Я привів ще одного кота

Драбл для Осіннього Фікрайтерського З’їзду 2021, ключ “Забути парасолю”.

Звичайний похмурий осінній день. Джісон вийшов на свою першу офіційну зміну в котячому кафе. Одягнув форму, подивився в дзеркало, підморгнув собі, щоб додати впевненості перед обслуговуванням клієнтів. Він би вдома сидів, якби не потрібно було кишенькових грошей, адже в коледжі стипендії не було.

– Хан Джісон, почнеш з прибирання віранди, – повідомила його дівчина, діловито записуючи щось в блокнотик. Його старша на зміні, Чхве Су Йон.

– Слухаюсь, – відповів хлопець, непомітно вздихаючи, адже знав, що прибирання віранди – це фактична чистка туалету за хвостатими.

Він не міг сказати, що обожнював котів, але кафе було затишне і недалеко від коледжу, що полегшувало поєднання навчання з роботою.

Затримавши дихання, хлопець почистив лоточки, змінив пісок та бігом вилетів до основної зали, де його одразу впіймала Су Йон.

– Допоможи обслужити клієнта. Третій столик, я прийматиму продукти, – дівчина накинула на себе куртку та побігла до бічного виходу.

Хан Джісон кілька разів кліпнув, опрацювавши почуте, і пішов до названого столику. До цього на стажуванні він вчився приймати замовлення, обслуговувати за касою тощо, проте завжди робив це в парі з Су Йон. Дещо нервував.

За столиком сидів хлопець. Його великі очі притягнули увагу Джісона, через що той мало не спіткнувся об кота, який розтягнувся посеред проходу. Заточившись, Хан влетів в столик, злякавши іншого пухнастого, якого пестив відвідувач.

– Ой, добрий день, перепрошую, я задививс…я випадкоко, – обірвав свою відповідь Хан, клянучи свій язик. – Ви не поранилась? Ще раз перепрошую, що бажаєте замовити?

– А ви впорядку? – підняв на нього погляд Мінхо, дійсно хвилюючись за офіціанта. – Я вас вперше бачу, новенький?

– О, то ви наш постійний відвідувач? Я стажувався трохи минулого тижня, а сьогодні якраз мій перший офіційний день, – протараторив Хан.

Мінхо усміхнувся, очі зблиснули. Хан злегка відвів свої – відвідувач був надто гарний.

Прийнявши замовлення, Хан поспішив виконати усе якнайшвидше. Поки готував дальгону, він поглядав на Мінхо: замітив значки з котами на джинсовій курточці, прозору парасольку з брелком з котиком та чохол з наклейками котів, коли відвідувач почав знимкувати хвостатих.

Приніс замовлення.

– Прошу, смачного! – промовив Джісон, забираючи тацю.

– Зачекайте, – легко торкнувся його рукава Мінхо. – Можете, сфотографувати мене з Джері? І давайте на ти, я – Лі Мінхо.

Хан кивнув і поспішив відповісти:
– Хан Джісон, приємно познайомитись. Звісно, як сфотографувати?

З  п’ять хвилин Хан старався зробити якнайкращі фото, крутячи мобільний телефон та ставлячи фокус. Мінхо подякував та взявся за десерт. Хан підійшов до іншого столика. Згодом, Мінхо розрахувався та вийшов з кафе. Зміна Джісона теж добігала кінця. Поки була вільна хвилинка, хлопець перевірив сторінку кафе в соціальних мережах і побачив, що Мінхо запостив фото, яке зробив Хан, і теґнув їхнє кафе. Усмішка розпливлась на його обличчі.

– Джісон! – Су Йон повернула його на землю. – Відвідувач залишив парасолю, можеш його наздогнати?

Це була парасоля Мінхо. Хан хутко вибіг з кафе за вказівками Су Йон, яка приблизно знала, в якому напрямку він живе.

Почався дощ. Джісон налягав на педалі, ледь дивлячись по сторонах, поки не замітив Мінхо, який підтюпцем біг по доріжці. Гукнувши його, Джісон, геть змоклий, спинився та протягнув парасолю. Мінхо, сміючись, що хлопець сам нею не скористався, вказав у напрямку свого будинку та запросив до себе:

– Якраз познайомлю тебе з Суні, Дуні і Дорі.