Кохаю.

Ніжне, весняне сонце, що заглядає у вікно, ласкавим промінням засліплює очі, через що, хлопцю, який лежить на краю ліжка прийшлося розплющити очі. Трішки по хмуривши брови, підіймати свого тулуба, та повертає голову на недавно вистигле місце, на якому кілька хвилин тому лежало гаряче тіло, що не встигло остигнути після гарячої ночі. Техен підіймається з ліжка, закутавши своє оголене тіло простирадло, тремтячими ногами стає на холодну підлогу. Весна цього року видалася досить прохолодною, через що квартира не встигає нагріватися за день. Обережно  ступивши на кахель у ванній, хлопець розглядає у дзеркалі маленькі сліди на шиї, трішки усміхаючись. Задумавшись, він не помітив як до кімнати зазирнув Чонгук, чоловік, який полонив його серце кілька років тому.

– Ти уже проснувся? – запитав хлопець, обвиваючи руками талію свого хлопця.

– ЧОНГУК! – пискнув той, різко обертаючись, – я налякався!

– Вибач, котик, я не спеціально.

– Не переймайся, доброго ранку. – радісно відповів Техен та повис на шиї коханого, зовсім забувши про простирадло, що була єдиною деталлю на тілі, що прикривала тіло.

– Прекрасний вид.- сказав Чонгук, розглядаючи у дзеркалі вигини чужого тіла, яке покрилося мурахами від таких слів.

Техен засоромившись, відірвався від шиї Чона та підняв білу тканину, яка кілька секунд назад впала на підлогу. Молодший засміявся, коли червоний як помідор хен, спробував втекти з кімнати, та його зап’ястя взяла в полон чужа рука, що не дозволило так швидко покинути ванну.

– Чому ти соромишся? Все гаразд?

– Я…- не міг відповісти Техен, опускаючи свою голову та очі в підлогу.

Насправді так, він соромився, тіло що покрито багатьма шрамами було скорене тільки Чонгуком, але і досі сором’язливим. Він чув кілька десятків разів, «Чому ти соромишся?», «Що трапилося?», але ні одного разу, не міг дати точної відповіді.

Деякі люди стають невпевненими в собі через серію невдач у багатьох ситуаціях. Страх не виправдати очікування сім’ї, друзів і знайомих позбавляє їх віри у власні сили. І  це правда, це правда для Техена, яку він усвідомлює, але не може побороти навіть через кілька років після терапії у психолога. Він розкриває свій біль тільки власному тілу, тільки наносячи собі біль, відчуває полегшення. Звучить жахливо? У божевіллі є щось дуже захопливе. Кожен, хто визирає з-за краю великого будинку, відчуває принаймні слабке, болісне бажання стрибнути. І кожен, хто хоч раз тримав заряджений пістолет біля своєї голови… Інакше кажучи, навіть найпристосованіші з людей чіпляються за свій здоровий глузд як за мотузочку. Він справді вірить в це.

Техен цупко стиснув простирадло, присівши на кахель. Дивлячись в одну точку, перед його очима появляється занепокоєне обличчя Чонгука, який уже давно вивчив ці рухи, це обличчя та стан у якому час від часу потрапляє його коханий. У них було багато сварок на цю тему, але зрозумівши що цим тільки погіршує становище, знайшов способи допомагати йому.

– Коханий, я розумію, вибач, що знову тебе затягую в це.- сказав шепотом хлопець, і спробував обняти, що було успішно.

У повітрі повисла тиша, тиша не смутку, не занепокоєння, не страху – спокою. Це найцінніша тиша для Техена, яка дозволяє йому заспокоїтися та все обдумати. Здається, у такі моменти кохання тільки посилюється, адже ти розумієш, що ти не один, ви разом, і зможете подолати все, що стоїть у вас на шляху. Можливо, хто скаже, що це самопожертва, але хіба це не кохання? У кохання немає вчорашнього дня, кохання не думає про завтрашнє. Вона жадібно тягнеться до сьогоднішнього дня, але їй потрібен цілий день, безмежний і безхмарний.

– Чому ти обрав мене? – тихо, та жадібно запитав Техен, ніби боячись, що за це його закинуть у гарячий чан з киплячою водою.

– Що? – трохи відсторонившись, Чонгук підняв брову.

– Чому ти обрав мене? І цей таємничий шлях зі мною? Він усіяний камінням. Коли я не можу йти далі, чому ти несеш мене? Коли я перебуваю в обіймах відчаю, ти знімаєш для мене свої крила.

– Я кохаю тебе. Я кохаю тебе. Я подумки посилаю ці слова зі своїх пальців у твої руки та у твоє серце. Послухай мене, я кохаю тебе. Я кожного разу забуваю про себе, коли тобі погано, коли тобі боляче,- відповів Чонгук, беручи того за руки.- ми переборемо все, все що не дозволяє тобі бути найщасливішою людиною в цьому світі, я зроблю все і навіть більше.

То що ж, може варто спробувати боротьбу знову? Невдачі існують. І ніхто у світі не застрахований від неї; ба більше, ніхто не може її уникнути. Тому краще боротися за здійснення своєї мрії та програти кілька битв у цій війні, ніж зазнати поразки й навіть не знати, за що ви боролися.