Кому потрібніше

Кому потрібніше

Автор: Балалайка в кустах

Опис: Соулмейт-АУ. Якщо тобі терміново понадобиться якась річ, яка є у твоєго соулмейта, ти можеш її отримати – хоча б у тимчасове користування.

***

Опис частини, автор: Таке вже було у кого-небудь? Я не пам’ятаю( Якщо хтось знає, скажіть, пліз.
мені самій не дуже сподобалось, що вийшло((

Хтось задав питання, чому і Корді, і місіс Хадсон з ходу визначили, що соулмейт Шерлока хлопець, а не дівчина. Я вирішила
відповісти тут, можливо ще кому-небудь цікаво) Я писала про наитию, але думаю, Корді просто вибрав найбільш вірогідний варіант: серед наркоманів
чоловіків приблизно в три рази більше, ніж жінок. Можливо також, що спрацював його гей-радар)) А що стосується місіс Хедсон, то вона і в каноні
нічого іншого не очікувала))) Так і пістолет, як-ніяк, більше асоціюється з чоловіком.

***

Баян, чи аппарат (сленг) – шприць.

Ширнутись (сленг) – ввести наркотик внутрішньовенно. Цей вираз використовють як і про наркотики, так і про напої (зайти в кафе та ширнутись кавою).

Бігунок (сленг) – наркоман-посередник, який здійснює зв’язок між купівлею наркотиків і конкретним наркодилером, що отримує за свої послуги частину
прибутку, зазвичай у вигляді дози наркотиків.

Золотой укол (сленг) – велика доза наркотику, часто вводиться з метою суїциду (передоз).

tnx – скорочення від «thank» (дякую).

Шотландські криміналісти навчилися знімати відбитки пальців з тканини в 2011 році.

***

– Здоров, Шезза! – Рудий Корді посміхнувся, блиснувши поламаним зубом. Другий торчок, що сидів на підлозі брудної кімнатки, помахав рукою у
привітанні, а третій не відреагував, оскільки вирубився після отриманого кайфу. – Давно не бачилися. Ширнутися пора?

– Так, мені, як завжди. – Шерлок віддав йому гроші і засунув руку в кишеню за шприцем. І відразу згадав, що залишив його вдома в шухляді столу.
Як можна було зробити таку дурість? Повертатися немислимо, Майкрофт, напевно, вже скоро вирахує, де знаходиться брат.

– Без баяна? – здогадався Корді. – Не питання. – Він цапнув зі столу шприц, що явно проколов перед цим не одну вену, і щедро простяг
Шерлоку. – Користуйся.

Близькість бажаної дози змусила Шерлока втратити обережність. Усі страшні наслідки такої нерозсудливості зараз відступили на задній план. Він уже
простягнув долоню, і раптом у ній виявився необхідний предмет. Новий, в упаковці.

Корді отупіло моргнув.

– А… таки є. Ну лан. Тримай товар.

Шерлок вирішив, що подумає про це пізніше.

***

Голова хворіла нещадно, і загальний стан організму залишав бажати кращого, але головне Шерлок пам’ятав – його соулмейт нарешті дав про себе знати.

Про існування спорідненних душ було відомо всім. Людина могла «поділитися» особистими речами на відстані зі своєю парою, якщо тій (або тому) були
потрібнішими. Щоправда, найчастіше це відбувалося вже після зустрічі. Шерлоку ще жодного разу не доводилося отримувати «дари» від свого соулмейту,
та й у нього самого теж ніколи не зникали предмети, тому логічно було зробити висновок, що йому «половинка» просто не належить.

Ображатися на долю? Ще чого! Сантименти? Яка дурість! Живуть люди і без соулмейтів. І якщо вони при цьому нещасні, то самі винні.

Зрештою, у Майкрофта теж не з’являлися несподівані презенти. І це зовсім не втіха, а подібний приклад!

Але, можливо, справа в тому, що у Шерлока та його соулмейту різні переваги? Все-таки життя молодшого Холмса проходило в оточенні наукових книг,
стекол для мікроскопа та різних трупних частин тіла, навряд чи щось із цього могло знадобитися його спорідненій душі.

І раптом шприць…

Соулмейт Шерлока – наркоман?

Ця думка викликала відторгнення. Сам Шерлок, зрозуміло, не залежний, він лише споживач. Треба ж якось боротися з нудьгою та розвантажувати мозок!
Але той, інший, міг і справді виявитися якимось героїнником, що опустився.

Щоб переконатися, слід провести ще один експеримент.

Через два тижні Шерлок зумів піти з-під пильного ока Майкрофта і незабаром стукав у двері притону. Цього разу він свідомо не взяв із собою
апарат.

І невдовзі тримав його в пальцях. Не розкритий. Знову.

– Ух, класно, – захоплено пробурмотів Корді. – Твій хлопець теж на голці?

Шерлок відчув нудоту.

На цей раз він взяв меншу дозу, ніж зазвичай.

***

Чому його соулмейт повинен обов’язково ширятися? Він міг бути лікарем, ветеринаром, робітником на фабриці фармацевтичної продукції, зрештою,
сторожем аптекарського складу. Або ж страждав від діабету, гіпертонії, алергії чи іншого захворювання, яке потребує постійного введення ліків.

А у Шерлока так і не зникло жодного слова. Тому йому нічого не залишалося, окрім як знову повторити той самий експеримент.

– Шезза? – зустрів його незнайомий бігунок. – Ти за коксом?

– Так. А де Корді?

Хлопець лякливо озирнувся.

– Золотий укол. У нього знаєш… СНІД підтвердився. А ще у Тая та Фаста. Вони часто сиділи разом… То що, тобі скільки?

Шерлок завмер. Названі троє були тут якраз того дня, коли соулмейт вперше подав «вісточку». Якби Шерлок тоді взяв запропонований Корді шприць…

А в руці поблискувала упаковка, що очікувалася з нізвідки, на якій було виведено червоним маркером: «STOP!».

– Мабуть, сьогодні утримаюся. Іншим разом.

Іншого разу більше не було.

***

Його соулмейт здогадався, навіщо Шерлоку потрібен шприць. Не дивно, адже річ, коли в ній пропадала потреба, поверталася до власника. Варто було
тільки провести аналіз залишку, що міститься в циліндрі, як відразу можна було зрозуміти, чим займався Шерлок.

Той, хто написав “STOP!”, не дурний.

Але як знайти людину за такими crelybvb прикметами?

Шерлок пройшов лікування в кращій клініці (Майкрофт думав, що це його заслуга в переконанні, ха!) і більше не відчував непереборної тяги до
кокаїну. Але все одно нервувався і дратувався, частіше звичайного лаючись з братом. Він би обов’язково похвалився перед ним здобуттям спорідненої
душі… якби й справді її знайшов.

На щастя, з’явилося дещо, що привернуло увагу Шерлока, – розслідування. Один з інспекторів Скотланд-Ярду виявився трохи розумнішим (або, точніше,
трохи терплячим) за інших і попросив допомоги у справжнього професіонала. Що? Ну, зрозуміло, Шерлок вважав себе професіоналом у побудові теорій та
пошуку доказів. А хто сумнівався, міг переглянути його сайт «Наука дедукції».

Через місяць консультуючий детектив, який винайшов нову професію, знайшов собі орендовану квартиру, де господиня дивилася крізь пальці на дрібні
порушення порядку. Щоправда, стрілянину по стінах не схвалювала. Але як інакше позбутися нудьги?

***

Постріл.

Постріл.

– Шерлоку, якщо ви негайно не припините, я…

– Вже, місіс Хадсон, – перебив домогосподарку Шерлок, дивлячись на свою руку.

Порожню.

В якій щойно був пістолет.

– Зник? – Зрозуміло запитала літня леді.

– Так…

– Твій хлопець, напевно, не промах, – закидала місіс Хадсон. – Упевнена, він зараз теж бореться із бандитами.

– Можливо…

“Чим ти зайнятий? На чиєму боці? Якщо ти сам злочинець, то я сподіваюся, що ти хоча б винахідливий».

Зброя повернулася за хвилин сорок. Без патронів. На рукоятці було подряпано: tnx.

Шерлок відразу вирушив до Бартса.

Йому потрібен пінцет. Ось цей підійде. А чому він лежить на столі? Моллі завжди прибирає на місце обладнання! Здається, його соулмейт зараз міг
уникнути цього хірургічного інструменту. Обмін набирав обертів…

Вдалося з’ясувати, що літери на пістолеті виведені гострим каменем, швидше за все, із гірської місцевості.

Соулмейт Шерлока – англієць чи, принаймні, розмовляє англійською. Він знаходиться десь у горах, пов’язаний із медициною та вміє стріляти.
Ввічливий: злочинець не буде дякувати. Зламавши поліцейську базу даних, Шерлок не виявив подібних відбитків пальців.

Робоча гіпотеза – військовий лікар.

Не так вже й погано.

***

Назавтра у Шерлока зник шарф.

Що за потреба могла виникнути у загадкового військового медика саме у шарфі?

Відповідь Шерлок отримав через дві години. Разом з предметом одягу, що повернувся. Зім’ятим і бурим від крові.

Чия кров? Самого «викрадача»? Чи сторонню людину, рану якої затискав лікар?

Дактилоскопічна експертиза підтвердила наявність на тканині тих самих відбитків, що раніше були на пістолеті. За їхньою формою та нерівним
розташуванням Шерлок зрозумів – людина, яка тримала шарф, швидше за все, притискала його до себе, і рука в нього тремтіла.

Його соулмейт поранений. А може вже… ні, про це навіть думати страшно!

Шерлок негайно відправив смс: Майкрофт, мені потрібно, щоб ти знайшов одну людину. Терміново…»

Пройшли нескінченні п’ять тижнів.

Майкрофт не відмовився допомогти, але навіть із його можливостями вести пошук було складно. Лише у Британії виявилося вісімнадцять осіб, які
отримали травми саме цього дня і мають відношення до лікарської діяльності.

Шерлок вивчив особисту справу кожного з них і з досадою відкинув. Не ті!

Він настільки звівся, що повністю забув про таку нісенітницю, як їжа та сон. Тому, коли перед ним з’явився сухар на тарілці, кілька секунд дивився
на нього в ступорі. А потім ледь не заволав від радості.

Його соулмейт живий!

Шерлок одразу кинувся до магазину, купив багато продуктів і, повернувшись, розклав на столі.

Молоко зникло.

Відкинувшись на спинку стільця, Шерлок перевів дух.

Він обов’язково знайде свого лікаря.

***

Шерлок продовжував розслідування. Майкрофт натякнув, що його клопіт ось-ось увінчається успіхом, і нав’язав занудну справу про зелені сходи. Воно
захопило, хоч і ненадовго. Як слід отхлеставши труп у морзі і попросивши Моллі надіслати фото з синцями, Шерлок піднявся в лабораторію, щоб закінчити
одну хімічну реакцію. До приміщення увійшов Стемфорд.

– Майк, можна твій телефон? Мій сигнал не ловить. – Шерлок, зайнятий зразком на предметному склі, з досадою прибрав Блекбері в кишеню. І відразу
відчув у руці важкість. – Дякую… Але ж це не твій! – Шерлок насупився, дивлячись на незнайомий гаджет.

– Це мій, – пролунав голос від дверей.

Шерлок підняв голову.

Волосся світле, вигоріле на сонці. Погляд чесний, прямий, сміливий. Міцні руки, що тримає тростину. Був поранений, але не в ногу. Засмага нерівна.
Стрижка та виправлення…

– Тобі зараз потрібніше, мабуть, – кивнув на мобільник військовий лікар. Він глянув на шию Шерлока і зніяковіло посміхнувся: – Дякую за шарф… і
пістолет. Вони врятували мені життя. Тобто ти врятував. Двічі.

– Ти мені теж… до певної міри. – Шерлок ступив до нього. – Афганістан чи Ірак?.. Втім, не має значення. Як тебе звати?

– Джон. Джон Ватсон.

– Я Шерлок Холмс. Скрипку терпиш?

…Майкрофт Холмс, переглядаючи запис із камери відеоспостереження, задоволено кивнув собі.

***

– Ви як на голці. І знаєте, на що ви підсіли не на жарт? Ви все зробите. Все, що завгодно, аби вам не було нудно.

Голос таксиста вливався у вуха, як смертельна отрута. Таблетка тремтіла в пальцях Шерлока.

– Вам не нудно, так?

Шерлок підніс капсулу до губ… як раптом виявив, що в пальцях нічого немає.

– Нечесно… граєте!.. – Вбивця, проковтнувши свою пігулку, почервонів і почав задихатися. За хвилину він лежав на підлозі мертвий.

***

– Ти мало не проковтнув цю безглузду пігулку!

– Та зовсім ні. – Шерлок постарався, щоб голос звучав переконливо. – Чекав на тебе. Крім того, я впевнений, що вибрав правильно… До речі, де вона?

– У мене в кишені. – Джон витяг маленький білий циліндрик.

– Але чому вона виявилася в тебе? Невже тобі була потрібніша?

– Головне, що ти її точно не потребував!

***

Інспектор Лестрейд ретельно записав усю інформацію, яку йому зволив повідомити Шерлок: мотив злочинця та спосіб доведення нещасних жертв до
самогубств. Зараз кучерявий геній зі своїм напарником про щось розмовляли на відстані. До місця, обгородженого стрічками, під’їхала дорога чорна
машина, з якої з’явився старший Холмс. Грег відвів погляд, щоб не цькувати душу. Йому не було відомо, чи існує у світі людина, яка відправляє
Майкрофту Холмсу необхідні предмети, але найбільше на світі хотів би їм стати.

Ще раз перечитавши свої позначки, Лестрейд закрив блокнот, і тут його увагу привернула ручка, яку він тримав у руці.

Очі бідного поліцейського полізли на чоло.

“Tibaldi”. Чортова “Tibaldi”! Вартість понад шістсот фунтів! Звідки в нього взялося ЦЕ?

– Я вам дуже вдячний, інспекторе, якщо ви віддасте мені мою власність, — пролунав поруч добре поставлений знайомий голос. – Думаю, вона вже послужила вам.

Грег підвів погляд. Ручка зникла з його пальців і, треба думати, знову зайняла належне їй місце у внутрішній кишені розкішного піджака. Господар
якого стояв зовсім близько, і Лестрейд ніколи не подумав, що всемогутній і раніше неприступний айсберг з уряду вміє так тепло посміхатися.

Кінець

***