Кохаю на 130%

– Янович, ти що тут робиш? – просипів психолог.

Після розлучення він звик спати сам. Це було досить зручно. Ніхто не претендував на його частину ліжка. Не закидав ноги, не сопів під боком. А тут бац, і до його п’яток туляться холодні пальці. Він аж смикнувся від неочікуваності

– Я не можу заснути. – Женя жалібно протягнув останнє слово.

– І вирішив мене розбудити, щоб веселіше було? – чоловік змирився, коли відчув, як по кімнаті почав розповсюджуватися сморід від цигарок.

– Думав, що поруч з тобою швидше засну, – Женька ще сильніше притулив до нього ноги.

– І як успіхи?

– Не дуже. Ти невчасно прокинувся, – Янович сердито засопів.

Субботі стало смішно. Прийшов до нього в ліжко, розбудив холодними ногами, ще й сопить невдоволено на вухо, бо Спартак так і не повернувся до того обличчям.

– Слухай, якщо не хочеш зараз піти назад на диван, то лежи собі мовчки. – Спартак повернув голову до непроханого гостя і продовжив, – І ще дещо: ще раз ти вляжешся в моє ліжко після того, як викуриш цигарку – я тебе засуну в душ, і не випущу звідти до того моменту, поки твоє тіло не буде скрипіти від чистоти.

– Добре, добре, – Женя задоволено зітхнув, відчув, як його кінцівки почали зігріватися від тепла тіла, яке лежало поруч. Позіхнув. Почав провалюватися в дрімоту.

– Блін, наче в морозильнику побував, – Спартак повернувся до дрімаючого Женьки. Притиснув ночи чоловіка до себе. Підсунув тому ковдру під бік, щоб ще й спина не замерзла. Провів носом по м’якеньким кучерям, вдихнув запах диму після цигарок. Поморщився, але від актора не відсунувся.

В кімнаті було темно, тому він майже нічого не бачив.

Ранок вони зустріли в обіймах одне одного. Актор притулився до психолога, наче кошеня терся носом в груди. Суббота трохи опустив очі, щоб побачити цю картину. Янович закинув на його стегна ногу, зігнув її в коліні. Одна рука була затиснута між їхніми тілами, інша зігрівала живіт господаря кімнати.

Чоловік перевів погляд на годинник, що стояв з правого боку. Якщо вони не хотіли спізнитися, поки будуть збиратися, то їм вже необхідно вставати.

– Женя, – торкнувся рукою його колючої щоки, – Прокидайся, часу немає лежати більше, – рука пройшлася по кучерях. М’якенькі. Але пахнуть цигарками. Аж в носі засвербіло від різкого запаху.

– М-м, угу, – він тільки вмостився зручніше.

– Це все дуже інформативно і прикольно, Янович, але вставай. Мало того, що спиш в моєму ліжку, так ще й вилігся на мене. – психолог зітхнув, і почав підійматися, перекладаючи голову Євгена на подушку. І ноги також.

Підійшов до вікна, відкрив те настіж, щоб трохи провітрилося. Вирішив дарма не гаяти час, бо треба було ще зателефонувати Марго, щоб вона перенесла зустріч.

В ліжку нарешті відбулися зміни, і окупант почав прокидатися, невдоволено соплячи.

– А не треба було пів ночі крутитися з боку на бік, щоб зараз нормально проснутися. Я хочу кави, зроби піди, бо мені ще зустріч переносити, – господар розвернувся і попрямував в душ.

А коли повернувся, то на кухні його чекала кава, і сніданок, який Женька очевидно, встиг замовити.

– Доброго ранку, – Янович глянув на того, – Вибач, що заважав спати вночі. Я просто нервую дуже.

– Добре, я зрозумів. Снідаємо і збираємося. Тобі ще додому треба заїхати, щоб переодягнутися?

– Так, було б непогано.

* * * * * * * *

Лікарня зустріла їх метушнею. Лікарі ходили з історіями хвороби, перевіряючи результати аналізів, поки йшли в потрібний кабінет. Пацієнти сиділи на зручних стільцях біля кабінетів. Хтось радів, можливо, лікування завершилося вдало. Хтось навпаки, з розпачем дивився на папірці в руках. Але таких було обмаль.

Женя намагався не дивитися на другу групу людей, вбираючи радісні емоції від усміхнених клієнтів. Йому це придавало сили, наче вказувало, що щасливих людей більше, ймовірно, і в нього є шанс.

Спартак йшов поруч. Вони підійшли до медсестри, яка чергувала на посту. Запитали, в який кабінет треба йти.

Женя зупинився біля потрібного кабінету, і оглянувся на психолога. Той глянув на актора, наче запитуючи: “Ну, що сталося цього разу?”

– Якщо раптом мені скажуть, що немає ніякого сенсу в корекції – ти підеш зі мною в бар.

– Женька, перестань. Чим довше ти відтягуєш це, тим більше себе накручуєш, – він підійшов ближче до коміка, поклав свою руку на чужу долоню. Трохи стиснув, провів великим пальцем по венам, намагаючись таким чином заспокоїти чоловіка.

– Фух, добре, я пішов. – він коротко постукав у двері, і коли почув, що можна заходити впевнено штовхнув двері.

* * * * * * * *

– Ну, що я можу сказати вам, Євгене Володимировичу, – лікар поглянув на нього піднявши погляд від паперів, та знімків ока.

Женя сидів майже не дихаючи, його руки тремтіли, губи відмовлялися говорити хоч слово. Зіниці бігали з боку в бік, наче щось шукали. Він намагався кліпати очима, щоб не дозволити скотитися таким пекучим сльозам.

– Я слухаю, – зовсім тихо.

– Результати проведених процедур, вивчення вашої історії хвороби говорять про те, що ми маємо всі шанси для того, щоб виправити вашу проблему, – лікар дивився весь час на документи.

Тому не помітив, як у Женьки все-таки скотилася сльозинка від полегшення та радості. В нього наче світ перевернувся з ніг на голову. Стало так радісно. І трохи почало шуміти в голові, наче він вже встиг випити алкоголь.

І він наче краєм ока помічав, що лікар щось ще говорить, але не міг на цьому зосередитись, тому просто витріщився на того, як на Бога.

– Євгене, ви мене чуєте?

– Так. . . Пробачте, ні, я просто зрадів дуже. Можете повторити ще раз, будь ласка? – прохрипів він.

– Розумію, такі новини дають надію. Тож, повторюю: пропоную не гаяти дарма час, і оскільки графік зараз не такий щільний, як зазвичай, то гадаю, ми можемо провести корекцію вже у наступну п’ятницю.

– Так! Звісно! Я згоден, – він ледь не підстрибнув на стільці.

– Добре. Тоді розповідаю, як буде проходити процедура. По-перше, попрошу мінімізувати вживання алкоголю, бо ми будемо використовувати знеболюючі ліки, які вводяться під око за допомогою уколу. Це для вашої ж безпеки. Тепер щодо самої корекції: ви приходите, вас супроводжують в палату, дають переодягнутися і відразу направляють в операційну. Там вже на Вас буду чекати я і моя команда. Робимо вам ін’єкцію. Ви не будете відчувати болю, проте, будете при свідомості. Я буду запитувати про Ваше самопочуття, і розповідатиму про кожен свій крок. Це буде тривати не довго. Після цього дві години спостерігаємо за самопочуттям і станом очей. І все.

– Дякую!

– Ще поки немає за що. Отже, наступної п’ятниці о 8 ранку. І ще дещо, візьміть з собою сонцезахисні окуляри, щоб не напружувати деякий час зіниці на вулиці. Всі інші рекомендації будуть надані після операції.

– Добре. Я зрозумів. До зустрічі, – комік потис руку офтальмологу і поспіхом вийшов з кабінету на слабких ногах.

Біля дверей на нього спокійно чекав товариш. Сидів на канапі, відкинувши голову і закривши очі. Наче спав.

– Ну що там, Женька? Як все пройшло?

– Спартачок! Дякую тобі, що змусив мене це зробити, – актор ледь не придавив психолога в обіймах, коли зрозумів, що той чекав на відповідь. Трохи нахилився, обійняв руками шию, притиснувся носом до світлого волосся. – Можна! Ще можна все виправити!! Лікар дає дуже високі шанси! Боже, який я щасливий!

– Якщо рівень твого щастя відповідає силі твоїх обіймів, то я буквально відчуваю твою радість, – Спартак заспокійливо провів руками по спині цієї нервової людинки. – Бачиш, а ти мені не вірив. Я дуже радий за тебе, сонечко!

– Тільки. . . Ти прийдеш сюди зі мною ще раз?

Спартак виставивши руку трохи, відсунув від себе це нервове створіння, щоб бачити обличчя, а не тулитися носом в теплу шию.

– Звісно, я піду з тобою. – Спартак легенько погладив щоку, знову даючи відчуття спокою.

Женя потягнув чоловіка за руку, допомагаючи встати, разом вони вийшли з лікарні, та попрямували в перше ліпше кафе, перекусити. Актор ні на хвилину не замовкав, переказуючи кожну дрібницю, яку казав лікар.

Спартаку так добре стало, бо він зміг вмовити дорогу своєму серцю людинку на зміни в житті. Він був не перший, кому чоловік допомагав, але поміч близьким людям особливо гріє душу.

Через тиждень

– Спартак! Спартачок, я бачу час на годиннику, що висить на будівлі!!!! Дідько! Як прекрасно! А-а-а, – Женя розкинув руки та кружляв на одному місці. Він крутив головою на всі боки, наче вперше в житті бачив все на власні очі. Він дослухатися до поради лікаря, одягнув окуляри, тому зір не надто напружувався, коли той дивився на сонце.

Вони стояли на набережній, а напроти них була будівля центру зайнятості, на якій Женя бачив циферблат годинника.

Посмішка на губах психотерапевта не сходила вже декілька годин. Він все дивився, наче всмоктуючи в себе всі емоції, якими так щедро ділився актор.

– Дякую тобі! Дякую! – Женя несподівано підлетів до психолога, і міцно обхопив його шию, притискаючи до себе.

Суббота трохи не очікував такої швидкості, але обійняв того у відповідь, притискаючи сильними руками чоловіка до себе. Ткнувся губами в шию, відчув, як по тілу побігли мурахи.

– Якщо я відчуваю пристрасть до людини, я не буду дарувати квітів, Женька. Я буду піклуватися про її здоров’я, щоб мати поруч з собою здорового партнера. – він трохи відхилився, підняв голову і глянув прямо на актора.

– Кохаю тебе! На всі 130% зору!

Женя нахилився, і ніжно припав до таких солодких губ. Від купи приємних почуттів аж голову повело. Але він ні за що в житті не відійшов би. Хай всі бачать, який він щасливий. Він не буде приховувати цю радість.