“Контраст хлопчиків” або “дивний ключик”

Згодом ми вже дісталися до замку. Він завжди мене висаджував з коня та допомагав донести портфелик. Єдина дитина, яку моя мама не сварила, то був однозначно Едгар, а інші ж получали прочухана в тому числі і я. Щоправда, мені не повертається язик сказати, що я у рідній хаті. Це місце здається ще чужішим а ніж академія. Лакеї допомогли піднятися нагору, я зразу ж сіла виконувати домашні завдання. За столом мене піймав сон”Як ти хочеш стати зразковою ученицею, якщо спиш за роботою?”. Мама була в злості через те що я заснула за домашнім завданням. Я дійсно розслабилася.”

Дівчатко незадовго після цього вже лежала в ліжку, чекаючи на новий день. Розглядала свій величезний коврик з двома левами, які симетрично розташовані один від одного.

-” перша овечка, друга овечка, тре–ТЯ ”

-“Не бійтеся, це я” – Зненацька ввійшов Едгар з свічкою і сів біля Мішель.

-“Ви не хочете трохи поспілкуватися? Мені здається, вам дуже самотньо”

-“Дякую, дуже дуже хочу!”

“У мене заблищали очі, цей момент заставив мене усміхатися. Я люблю Едгара більше за всіх.”

“Ми довго розмовляли про твариннок, таким чином дойшли до казочки про драконів і ящірок. Я старалася взагалі неспати, щоб дослухати все. Чомусь у ці моменти мої почуття, ніби повертаються назад. ”

Хлопець гладив її по голові, щоб та скорше засинала. На диво, Мішель пригорнула його руку до себе. Вона була теплою, через залишок магії, напевне Едгар розпалював вогонь у каміні батьків.

” Я маю йти, принцессо”

“НІ, БУДЬ ЛАСКА”- вона притиснула долоню до свого лиця, щоб його втримати, а паралельно починала плакати. Дівчинка намагалася заплакати слізьми, але по личку котилися мікроскопічні кристалики льоду.

“Згода, я посплю на підлозі”,- з легкою посмішкою сказав Едгар.

“На добраніч принцессо, гарніх снів”.

Він в останній раз погладив її і розстелив собі додаткову постіль, яка лежала під ліжком.

00:00

Мішель прокинулася вночі від храпу. Вона намагалася розбудити Едгара, дьоргала, штовхала, але марно він занадто міцно спав і так голосно храпів.

В результаті з його кишеньки випав маленький золотий ключик, на ключику був викарбований серпик, а сама основа виглядала дивно. В голові було одне питання: “чи бувають такі замки”?. Довго не думаючи, Мішель тишком взяла його з підлоги і запхала в тумбу.

“Звісно, пакостити я не люблю, але я тільки позичу”

Так вона ще лежала декілька хвилин і знову погрузилася в сон.

Дівчинка пробудилася від метушні Едгара, який щось шукав. Виглядав він ніби втратив якусь дорогу річ.

– “Де ж той клятий ключ, я ж не міг його так просто загубити” -бігав він і розмахував руками.

Мені стало ніяково, знаючи, що конкретно він шукає, але я ж теж хочу взнати від яких він дверей і що за ними. Кожного разу мене ним дразнить, а сам каже, що використовувати не можна. От я і гляну що це.

Коли Едгар побіг шукати далі, Мішель тихенько взяла із тумби свою знахідку, поклала в свій портфелик та покликала покоївок, щоб зібрали її до академіїї… Ключик з місяцем виглядав максимально дивно, ніби його не створив ельф, а вищі сили…

“Я вже сиділа за партою, де пильно роздивлялася ключ. Вирішила пошукати щось у книзі, але марно. На перерві ні один замок не підходив до дверей шкільних кабінетів.”

“Оглядаючи пильно кожен замок, я й не помітила як за мною пихато, з піднятим носом плентався Роджер. З неочікуваності дівчинці довелося сховати ключик за спиною.”

-“Ну що там? Показуй, інакше я все монахиням розкажу, що хтось замки ламати хоче”- погрожував він.

-“я тобі нічого не покажу, чому ти взагалі причепився?”- насупила брови Мішель

-“ти все взнаєш пізніше і не смій до мене огризатися”-помахав кулаком на прощання.

“Так, дуже щире і приємне прощання, побачимо, хто ще тут кулаком помахає.”

На жаль, лекція почалася невчасно. Ненавиджу сидіти поряд з ним, постійно щось йому від мене потрібно, як реп’ях чіпляється. Краще вже вислуховувати анотації матінки.