гудки йшли, йшли, йшли…

Від нетерпіння демон схопив смартфон до тремтячих рук і почав знову і знову вже самостійно набирати номер свого друга.

“Щось тут не так”,- подумав Кроулі.

Почувши гудки без відповіді на сьомий раз думки демона ставали все тривожнішими, доводячи його ледве не до істерики.

“А може ці святоші не заспокоїлись…”

“Може вони схопили його під руки і забрали до раю?..”

Темні окуляри впали з напруженого обличчя, що внесло у світосприйняття демона трішечки більше конкретики.

“…і він вже горить у пекельному полум’ї під регіт Гавриїла й усієї іншої компашки недо-янголів!”

Ця думка вистрілила великим червоним знаком оклику у вже повністю тверезій свідомості Кроулі й стала спусковим гачком до того, щоб прямо зараз схопити ключ запалювання і щосили прокрутити до звуку заведення автомобіля.

Не дивлячись на те, що демон вже збирався їхати на порятунок до свого друга, він все ще сподівався почути його звично ласкавий глибокий голос саме з динаміку телефона, тому зателефонував ще. Вже восьмий раз.

“Ну ж бо, візьми слухавку, ідіоте!”,- щось верещало набатом у напружених скронях.

***

Занадто набридливий звук старого дискового телефону долинав до усіх закутків книгарні вже близько двадцяти хвилин. Здавалось, що цей дзвін чули і за межами магазину, роздратовано прикриваючи вуха від галасу з боку такого спокійного зазвичай сусіда.

Скрізь сон Азирафаїл відчуває, що до нього вже довгий час настирливо намагаються додзвонитись, тому янгол, буквально жертвуючи таким бажаним спокоєм, розплющує очі, після цього потягнувшись, аби розім’яти застигші м’язи. Він встає з ліжка, ледве не зачепившись за скинуту у пориві нелегкого підйому ковдру, і підходить до цієї диявольської машини. Аби нарешті припинити дане знущання над власними барабанними перетинками і його сусідів.

– “Та чорт забирай, янголе, я думав, що ти вже десь-там помер”,- почувся розлючений хриплий голос, на диво, повний полегшення,- “Ну як так можна? Я тобі телефоную вже півгодини, а ти оце тільки зволив відповісти!”,- обурювався демон на іншому кінці слухавки,- “Азирафаїле, ти ж пам’ятаєш, наскільки важливо у нашій ситуації вчасно відпов..”

– І тобі добрий вечір, Кроулі,- замучено промугикав сонько,- Мені, правда, дуже шкода, що я не відповів тобі одразу..

-..та дякую за твою турботу..,- янгол позіхнув, відчуваючи, що зараз знову звалиться у дрімоту.

– “Я не..”,- збирався заперечити тезі товариша демон, проте його знову перебили:

-..Правда, вельми вдячний. Але зараз я так сильно хочу спааа..,- і через ще одне позіхання продовжив,- Так що, якщо у тебе нічого важливого, я хотів би піти додивлюватись сни.

Кроулі настільки обурила поведінка ефірного засранця, що він готовий був розбити свій телефон об бруківку прямо зараз. Ну це вже ні в які ворота не лізе. А якщо йому знову грозить покупатися у ванній зі святою водичкою? Той просто продовжить дрихнути?!

– “Ой, нічого важливого, янголе, я просто хотів попередити, що їду на цілий місяць у справжню диявольську сраку за наказом мого пречудового керівництва..”,- ображений голос сварився все голосніше,- “..і на скільки я правильно зрозумів, ти зовсім не горишшш бажанням втішшшити свого найкрашшчого друга у ссскрутну хвилину, тож бувай..”

– “І СССОЛОДКИХ ТОБІ СССНІВ!”,- просичав на останок демон.

У трубці почулись фінальні гудки, що означали кінець цієї вкрай напруженої розмови. І янгол, не очікуючи нічого подібного, трохи збадьорився. Разом із пробудженням нервової системи у мозку знову починали роїтись думки:

“Ох, як же соромно… Чому я не підтримав його, я ж його друг… І як я після такого позору янголом смію називатись?!..”

І усі ці думи знову по-тихеньку роз’їдали розум Азирафаїла і вводили того в сонний транс, перед поринанням в який він встиг лише знову впасти на рятівне ліжко, не посмівши заснути на твердому робочому столі.

“Але він у будь-якому разі не захоче чути моїх вибачень зараз”,- саме до такого висновку прийшов янгол.

***

(Композиція: Motorhead “Like a Nightmare”)

Заглушивши мотор, Кроулі плавно обм’якає, розтікаючись по сидінню машини, і вмикає радіо. Не важливо, яка пісня зараз буде лунати з багатостраждальної магнітоли – йому просто потрібно відволіктись від усього цього.

– Ну ось ви чули це неподобство?!,- обурився демон, звертаючись до зелених слухачів, розташованих на задньому сидінні.

-І так завжди! Він наче не розуміє, що без нього..,- демон збився, прикусивши язик, бо не зміг сказати цього у голос.

“Наче не розуміє, що без нього мені й жити не хочеться”.

Темні окуляри повернулись на своє законне місце, закриваючи золоті неспокійні очі від навколишнього середовища.
“~Like a nightmare, babe~”,- залунало з динаміку радіо-програвача.

Кроулі здригнувся, переводячи на нього шокований погляд. І неочікувано голосно розсміявся, а його права рука від напливу емоцій почала плескати по керму. Варто було б задуматись про невдоволених людей, котрі можуть кинути в нього чимось з вікна. Проте Кроулі – безсмертний демон, якому взагалі байдуже, що в нього кинуть (тільки якщо це не свята вода) і що подумають (тільки якщо це не подумає про нього один конкретний сонний янгол).

-..ахах.. Слухай, крихітко, я навіть не подумав би, що ти можешшш зробити сссаме ТАКИЙ висссновок з усссього цього,- хриплий від голосного сміху Змій звернувся до своєї улюбленої Бентлі, котра справді по-своєму зрозуміла їхню розмову з Азирафаїлем, і тим самим підкинула демону дійсно гарну ідею.

Ну як гарну…
Точно ефектну та незабутню.

-Ну, що ж,- підсумував Кроулі,- Якщо йому дійсно настільки хочеться спати, то заважати я не буду,- посмішка на засмаглому обличчі стала загадковою. І наостанок прошипів:

-Тільки перетворю його сссолоденькі сссноведіння на безсссоромні кошшшмари..,- роздвоєний зміїний язик роз’язно пройшовся по тонкій губі, а ліва рука знову знаходить тимчасово покинуту пляшку з дорогим віскі.
~I know how it feel~
~I’m gonna set you free~
~Like a nightmare~
~Like a nightmare, sugar!”

***

Тепле світло знову супроводжує упорядкування думок, ніби розстановку книг по поличкам. Так приємно просто розслабитися і віддалено спостерігати за заспокоюванням тривоги, що засіла так глибоко в душі. До речі, снів Азирафаїл ніколи не бачив. Не належить янголам бачити сни – лише відчувати цінний святий спокій. Не те щоб хтось інший з небесної братії пробував цей цікавий процес життєдіяльності, окрім Азирафаїла.

Проте зараз щось змінилось.

Свідомість з часом отримує фізичну форму його земного тіла. І вже цілком справжній ніс уловлює дуже знайомий терпкий аромат палаючої сірки та чоловічого одеколону.

У пошуках хоча б якогось пояснення того, що відбувається, Азирафаїл крутить головою на всі боки, проте очі нічого не бачать, крім все того ж приємного світла.

З кожною секундою такий дурманливий аромат стає все відчутнішим.

– “Що це?”,- запитав янгол у порожнечі.

Але та мовчить, тільки все більше насичуючи простір запахом демона, уподобаним за 6000 років вдихання. Він став настільки рідним янголу, що хотілось відчувати його кожну секунду свого безсмертного життя. Кожною клітиною свого земного і ефірного тіла.

Неочікувано з цієї мовчазної порожнечі з’являються очі. Азирафаїл не помилився: ці золотисті неможливо виразні райдужки з вертикальними зіницями, як і дивовижний запах – усе це належить Кроулі.

У пориві небаченої радості наївне створіння кидається з широко розкритими долонями до демона у обійми, не зважаючи на те, що цей демон навіть не зможе його обійняти у відповідь за відсутністю, як мінімум, рук.

Азирафаїлу достатньо і хитрих зміїних очей, що дивляться у його блакитні.

Проте з тієї самої порожнечі з’явлються й усі інші частини тіла демона, а найголовніше, смугляві руки, що так трепетно обійняли янгола у відповідь за пухку талію.

– “Я такий радий бачити тебе, милий!”,- полегшено видихнув Азирафаїл кудись у чужу оголену ключицю.

– “Я дійсно мав провести з тобою останній вечір перед твоїм відрядженням”,- і підвів свій погляд доверху, шукаючи ним погляд інших двух таких рідних очей.

Янгол продовжив своє каяття:

– “Ми б випили вина у підсобці моєї книгарні, і ти пожалівся би на своє диявольське керівництво, як завжди, поливаючи його найжахливішими словами, що я взагалі чув у своєму житті”.

– “Мені справді так соромно перед то..”

Азирафаїл не встиг закінчити своє зізнання, так як його вуста м’яко накрили вказівним пальцем, радячи припинити цей потік непотрібних вибачень.

Блакитні очі уважно подивились на обличчя навпроти з німим питанням:

“За чим же ж він тоді прийшов, як не за вибаченнями?”

Інша рука демона почала плавно підійматись по спині янгола огинаючи кожну складку молочної шкіри. Піднявшись до самої потилиці стрункі пальці стиснули білі кучері між собою і потягнули у іншу сторону від Змія.

“Кроулі не пробачив – тому не бажає навіть до мене підходити. От я дурень! Одразу з обіймами поліз, а його насправді нудить від мене”,- світлі вії почали намокати від неочікуваних гірких сліз образи на самого себе.

Та не встигши повністю розплакатися Азирафаїл відчув теплий дотик до своєї шиї ближче до адамового яблука. Шокований цим янгол навіть не зміг опустити голову, адже ззаду все ще впевнено тягнули за волосся, не даючи і шансу побачити, що це було. Але схилена над ним розсип рудих пасм, дала йому зрозуміти:

“Невже це були губи?”

Від даної думки, здавалося, уся кров в організмі почала приливати до щік, а температура в ефемерному повітрі – підвищуватися.

Доторк повторився ще… і ще… і ще…

Поки уся шия не була обцілована, а янгол не міг встояти на ногах. Тому демон, обхопивши своїми усюдисущими пальцями тремтяче тіло, підтримував його від повного падіння.

Куди ж він міг впасти?..
Мабуть, у бездонну прірву, що завершувалась справжнім пекельним котлом.

– “О-ох, Кроулі, не потрі… АХ!”,- демон прикусив мочку вуха, не лишаючи Азирафаїлу жодних шансів на хоч якесь поєднання звуків у слова.

Єдине, що міг робити у дану секунду Азирафаїл – це отримувати таку бажану ласку від коханого демона, сподіваючись, що цей сон ніколи не завершиться.

Кроулі зовсім не зупинявся дивувати янгола здібністю свого навпрочуд гнучкого язика, котрий встиг побувати на кожній частині розпашілого тіла перед ним.

“Майже на кожній”,- проскулив голос у голові Азирафаїла, збудженого до звону у вухах і слини у кутках губ.

Тремтячі від напливу почуттів світлі руки потягнулися до впалих щік демона, підіймаючи його руду голову, вже встигшу дослідити усі ерогенні точки на грудях янгола.

У відповідь той поглянув на нього з таким само німим питанням, з яким дивився на нього Азирафаїл декілька хвилин назад.

– “Любий, з моменту як ти з’явився тут, я відчув твої вуста кожним сантиметром свого тіла, проте…- йому довелося взяти побільше повітря, щоб озвучити соромне і трішки егоїстичне бажання,- вони забули про дещо дуже важливе”.

Великий палець ангельської долоні провів по хитросплетеній відзнаці на скроні демона, і поглянувши прямо тому у вічі Азирафаїл наблизився до нього, щоб нарешті переплести його власні покусані губи з тими, котрі всього пару секунд назад дарували йому справжню насолоду.

Проте вони так і не зустрілись одні з одними.

Кроулі з насмішливим пирханням відсахнувся від рук і плавно опустився перед Азирафаїлем на коліна. У співвідношенні до того, як Змій сповзав додолу, його долоні з відчутним нажимом проходилися униз по спині до пишних бедер, завершивши свою подорож на м’яких половинках.

Журба від невдалого поцілунку зовсім зникла у Азирафаїла, уступаючи здивованому вдоху, коли він відчув жаркі стискання на своїх сідницях.

Ох, дідько, краще б він зараз не опускав очі на демона.

Від цієї похабної посмішки у купі з явно однозначним положенням між його ніг ефірне створіння почало поступово плавитись, ніби насправді те було цукровою ватою на сонці, вже не бачачи перед собою нічого. Окрім в’юнкого язика, що повільно облизнув ітак вологі від гарячої жадоби вуста в дуже небезпечній близькості до члена.

“Це ж справжнє знущання!”,- простогнав у себе в голові янгол.

Або не тільки в голові, бо посмішка знизу стала більшою, а відстаннь між нею і рожевою головкою ставала все менше, даруючи відчуття теплого подиху на чутливій плоті.

– “Хах… Кроулі, це вже занадто, мій дорогий…”,- треба трохи зменшити оберти, бо шанс втратити розум просто зараз – загрозливо високий.

– “Якщо б ти хотів, щоб я припинив…”,- уперше за весь час відповів демон,- “…то я одразу б зник, чи не так, янголе?”

Після цього широко облизав низ його живота, лишивши легкий поцілунок на початку доріжки світлого кудрявого волосся, що вела до паху.

Азирафаїлу здалося, що від цього дотику спалахнув справжній електричний імпульс, котрий пройшов скрізь шкіру та м’язи, вибухнувши мільйоном маленьких голочок десь у районі шлунку. Схоже, що ток пішов далі угору, так як легені перестали правильно функціонувати, викидуючи забагато повітря за раз.

– “В-Вона була дійсно права… коли зроб-била саме тебе змієм-спокусником…”,- напружено видихнув янгол, зовсім не контролюючи власних небезпечних слів.

Знизу почулося розлючене шипіння. Засмаглі руки на сідницях випустили гострі кігті та сильно провели ними по білосніжній шкірі, лишаючи після себе багряні сліди.

– “Мгах! Боляче, Кроулі!”

– “Ссслідкувати за сссвоїм сссвятим ротом треба!”

Демон тяжко видихнув, заспокоюючись. Колишня посмішка повернулась до нього, нагадуюючи, що саме її власник збирається учворити.

Хитрі вуста розімкнулись, випускаючи мокрий язик на волю знову.

Той розкидисто облизав збуджену головку, вирвавши з янгола високий вскрик. Світлі руки моментально запустили пухкі пальці у копицю мідного волосся, але Азирафаїл не посмів їх стиснути – лише лагідно погладити шкіру голови, перебираючи прядки між фалангами. Він не хотів робити Змію боляче, наскільки б нестерпно довгою не була ця мука.

Задоволений такою реакцією Кроулі обвів кінчиком язика кожну венку на члені янгола, починаючи від самої основи. Він закінчив на дирочці уретри, з якої витікала привабливо блискуча краплинка природньої змазки, котру той поспішив злизати.

Вологі губи пройшлися поцілунками за тим самим маршрутом, навіть не намагаючись зробити щось більш серйозне.

“Більш серйозне? У тебе, що, дах полетів, Азирафаїле? Куди може бути ще серйо…”,- обурилася ангельська совість, проте Кроулі не дав їй договорити.

Його вуста вже зімкнулись гарячим кільцем на головці, а язик обвів її по колу, доводячи Азирафаїла до майже повної втрати свідомості. Пальці все-таки втратили контроль на секунду, боляче стиснувши руді кудрі, але одразу послабили тиск.

На це демон відповів глухим стогоном і продовжив насаджуватись ротом на член далі, допомогаючи собі рукою, звільненою з такої спокусливої сідниці.

Реакція Кроулі на грубість вразила янгола.

Невже йому таке подобається?..

Демон все-таки зміг дійти до кінця і уткнутися носом у білі жорсткі кучерики.

Янгол любляче потягнув за руде волосся, на що знову відповіли приглушеним стогоном.

Кроулі підняв на нього застелені димкою похоті очі. Звужені вертикальні зіниці зараз були розширеними до такої міри, що ті майже перетворились на звичайні людські.

Огорнувши майже усю довжину гнучким язиком, він подався назад, а потім знову вперед. Спочатку рухи були більш плавними, наче звичайний прибій морської хвилі, проте з часом вони ставали все інтенсивніше, вже нагадуючи страшний буревій.

Азирафаїлу все ніяк не виходило згадати, хто він і де знаходиться, і що стало з його легенями, котрі ніяк не могли ввібрати в себе повітря. Вони ніби забули, за яку функцію відповідають, лише видихаючи голосними стогонами кохане ім’я демона.

Кроулі… Кроулі… Кроулі!..

Власник цього імені відчувши наближення оргазму янгола схопив того за руку, котра все ще
не наважилась сильніше натиснути на його потилицю, і буквально попросив цим жестом вказати демону кращий ритм.

Азирафаїл не витримує і відкидує святі принципи дуже-дуже далеко. Він накручує короткі пасма на пальці та тягне на себе, аби демон увібрав до самого кінця. І той з легкістю виконує забаганку змученого янгола.

– “Кроулі…Хах..”,- задихався Азирафаїл,- “..Любий… я зараз.. АХ!..”

***

– Мгах!,- повний задоволення стогін роздався у спальній кімнаті книжкового магазину.

Розтріпаний власник цього звуку підкинувся на м’яких простирадлах, все ще не взмозі відійти від свого сновидіння.

– Що…хах…,- дихання все ніяк не хотіло заспокоюватись, нагадуючи світлокрилому про те, чим саме янгол тільки-що займався.

– Щ-що це було?,- запитав сиплий голос.

Так як стіни розмовляти не вміють, а Азирафаїл і сам добре знає, що сталось, то це питання можна вважати риторичним.

Тіло ломило, очі злипались, а думок стало тільки більше.

Ну і що це за “спання” таке? Після нього ще більше втомлюєшся.

Ще й цей сон… дуже дивний.

Він абияк підвівся з ліжка, котре зараз нагадувало скоріше містечко Тадфілд за годину до Армагедону, і привів усе в порядок одним помахом руки. Вінтажний кремовий костюм опинився на ніби побитому, за власними відчуттями, тілі, замінюючи собою вологу піжаму, а постіль була заправлена і перестала нагадувати тей лютий хаос, що відбувався місяць назад по всьому світу.

Поспати нормально у Азирафаїла не вийшло, тож краще знову взятись за роботу. Книгарня містера Фелла була зачинена вже…

Янгол подивився на календар, що стояв на столі, та звірив дати.

– Тринадцять днів?!,- вскрикнув здивований голос.

– Я ж пам’ятаю, як Кроулі дзвонив мені буквально вчора,- продовжував він розмірковування, витріщаючись на ні в чому не винний календарик.

– На той момент було тридцяте вересня. Я спав п’ять діб, на скільки я правильно зрозумів. Й це мала бути шоста,- не припиняв насуплений задумливий голос,- а сьогодні вже восьме жовтня.

“І що ж виходить?..”

– Цей…,- янгол збився, підбираючи правильне слово,- …кошмар тривав цілих вісім днів?

Чергове питання без відповіді, кинуте у дзвінку пустоту.

До щік прилив рум’нець, а мозок підкинув “безчесних” спогадів задля кращого ефекту.

“Так, треба відволіктись”,- подумав присоромлений Азирафаїл і ляснувши себе по червоним щокам, аби заспокоїтись, взяв телефон і спустився до книгарні.

***

– Я звісно не дуже розуміюсь у книжках, любчику. Але мені потрібне було щось ро-ман-ти-чне, розумієте? А Ви мені дали звичайну енциклопедію!,- здоровенний том про класифікацію космічних тіл повернули у пухкі руки збентеженого книгаря.

– Ох.. Міс Браун, вибачте!,- світлий кудрявий чоловік швидко прийняв книгу і побіг між старезних полиць підібрати те, що підходило б запиту постійної клієнтки.

Через декілька хвилин той повертається зі здоровенною стопкою запорошених пилом бульварних романів, котрі так обожнювала дама у поважному віці, і котрі Азирафаїлу було не шкода продати.

– Ось це має Вам сподобатись,- вимучено усміхнувся янгол.

– Останнім часом Ви сам не свій, містере Фелл,- помітила жіночка, зацікавлено вдивлюючись у блакитні втомлені очі.

І продовжила, намагаючись вивідати “пікантний секретик” про дивну поведінку чоловіка:

– Ви так виглядаєте, перепрошую, потріпано. Що не прийду – Ви наче з хреста зняті, господи прости,- клієнтка перехристилась.- У Вас якісь проблеми? Може спите погано?

Міс Браун завжди була дуже проникливою жінкою, і відчувала будь-яку зміну настрою улюбленого книгаря. І майже щоразу вона була неймовірно близькою до істини.

Що ж, зараз жіночка знову виявилась правою.

Зі сном у Азирафаїла були дійсно проблеми. Але ці проблеми не можна було просто запити таблеткою, чи змусити зникнути ангельським дивом. Це було справжнє прокляття, що висмоктувало з нього усі сили, якому Азирафаїл давав лише одне пояснення:

“Я дуже погано вчинив по відношенню до Кроулі, тому моя совість намагається покарати мене, отруюючи мою свідомість грішними снами з його участю”.

Наскільки б часто він не повторював про себе цю мантру, щодня під вечір всмерть втомлений мозок просив відпочинку, а відпочинок цей не наставав. Адже у сновидіннях на нього вже чекав голодно всміхнений Кроулі.

Вже протягом двух тижнів уві сні янгол солодко викрикував вибачення і віддавався демону до останньої краплі.

Щоночі…

І Азирафаїл навіть не помічав, що кожного разу лягає спати у нетерпінні побачити знову цю хтиву посмішку.

– Нічого страшного, міс Браун, все ще не налаштував сонний режим після відпустки. Щодня читав звечора й до ранку. А зараз взявся за роботу – і потрібно раніше лягати і раньше вставати. Не треба хвилюватись,- на ходу вигадав янгол.

– Це дуже погано, любчику! Себе треба берегти! Вам вже далеко не вісімнадцять років, подумайте про своє здоров’я! У мене якраз є рецепт одного напою на основі яблуневих бруньок – від нього Вам стане значно легше засипати і простіше прокидатись! Будьте ласкаві, дайте-но мені ручку і папірець,- пані простягнула руку, очікуючи на потрібні для записів предмети.

Папірець знайшовся швидко, а ось ручку довелося шукати довше. Чоловік сильніше схилив голову над робочим столом у пошуках неочікувано зниклого пера.

Пані Браун загадково хмикнула, що залишилось непоміченим Азирафаїлем, шукаючи вже на даний момент чорнильниці.

Через декілька хвилин недолугі предмети знайшлися, і янгол простягнув папір з ручкою жінці.

Який би це не був напій – він не зможе йому допомогти, але бодай ця літня пані буде задоволена проявом уваги до неї.

Перо старомодної ручки зупинило шкряботіти по папірцю, і жінка вручила рецепт зацікавленому містеру Феллу. Все-таки будь-яке нове знання – це нове знання, навіть якщо це рецепт сумнівної мікстури з яблуневих бруньок і коріння імбиру.

– Дякую Вам, пані. То Ви вже обрали, що хотіли б придбати?,- листочок полетів у кишеню затертого піджака.

– Так, дорогенький. Ось ця книжечка виглядає досить багатообіцяюче. Запакуйте її, будь ласка,- жінка вказала на якийсь збірник романтичних історій, по-типу “Курячий бульйон для душі, або 101 історія про кохання”, і запитала ціну.

Вправні руки дбайливо обгортували збірку у пакувальний папір, як тут пані знову подала голос:

– Не знала, що у Вас є партнер, містере Фелл,- жінка загадково посміхнулась, спостерігаючи за миттєво піднятим на неї шокованим поглядом.

– Що ви таке..

Янгол прокашлявся.

– Звідки ви це взяли?,- кашель не допоміг, і питання прозвучало занадто високо.

– Я думала мені здалося, проте це насправді так,- загадково почала міс Браун.- У Вас ззаду на шиї є пару досить красномовних доказів,- худорлявий палець у шкіряній рукавичці показав на вище вказане місце.

– Навіть не подумала б, що Ви взагалі таким цікавитеся,- жінка захіхікала.

Світлі пальці в секунді прикрили непомічені сліди, а обличчя почало заливати червоною фарбою.

“Невже це правда? Може я десь просто вдарився?..”,- мозок знову почав закидувати Азирафаїла тяжкими для нього ж самого запитаннями.

– Міс Браун, ось Ваша книжечка! Дякую за покупку! Гарного Вам дня!,- пропищав червоний, як зварений рак, янгол, буквально впихуючи у тендітні ручки пакунок.

Та лише відповіла йому: “Навзаєм!” і поспішила вийти з книгарні, аби не соромити бідного чоловіка ще більше.