Кому він, нахрін, потрібен?

Кір відкрив очі і повільно потягнувся в ліжку. Розкрився, відкинувши ковдру кудись на підлогу. Подивився в стелю.

І чого він очікував від тієї розмови? Кінця світу? Виверження вулкану? Що його життя перевернеться з ніг на голову? Хех… Кір поглянув вбік і погляд звично впав на Вірус, що лежав на приліжковій тумбочці. Кір з болем простогнав і відвернувся до стіни. Тоді все ж пригадались деталі вчорашньої розмови… Вечір. Потрібно дочекатися вечора.

Кір встав з ліжка, підійшов до столу. Тут на нього чекала вчорашня булочка, яку він з’їв без апетиту, й запив водою з фляжки. От вода була прекрасна – солодка, свіжа, м’яка. А ще й після безчимної булочки – прост кайф. Що ж тепер і до обіду можна не виходити. Сьогодні занять немає. Вірус знову притягнув його погляд і Кір рішуче постановив, що в одній кімнаті з ним цілий день сидіти він не буде, потрібно вийти в люди. На пробіжку піде. До Реабілітаційного Центру – в тренажерку. Обідати сходить. Погуляє. Що завгодно… Бісова матір! Як же він, блять, втомився! Те, що фізично він так добре себе почуває – неприродньо на фоні того, яка херня твориться в його голові. Він би вже й сам в психушку пішов, якби знав, що там йому допоможуть. От тільки… Кір був впевнений – допомогти йому може лише Ештон. Можливо ще та демониця… Але нахуй він їй здався. Як і він сам до неї – хрін піде. Ну, її нахрін.

В душ піти, чи що? От якого чорта він так рано встає? Він же на сраному пожиттєвому курорті. Ну, принаймі раніше він курорт саме так і уявляв: по дому ніхріна робити не треба, про жрачку думати не треба, ходиш собі – чілиш, два-три рази на тиждень ходиш на заняття, плюс зустрічі з інструктором по реабілітації. І все. Вільний. Хто б знав, що в нього стільки свободи буде колись. Ще й в якийсь до усрачки дивний спосіб він її отримав. Та й взагалі все навколо – якась казкова хрінь. Тільки нікому він тут нахрін не треба. Навіть виховательки інтернатівської, що вічно єрепениться, немає. Тільки Вірус… Але, все ж Кір був певен, що вчинив вірно, коли навідріз відмовився від прийомної сім”ї. Він в їхньому зефірному житті витримав рівно тиждень. А далі блювати хотілося при кожній посмішці. Таке враження у нього тоді було, що він потрапив на якесь химерне тв-шоу… І досі перетіпує, як згадає. Він звичайно… Теж коней мочить – ще сім’ями перебирати… Ні, може якби він не зустрівся з Ештоном і його демонічною сімейкою, то жив би з тими наївними придурками, незважаючи на оскому… Але… Але чорт би його все забрав! Може він і не заслуговує на таке! В життя таке не для таких, як він… Але тепер, коли він все ж таки переступив через себе і пішов таки до Ештона проситися, підібгавши хвоста…. Чорт! Хрін там він тепер відступиться! Нізащо! Хрін його знає, що він робитиме з ними… Але щось робитиме. Старатиметься. Кір зітхнув і сів безсило за стіл.

Наскільки Кір розуміє, у нього щось типу випробувального терміну? Він ще раз відкрив сторінку із своїм досьє і прочитав те, що слугувало доказом, що він собі не нафантазував вчорашню розмову і з глузду з’їхав ще не повністю: “Учень, Кароокий, Служитель свити Серця Шазарії”. Що не зустріч, то нове ім’я… Кір знову зітхнув.

Аж раптом в двері постукали. Кір настільки не сподівався почути цей звук… Що не повірив. Кір насторожено завмер. Звук не повторюється. Почулося чи що? Кому він треба? Перевірити піти чи що? Він з підозрою поглянув на Вірус – але це не його фокуси, Кір би зрозумів. Ну, ок. Що тяжко двері відкрити, чи що?

Кір встав, і, зрозумівши що він довго не відкривав, швидко підійшов до дверей і відчинив. На порозі стояла дівчина. Він уже її десь бачив… Що їй треба? Ештон ніби казав, що його “проведуть”, але це ж має бути ввечері. Так?

– Доброго дня. – Привітно усміхнулася вона. Але саме від її посмішки… Блювати не тягне. Треба ж відповідати… Він, як бісовий самітник – уже розучився. Голос працює ще? Заняття не рахуються…

– Доброго дня. – Кір з підозрою поглянув на неї, може вона двері переплутала?

– Я – Старша Служителька свити Серця Шазарії, позивний Сестра. – Представилась вона. А… Точно він її бачив на суді. Вона з Ештоном була. Так… Може його нахрін зараз пошлють? Мовляв у правителя(чи як правильно? він так і не вкурив) і без тебе справ вистачає – йди морозива поїж. Але для цього можна і лист написати… Пауза затягувалась, але Кір не уявляв що відповідати. Та дівчина знову заговорила: – Ви сьогодні зайнятий? Якщо так, то я б хотіла знати Ваш графік. У нас сьогодні є багато важливих справ.

Кір впав у прострацію. Які справи? Ну…

– Не зайнятий. – Обережно відповів він.

– Чудово. У такому разі, якщо Ви не заперечуєте, я введу Вас у курс справ, все покажу, розповім. – Дівчина була спокійна і зібрана.

– Що покажете? – Все ж вирішив уточнити Кір. Дівчина без заминки відкрила свій Ключ, відшукала щось, піднесла голографічний екран десь на рівень з обличчям Кіра, ніби якийсь агент, що перевіряє чи не переплутала ціль, і заговорила:

– Вас зараховано на підготовчі курси Серця Шазарії, а також у його свиту. Ваш позивний Кароокий. Помилки немає. – Вона продемонструвала йому його ж досьє. Капець Кір вгадав.

– Угу. – Кивнув Кір. – Позивний?

– Всі, хто відноситься, або колись відносився до свити Серця Шазарії мають позивні. – Як скоромовку протараторила вона. Кір осмислював почуте, поки дівчина продовжувала: – Якщо Ви не заперечуєте, ми могли б зайнятися справами. У нас обмежений час, Вам потрібно встигнути на лекцію. А на запитання я можу відповісти по дорозі. – Паралельно розмові дівчина швидко вправлялася зі своїм Ключем. Кіру одне за одним почали приходити повідомлення на Ключ. Очевидно від неї ж. – Я надіслала Вам відсортовану інформацію. Ознайомтесь, будь ласка.

Кір відкрив перше повідомлення. Там був його розклад занять на курсах. Ніхріна собі графік! Тепер безділлям не помаєшся… Очевидно, дівчина вкурила його здивування:

– Сьогодні Ви пропустите ранкове тренування, але з завтрашнього дня ходіть. Якщо якісь заняття накладаются з Вашим індивідуальними курсами, ми усе владнаємо. Пришліть мені, будь ласка, свій графік. – Продовжувала вона свою розповідь невимушеним тоном, і це не в’язалося з швидкістю з якою вона говорила. А повідомлення продовжували приходити на його Ключ, тринькаючи один за одним. – У цьому ж повідомленні є графік Свити. Поки що Ви ще не вкючений у цей графік. Я його надала Вам для ознайомлення. – Вона закінчила присилати повідомлення, а Кір не знав, що йому робити. Він підняв розгублений погляд і побачив легку і добру посмішку. Але якусь… Не зовсім шазарійську. Він не міг це пояснити. Але ця дівчина була… Приємна.

– То, якщо Ви не заперечуєте, ми можемо йти? – Вона окинула його оцінюючим поглядом. – Я можу почекати тут, аби Ви переодягнулися. – Кір теж на себе поглянув. Він ще у піжамі, а на голові, мабуть, гніздо. Ну, і видок для знайомства. Стало соромно…

– Я зараз. – Хлопнув Кір дверима, а тоді збагнув, що це не гарно, але… Вирішив не відкривати їх знову, аби вибачитись. Він за хвилину одягнувся, причесався кількома рухами, вмився, витерся, підбіг до ліжка і схопив Вірус, він моментально вплівся в його свідомість, але Кір негайно все це присік, гарячково чіпляючи його на бедро. Тоді відсмикнув руки, грубо відгороджуючи свідомість від ножа, безжально давлячи його спроби з’єднатися з ним, і волю заодно. Паралельно Кір уже вибігав у коридор. Ніж все не хотів вгамовуватись і вже на виході Кір пригальмував. Зосередився на мить і шугонув у ніж всю свою силу волі. Стало паршиво… Останнім часом Кір… Втомився так робити… Але зараз у нього немає часу гратися. Сил, звичайно це дохрініща відбирає… Кір притулився лобом до дверей, стиснув зуби і спробував відкрити очі. Вечір. Він почекає до вечора. Кір відкрив двері.

– О, Ви швидко. Чудово. – Схвально усміхнулася йому дівчина і без паузи попрямувала… Повела його кудись, короче. Кір в кілька швидких кроків її наздогнав. Вона закрила Ключ і привітно поглянула на нього. Кір трохи розгубився, але вирішив не м’ятися.

– Багато занять на курсах… – Якось то розмову потрібно починати…

– Так. Це найкращі підготовчі курси для майбутніх розвідників в Шазарії. Їх організував Серце Шазарії. Вам детально про всі предмети розкажуть безпосередньо на місці. – Усміхнулася вона своїм теплом. Тоді до Кіра повільно докотився зміст сказаного. Хм… Це ж Ештон. Сраний супермен. Якщо маг – то найпиздатіший, якщо дружина – то демонесса, якщо робота – то король. Якщо курси – то найкращі з можливих.

– На нього схоже. – Буркнув Кір, усміхаючись цим думкам.

– Схоже, Ви знайомі? – Зацікавлено поглянула дівчина на нього. Кір наїжачився. Він не знав, чи варто згадувати про їхнє знайомство… Щоб не ляпнути зайвого… Все ж їхня зустріч була не найприємнішою…

– Я переселенець з Зовнішнього Світу… – Акуратно мовив Кір… Брехати теж не варіант якось… По-перше, хуй його знає, чи може вона перевірити інформацію – вона на агента якогось змахує трохи. По-друге, у нього випробувальний термін, пам’ятаємо. По-третє, не в принципах опускатися до побрехеньок.

– Так, це є у Вашому досьє. – Кивнула дівчина. Агент. Як Кір і думав. Але… Легко з нею… Якось. Не давить.

– А Ви… знаєте як… Звідки беруться переселенці… – Поглянув він на дівчину. Чомусь він був певен, що знає. І вона кивнула.

– Звичайно. Найчастіше це діти з дитячих будинків, але бувають і інші випадки: військовополоненні, наприклад, люди отримані внаслідок работоргівлі в Зовнішньому Світі, або ж забрані з неблагополучних місць, катастроф. В деяких випадках, навіть, ті, що числяться безвісти зниклими, та це рідко… – Вона поглянула на Кіра. І він відчув, що вона хотіла сказати – вона розуміє про що йде мова. Кір кивнув. Так, звичайно ж має уявлення. Ну, то він натякне. Сама інфу нариє, якщо треба буде. А якщо не зможе – то Кір і не сказав нічого.

– Словом, ми зустрілися, коли я сюди мав потрапити. – Максимально розмито. Ніби годиться.

– О, то Ви той парубок, що був у медовому місяці з Серцем, Повелителькою та їхніми зграями?- Заусміхалася дівчина. Це було несподівано…

– То… Ви знаєте?… – Сором який… Хоча він більше все ж не розуміє, як це так, що ніяких секретів… Ештон все таки барон у них. Чи як там… Але у цих ванільних придурків взагалі змазані поняття нормального. Так що… Може, нічого поганого в тому щоб купувати людей на аукціонах вони не бачать…

– Ну, я ж ліва рука Серця Шазарії, все ж таки… Щось трішки знаю… – Усміхнулася вона. А права рука – Рікон? Здається, щось в голові трішки влягається…

– Ясно. – Кивнув Кір.

– Це Гарем. – Сказала дівчина, щойно вони вийшли в шумний коридор. Пощастило, ту розмову продовжувти не хочеться… Хоча було б корисно… Багато нового дізнався б…

– Так, знаю, я тут був уже… – Тут не погано. Він тут часто гуляє. Спочатку дико було від назви. Але, коли все стало на свої місця… Звик, здається.

– Чудово, рада чути. Запам’ятовуйте дорогу, відтепер Вам частенько тут доведеться бувати. – Протьохкала вона… Радісно.

– Гаразд. – Може Кіру просто мовчати? Вона ніби справляється з діалогом за двох.

– Нам сюди. Тут покої Повелительки. – Вказала вона на арку. Але не зупинилася, швидко крокуючи далі. – Запам’ятайте, можливо доведеться і туди навідуватись. Не хотілось би суватись в лігво до демона… Але якщо треба буде – зробить.- А це, – Вказала вона на наступний арочний прохід. – покої Вайнута із роду Намер.

– Хто це? – Поцікавився Кір. Дуже вибивається. По-перше, за цього чувака він не чув раніше. По-друге, на ім’я тут мало кого називають. По-третє, біля повелительки живе…

– Це колишній Фаворит Повелительки. – Ніби це і зовсім нічого не значить сказала дівчина. Отак номер.

– А зараз з ним що? – Постарався в’їхати Кір. Типу… Ештон зараз замість нього? Типу одного кинула заради іншого?

– Він давно помер. – Стенула вона плечима. Опа…

– Як помер? – Якомога спокійніше запитав Кір. Його що, вбили, коли Ештон з’явився?

– Від старості. – Усміхнулася дівчина і знову поглянула на Кіра. І вказала рукою на ще одну арку, до якої вони якраз дійшли: – А це покої Серця Шазарії.

Кір не став продовжувати розмову. Він просто збагнув, що смерть того чувака з Ештоном ніяк не пов’язана і втратив інтерес. Вони пройшли по малесенькому арочному коридорчику і потрапили в круглий невеликий хол.

– Це бібіліотека Серця Шазарії. – Вказала вона на арочний дерев’яний вхід.- Він використовує цю зону для роботи і проводить тут багато часу. Це подарунок його друзів на день народження. І Серце любить це місце. І не любить коли його тут турбують. Так само, як і не терпить там непрошених гостей. – Розповіла вона багато але коротко. Кір перевів погляд на вхід, утрамбовуючи почуте в черепушці. – Прошу. – Запросила вона жестом, усміхнувшись. І це настільки контрастувало з щойно почутим, що Кір розгубився і кинув на неї спантеличений погляд. Та дівчина не двозначно вказувала на бібліотеку, і хотіла щоб Кір зайшов. Він не надто бажав порушувати чужий простір… Тим більше Ештона… Але ж запрошують… Та що кривити душею, він хоче поглянути що там всередині. І як живуть такі, як Ештон.

Кір зайшов з якоюсь пересторогою, але щойно опинився всередині – несвідомо усміхнувся. Місце було… Затишне, приємне, манічне. Воно було наповнено теплою енергетикою… І окрім всього – просто чарівне. Гарне.

– Це робоче місце Старшого Служителя Гарему. Він названий брат Серця Шазарії. – Вказала вона на перший стіл справа від входу. Всі столи стояли колом, вони були відгороджені один від одного, тому що стояли під сходами, що опускалися з двох сторін від кожного столу. Було дуже затишно. Раптом Кір дещо зауважив.

– А Ви – сестра? – Уточнив він.

– Так. – Заусміхалася гордо дівчина. Їй було приємно. – А я названа сестра. А ще ми з Старшим Служителем Гарему – пара. – Ошарашила вона інформацією. Кір скривився випадково. Але в наступну мить збагнув, що інцестом не пахне. Вони не рідні. Мова зовсім не про сімейні зв’язки. А дівчина розвела руками на його мімічні баталії:- Так вже склалося.- Та, судячи з її доброї і сяючої усмішки, вона зовсім не образилась. Натомість вона провела рукою, вказуючи на одразу кілька столів:- А це робочі столи Серця. – От якщо в того брата кілька книжечок стопочками лежать, то в Ештона все завалено. Купами просто. Стопки паперів, купи сувоїв, наскладені одна на одну відкриті книги… – За кожним столом інший проект. – Доповнювала дівчина розповіддю враження Кіра. Лише на одному столі лежала одна книга. Товстезна, величезна, стара. Над нею стояла скляна коробка… Що мабуть, не зовсім проста коробка… – А це стіл Рікона. Ви знайомі. Він був з Вами під час відпустки.- Вказала Вона рукою на наступний стіл. Біля стола Рікона стояла якась кована стійка для сувоїв. І на столі теж була ціла купа сувоїв, акуратно поскладених. – А це робочий стіл Хуртелиці. – На цьому столі стояли стопочки паперів. Зовсім не багато.

– Хто вона? – Запитав Кір. Названа племінниця? Тут у них, що не новий персонаж, то в сім’ю записують… Хоча, чому пиздіти на когось зайве? Він і сам в його сім’ю пнеться… Що ж це виходить? Якщо все складеться, то він і ця дівчина-агентка будуть сім’єю? Кір постарався на неї поглянути з іншого ракурсу…

– Вона також Служителька свити Серця Шазарії. Вона родом з древнього роду Макнармерів із Зовнішнього Світу, що тисячоліттями тісно пов’язаний із Шазарією. – Представила вона, відволікаючи його від мрій. І… Кір не знав що думати з цього приводу. Його конкурентка? Мажорка якась. Вона в свиті, не в зграї. Але її стіл в бібліотеці Ештона. Значить цінує її. Кір вирішив просто запам’ятати це і не робити ніяких висновків.

– Ввечері у Вас призначена тут зустріч з Серцем. – Повідомила вона. Кір просто кивнув, підтверджуючи. Хех…

Вони повернулися в хол. І дівчина вказала на центральну арку із звичайними такими дверима:

– Це, власне, покої Серця. Ходімо.

Ні, Кір якось не затишно почувається, заходячи у чужий дім… Без хазяїна…

– Тут коридор. Там кухня. Серце не має часу готувати, але зовсім зрідка може приготувати собі каву, чи Повелительці. – На цих словах згадалося, як він готував у відпустці… І стало його навіть шкода, що він не має часу на те, що так любить. Навіть Кір має купу часу. Хоча… Тепер уже ні?- Тут ванна кімната, вбиральня. – Відкривала вона по черзі двері і показувала приміщення. Нічого особливого. Мінімалістично. Не шикарно, але дорого.- А тут купальня. – Вона відкрила двері між туалетом і гардеробчиком. Вони швидко пройшли по коридорчику і опинилися в бежевій маленькій купальні. Приємне місце. Йому ще не доводилось бачити купальні, але він чомусь був впевнений, що ця купальня досить скромна. Він же керує країною? Президент типу? Можна було б помпезніше. Але тоді б це був не Ештон.- Я Вам надіслала інструкції щодо купальні. Як нею користуватися і що робити, якщо Серце накаже підготувати її. Ходімо назовні. – Досить різко і досить швидко повела вона його назад, підкреслено щільно замикаючи двері. А тоді пояснила:- Це місце Серце використовує для енергетичного відпочинку. Він дуже чутливий до енергії. Насправді у нього дійсно мало часу на відпочинок. Тому не варто йому псувати короткі і нечасті моменти спокою. Відповідно ми намагаємось по мінімуму засмічувати купальню своєю енергією.

Кір кивнув, приймаючи почуте. Як вони уважно до нього ставляться. Але це зовсім не дратувало Кіра. Він… Розуміє? Він бачив, як Ештон старається… А бачив то він зовсім не багато, якщо чесно. Та глянути тільки на його робоче місце… Мабуть, він не так уявляв життя короля. Тут і справді треба прослідкувати, щоб копита не відкинув. Ну, хрін його знає… Може і правильно з нього пилинки здмухувати… Буде видно.

– А тут вітальня. – Запросила вона жестом всередину. Звичайна вітальня. От, тупо, звичайнісінька. – Там кабінет. – Недбало махнула вона рукою кудись вбік. – Але Серцю він не припав до душі. Він туди не заходить. Ми думаємо над тим, щоб переробити його у щось інше. Але йому не кажіть, це сюрприз. – Якось змовницьки підморгнула вона йому. І Кіра зачепило… Ніби… він теж причетний…- Серце все одно працює лише в бібліотеці. А ось тут спальня. – І вони пішли в спальню. Якось за її екскурсією, за її емоціями… Незручності Кіра розчинилися. Він уже не почувався, що щось не так. Було комфортно. Він навіть зловив себе, що насолоджується її розповіддю. Він відчуває з якою турботою і любов’ю вона ставиться до Ештона. Вона його… Поважає. Але не підкреслено. Десь здалеку… А найбільше – любить. Але Кіру не було чомусь заздрісно. Так легко було розчинитися в її відчуттях. Уявити… Що він теж частина усього цього.

– Серце часто залишається в покоях Повелительки наніч. Інколи вони сплять тут. І раз чи два рази на тиждень Серце спить зі своєю зграєю. – На тій же хвилі розповідала вона. На цьому моменті Кір аж опритомнів. А? Дівчина його німе запитання розрізнила чітко:- Запам’ятайте свою першу реакцію і думки. – Кір не розуміюче насупився. А дівчина після коротесенької паузи продовжила:- А тоді порівняйте з тим, що думатимете після того, як отримаєте відповідні знання про ларів із лекцій. На підготовчих курсах це обов’язково буде. – Поблажливо, і незмінно по-доброму, усміхнулась вона Кіру. Він зосереджено насупився. Цікаво, вона знає наскільки сильно це все може стосуватися його самого у майбутньому?

– А ось тут гардероб. – Вони зайшли у непомітний прохід за стіною. – Серце майже завжди акуратний. І все тут чисто і на своїх місцях. Але інколи залишає безлад. Думаю, якщо не хоче кудись йти. Якщо таке трапилось, варто поскладати.

Кір кивнув. Він розумів, що означає “служити”. Ну, приблизно. І йому було начхати, що це доведеться робити. Це абсолютно не ущемляло його гордість. Він ставився до цього, як до роботи. Як, наприклад, покоївки в готелі працюють. Нормальна робота. Він уже встиг подумати вчора ввечері про це. І дійшов висновку – що його влаштовує. Він не розумів, нащо йому продовжувати підготовку до вступу в розвідники, якщо він буде покоївкою. Чи як там? Покоївом? Дворецьким? Ні, це інша фігня… Ну, короче, якщо буде служити в свиті. Але сперечатися не хотів. Це яка-не яка освіта… Та й він не проти повчитися. Може і справді не складеться, буде тоді, як і планував, розвідником. Мабуть, тому Ештон і сказав йому вчитися – про всяк випадок. Якщо випробувальний термін не пройде, наприклад.

Поки він думав, дівчина вивела його назад в хол:

– Власне кажучи, це всі особисті покої Серця. Він не любить надто великий простір. – Склала вона витягнуті руки перед собою.

– Ясно. – Кивнув Кір. – Схоже на Е…- Він осікся і виправився:- Серце Шазарії.

Дівчина перемінилася на лиці і серйозно, вкрадливо і уважно поглянула на Кіра. Проколовся, він схоже… Вона суворо запитала:

– Ви знаєте його ім’я?

Кір ніколи не виправдовувався і не брехав. Але от в цей конкретний момент він всерйоз задумався, аби зрадити власні принципи. Чомусь стало страшнувато. Хоча він мало уявляв як ця дівчина може йому зашкодити… Але питання не лише в цьому… Він і справді зовсім не хотів якось підставляти Ештона. І він хотів не завалити свій випробувальний термін… Але не став викручуватися. Просто мовчки поглянув на неї. А вона, схоже, і не чекала відповіді:

– В Шазарії не прийнято звертатися на ім’я. Це дуже інтимна інформація. Слідкуйте за цим. Не звертайтеся до нього на ім’я при посторонніх.- Вона сказала це суворо, але спокійно. З осудом, але без злоби чи надмінності. І Кір просто кивнув. Це ж виходить вона – буде його начальником тепер? Якщо його вичитуватимуть так за всі проколи… То… Це можна терпіти.

З арки вийшла якась старша жінка і дівчина стерла з обличчя незадоволення, ніби й не було щойно нічого.

– Здрастуйте. – Підійшла вона. Надмінна. Сувора.

– Здрастуйте, Старша Служителько.- Привіталася дівчина, усміхнувшись. Тоді звернулась до Кіра. – Це Старша Служителька свити Серця Шазарії, її позивний Залізна Леді. – Представила вона. Кір відмітив позивний. Її ім’я багато говорить. Здивувався. Але постарався не проявляти емоцій. Вже по звичці, мабуть. Ніколи не знаєш, коли воно вилізе боком… Тоді вказала долонею на Кіра і представила і його:- А це Служитель свити Серця Шазарії, позивний Кароокий. Серце Шазарії причислив його до свити тільки вчора.- Вона перевела погляд в очі Кіру і сказала м’яко, з незмінною посмішкою:- Вклоніться. – Чи то підказала, чи то звеліла вона. Кір сторопів на мить. А потім згадав, що він знаходиться в Шазарії. І тут, взагалі то, так прийнято. А вона ж його начальник тепер. Тому без випендронів вклонився. Залізна Леді схвально хмикнула. Чорт. От ця стара курка не приємна. – Ми з нею керуємо свитою. – Завершила дівчина свою думку. Кір сподівається, що матиме діло здебільшого з цією лівчиною, а не з старою куркою…

– Саме так. – Підтакнула Залізна Леді. А тоді перевела тему зовсім в інше русло: – Мені потрібна Ваша допомога. Характерниця забрала Вартового. Вони знову пішли на раду. І тепер мені немає кого відправити в Центр зовнішніх справ… – І вони почали обговорювати якусь абракадабру… А Кір абстрагувався… І в цей момент Вірус знову нагадав про себе – Кір розслабився… Дозволив собі забутися за приємною екскурсією і позитивними емоціями… Кір з зусиллям відгородився від наполегливого коріння в його свідомості, виштовхнув Вірус з себе знову.

– Кароокий? – Залізна Леді пішла. І дівчина зверталася до нього. Чорт… Кір сподівався, що вперше… Він ковтнув важкий ком і видушив з себе:

– Вибачте, задумався. – І, навіть, постарався усміхнутись. Мабуть, вийшло, тому що дівчина заусміхалася у відповідь і продовжила свою екскурсію.

– Як я вже казала, особистий простір Серця Шазарії зовсім не великий. Але це не всі покої. Прошу. – Запросила вона долонею зайти в бічну арку. Коротку перерву Кір використав, аби запхнути нав’язливу свідомість ножа подалі від себе. – Зона свити ділиться на внутрішнє і зовнішнє кільце. – Вказала вона по черзі на два внутрішніх входи. І зосередитись на тому, що вона говорить було просто – вона подобалась Кіру. Своїм теплом. Добротою. Вона не була м’якотілою. Зовсім ні. Кір це вже зрозумів. Та це не заважало йому розслабитись трішки поруч з нею, можливо навіть навпаки – не потрібно думати за її ущербність. Не розсиплеться, якщо щось станеться. І Кір може не переживати за це… Вони зайшли у внутрішнє кільце і дівчина паралельно продовжувала розповідати:- Тут житлові кімнати, з кожно боку кільця по кілька. А посередині промислові кімнати. – Вона відчинила перші двері:- Це склад. – Кір заглянув і з здивуванням побачив каменюки. – Це каміння вагою від двухсот кілограм кожен. Вони посортовані згідно порід. Серце певний час працював з ними у бібліотеці. Зараз він їздить у печеру, коли потрібно. Але ці брили було досить проблематично дістати й доставити сюди. Тому ми вирішили залишити їх тут, про всяк випадок. Ніколи не знаєш, коли знадобиться двухсоткілограмова каменюка. – Пожартувала вона. І Кір усміхнувся. – А тут ще один склад. – Кір зацікавлено заглянув всередину, але побачив лише багаторівневі стелажі з усім підряд: постіль, одяг, подушки, палиці якісь, посуд, якесь садове знаряддя, мішки… Ну не закодними ж лверима дивна фігня… Дівчина підійшла до наступних дверей:- Тут офіс. Ми всі зустрічаємось тут, якщо виникає потреба. Зараз тут пусто, тому що всі на завданнях або на навчанні.- І там було приємне приміщення з овальним столом, шафами і диванчиками… – Тут наш з Залізною Леді кабінет. – Нічого особливого – два столи і два стільчика… Офісні меблі. Значно скромніше, аніж в загальному офісі. Це у них тенденція така – у начальників без випендронів? – Тут кабінет Характерниці. З нею також працюють Вартовий, Бувалий і Кремінь. Вони виконують особливі доручення Серця. Великі і складні проекти, переважно. Співпрацюють з Радою Шазарії. А ось тут живе і працює Фенікс. – Сказала вона і без паузи постукала. Кір був не готовий до зміни компанії, тож спробував швидко зібратися. Двері відчинила дівчина… І щось в ній було… Ближче до самого Кіра. Йому аж не по собі стало. Вона була… Ніби у бруді виваляна… Як ті жінки з Сирії… Фенікс… Нормальний такий натяк. -Доброго дня, Фенікс.

– Доброго дня. Зайдете? – Сходу запросила вона. І це було не звично для Шазарії.

– Дякую, ми залюбки. – Погодилась дівчина. І це було не менш незвичним.

Вони розмістилися на маленькому диванчику. У неї була дивна кімната. Схоже її перебудували. Вона поділялася на прийомну зону з диванчиком і столиком та на спальню, що, як здогадався Кір, ховалася за стіною, вздовж прийомної зони. Дівчина представила їх і стала розповідати про Фенікс:

– Фенікс посідає особливе місце в свиті Серця Шазарії. До неї можна завжди звернутися за допомогою. – Без усмішки, але з… трепетом якимось, повагою пояснила вона.

– Якщо Вам щось потрібно буде – приходьте. Щось владнати чи якщо потрібна якась річ. Або ж… Якщо просто потрібно поговорити. – Вона сказала це з таким розумінням… Ніби не гірше Віруса в свідомість вгризлася… Кір ковтнув. Стало… Страшно… Але не в поганому розумінні. Стало боляче… Але чомусь, це був не поганий біль. І… Кір збагнув… Це не його емоції – її. Він просто сплутав. Тому що вони були такими схожими на його власні. Тільки глибші. Світліші. Добріші. Так… Ніби вона була на щабель вища? швидше – досвідченіша за нього.

– Прийду. Якщо потрібно буде. – Відповів Кір на її погляд. – Не проста у Вас робота.

– Не проста. – Усміхнулась Фенікс. Та її посмішка була… Багатогранна. Не щаслива, але і не сумна…- Проте я рада, що можу займатися цим. І подбати про людей Серця Шазарії. Я в боргу перед ним. Тому… Приходьте, якщо потрібна буде підтримка.

Чорт… Вона точно знає, що говорити. Ніби сканер… Ніби бачить Кіра наскрізь. І він кивнув. Погодився.

Більше нічого цікавого у внутрішньому кільці не було – житлові кімнати. І коридор вивів їх знову у хол, тільки з іншого боку.

– У зовнішньому кільці принцип той же. З обох боків житлові кімнати. Посередині побутові. Ходімо одразу туди. У нас часу обмаль. – Запропонувала вона. І Кір знову погодився. Не хоче ускладнювати їй роботу. Вона й так супер терпляча по відношенню до нього. Дівчина в швидкому темпі продовжила екскурсію. Вони заглядали всередину кожної кімнати, але не заходили всередину, аби зекономити час: – Тут бібліотека свити. Якщо Вам потібна буде якась книга – замовляйте не соромтеся, нам обов’язково доставлять копію. Це одна з привілегій – отримувати всякі корисні речі, тому не відмовляйте собі.- Усміхалася вона.- Тут спортзал. У зв’язку з тим, що левова частина свити – це курсанти з підготовчих курсів, його і обдаднали тут. Багато хто окрім ранкових тренувань з Серцем або Ріконом проводить і вечірні. Особливо актуально перед вступом. Можете, навіть, попросити у Рікона провести тренування, він не відмовить. Ну, можна і в Сірін, але не кожна людина витримає її тренування, тому краще почати з тренувань Рікона. – Кір уважно слухав… І… Йому подобалось… Він хотів бути тут… Він хотів… Якщо вже зовсім чесно зізнатися, щоб ця дівчина, проводячи якомусь новачку екскурсію, згадувала і його ім’я… – А тут кімната для медитацій. – Кір заглянув і здивовано побачив… Сад? Якась така простора кімната з зеленню… І серед рослин розташовані скляні бокси такі… Кір зацікавлено став роздивлятись. Дівчина помітила інтерес(капець вона уважна. Він же мовчить весь час…) і почала розповідати:- Дехто з оточення Серця вчиться медитаціям. А ці кімнати створені для полегшення входження у медитативний стан. Ходімо я покажу.

– І багато таких людей? – Запитав Кір. Важливо було б знати.

– Насправді, ні. Цією кімнатою користується Рікон, Хуртелиця і, зрідка, Сірін. Не багато хто здатен цьому навчити.

– І хто ж може? – Кір хотів знати. Він і сам хоче вчитися цьому. Може не конкретно медитаціям, але… Це щось пов’язане з його здібностями…

– Рікона вчить Серце. А Сірін та Хуртелицю вчить Рікон. Окрім Повелительки, я більше не знаю хто б ще міг робити подібне. – Відповіла вона і відкрила скляні двері в один з боксів. Вони зайшли і дівчина закрила за ними двері. А Кір думав, що… нічого нового він не почув. Якщо він хоче розібратися в своїх задатках – дорога йому до Ештона.

– Отже… Цей матеріал, – Торкнулася вона до скла. – Ізольовує того, хто всередині від зовнішніх біохвиль, й не проникний для енергії іншого роду. Відносно, звичайно. Серце мені пояснював, що при належних вміннях це можливо. Також за допомогою ментального наказу можна регулювати освітлення, звукопроникність, можна ввімкнути собі якусь музику чи звуки. І, навіть зображення. – Дівчина продемострувала. Всередині стало абсолютно темно і тихо на коротку мить. А тоді, у небі з’явилися зорі, а десь збоку почувся шум прибою. Кір обернувся і побачив море. Ніхріна собі кінотеатр… Дівчина повернула все назад. І продовжила розповідати, вказавши пальцем вгору на якийсь зелений кристал: – А також є пристрій, що імітує біохвилі, або інші енергетичні ритми. Його розробив Серце. Я не надто компетентна у цьому. Але Рікон зможе розповісти більше, якщо запитаєте.

Кір кивнув. На всі руки майстр, блять. І повелитель, що займається своїми повелительськими справами, і на суді буває, і проекти якісь робить, і пристрої розробляє, і тренує, і інших вчить… Що там ще? А, ну він ще всраний маг… Витримати випробувальний термін, кажете, так? Ну-ну…

– На жаль, я більше не розкажу. – Усміхнулася дівчина, непрозоро натякаючи, що треба шурувати далі. Кір кивнув і вийшов. – А ось тут вітальня. Тут просто відпочити можна. – Кір зазирнув і оторопів. Ого. Краса. От якби він уявляв гарем, то уявляв би його саме так, а не як шумне місто. Тут були дивани і підвісні крісла, гамачки, книжкові полиці там да сям, подушки, шторки, що як перила звисали і колихалися, ніби на вітрі, хоча протягів не було… В одному куточку були зелені рослини. А в іншому якась, типу, ігрова зона… Столики з стелажами настолок, шахи, нарди, ще якіль такі ігри, яких він не знав. Але дівчина затримуватись не стала, перейшовши одразу далі, тож Кір не встиг роздивитися:- А тут купальня. Рекомендую відвідати. Далі запасна побутова кімната, для майбутніх потреб. А далі житлові кімнати. Ось житло Рікона і Сірін, до речі. Але не варто їх турбувати, коли вони вдома… Вони й так багато працюють.- Кір кивнув. Просторе у них житло. Чомусь це його порадувало. Може він не безнадійний? Вміє все ж таки порадіти за когось? І він би похвалив себе, за щось людське, якби його знову не скрутив Вірус в три погибелі, сука, залишалось лише болісно стиснути зуби, і знову поставити його на місце… Слава Богу, дівчина відволіклася на Ключ, поки вела його кудись з покоїв, і не помітила, що щось не так. Може вона щось і говорила… Але через цей фантомний біль… Ніби душа болить – не тіло… Через це Кір не чув, чи говорить вона щось. Але, щойно він взяв під контроль нахабного ножа, постарався настроїтись на емоції дівчини. Це знову легко вдалося. Може слушно радить Ештон – знайти собі дівчину?..

– Зараз у Вас якраз лекція. Ми трішечки не встигли на початок. Але, я думаю, Вам пробачать на перший раз… Я попрошу вибачення… Не хвилюйтеся.

– Гаразд. – Треба хоч трошки відповідати… Все ж вона не з стіною говорить…

А підійшли вони до…

– Елізіум. Печера де розташовані Єлисейські поля та Храм Місяця. А віднедавна – Академія. Ви ж знаєте, що Серце Шазарії не лише другий правитель Шазарії, а й Хранитель Храму Місяця та Хранитель Ларів? – Це було запитання…

– Я не знав. Тобто я чув про це. Здається…- Кір відчув себе ідіотом…

– Не хвилюйтеся на курсах Вам усе в деталях розкажуть.- Поблажливо усміхнулась вона… І, блять. цей погляд ЗАВЖДИ дратував Кіра. Але… Не тепер? Вона йому подобається. Не як жінка, мабуть. В загальнолюдському розумінні.

Вони пройшли всередину і дівчина йому ще розповідала трохи про Академію. Але… Кір охуїв, коли зайшов в печеру. Яка ж краса… Він аж видихнув…

– Так. Краса просто неймовірна. Я теж була захоплена, коли вперше побачила Елізіум. А тоді ж навіть Академії не було… Навіть шкода, що перший раз буває лише раз. Я б хотіла свіжим поглядом оцінити все разом.- Тихо сказала вона. І Кір здивувався, коли усвідомив мить повністю. Його здивувало, що незважаючи на те, що вони запізнюються, ця дівчина подарувала йому цю хвильку – просто помилуватися. Не дратувалася при тому, а розділила цю мить з ним. Схоже, він розуміє Ештона. Чому вона – його ліва рука.

В академії було багато води. Та ще до того, як дівчина стала пояснювати, Кір і сам відчув – будівля… Ніби у будівлі є власне серце. І воно б’ється… І Кір зупинився. Закрив очі, а тоді послав все до бісових синів і роззувся, вже не слухаючи дівчину. Кір просто таки розчинився у цьому… серцебитті. Йому вже давно не було так спокійно… Так легко… І Вірус… Трішки відступив, коли свідомість Кіра трішки заспокоїлась – став перелаштовуватись, шукати заново слабкі місця. Ніби вдалося його не на довго обдурити…

Кір відкрив очі і побачив добрий погляд. Тоді пригадав де він. І що він робить… І з ким він…

– Вибачте… – Кір скривився і спробував придумати адекватне пояснення тому, свідком чого стала ця жінка… Що, між іншим, являється його начальником… – Просто…

– Ви, мабуть, чутливий до біохвиль?- Розуміюче зазирнула вона йому в очі. І, Кір… Був вдячний долі, що поруч саме вона – що не треба пояснювати… І він просто кивнув.

– Я сама не чутлива.- Усміхнулась дівчина:- але, сподіваюсь, що можу уявити, як це заманливо для тих, хто здатен розрізнити хвилі Храму…

– Ніби стоїш посеред велетенського живого серця. І воно тихо і спокійно б’ється. Майже ні на що не схоже. – Поділився Кір.

– На що ж схоже? – Запитала вона. На долоню Ештона схоже, тільки без відра позитивних емоцій. Але Кір не став цього озвучувати, просто усміхнувся і пройшов мимо. Дівчина послідувала за ним, м’яко скерувавши… Та Кір і сам знав куди йти – Він відчув де знаходяться люди… Будівля… Допомагала йому знайти…

– Доброго дня. Прошу пробачення, що перериваю… – Сказала вона, і Кір згадав, клянучи себе всіма відомими лайками, що тримає взуття в руках – забув одягнути… До того моменту, поки не побачив напівголого Рікона. Босого. З розпущеною гривою. З срібною татухою у вигляді велетенської гілки на весь грудак… Ніхріна собі. А він його ще з підаром плутав. Ніхріна це не так. Ну, і м’язи, блять… Він худий, не кремезний… Але жиру в тілі – нуль грамм… І шкіра, так обтягує кожен м’яз, що волокна, мабуть, видно, якщо ближче підійти… І… Він готовий був тепер повірити Ештону, що Рікон- дуже сильний. Кір зловив себе, що вирячився і перевів погляд на клас. Сидять.

– Доброго дня, Сестро. – На цих словах всі встали і поклонилися їй. Нормуль. Треба і йому запам’ятати – що треба… Ато з нею так легко, що і вилетіло, що їй теж кланятись треба…

– Я всього на кілька хвилин Вас затримаю… – Рікон привітно усміхнувся і кивнув. І тут до Кіра дійшло в повній мірі – Рікон викладач. Він читає лекції. Викладач, а не студент, як він думав раніше. Ясно… Попросився в зграю… Не дотягує Кір… Ой, не дотягує… І як його нахуй не послали?

– Почнемо з приємного. Дозвольте представити – Кароокий. – Вказала вона рукою на Кіра. – Його зараховано на курси поза конкурсом на вибування. Він займе десяте місце і не створить вам конкуренції. Рікон, я пересилаю Вам настанови Серця Шазарії щодо Кароокого.

– Так, дякую. – Одразу зайшов він у Ключ. – Прошу, займи місце. Радий тебе тут бачити. – Це вже до Кіра. Щиро, хоч і не піднімаючи погляду. Рікон вичитував наказ боса… Тож дивуватись не варто, що Кір йому зараз менш цікавий, ніж Ключ. А в класі не було вільних місць… Кір покосився на Рікона, але не став запитувати. Просто пройшов в клас і став біля стіни, якраз там, де найбільше було чути серцебиття будівлі. І сперся об стіну. Йому тут подобалось. А тоді зловив погляд дівчини зі свити. Але вона нічого не сказала. Змовчала. За що він їй був вдячний. Було б не погано ще послухати це серцебиття…

– Що ж… А тепер не приємні новини.- Сказала вона. – Оскільки Серце Шазарії нарешті вийшов з медитації, він затвердив список тих, хто вибув з курсів: Кіготь, Адмірал, Стріла, Беладонна і Вольфрам. Наразі п’ять осіб. Ще чотирьох буде виключено пізніше.- Їй було не жаль. Зовсім. Ну, це ж нормально, співчувати, якщо когось виключають?.. Але от їй не було.- Бажаєте прослухати лекцію до кінця чи пройти зі мною для того, аби владнати всі питання пов’язані із виключенням зі свити Серця Шазарії?

– Немає більше потреби. – Встав з-за парти один із учнів. Чи то студентів? Ну, не важливо. Зате тепер Кіру буде куди сісти. Інші четверо теж піднялися і пішли на вихід.

Так чи інак, але вони розпрощалися, і пішли. А Рікон продовжив читати лекцію. І Кіру здавалося, що його ментальний перекладач зламався. Він ніхріна не розумів. Через слово. Аж голова пухла. Він чесно намагався вдуплитися… Але… Йому, мабуть, не дано.

– На цьому ми сьогодні завершимо.- Невимовно порадував Рікон. – Всі можуть бути вільні. Кароокий підійди до мене, я тобі матеріали дам.

Всі нескладно попрощалися і почали виходити. Кір підійшов до нього. А тоді з-за спини підійшла ще якась дівчина.

– Рікон, я маю прохання до тебе. – Сказала вона. І це звертання на “ти” чомусь різануло Кіру слух. Просто… Ці вісім місяців майже всі до нього говорили на “ви”… Та і до себе чути “ти” Кіру звично. Але… До викладача звичніше – з повагою… Словом… Відмітив деталь.

– Слухаю. – Усміхнувся він їй. І ця його сонячна привітність не в’язалася з брутальним виглядом. Хоча, може, не брутальним… Крутим?

– Ти зможеш мені дати записи своїх лекцій, на випадок, якщо мене виключать з курсу? Я хотіла б дослухати курс. – Попросила вона. Кір зацікавився. А Рікон відчув… Відторгнення? Був не згоден?

– Якщо це раптом станеться, я, звісно, поділюсь. І ти можеш подати заявку і прослухати обширний курс лекцій. Та і на навчанні на розвідника буде курс лекцій про ларів. – Рікон хотів сказати ще щось. Кір відчував те, що застрягло у нього в горлі. Але… Так і не сказав.

– Дякую, Рікон. – Усміхнулась вона йому. Дівчина була… Теж не зовсім схожа на звичних шазарійців. Не приторно-ванільна…- Бувай.

– Бувай. – Підняв він долоню їй на прощання. І провів її поглядом, нахмурившись і склавши руки під грудьми. Хм, цікаво, що це було – не сказане?

– То що, Кір, тепер сюди ходитимеш?- Перескочив Рікон на Кіра. Рікон ні на кого не схожий. Інакший якийсь… Не те щоб раніше Кір цього не помічав… Просто… Раніше він дуже вже шавку нагадував…

– Угу. – Кивнув він.

– То таки попросився до Ештона?- Запитав він. От цікаво, йобтвоюмать, ліва рука вичитує за те що випадково назвав першу літеру імені, а права – пиздить ім’я на ліво і на право. Ну, а Кір помовчить. Краще поспостерігати. Гляди і зрозуміє – коли і за яких обставин можна називати ім’я… Чорт… А відповісти то що? А відповідь прийшла моментом – правду. А хулі виперюдрюватись перед Ріконом? Так?

– Ага. – Оце то відповів. По-пацанськи. Лаконічно, блять.

– В зграю? – Уточнив Рікон.

Кір кивнув. У нього що язик відсохне, якщо він більше двох слів скаже?

– І? – Напружено поглянув Рікон в очі Кіру. І… Кір раптом збагнув – йому не всеодно в хорошому розумінні. Він… Співпереживає? Ну, щось таке.

– Не відмовив. Але і не погодився. Сказав, що не знає, як прийняти в зграю людину. А я такий неук, що він мені навіть пояснити нічого не може. Сказав, що треба час. – Кір поглянув насторожено на Рікона. Він це сказав… Для того, аби побачити його реакцію. Зрозуміти хто такий Рікон для нього. Якось так…

– Ага…- Задумливо видав він, заліз у Ключ і дуже швидко став перебирати файли. Кір аж здивувався з швидкості. Навіть швидше за дівчину-агента. Це що фішка така? Чим швидше гортаєш Ключ, тим ближче до боса? А Ештон з якою швидкістю Ключ слайдить? Зі швидкістю звуку? Світла? А тоді отримав нову порцію повідомлень і теж заглянув у Ключ. Рікон почав пояснювати:- Це записи і лекційний матеріал усіх лекцій включно з сьогоднішньою і наступною. Почни з першої. Не затягуй. Постарайся якомога швидше наздогнати матеріал. Але і не вчись надто багато. Потрібно аби ти сприймав матеріал, а не дивився для галочки. – Рікон поглянув в очі Кіру, шукаючи відповідь на свої настанови. Кір кивнув. Рікону цього було достатньо. – А коли наздоженеш, приходь до мене я тобі детально розповім про ієрархію і договори. І відповім на всі твої запитання. І якщо щось потрібно, або не розумієш теж приходь.

Кір зробив паузу.

– Чому ти мені допомагаєш?

– По-перше, я не роблю нічого особливого. Ештон мені наказав дати тобі усю цю інформацію. По-друге, я права рука вожака і відповідаю за формування зграї. Я бачу, що ви один одному підходите, тому зроблю все від мене залежне, аби ти все ж приєднався до зграї. – Оце так відвертість. І все по своїм місцям. І де тільки подівся старий добрий підарас? А, ну так… Він такий тільки поруч з Ештоном. Логічно.- А ще ти подобаєшся Храму.- Додав він, чим ошелешив. Кір недовірливо нахмурився. Та Рікон пояснювати не став. Лише усміхнувся.

– О, я вчасно. – Забігла в двері дівчина зі свити.

– Так, ми уже завершили розмову, Сестро. – Усміхнувся Рікон. Мабуть, що ні. Але ж Рікон – сама делікатність…

– От і прекрасно. Ходімо, Кароокий, я Вас поселю. Маю п’ять кімнат на вибір. – Зітхнула вона. А… Ясно… Тих виселила… Стоп-стоп…

– Я маю житло. – Кір здивувався. Він щось пропустив цей момент, що він повинен переїхати.

– Ви можете не відмовлятись від свого житла. Але мати кімнату в покоях повелителя, якому служите – обов’язково. Може трапитись так, що Ваша зміна випаде на ніч. А може статися так, що і зовсім добу доведеться провести у покоях. Потрібно мати своє місце на час своєї служби. – Дівчина була безапеляційною. Це, схоже, і справді не обговорюється. – Ходімо-ходімо, у мене сьогодні ще дуже багато роботи. – Припросила вона, підганяючи заодно. Але… так дружелюбно, що Кіру і дійсно захотілося піти. Вона на нього дивно впливає.

– Гаразд. Бувай, Рікон. – Упс. На ім’я звернувся. Але ж до нього всі так говорять? А чому, до речі?

– До скорої зустрічі, Кароокий. Ми ввечері йдемо до Серця, ти знаєш?- Уточнив Рікон. Які всі уважні. Та і з ім’ям пронесло…

– Так…

– Чудово. Я зайду десь о сьомій тридцять, вечора. Ти будеш в покоях чи своєму звичному житлі?- Зпитав Рікон. І… Схоже у цьому і справді є сенс. Він матиме місце, де зможе почекати на зустріч… Нічого такого, наче, але зручно.

– Буду в покоях. – Кивнув Кір.

І вони пішли. Дівчина видала йому все що тільки можна… Починаючи від постелі і рушників, мила і всякої гігієнічки, закінчуючи одягом і взуттям(їхня фірмова форма). Йому видалось реально все, що можна. І посуд… Короче… Кір зітхаючи пішов освоювати свою нову кімнату, читати купу домашки… Аж голова кипіла. Ох, і довгий в нього сьогодні день. Давно таких не було, усміхнувся Кір.