Конфіскація Редлового «Lover of mine»

До пори до часу все дійсно було добре.

Вони ні разу не підходили один до одного після тієї ночі і того ранку. Гаррі все ще не знав, що означають слова Редла, на знав, що означають і його власні слова. Але кожного ранку ловив погляд цих сірих очей на собі і потім вже сам не міг відвести погляду від цих кучерів, які так кумедно падали на це завжди серйозне чоло. Не міг відвести погляду від цих умілих рук на Зіллях. Те, як швидко і чітко Редл розрізав корені, те, як чавив сік…. Гаррі сходив в розуму, і повертали його до життя тільки насмішливі посмішки цього покидька.

Здається, тільки Снейп і помітив ту хімію, яка засіла між ними. Він вибирав їх як пару на уроках, не спускав очей жодного разу, як обидвоє перебували в одному приміщенні, навіть з рахунком того як далеко вони один від одного сідали. Завжди похмурий та зосереджений, він ніби слідкував за ними, і Гаррі було смішно. Проте ніяково теж. Невже думав, що як тільки перестане слідувати, то вони одразу ж потрахаються прямо перед усіма?

Втім, Гаррі не був би проти чогось такого. Він признався самому собі, що сумував за цими руками та цим тілом в цілому. За їх грою та їх турботою. Ніхто і ніколи не відносився до нього так ніжно, як Редл. Чортів Редл був самою турботливою людиною яку він коли-небудь зустрічав. І Гаррі він подобався.

Але в цьому він, звісно ж, не буде признаватись навіть самому собі, не те, що Редлу. Редл – просто хлопець, з яким він зайнявся сексом по п’яні. І все. Вони навчаються на одному курсі, ходять на одні й ті ж предмети.

Але більше цього у них немає нічого спільного. Абсолютно нічого.

І все ж всі думки Гаррі Поттера займає саме Том Редл.

Це так нудотно, що він просто хоче напитися та вимкнути свою думалку. Напитися разом з Роном та Герміоною, втнути щось геть чисто дике і отримати відпрацювання. У Снейпа, Макґонеґел, будь-кого. Чистити разом кубки та сміятися, ловити суворі погляди Філча та починати чистити ретельніше.

Саме тому зараз Гаррі тихо прямує до вітальні факультету пізно уночі, намагаючись пронести дві пляшки під мантією так, щоб черговий не помітив ні їх, ні його.

В думках туман, бо він вже випив келих в Кабанячій голові, в тілі вже давно танцює дурман та бере керування на себе. Гаррі признається самому собі, що алкоголь дійсно допомагає забути про Редла хоч ненадовго.

Але має не дуже добрий побічний ефект: дає знати про власну нікчемність.

Він тихо сміється після того, як шпортається і ледь не падає на сходах, дві пляшки лише дивом не стукаються і тихо чекають свого падіння на підлогу. Ноги стають ватними, тому Гаррі йде вже повільніше. Він молодець, бо йти ще зовсім трішки.

І знову ці кляті сходи. Кляті ватні ноги. Клятий дурман, клятий Редл.

Редл. Чорт візьми. 

Гаррі плутається в кінцях мантії і знову ледь не падає, але на цей раз його ловлять знайомі сильні руки та притискають до себе. Через деякий час, після того як його вже залишають стояти самостійно і не запевняються, що він стоїть майже рівно, чується інтимний шепіт на вухо:

– Я повинен конфіскувати Ваш алкоголь, містере Поттер, – руки Редла лягають на спину Гаррі, але не пестячи, а різко та розчаровуючи забираючи дві пляшки. Потім він притискається грудьми до спини Гаррі і знову шепоче, так, ніби їх точно підслуховують: – А тепер я повинен конфіскувати Вас, містере Поттер, якщо ви не хочете, щоб я зняв з Вашого факультету балли.

– Звісно ж, містере Редл. Звісно ж, – серйозно киває Гаррі, намагаючись не показувати те, наскільки сильно у нього заплітається чортів язик. Сенс слів Редла доходить до нього тільки тоді, коли вони вже підіймаються вище, і староста не шипить від того, що Гаррі встає йому на ноги. – В сенсі. Куди?

Редл тільки подарував йому суворий багатозначний погляд (ймовірно, вже передумав здійснювати конфіскацію, не відчуваючи власних кінцівок) і продовжив тягнути його вверх.

Гаррі важко зітхнув. Він планував провести вечір, не думаючи про Редла. Ніс алкоголь в свою кімнату, щоб від став протидією чарам Редла, антидотом до харизматичності Редла.

Як між цим усім він міг забути, що саме все пов’язане з алкоголем і викликає Редла, як того чортового джина з лампи? Притягує та зваблює.

Гаррі затнувся і знову ледь не впав, знову відчуваючи руки Редла на своїй спині, але тепер дійсно підтримуючі, а не конфіскуючі алкоголь.

Чорт візьми. Він приваблює Редла?

– П’яниця малолітня, Мерлін, – відчув Поттер шепіт в своє плече, але не звернув на нього хоч якоїсь уваги. – Просто протримайся на ногах ще трохи, гаразд?

Поттер гмкнув і кивнув, відсуваючись, продовжуючи йти так. Редл зупинився і важко, роздратовано видихнув через ніс, а потім спокійно, але сильно, вхопив його за плечі знову і потягнув за собою.

– Не викаблучуйся, а тримайся за мене, якщо, звісно, не хочеш, аби нас знову зловив Снейп. Сьогодні його чергування.

Гаррі нервово смикнувся, але спорити не став, дійшовши того висновку, що краще більше ніколи в тому житті не зустрічати Снейпа в коридорах. Йому з головою хватає тих спогадів, як професор зловив свого найкращого учня, ще й старосту, який вирішив відсмоктати його найгіршому учню.

Гіршим за це було б тільки зустрітися в цій ж позі, але з Дамблдором.

Том повів їх в Кімнату на вимогу. Гаррі ще не бачив її, але вже це знав. Редл тягнув його за руку, і збоку це, певне, виглядало так, наче вони солодка парочка, яка спішить поцілуватися в затінку.

(Хіба ж це не так? – думав Гаррі, ледь не захлинаючись своїми почуттями. Ще ніколи їх не було так багато. Але більше всього було нерозуміння. Невже їхні зустрічі стануть…. регулярними?)

Гаррі увійшов в кімнату і не зміг стримати свій секундний шок.

Сьогодні вона виглядала як велика та зручна кухня. Стіни були ніжних осінніх кольорів, такими самими були стеля та підлога. Посеред кімнати стояв великий стіл з двома пустими тарілками.

Розгубився від своїх уяв навіть сам Редл.

– …Перепрошую, сьогодні я пив тільки каву.

Гаррі повністю повернувся до нього і нарешті помітив натяки на втому на обличчі Редла. Під очима тіні, щоки запали, комір мантії занадто сильно стискає шию, сірі очі, зазвичай такі яскраві та хитрі, мляві та потухлі.

Він нічого не міг зробити зі своєї рукою, яка одразу ж, інстинктивно чи що там ще, полізла вверх по грудям Редла, невимушено вхопила за комір та розслабила тиск на шкіру.

До цього напружений Том трішки розслабився, коли зрозумів, що Гаррі не тягнувся за чимусь ще, таким як задушення чи поцілунок. Але знову ледь помітно напружився, коли осягнув, що саме зробив Поттер.

Як ні в чому не бувало, Гаррі потягнувся було знову ж вийти з кімнати з однією конкретною ціллю, але його зупинила зухвала рука Редла на плечі.

– Що ти робиш?

– Ти ще не зрозумів? Спускаюсь на кухню, до ельфів. Тобі потрібно поїсти, придурок.

В цих сірих очах Гаррі помітив нову, незнайому для себе емоцію.

– В такому випадку ми підемо разом, бо я відмовляюсь відпускати п’яного вщент тебе одного блукати замком.

 

***

 

Гаррі не знав як те, що планувалося як скромна п’янка, стало очікуванням бурної ночі з сексуальним та харизматичним Редлом. Не знав як це бажання, в свою чергу, перетворилося на блукання замком в пошуках вечері для Редла ж.

Але він знав, що все це ж набагато інтимніше за ту першу ніч разом. Що його бажання нагодувати Редла – це набагато більше за просто бажання переспати з ним.

( Що б там не було, Гаррі на власній шкурі відчув, що таке голод і потерпав від його наслідків вже дуже багато років. І він не розумів, чому Редл дозволяє собі голодувати, коли в Гоґвортсі багато їжі для всіх бажаючих. Але це було не його діло).

– Що ти любиш їсти? – запитав Гаррі Редла прямо перед картиною, яка ховає за собою вхід на кухню.

Редл розсіяно моргнув.

– Що я… люблю їсти?

– Так, телепню. В останній раз повторюю: що ти любиш їсти? Ти ж їси взагалі?

Гаррі подумав, що такі моторошні старости можуть живитися енергією тих людей, які їх бояться. Не одними ж гарненькими очима Редл тримає факультет в кулаці?

– Ти можеш принести випічки.

Гаррі кивнув та сховався усередині невеличкого проходу. І він дійсно не очікував побачити там.. Драко Мелфоя, який хомячив яблуко, заховавшись за шафкою.

– Що ти тут забув, Поттер? – несміливо гукнув він, все так само не вилазячи зі свого сховку. По його, Мелфлївськи.

– Те саме що й ти, Мелфой. Прийшов попоїсти. І не хочу затримуватися, ти вже пробач мені таку наглість.

Він схопив декілька булочок з вишнею та шоколадом, вже збираючись розвернулися, коли його вхопили за плече. Знову. В голові вже не було нічого крім некультурних слів, коли він повільно повертався до Мелфоя обличчям, готовий не одному подиху викласти все, що думає про нього сьомий рік. Але зітхнув і пішов іншим шляхом:

– Слухай. Я тебе не бачив – ти мене не бачив. Ще щось?

– Так. Що пов’язує тебе з Томом Редлом?

Гаррі подавився повітрям і без ніякого особливого виразу обличчя глянув на настороженого тхора, неспроможний відповісти щось однозначне. Неспроможний відповісти в принципі.

Замість нього це зробив своїм самим нудотним голосом сам Редл, який стояв біля входу, спершись на стіну:

– Ми разом, Драко. Попрошу тебе не чіплятися до Гаррі, інакше ти більше ніколи не потрапиш на кухню. І в будь-яке інше місце теж не потрапиш.

 

***

Або Гаррі зійшов з розуму, або він дійсно годує Тома Редла булочками з вишнею та шоколадом і змушує запивати їх трав’яним чаєм.

Схоже, я все ж зійшов з розуму, – подумав Гаррі, коли Редл обережно схопив його за руку, яка до цього тримала здобу, і спокусливо облизав пальці, та поклав його руку собі на щоку.

До того часу як вони повернулися в кімнату було вже геть пізно. Гаррі втомлено впав на стілець на тій самій кухні, Редл впав на стілець поруч.

І аж тоді почалося саме цікаве. А якщо точніше, то Поттер змушував цього впертого як той баран, а радше Ґрифіндорець, Редла поїсти. І випити чаю.

В кінці кінців виявилося, що з Поттера Слизеринець не гірше Редла, і він з радістю погодився з однією умовою цього покидька (який, схоже, теж хватки не втрачав).

«Але годуєш мене ти» 

Для певності він потрусив млявими пальцями, і Гаррі з видихом погодився.

Вони абсолютно нічого не обговорювали, і Поттеру було ніяково. Що це все означає? Спочатку секс, потім недо-вечеря разом? А далі що?

Гаррі настільки замислився, що голосно охнув від несподіванки, коли відчув жар рота Редла на своїх холодних пальцях. Ця дія Тома одразу ж пробудила щось гаряче й спрагле усередині нього, і він зовсім не був здивований, коли всього через декілька хвилин вони вже сиділи в обіймах одне одного на стільці Редла.

Це було схоже на дурнуватий дурман, на Амортенцію, на те, як тягнеться за оазисом спраглий чоловік у пустелі.

Гаррі залежив від кожного дотику Редла до нього і його вело від усіх поглядів Тома, які пробуджували тільки більше і більше бажання.

Його руки впевнено пролізли під комір, під сорочку за ще ближче до шкіри, погладжуючи її та лагідно пестячи.

– Чого ж тебе туди так тягне, наче медом намащено? – промимрив Редл, кусаючи Гаррі за шию та не відпускаючи її ні на мить. Його цілунки були схожі на дотик ікл вампіра, і на мить Поттер злякався такого порівняння, наче Редл дійсно хоче його зжерти.

– Ммм… обожнюю свої груди? – промимрив Гаррі у відповідь, не маючи змоги зробити щось ще, тільки-но запустив руки в охайні (тепер ні) кучері Тома. Йому доведеться лежати так аж доки Редл не накусається. Чортів вампір.

Шию обдало гарячим подихом коли Редл розтягнув губи в посмішці.

– Як тут не обожнювати?

Гаррі вдарив його рукою по голові та легко потягнув за волосся вище, до своїх губ. Шкіра на шиї горіла вогнем так само, як і він зсередини. Можна було списати це на дію алкоголю, звісно ж, але це був саме Редл, який тепер присмоктався до його бідолашних припухлих губ.

І Гаррі знову забувся в руках Редла. Забув про Редла в руках цього Тома.

 

***

 

Гаррі було холодно. Він прокинувся, не розуміючи де знаходиться, не розуміючи, чому він не може рухатись. Спробував порухати ногами, але ті наче були в полоні. Тіло скувала паніка, коли Гаррі відкрив очі і побачив тільки темряву. Тьму без єдиного проблиску світла.

Йому стало холодно настільки, що він згадав ті часи, коли його замикали в коморі. В коморі, в якій Гаррі провів усе своє свідоме життя та інколи, ще в глибокому дитинстві, сумнівався, що існує ще хтось окрім Дурслів і маленького його в цій коморі. Холодній зимою настільки, що іноді він лежав і уявляв те, як валяється в снігу. А потім цим самим снігом йому заліплюють рота разом з очима і носом.

Гаррі почав швидко ковтати ротом повітря, сподіваючись, що він не в коморі. Але обставини вказували саме на це. Він в коморі.

Якісь великі руки обережно лягли йому на спину, але Гаррі сахнувся вперед, тікаючи від цього дотику, як він вогню.

– Ні! Ні! Ні, ні, ні!

Тільки не Дурслі. Тільки не знову. Тільки не комора. Тільки не приниження.

– Гаррі…

– НІ!

Він не знав, шепотів чи кричав, бурмотів чи мимрив, але це й не мало значення. Повітря бракувало, і все, чого хотілося – це того, щоб все закінчилося.

Ті самі руки знову лягли на спину, і Гаррі знову ж смикався, певне, кричав на все горло, а може й шепотів, але ці руки не відпускали його аж до того моменту, як він не перестав дихати так загнано, дико і боляче. Міцні руки.

Темрява зникла, тепер в кімнаті м’яко горів Люмос, гріючи Гаррі зсередини і якось емоційно. Тепер Гаррі помітив серйозні сірі очі навпроти, помітив руки, які міцно стискають його долоні в своїх.

– Просто дихай, Гаррі.

Це було не так легко виконати, як було легко сказати. Але він намагався, щиро намагався, стискав руки Редла в своїх власних, і коли заспокоївся, то з соромом зрозумів, що по його щокам течуть сльози. Гаррі закрив обличчя рукою, ніяково розуміючи, що романтика між ними впала. Як, певне, і пропала повага Редла. І чи з’явиться це все знову тепер? Він похолодів.

(Примітка наглої авторки: що впало, так це точно стіна між вами, хлопчики, які годують одне одного, наглядають за п’яними дебошамм одне одного та підтримають під час панічних атак:D)

– Ти… пробач, що тобі довелось… я не… чесно…

Том легенько поцілував його в оголене плечо. Гаррі не знав, чи ніс цей поцілунок ціль змусити його замовкнути, але він точно це зробив. Не дивлячись ні на що, рук від обличчя він не забрав, тільки ще дужче схлипнув від залишкових реакцій.

Мерлін, яка ж це все ж слабкість. Його дитяча, його доросла слабкість.

– Ти не повіриш, але іноді я теж дозволяю собі бути слабким, – тихо мовив Том, не відводячи погляду від Гаррі. – Страх – це нормально. Я зрозумів це не відразу, але все ж зрозумів. Без жодних страхів людина втрачає тормоза та не оцінює ризики.

– Поруч з тобою я можу бути слабким, Гаррі, – після паузи сказав Редл, так, наче довго не міг на це наважитися. Втім, цілком можливо, що так і було. – Ти розумієш цінність незалежності і волі. Життя і щастя, – він зморщився, – Я все ще не розумію, що таке щастя.

Гаррі було ніяково від цих слів. Він відчував якусь щирість, щось, що не міг вловити, хоча знав, що почуте – це ще не все. Є двійний сенс, є таємниця. В загадці є таємниця.

Редл провів по його мокрій шоці пальцем, стираючи одну з доріжок сліз і задумливо помовчав.

– Мені подобається те, що поруч зі мною ти теж можеш бути слабким. Але це зовсім не те чого я очікував, якщо чесно.

– Так, гадаю, ти точно не очікував панічної атаки після сексу.

– Панічної атаки? Я, звісно ж, знаю, до це таке, але ти…

– Я просто провів свої перші одинадцять років в коморі під сходами, о’кей? Ми не будемо говорити про це. Я просто… хочу спати…

Редл помотав головою, і з незадоволенним бурмотінням Гаррі притягнув магією в руки вогневіскі. Йому не заважали ні погляд Редла, ні те, як пекло горло, коли він пив прямо з горла пляшки. Гаррі подобалося хоча б те, що її не відібрали і дозволили таку слабкість.

(Ти стаєш алкоголіком, Поттер, – думав він, сідаючи на ліжку рівно і повертаючись до Редла, який благополучно відмовився від пойла)

– Чого ти хочеш, Редл? – втомлено пробурмотів Гаррі, роблячи ще один ковток.

– Тебе.

– Ми нещодавно спали.

– Це не так працює, Поттер. Я хочу тебе в якості свого хлопця, а не свого коханця. Я хочу тебе собі. Всього тебе.

І саме в цей момент Гаррі захлинувся вогневіскі так, що воно одразу ж вийшло назад.

– Що? 

– Знаєш, було б чудово, якби ти не добивав свою печінку ось цим, – Том демонстративно забрав пляшку з рук Гаррі не магією, а руками, і відставив на підлогу. – Що саме ти не почув?

– Навіщо тобі ці стосунки?

– Це було б доволі вигідно. Ти – чемпіон Гоґвортсу, я – староста школи, дуже гарна репутація була б в нас обох, еге ж? Тобі б не завадили ці стосунки. Вірніше, твоєму здоров’ю. Ти ж пам’ятаєш кількість любовних зілль, так? А зі мною тебе очікує відпочинок від них. Від цих фанаток.

Саме в цей момент весь ентузіазм Гаррі здувся. Звісно ж, він ні на що не сподівався, але після того як почув це, одразу ж відчув те, як його серце б’ється на мільйони уламків. Чортів Редл. Чортів вогневіскі. Чортова ніч з різдвяним балом.

Побачивши вираз обличчя Гаррі, Том повільно почав усміхатися, так, наче чемпіон Гоґвортсу саме він, і кубок переможця у нього в руках.

– Ти подобаєшся мені, чортів дурень.

( Вже не перший рік, – визнав Том подумки. Але вслух не скаже ніколи. Ніколи і нікому).

– Ти теж подобаєшся мені, покидьок.

– Що, прямо аж подобаюсь?

Гаррі закотив очі коли почув цю самовдоволеність в голосі. Який ж він нарцис. Мерлін.

– Ні, мені всього лиш подобається твоє тіло і нічого більше. З таким характером…

– Придумай щось оригінальніше, Поттер. Я ж знаю, що подобаюся усьому Гоґвортсу.

– Ти аж настільки впевнений в цьому? Я знаю, що існує хоча б одна людина, яка дивиться на тебе і твоє тіло з огидою.

– І хто ж це? Наприклад?

Гаррі фиркнув.

– Снейп.

– ХВАЛА МЕРЛІНУ!