Короткі історії

Глава 1

Перший спогад

   Мій перший спогад. Мені 3. Я з батьками на маленькому пляжі ,в нашому сірому селищі ,на чотири хати та три сім’ї. Батько- рибак , як і всі чоловіки в цьому богом забуту селі. Мати – вчителька математики , людина науки що вірить лише в наукові статті. Ми стояли та насолоджувались штормом та морським свіжим повітрям. Похмуре небо ледь пробивало маленькі промені сонця. Хвилина. Я у воді. Холодно , мокро та страшно , вода затягувала мене до себе. Я досі не знаю що трапилось , батьки розповідали,  що просто відволіклись , і мене немає. Напевно , мені закортіло  спробувати температуру води.   В той час маленький хлопчик повністю під водою , без шансу вибратись.

  Жінка , під водою. Я смутно бачу її силует , але пам’ятаю дотик. Він був приємним та дивним , ніжність наче мамині руки але вони слизькі  , не людські. Внизу… Хвіст.. Риб’ячий. Наступний момент , я вже в лікарні з переохолодженням. Старі зелені стіни , лікарняне ліжко що сильно скрипить , та тільки стілець  на якому біля мене сиділа моя мати. Вона була заслужена та замучена.

• Як ти себе почуваєш , хлопчику мій ?

• Мама , мама ! Мене врятувала русалка , я її бачив бачив ! – Я з неймовірним захопленням розповів про жінку з хвостом  що врятувала мене. Мати не повірила.

Вона подивилась на мене наче я ще хворий , але я почувався краще. Можливо вона подумала що моя дитяча фантазія придумала це у такій стресовій ситуації.

• Так милий , ти втомився щей замерз , відпочивай

Вона пішла. Я залишився один. Великі стіни наче почали стискатись. Сонця не було, небо як завжди затягнуте хмарами. Єдине світло що були це маленька лампочка що бідолашно світила та гойдалась від вітру що пробивався скрізь вікна. Я ліг та розглядав квіточки на моїй ковдрі. Так і заснув.

  Батьки прийшли забрати мене. Довго я на них чекав , а можливо декілька годин для мого дитячого мозку було вічністю. Вже було темно , хоча годинник показував 5 годин. Місяць вже вітав мене , а з ним велика кількість ліхтарів по місту. Я йшов з мамою за  руку. А батько ніс мої речі. Він був одягнений у робочі речі , довгі чоботи та тепла куртка.

• Тато , а ти на рибалці не бачив мою русалку ?

• Кого ?

Він наче не зрозумів про що я , мама не розповіла йому про мою рятівницю.

-Про мою русалку , що врятувала мене від холодної водички !

Батько посміхнувся , наче я розповідав про книгу що щойно прочитав , та вирішив мені підіграти , але я відчув недовірою до моїх слів…

• Ні не бачив , можливо вона ховається ?

•  Не знаю.

   Місто було пусте , так завжди буває під вечір , всі рибалки були в барі , або відпочивали вдома. Мій батько теж часто там сидів , але сьогодні треба було забрати мене з лікарні. Було дійсно темно.

Глава 2

Другий спогад

  Наступний спогад , мені 7.

 Я з нетерпінням чекаю на школу , мені часто розповідала мама як я буду туди ходити , та стану зовсім дорослим. Місце де я знайду багато друзів , та навчусь чомусь новому. Кожна дитина чекає на магію. Сумно , що феї так часто виявляються відьмами. Мій перший день , всі мрії зруйновані. Я думаю , це не перше моє дитяче розчарування , але точно одне з найсумніших. Вчитель попросив нас розповісти цікаву історію з життя , щоб познайомитись. Кожен розповів про те як їздив в парк атракціонів , або купівлю собаки. Я виходжу. Клас виявляється дуже довгим незакінченим , так багато очей дивиться на мене , некомфортно. Наше місто завжди було темним , тому клас освячується деякими лампами чомусь ніхто ніколи не використовує люстри , дешеві лампи що постійно блимають. Цей момент перед тим як я почав розповідати , він був вічний… Але я почав. Моє захоплення цією історією , я так люблю її розповідати. Я чекав на таку ж реакцію моїх однолітків , вони точно мені повірять, це тільки дорослі чекають на наукове пояснення. Тож… Море , холод , русалка , я врятований.

  Сміх.. Довгий , вони насміхаються. Сльози майже підступили до мене , чому вони не вірять.  Вони думають я вигадую. Що дивний. Що я інший  Вчитель підійшов поклав руку на плече.

• Ти молодець , ти вигадав дуже цікаву історію

Вона посміхнулась , коли вона посміхається її очей не видно , вона не була зла , просто подумала що в мене гарна фантазія , але це не фантазія це моє життя , це моя історія.

Я мовчу, але хочу кричати.

Я НІЧОГО НЕ ВИГАДАВ…

Уроки закінчились.

Я поклав гарні зошити з машинками , та різними тваринками. Я хотів взяти з русалкою , але вони всі виглядають негарні , вона була схожа на жінку , а не на принцесу з Дісней. Мій рюкзак був дуже важким для мене. Ніколи я не був сильним , худорлявий та і все. Всі діти вже розбились на групки , а я один. Чекаю на маму , вона працює в цій самій школі , але для більш старших дітей. Школа була стара , як і все тут , шпаклівка вже осипається. Тут взяття всі , і великі та малі , іншої будівлі немає. Спостерігаючи за всім довкола я не побачив як до мене підійшла моя мама.

• Як твій перший день ? Знайшов друзів

• Ще ні , може потім

Я не розповів їй про історію , вона як завжди скаже що я це все вигадав.

• Ти не турбуйся це тільки перший день, завтра точно з кимось подружишся

• Так

Ми йшли та не розмовляли. На подив день був сонячний. Море спокійне та виглядало теплим. Єдине що було холодним це вітерець. Багато рибалок , батько теж там , гадаю сьогодні на вечерю мама зробить рибу. Хоча вже й осінь , літо не відпускає село. Зелені гори , багато маленьких будиночків. Не люблю це місце.

Глава 3

Третій спогад

  Наступний спогад мені 12.

Я дізнаюсь про бібліотеку, в нашому селі є бібліотека. Я думав , розважальна програма нашого аду на землі , закінчується на барі. Коли я зайшов туди в перший раз, я навіть не зрозумів що це бібліотека. Маленьке та дуже вузьке наче підсобне приміщення де на поличках багато старих книг на яких багато пилу. Де сидить  худорлява старенька жінка в окулярах , в житті не бачив таких товстих лінз, напевно їй взагалі немає чим зайнятись що сидить тут, та перебирає вже порвані від старості  книги. Я підійшов і запитав, чи є книги про море. Жіночка мовчки показала мені рукою на ряди стоїть велика кількість енциклопедії про море , цікаво їх хтось читав. . За декілька років я прочитала всі ці книжки, але жодної про русалок я думав ,можливо, я не там шукаю, кожен раз коли підходив до цієї жіночки та питав про книги про русалок, вона дивилася на мене як на скаженого, та показувала на ряд з казками. Наче я малий хлопець , що цікавиться історіями про принцес що стають піною Я вийшов з бібліотеки, в моїй руці декілька книжок про казки з русалками. Я звик що мені ніхто не вірить , я навіть не намагаюсь комусь щось довести , навіщо ? Хай не вірять , мені вже все одно.

 Але це  так принизливо, чому я маю читати казки, я хочу справжні книги.

В мене немає друзів, однолітки вважають мене дивним. Син рибалки та вчительки який вірить в русалок, анекдот , з якого смієшся весь мій клас.. Але є ті хто з мене сміється. Їх вдосталь. Бібліотека стала моїм секретним місцем , я ховаюсь тут від світу. Батьки не хочуть щоб я ходив до моря , досі бояться що я випадково попаду у страшні лапи моря.

Тому єдиним місцем де мені було комфортно була бібліотека. Книги тут лежали прямо на полу , де і я сидів час від часу шукаючи щось цікаве. Я не тільки читав тут , домашнє завдання , різні проєкти для школи. Довгий коридор весь в книжках , і у кінці хлопець занурений у свій світ з  русалками.

  До речі в школі мене не дражнили , я був нецікавий , тому і сенсу мене чіпати не було , у моїх однокласників були інші заняття , відеоігри. Але насправді , іноді здається що краще б вони лізли до мене, так хочаб я не був би сам. Батьки зайняті , тому чим старшим я ставав , тим меньше уваги було прикуто до мене. Можливо зі мною дійсно щось не так тому я так зачепився за цю русалку. Ні , вона справжня. Я це знаю. Добре що я не живу у середньовіччі , бо спалили б мене швидко. Як говорить мій батько після бару , генії не приймаються світом , не знаю де він взяв цю дурню.

В бібліотеці досить затишно.

Глава 4

Останній спогад

  Наступний спогад мені 17.

Багато хто може подумати, вже дорослий хлопець, майже чоловік,  можна і перестати вірити в дурниці. Але ні, це не дурниці, і я в них вірю. Я кожен день приїжджаю велосипедом  на цей пляж, батьки близько року назад дозволили мені відвідувати це місце. Тут мені навіть спокійніше ніж в бібліотеці , в мене є плеєр , я сідаю на невеликий причал вмикаю музику та дивлюсь на воду , можливо навіть сподіваюсь побачити її. Також я досі ходжу в бібліотеку хочу я перечитав там усі ці книжки, я скоріш там просто проводжу час , щоб не сидіти вдома. Один пізній осінній вечір, починає холодніти  а я все сиджу вітер активно грає моїм волоссям , яке до цього часу стало досить довгим , як для хлопця з села де всі дуже консервативні. Іноді це було все ж таки в мене бувають долі смутку, можливо я дійсно просто схиблений хлопчик який вірить у казки. Я думаю що це спосіб привернути до себе увагу , якої мені явно не вистачало , але якщо не вірити то що ще мені робити ? Я зібрав свої речі у рюкзак та пішов для пляжу , тримаючи стару книгу яку взяв в бібліотеці я дивився в нікуди. Мої ноги наче самі вели мене до води , кросівки вже мокрі , вода дійсно холодна в цю пору року , шторм як тоді , хвилі майже збивали мене з ніг , але я йшов далі…

Море. Холод… І я бачу..