Кофта

Не дивлячись що вже настала осінь, сьогоднішній вечір був теплий. Вулиці Окінави були пусті, тільки декілька безхатніх тварин трапились дорогою хлопцям. У такий пізній час майже ніякі заклади не працюють, окрім цілодобових крамниць.

— Туди. — вказуючи на єдину вивіску що світиться, промовив Ланґа.

Зі звуком вхідного дзвіночка двері, хлопці увійшли до крамниці.

— І що пан Рекі бажає? — з посмішкою звернувся Ланґа до друга.

— Ходімо, можливо щось нове тут з’явилося.

Декілька хвилин хлопці стояли біля стендів з товарами, обираючи що взяти. Вибір хлопців пав на нові смаки батончиків, декілька різних снеків і дві пляшки різної газованки з новими смаками.

Чекаючи на касі, Ланґа звернув увагу що Рекі поводить себе занадто спокійно. Декілька годин тому він ледь не кидався на всіх, а тепер так тихо себе поводить. «Хоча ймовірно він просто втомився. Вже пізно, звісно він хоче спати, а не вештатись вулицями.»

Виходячи з крамниці було вирішено піти до скейт-парку. Дістатись туди на дошках не змарнувало багато часу.

Сидячи на лавці у парку хлопці розпакували декілька пачок снеків на пробу. Деякі були смачні, а деякі ніколи не будуть доїдені. Поки Рекі їв батончик Ланґа спробував цукерки що вони купили. «Господи, як це люди взагалі їдять?»

Щоб перебити огидний смак у роті Ланґа запив водою, яка була поруч.

— Не їж це. На смак як солона зубна паста.

— Хах, добре що ти їх першим куштував. — посміхаючись відповів хлопець.

— Ага, радий старатись. — відпиваючи ще ковток газованки, Ланґа промовив, — Тримай, спробуй.

— Я сподіваюсь воно не ще гірше на смак за ці цукерки. — сказав кароокий, беручи пляшку.

Відпивши декілька ковтків, Рекі схопив на собі погляд друга який посміхався. — Що?

— Тобі так подобається зі мною цілуватись?

К’ян закрив пляшку і кинув її у хлопця. — Придурок.

Ланґа засміявся, захищаючись руками. — Ти казав що я можу говорити що хочу. — продовжуючи сміятись, він підібрав пляшку що впала.

— Я вже жалкую про це. — потираючи перенісся, пробурмотів хлопець.

— До речі, з приводу того скейтах що ти робив, він у понеділок буде готовий?

— Він вже готовий. Тільки зібрати залишилось, а це вже хвилине діло. — позіхаючи промовив останні слова.

— Спати хочеш?

— Коли ти за мене перейматись почав? — посміхаючись запитав К’ян.

— Я завжди за тебе переймався, бідненький Рекі постійно калічиться як тут без цього.

— Господи, я тебе зараз реально приб’ю!

Ланґа встав на скейт і трохи від’їхав. Він розумів що це був просто жарт, бо К’ян так і залишився на місці нерухомо, дивлячись на Хасеґаву підриваючи підборіддя рукою спираючись на зігнуту під себе ногу.

— Ага, тікай поки можеш.

Ще деякий час хлопці пробули у скейтпарку. Коли майже всі куплені продукти були з’їдені, крім тих самих огидних цукерок, скейтери вирушили до дому.

Під’їжджаючи до розвилки вулиць де хлопці зустрічались та прощались, Ланґа загальмував.

— Все. На добраніч.

— Так, тобі теж.

— Дивись там не впади й не покалічся, а то мені прийдеться за тебе перейматись. — посміхаючись, сказав Ланґа.

Кароокий усміхнувся, — Краще за себе переймайся, а то я незабаром сам тебе в травмпункт відправлю. — в’їдливо кинув на прощання К’ян.

— Ще побачимо. — розвернувшись скейтер встав на дошку і вже збираючись вирушати у своєму напрямку.

— Зачекай.

Ланґа зупинився і не розуміючи повернувся назад до друга. Рекі швидко скоротив відстань між ними.

Хасеґава навіть не одразу зрозумів що сталось, рижик був поруч, навіть занадто близько, Ланґа відчував його руки які обтулювали* його тіло.

— Рекі?

— Не подумай. — промовив хлопець, спираючись ланітою у плече, відвернувши голову. — Я просто обійняти тебе хочу. Я досі не до кінця розумію що відчуваю до тебе.

Хасеґава весь цей час стояв не розуміючи що відбувається, це було дивно. Але все-таки трохи усміхнувшись він обійняв К’яна у відповідь.

— Я здивований що ти досі зі мною спілкуєшся.

Рекі так і продовжував стояти, не відповідаючи.

— Ти там спиш?

— Мг, — шумно вдихнувши повітря, й відсторонившись від хлопця, К’ян продовжив — добре, я піду, бо реально зараз засну.

Ланґа ще кілька хвилин не розуміючи дивився у слід Рижику.

***

У понеділок, в Дроп Скетч, на початку неділі, зазвичай більше клієнтів після вихідних. Хоча навіть так було достатньо часу, щоб зайвий раз обговорити всі новини та поділитись історіями.

Закінчивши з розкладанням товару що не вистачало і прибиранню пилу після вихідних, Ланґа сидів за столом каси на одному із барних стільців. Склавши руки та поклавши зверху голову, вислуховуючи черговий раз розповідь хлопця, про те, які класні дизайни скейтів він би хотів повторити, про нові відео Тоні Хоука і багато інших тем які Ланґа навіть не запам’ятав. У якийсь момент Хасеґава звернув увагу на лисицю що залізла на стійку, фенік впевнено пройшовся до іншої сторони столу. Неочікувано вкусивши К’яна, котрий безтурботно розповідав щось жестикулюючи руками що, мабуть, і спровокувало тваринку.

— Гей, за що?!

— Мабуть, ти йому сильно подобаєшся.

— Тому він хоче мене зжерти?

Їх безтурботну атмосферу перервав дзвіночок вхідних дверей. Вже втрете цей хлопець опинився на порозі магазину. Рекі швидко підхопився і пішов у підсобку за замовленням. Повернувшись К’ян поставив готовий, зібраний скейт на касу. На дошці малюнок був набагато красивіший ніж скетч який мигцем бачив Ланґа.

— Ваше замовлення. Розрахунок карткою або готівкою? — звертаючись до клієнта, сказав хлопець.

— Картою.

Розплатившись, юнак покинув крамницю.

— До речі, мій скейт теж ти робив.

— Ну так. А ти вже забув?

— Ні, просто той чубрик у мене на дошці взагалі не схожий на те що ти йому намалював.

— Повір, він мені більше подобається.

Це пробила хлопця на усмішку. — Добре.

Нарешті після найгіршого дня тижня і підробітку, підлітки були вільні. Переодягаючись від уніформи Дроп Скетч, Рекі наткнувся на кофту, яку він досі не повернув власнику. Діставши річ зі своєї сумки, він трохи зім’яв її, погладжуючи великими пальцями.

Хлопець обернувся до друга що стояв до К’яна спиною. Він був без верху, Рекі ще кілька секунд розглядав його спину. « У нього така біла шкіра, ніби сніг.»

— Ланґа.

Хлопець звернув увагу на К’яна, дивлячись на нього трохи здивованим поглядом, піднявши брови у німому питанні.

— Тримай. — Рекі протягнув синю, складену кофту.

— Оу! Я вже забув про неї.

— Хах. Можеш не перейматись, вона чиста.

— Дякую.

— За що? Це я її у тебе брав.

— За те що ти її повернув, — хлопець трохи промовчав, звернувши погляд на річ у руках, — до того ж ти її поправ.

Дивлячись на друга з кам’яним обличчям, К’ян промовив, — Добре. Радий старатись.

Рекі сів на лаву знімаючи рожеву футболку уніформи. Ланґа був поряд, він прибирав кофту у рюкзак і на ньому досі не було верху. Канадець сів поруч, нарешті одягаючи футболку і зверху худі. Коли вже Рекі був без верхнього одягу, він схопив на собі погляд друга.

— Що? — запитав К’ян, з невдоволеним поглядом.

— Нічого. — Хасеґава одразу відвернувся.

Рекі все так і дивився на Ланґу, — Тобі подобається як я виглядаю? — через секунду навіть до самого скейтера дійшло що він ляпнув.

Блакитні очі здивовано дивись на нього. Обидва підлітки сиділи переглядаючись, у мовчазній тиші, не знаючи що сказати один одному.

Трохи наблизившись до Рижика, спираючись рукою на лаву, заглядаючи у глибокі очі кольору янтарю. Канадець трохи промовчав і видав, — Якщо я скажу що — так, що тоді?

Метаючи погляд по кімнаті Рекі сидів з незворушним виразом обличчя, у якийсь момент зупинившись і дивлячись на Ланґу, він трохи піджав губи.

Відстань між лицями була буквально у декілька сантиметрів. Трохи нахиливши голову Рекі сперся лобом до лоба Хасеґави, він відчував подих хлопця, його погляд, відчуття ніби зайвий рух все зіпсує. Коли губи хлопців торкнулись одне одного вже мало що залишалось в голові. Трохи згодом цього стало мало, привідкривши рота Рекі торкнувся язиком до губ хлопця, а потім зіштовхнувся з кінчиком іншого язика.

Все було так швидко і там повільно водночас. Вартувало на мить відволіктись як вже у роті панував язик іншої особи. К’ян не хотів, щоб це закінчувалось, тому поклав руку на ланіту скейтера, притягуючи до себе, обводячи вилицю і заводячи її за голову, згодом опустивши на шию. Коли їх обличчям трохи відадились, шумно видихаючи ротом. Було складно не дивитись в очі один одному.

— І що це зараз було? — посміхаючись, пошепки у губи, запитав Ланґа.

— Нічого, забудь про це. — відвернувши голову і встаючи хлопець почав швидко збиратись.

— Гей, ану відповідай!

— Нічого не було, ти все вигадуєш.