Контракт

Історія ця про трьох жінок. Різних і древніх. Вони були пов‘язані між собою. Минулим, теперішнім і майбутнім. І ніяк їм цей зв‘язок не розірвати.

Ніхто ніколи не думав, про те, що криється в величі нашої країни. Події відбувається в невеличкому селищі, на півночі України. 

В цьому невеличкому селі, є досить великий ліс. Місцеві туди рідко ходять, адже, знають, що живуть там не прості створіння.

Посеред лісу стоїть хатинка, в якій і живуть міфічні мешканки. Вампірка, відьма і демониця. Суперечливий союз. Та не можуть жінки втекти від їхнього зв‘язку. Живуть вони там тисячі років, та так і не вдалось розірвати цього проклятого зв‘язку.

Морена, Агнеса і Меланія. Так звуть наших чарівних героїнь. Всі красиві, чарівні, так і притягують до себе. І горе буде, тому хто забреде до їх хатинки. 

Для балансу в містичному світі є й хранителі. Вони допомагають людям і слідкують за нежитю. 

Морена – могутня відьма, в минулому всі знали її ім‘я і боялись. Повела її доля не по тому шляху, потрапила відьма в лапи мисливців і ледь не спалили вони її. Хранителі допомогли відьмі, за умови, що ніхто не буде знати про її життя.

Меланія – донька самого Сатани. Вона могла сама стати правителькою темного боку й очолити демонів. Та не сподобались батьку погляди дівчини на цей світ. І зіслав він її на землю. Прихистили її хранителі, за умови, що ніхто не буде знати про її життя.

Агнеса – кровожерна вампірка, яка в минулому була графинею. Потрапила не на того чоловіка і він вбив її. Та прокинулась вона після смерті своєї налякана і не в собі. І був за нею кровавий слід, за яким її й відстежили хранителі. Дозволили вони їй жити, за умови, що ніхто не буде знати про її життя.

І відбулися ці події всі одночасно і зв‘язали хранителі долі нещасних жінок. Прирекли їх на самотність в великому лісі.

Жив і з ними ще товариш один – нижчий демон, якого відправили на допомогу Меланії. Та не знав цей демон, що допомога потрібна буде не тільки їй. Арес – так його звали. 

Тяжке життя у цих жінок було. Не любили їх ані нежить в лісі, ані люди в селі. Та не зважали на це жінки та продовжували жити надіями про свободу.

Початок літа завжди був початком чогось нового, хорошого. Сонце ставало, наче, теплішим з першого червня, а може це все було просто самонавіювання. Багато трав починало цвісти з початком літа, та й радість завжди на душі відчувалась. І ув‘язнення не здавалось таким самотнім.

В хатинці лісовій як раз прокидались мешканці. 

Відьма Морена завжди вставала раненько і любила вона годувати своїх сусідів, а ті й були не проти. 

Сонце пробивалось через нещасний шматочок тканини на вікні, що важко було назвати фіранкою. Воно світило прямо на дівчину. По своєму симпатична. В неї було яскраве, кучеряве, руде волосся, що спадало на дівочі плечі. Ластовиння і зелені очі, що вважались відьомськими. 

Дівчина замішувала трави, щоб зробити чай. Звісно, це був не просто звичайний чай. Він допомагав підтримувати життя і силу.

Морена занадто задумалась, тому, що не почула, як підійшов до неї Арес. Вони не були найкращими друзями, але живучи тисячу років в одній хатинці, важко було не спілкуватись з ним.

— Ти занадто довго товчеш ці трави. Гірке буде.

Морені не подобалось, що якийсь чорт смів її повчати. Але, кинувши погляд на миску, виявилось, що й він справді правий. 

Арес міг би бути звичайним парубком. В нього було темне волосся і сірі очі, він не дуже походив на демона. Але так і викликав симпатію у місцевих дівчат, що не могло не дратувати. Сільські дівчата, думали, що його приворожили та насильно тримають в хатинці, а це правдою не було. 

Він пройшов повз відьму і сів на своє звичне місце за столом. 

— Дівчата ще сплять? — з цікавістю запитує Морена, на що отримує ствердний кивок.

— Еге ж. Потрібно буде на базар сходити. Продукти майже закінчились.

Морена підтискає губи. Походи до села їй зовсім не подобались. Селяни їх ненавиділи, ображали та могли навіть помідорами закидати.

Арес дивиться на неї з розумінням. Ставлення до них в цьому селищі не подобалось і йому теж. Злило його і те, що хранителі, які живуть в цьому селі ігнорували ці всі погрози від селян, які надходили дівчатам.

— Якщо бісові хранителі не будуть вживати заходів, то самі це зробимо.

Арес говорить спокійно, але впевнено, заспокоюючи відьму. Вона киває.

— Добре, що ти в нас є.

На кухні з‘являється білявка – демониця Меланія. Її зовнішність зовсім не була схожа на демонічну, єдине, що її виказувало, то це темні очі та хмурий погляд. На ній лише біла нічна сорочка під колір волосся. І вона нагадує привида ще й своїми тихими кроками.

Сідає біля Ареса і сонно потирає очі.

— Як тільки почалось літо, селяни навигадували всіляких свят.

Морена ставить на стіл їжу і сама сідає. Тихо хмикаючи на репліку Меланії.

— Ніби нам є до цього діло.

— Біля річки фестиваль буде, можливо теж сходимо? — запитує Арес.

— Треба ще дочекатись, що Агнес скаже, — промовляє Меланія, закочуючи очі, — Вона вирішила, що буде дуже весело вкрасти горілку у місцевих алкоголіків.

— Не потрібно заздрити, — каже Агнес, яка з‘явилась поряд із ними, — Я вам вчора теж пропонувала. Самі винні, що відмовились.

У вампірки було темне волосся, трохи довше плечей і сіро-блакитні очі, що так зухвало споглядали за незадоволеними лицями сусідів. 

— Ну, звісно. Самі винні, — бормоче Морена.

Вони б і продовжували свою суперечку, але Меланія різко хапається за стіл і робить різкий вдих. Всі тут же переглядаються між собою намагаючись зрозуміти, що відбувається. 

— Мене хтось викликає, — тихо і задихаючись каже Меланія.

— Як це розуміти? — занепокоєно питає Арес.

Він був її слугою і мабуть, переживав за неї більше, ніж дівчата.

— Як демона.

Руда Морена ойкає і починає метушитись. Агнеса нахмурюється.

— То може піди на цей клик? — знову питає Арес, — Раптом це твій шанс звільнитись.

Меланія виглядає блідо і тепер точно нагадує привида. Здається, що от-от вона не зможе триматись на ногах і впаде.

— Я допоможу.

Арес підтримує її за талію, хапає її білу мантію і демонічну косу. Допомагає їй вийти на подвір‘я.

— Я сама, — слабко шепоче Меланія.

Демониця чекає, доки Арес відійде і починає казати промовляння, що перенесе її на клик. Робить декілька обертів і зникає.

Після того, як вона опинилась на землі батько чітко дав їй зрозуміли, що вона тепер зовсім не демон і не зможе укладати контрактів з людьми. Так і було впродовж тисячоліття. Та що ж змінилось цього разу?

Вона опиняється в тісній квартирці. Виглядає у вікно, впізнає центр столиці. У квартирі підозріло тихо, що накликає думки про пастку.

Мелані все ще тримає величезну косу в руці та не скидає капюшона мантії. Раптом, прислуховується і чує слабке дихання. Вона швидким кроком йде на звук і натрапляє на хлопчину, що виглядає приблизно на 20-25 років. 

Він побитий і тримає в руці листочок з замовлянням. Його очі стають величезними коли він бачить демона. Починає хапатись за підлогу і намагається встати. Дівчина скидає капюшон і все ще не може зрозуміти ситуації.

Підходить до нього ближче і сідає на підлогу до нього. 

— Я вищий демон Меланія. Ти викликав мене і я прийшла, — говорить уже завчені фрази білявка.

Він бігає очима по ній і виглядає так неначе зараз втратить свідомість. Легка усмішка торкається губ.

— Врятуй мене… — тихо шепоче він і втрачає свідомість.

Меланія відчуває як в грудях починає колоти. Вона швидкими рухами зриває мантію і сорочку. Трохи нижче серця з‘явився символ коси. Її коси. Контракт був заключений і тепер вона зв‘язана з цим бовдуром до кінця її безсмертного життя. Та от знак цей не має так боліти та пекти. 

Демониця поправляє свій одяг і не зважає на це. Можливо це була особливість, того ким вона стала. А можливо одна з умов хранителів. 

Телепортуватись в неї не вийде. Ще й зі сплячим хлопцем. А якщо поїде автобусом, то викличе багато запитань у людей. Залишається попросити допомоги в Ареса.

Оглядаючи квартиру, вона знаходить телефон останньої моделі. В них і самих були телефони, але не було сенсу ними користуватися. Дівчина швидко набирає номер, який знає напам‘ять прикидає адресу та очікує допомогу.