Контрасти

Ти завжди вмів добирати слова, знав, як описати сподівання, яким не судилося справдитись, почуття, у їхній різноманітності та протиріччі, зібрати воєдино, творячи зворушливий танець емоцій на цнотливо білих сторінках. Ти дивовижний письменник, один з тих, яким чужі та огидні компроміси, а прозаїчність політики, потреба у постійних поступках, неможливість досягти абсолютної вигоди, погубить тебе.

Ти романтик, провідник вищих ідеалів, але аж ніяк не політик. Ти потрапив на Олімп, але чи думав ти яким болючим буде неодмінне падіння?

Я не вмів говорити як ти. Зневірився, що країну можна побудувати без армії, що повалення царизму вирішить проблему, адже імперіалізм досі процвітає у “світлих головах”наших сусідів. Мене дратували твої гучні заяви, нездатність тверезо мислити, сліпа віра у щось нездійсненне. 

Згадуючи наші перші зустрічі, ми завжди уявляємося мені такими до болю молодими. Ти – завжди бажаний гість усюди, молодий геній письменницької думки. Я – юнак-бухгалтер, якому в житті не вистачає визнання, покликання, орієнтиру. Переконував себе, ніби ніколи й не прагнув цього,задовільнявся стабільно нерадісним становищем. 

Здавалося, тобі все давалося в рази простіше, ніж мені. Панянки, задивляючись на тебе, важко зітхали, а старші дами – меланхолійно посміхалися, згадуючи роки, коли ще самі були легковажні та молоді. 

Я зненавидів кожне слово, написане твоєю рукою. Зненавидів твій каліграфічний почерк, що так на контрасті відтіняє мій — неохайний та поспішний. Нудило від твоїх полум”яних промов на з”їздах та зібраннях, таких же незрівнянних з реальністю, як як твої експресіоністські ідеали. Але, разом з тим, щойно ти починав виголошувати черговий маніфест, я був готовий слухати твій голос годинами. Написане тобою я завчив напам’ять, після безсонних ночей, коли здавалося, ніби світанок ніколи не настане, які я проводив за рукописами, щодо яких мені так важливо було дізнатися твою думку. Часом, коротаючи так чергову ніч, я майже відчував незримі відбитки твої пальців на папері, чув, як вона шурхотить від надавлень ручки. 

Раптово прийшло усвідомлення – немислиме, недопустиме. 

Усвідомлення, за яке сам себе картаєш, від якого втікаєш, шукаючи порятунку.  Це усвідомлення відданого Батьківщині солдата, який розуміє, що війна програна. Колишній солдат знаходить розраду у чомусь міцнішому за вино, у безуспішних спробах втопити почуття, що здавлює легені, рветься назовні криком, ревінням, чоловічим плачем, ламаючи ребра зсередини. 

Це усвідомлення молодої дівчини, що змушена втопити своє дитя, і сама, заплакана, кидається у воду.

Але політику не личить підвищувати градус алкоголю, як військовийне може дозволити собі втопитисяу річці. Тому я ховаюся від тебе за завісою тютюнового диму, давлячись гірким присмаком на кінчику язика. І ось знову відкриваєш бліді губи з черговим закликом. А я даремно намагаюся згасити у собі полум”я усвідомлення та бажання.