Кошенятко

Юнгі плететься по вулиці. Навколо шум-гам, люди повертаються з роботи додому, а хтось тільки їде на гуртки, в спортзал чи куди там ще можна. Ось поряд пройшла шумна компанія підлітків, які обговорюються новий випуск якоїсь програми.

Міна вони абсолютно не цікавлять. Він втомлений, як і морально та і фізично. На роботі отримав наганяй від начальника, адже папери на його столі стоять не по порядку. І байдуже що це йоги робоче місце і він тільки приніс ті документи. В автобусі довелося слухати якусь попсу, яка лунала з навушників підлітка. Цей “чарівний” юнак мало не впав на нього декілька раз, звичайно, поручні ж просто так вигадали.
Права ного не переставала нещадно боліти, а зап’ястя нило весь час поки Мін заповнював папери.

Юнгі нарешті підходить до свого під’їзду, хвилин п’ять шукає ключ і нарешті потрапляє в будинок. Потім він витрачає багато зусиль для того щоб піднятися на четвертий поверх і потрапити у квартиру. Омега знімає взуття і верхній одяг та падає на диван у вітальні. Сил поворухнутися зовсім немає.

Мін почувається нещасним, останнім лайном. Чому у всіх людей є сили на те щоб робити щось окрім роботи? Як тільки вони можуть залишатися на вічному позитиві? Чому він досі не може зрозуміти як правильно працювати з тими тупим клієнтами, до яких нічого не доходить.

Чому інші, а не я?

Чим я гірший?

Чому мені нічого не вдається?

Можливо, це не моє, і варто все кинути?

А що тоді моє?

Юнгі повністю віддається своїм тужливим думкам і заплющує очі. Він дозволяє негативу і переживанням плодитися в його голові, дає їм контроль. В нього ні на що немає сил, навіть на те, щоб підійти до вікна і опустити жалюзі, щоб вечірнє сонце перестало освітлювати приміщення.

Мін пролежав на дивані не мало часу: небо з яскраво рожевого стало темним, майже чорним.
З місива думок його витягнув звук ключа, що повертається в замковій щілині.

— Юнгі-яя, ти навіть не уявляєш що сьогодні трапилося!

Зазвичай, Мін любить чути цей гучний і в більшості випадків веселий голос, адже належить він Чон Хосоку — альфі, якій тримає серце Юнгі у своїх руках. Проте не сьогодні, зараз його тільки дратує надмірна радість і позитив.

Чому всі веселі, а він так не може?

Що з ним не те ?

Якби у Міна були сили, то він б накричав на альфу і вигнав його з кімнати. Зараз він лише мовчки злиться і активно займається самокопанням.

—Юні? —голос Хосока став тихішим і занепокоєним коли альфа зайшов до кімнати і побачив свою половинку безсильно розпластаною на дивані.

Чон підійшов ближче і поставив свою велику долоню на чоло Міну. Омега ж притиснувся до неї обличчям коли Хосок почав ніжно огладжувати щічки.

— Кошенятко, щось трапилось?

Ніжний, сповнений любові голос Хосока зриває з Юнгі всі замки і на очах з’являтися перші сльози. Вже за мить Мін плаче ,захлинаючись, а його спину ніжно погладжуючи міцні, ще трохи холодні з двору руки. Альфа міцніше притискає юнака до себе, ховає його обличчя десь в себе на плечі й ніжно осипає маківку поцілунками.

—Хо-обіі, —чути через схлипи голос омеги.

— Так кошенятко, я тут Юні…

— Чому все саме так? Га? Чому саме я такий нездара?

Омега схлипує, і ледве розмовляє крізь сльози які течуть без зупину. Хосок є не перериває цей монолог, хоча йому боляче дивитись і слухати такого Юнгі, який не приймає себе, Юнгі який потім страждає від цього.

— Чому, чому? Чому цей тупий Чан, який зовсім недавно привалив до нас на роботу може працювати в тій глюканутій програмі а я ні? Чому мій дурний начальник знову до мене придирається? Чому всі люди мають енергію і сили , а я ні? Звідки вони тільки їх беруть? Чим я гірший за них? Може просто все кинути і закритися в кімнаті, чи просто спитися, а потім щей накуритися? Чому саме я мусив посковзнутися на тих сходах і впасти так, що тепер мене жахливо болить щиколотка і зап’ястя? Чому я такий не везучий? Адже тільки тиждень тому я впав з стільці і заробив собі розтягнення і синяки…

В кінці голос омеги зламався і Юнгі різко затих, а потім знову почав плакати. Хосок лише легенько похитав головою і нахмурився. Він прекрасно знає, що Юнгі схильний до самоконтролю і самокритики, які можуть перерости у самобичування.
Мін ставить собі високу планку, а коли не може її досягти, або хтось робить це швидше за нього, то замість того щоб проаналізувати ситуацію, омега лише шукає в собі неіснуючі мінуси.

—Юні-я, кошенятко моє маленьке, годі тобі плакати. Котику мій ніжнюткий. Послухай мене уважно: ти най-най-найкращий омега якого я тільки міг знайти. Ти нічим не гірший від всіх тих людей що працюють з тобою, ти просто по своєму особливий і це чудово.

Голос лагідний, ніжний повний любові й підтримки, саме такий який потрібний Юнгі. Хосок підіймає обличчя омеги на свій рівень і починає збирати сльози пальцями. Потім дарує в красиве плечико поцілунок повний любові й обіймає міцніше, захищаючи від всіх внутрішніх демонів.

—Пам’ятаєш, як в парку Чонгук упав з качелі й розсік собі голову та зламав ногу , а всі запанікували. Ти є був єдиний хто не злякався, а зміг допомогти тому оболтусу та відвезти його до мене в травму? А те як ти добре запам’ятовуєш вулиці і картинки, ти почав їх і потім, оп, можеш швиденько згадати. Без тебе з моїм топографічним критинізмом, ми б давно десь загубилися. А про енергію, кошенятко, всі втомлюються, просто хтось швидше, а хтось повільніше. Ти ж завжди віддаєш себе всього справі, тому й змучуєшся швидко. Тут немає нічого дивного і не нормального.

—Хо-бі-і, ну годі мене розхвалювати…

— Я не розхвалюю, а просто констатую факти.

Юнгі відразу отримує поцілунок в губи, повний любові, тепла і підтримки. А потім легенький щолк по носі пальчиком. Хосок трохи відпускає Міна, але не забирає своїх рук з спини омеги.

— Ти вечеряв Юні?

У відповідь лише мотання головою з сторони в сторону.

— У ванну і спати?

Тепер Чон побачив трохи активніші схвальні кивки.

— Посиди тут трохи, я підготую тобі ванну з пінкою, гаразд?

***

Чистий Юнгі, закутаний в теплий синій халат, сидить на ліжку. Він дозволив Хосоку роздіти себе і поставити в теплу воду. Потім Чон ніжними рухами взявся його мити. Альфа акуратно огладжував спинку, а потім й животик омеги.
Сам по собі, Юнгі не є тактильним, доторки його лише дратують. Проте з Хосоком весе інакше, його дотики ніжні, теплі, дарують спокій і прихисток.

Омега поність розслабляється і ввіряєтся в руки свого коханого.А коли Чон починає розминати плечі та спину й чухати легенько, то Мін мурликає як справжнісінький кіт. Омега мурликав і тоді коли Чон сушив його волосся, перебираючи його, і влаштував своєрідний масаж голови. Альфа закутав Юнгі в халат і заніс його в спальню, а сам пішов прибирати у ванній та робити чай.

Мін вдячний Хосоку за те що той нічого не говорив, адже йому була потрібна ця тиша. Омега бачив мовчазну підтримку у найменшому русі.

Зраз Юнгі сидить на ліжку й оглядає кімнату. Щось в ній не те. Незважаючи на біль в нозі, Мін встає і починає ходити по кімнаті, переставляючи речі місцями. Вазонок опиняється на тумбочці поблизу ліжка, а нічник на підвіконні. Книжки розташовуються на середині килима, а банка з під прінгелсів, заповнена олівцями, стоїть на них. Потім Юнгі підходить до шафи і витягує звідти увесь хосоків одяг. На ліжку опиняються розкладені футболки в перемішку з штанами та худі, вони лежать в якомусь дивному порядку, відому лише омезі. Юнгі задоволено киває сам собі, залазить в своє гніздо, скручується калачиком і накривається покривалом. Воно абсолютно правильне: пахне лише Хосоком. Юнгі крутиться трішки, мінає різнокольорові подушки місцями і затихає.

Хосок привідчиняє двері кімнати і завмирає на секунду, оглядаючи хаос який там панує, потім підіймає погляд на ліжко й бачити тамнацмидішу у світі картину: Юнгі скручений калачиком в гнізді з його речей. Чон левітує між речами на підлозі й ставить чай на столику біля ліжка, а сам сідає на його край.

— Юні, можна до тебе?

У відповідь лише тишина.

— Добре, котику, давай я подивлюся на твою ніжку і ручку , гаразд?

За секунду з-під покривала висуваються права нога з рукою. Чон нахиляться, бере щиколотку Юнгі до рук й починає оглядати її відточеними професійним рухами, проте з неймовірною любов’ю в кожному дотику. Він уважно слідкує за змінами на обличчі Міна. Потім береться за ногу обома руками та різким рухом вправляє вивих. Юнгі скрикує від болі й на його очах з’являються сльози. Він намагається вирвати ногу з рук Чона, проте той тримає міцно.

— Тихо, котику, не плач кошенятко, зраз вже не болітиме, — Хосок цілує кісточку і продовжує: — зараз намажемо обезболюючу мазь, перебинтуємо і все пройде, — знову поцілунок в щиколотку.

Альфа не садист, він не любить робити людям боляче, особливо якщо це Юнгі. Проте якби Хосок сказав що в омеги вивх, то той б понавигадував собі всякого й почав панікувати не дозволяючи допомогти йому. Чон дотягується до аптечки, яка стоїть на тумбі й витягує звідти тюбик з маззю, яку ніжно розподіляє по ніжці Юнгі. Потім акуратно накладає пов’язку, не забуваючи заспокоювати Міна, кладе ногу на ліжко й накриває її покривалом.

Згодом підсувається трохи вище і починає оглядати зап’ястя, повністю ігноруючи злий погляд Юнгі. На щастя, цього разу обійшлося без активних дій, потрібно було застосувати лише поцілунки й мазь. Хосок відпускає руки омеги, і Мін повністю ниряє під ковдру. Альфа встає з ліжка і вирушає в душ — готуватися до сну. Все таки, Чон надіється, що його пустять в гніздо, якщо ні то доведеться ночувати на дивані. Слово Юнгі — закон, коли йдеться про особистий простір, а тим більше про гніздування.

Коли Хосок повертається з ванної, то Юнгі дивитися на нього балагальними очима з під покривала. Чон відразу все розуміє, й лягає поруч з Юнгі.

— Зручно?

— Звичайно, Юні, в тебе найкраще гніздечко у світі.

Мін задоволення мурликає і притискається до альфи. Хосок лише сильніше обіймає омегу й дарує тому ніжні вечірні поцілунки, на які Юнгі намагається відповідати. Їм не треба слів, вони і так бачать,що люблять один одного більше за все й вдячні за кожну хвилину разом
Через кілька хвилин в кімнати панує лише тишина, яка переривається синхронним диханням пари.