Кохання – гра. Мішень – убивця

Шановне панство, прошу хвилинку уваги❗️

Не так давно я побачила відео у тік тоці та надихнулась ним для створення цього фанфіку.

Тож я вважаю, що правильно буде написати тут нік автора та посилання на відео🫶🏻

Автор відео – w1xvell

Посилання на відео –https://vm.tiktok.com/ZMYXn5GF2/

Також хочу вибачитись за помилки, які можливо будуть в цій роботі. Зазвичай я пишу вночі, не завжди помічаю їх.

(Розповідь ведеться від лиця автора)

*** – три зірочки означають події які відбуваються не відразу, а через певний час.

Ще хочу сказати, що фанфік написано максимально стисло (не дуже люблю супер розписані роботи, це займає багато часу і не змінює сенсу), так що якось так.

Сподіваюсь вам сподобається цей фанфік, приємного читання❤️

•••

Вже рівно місяць пройшов з початку розслідування. Вбивця залишався не знайденим, а його жертв ставало все більше. Що ж сталось? Як все почалось?

Це був ранок, холодний, дощовий. Хотілось закутатись в ковдру та не вилазити з ліжка цілий день. Такі плани й були на найближчі години, якби не один телефоний звінок.

Янович взяв в руку телефон, що лежав поряд на тумбі та підняв слухавку.

«-Потрібно терміново у відділок, є дуже важлива справа.»

«-Добре, зараз буду»

Єдиний вихідний день і на тобі, але що поробиш, робота є робота.

Женя хутко зібрався та вибіг з дому, вже через десять хвилин його автомобіль рушив з місця.

Через сильну зливу дорогу майже не було видно, а поліцейський відділок знаходився достатньо далеко.  Та Женя вельми вправно володів машиною, тому з цим проблем не виникло.

***

Біля будівлі було купа людей з різних відділів поліції. Певно дійсно сталось щось серйозне.

Не гаючи часу чоловік відчинив дверцята автівки, вийшов на вулицю. Підійшов до входу та зайшовши в середину, попрямував до свого кабінету.

«-Нарешті ти приїхав. Тут таке відбувається..» – промовила напарниця Євгена.

«-А ну, здивуй мене»

«-Якийсь псих вночі вбив п’ять людей. Всі вони знаходились в одній квартирі. Вбивця виявися розумним, жодних відбитків. На місці злочину залишив лише рукавичку з надписом “передайте цю естафету комусь іншому”.»

«-Ти ба яка оригінальність, вбивці не перестають дивувати.» – саркастично проговорив зеленоокий.

«-Здається ця справа затягнеться.»

***

Напарниця дійсно мала рацію. Протягом цього місяця відбулось кілька десятків вбивств. Всі вони були абсолютно ідентичними, це найбільше заплутувало.

Сам Янович міг не спати та не їсти по кілька діб, вивчати кожен крок вбивці. Він знав, що рано чи пізно знайде того.

Доки йшло слідство Спартак жив окремо, не хотів заважати. Допомогати теж відмовлявся, говорив, що не розуміється в тому.

Чоловіки періодично зустрічались, виходячи випити кави в найближчу кав‘ярню. Женя розповідав про свої дослідження та теорії, а Суббота уважно його слухав.

Це не те, що було колись. Вони вже не жартували, не сміялись, лише говорили про моторошні та криваві вбивства.

Здавалось, що це ніколи не закінчиться. Ця похмура погода, ці безсонні ночі, жахливі новини кожного ранку. Все це дуже виснажувало, хотілось просто відпочити. Хоча б на один день забути про всі страхіття, які оточували зі всіх сторін.

***

Ніч. Навколо тиша, яку перебиває сповіщення на телефон. Краєм ока Янович побачив, що це пише Спартачок. Як тут не відповісти? Взявши до рук телефон, відкриває телеграм і читаючи повідомлення, завмирає на кілька секунд.

„Жень, у мене в квартирі хтось є“

«-Ні, ні, ні, тільки не це!!!»

Не пройшло й п’ятнадцять хвилин, як Євген дістався до квартири свого коханця.

Зеленоокий дістав з кишені пістолет, обережно відчиняючи двері в під’їзд.

«-Ось я і закінчу цю історію..» – прошепотів він, заходячи в квартиру.

Пройшовши в середину Женя, помітив чоловіка.

«-Стояти! Працює

Національна поліція України!

Я знаю хто ти, тому можеш здаватись.»

«-Та невже?»

«-Спартак..?»

«-Привіт коханий. Ти навіть не помітив куди я зникав. Останнім часом тобі було байдуже. Я розумію, робота, але хіба це важливіше?»

«-Тобто весь цей час ти..»

«-Так, а ти розказуючи мені свій план дій, лише допомогав.»

«-Але ж..»

«-Ти взагалі чого стоїш? Стріляй, ти ж цього так чекав, любий.»

Женя повільно опустив зброю, відступив крок назад, задля безпеки.

Від автора:

Дрогі друзі, якщо хочете другу частину пишіть мені у телеграм канал (Нєжні лисенятка🦊🤍).

А поки що перша завершена.

Дякую, що витратили свій час на читання моєї роботи.

Я справді старалась зробити цікаво. Можливо у мене не дуже добре вийшло.. але я тільки вчусь. Тим більше детиктиви я ніколи не писала.😁