Комурін

Якщо вас люди не лякаються, то це показує те, що ви гарна людина, а от якщо люди бояться, то це показує, що ви небезпечна людина. Всі в Ордені знали, що Керівник мав пристрасть до будування того, що може і без Графа знищити світ – Комуріни. Це серія роботів, які будує Комуї Лі, і які кожного разу виходять з ладу, від чого страждає весь Науковий відділ, коли ті бігають за ними та екзорцистами.

І саме в перший день, коли Агнія вирішила познайомитися з Чорним Орденом, Комуї знову взявся за своє і збудував міні-Комуріна, який підносив напої й був помічником, щоб передати папери, які знаходились в іншій частині Наукового відділу. Все було добре. Ранок видався напрочуд гарним, у Романової боліла тільки голова, скоріше через те, що вона вчора ще довго не могла заспокоїтися. Лаві, який все-таки покинув її, коли та трохи пришла в себе, пообіцяв, що він загляне до неї наступним ранком, та приведе із собою якусь дівчину, яка допоможе їй підібрати уніформу, та трохи розкаже і покаже Орден. Агнія тільки механічно кивала, але не говорила нічого.

Лаві й справді зранку зайшов до неї, і, навіть, привів із собою милу дівчину.

– Я сестра Комуї Лі, Ліналі Лі. – дівчина мило всміхнулась і протягнула руку.

Агнія боязко потиснула руку, яка була приємною на дотик, і знову підняла погляд на Ліналі, щоб краще роздивитися її обличчя. Сама Лі-молодша була приємною дівчиною, правильні риси обличчя, біла шкіра, і фіалкові очі, які, як здалось Агнії, яскраво горіли у світлі сонця. Вона була трохи вище за саму Агнію, від чого здавалась старшою за Романову, а ще у неї була коротка спідниця, яка відкривала гарний вигляд на стрункі ноги. Зараз одягнута вона була в чорну майку, видно вона після тренування прийшла, тому не встигла одягнути піджак, який вона тримала в руках. Але більше здивувало синьооку те, що на ногах у неї були два червоних, наче кров кільця.

– Агнія Романова. – вона потиснула руку, і кивнула головою.

– Ходімо, я допоможу підібрати тобі уніформу. – Ліналі дивилась на дівчину, яка вже почала червоніти. – Не переймайся. Тепер ти частина нашої сім’ї.

Агнія не відчувала прив’язаності до цього місця і просто не хотіла відчувати якихось почуттів до того місяця, що поневолело її. Дівчина тільки кивнула, нічого не сказавши, а Ліналі, яка стояла зараз перед нею, попросила її пройти на перший поверх, де видавалися форми. Агнія крокувала за нею, а разом з ними був Лаві, який вже щось розказував дівчатам, поки одна відповідала йому, а інша трималась трохи в боці. Агнія не підтримувала розмов, тільки спокійно крокувала за молодими людьми, які все так само говорили про те, що було на минулій місії. ранок був дуже спокійним, і в душу Ліналі підкрадався сумнів, що щось не так.

– На нього не діють удари Канди?! – з Наукового відділу вибіг якийсь хлопець, за його окулярами Агнія не могла роздивитися переляканий горіховий погляд. – Міранда тікайте!

Із-за дверей вилетіла жінка, яка теж тікала від чогось, Ліналі перевела погляд на друзів, які вже сховались за поворотом, як перед очима з’явився робот, який біг в сторону екзорцистки та хлопця.

Робот був не великим, але все-таки займав велику частину коридору, по якому крокувало двоє молодих людей. Лі-молодша щось крикнула, Лаві кивнув, і за якусь мить він схопив Агнію за руку, дівчина перевела на нього погляд, коли він тільки одними губами сказав, що і без них розберуться.

– Агнія Романова – депресія, страх нового. – неприємний механічний голос різав слух, дівчина відчула від нього небезпеку, і зрозуміла, чому ті двоє тікали. – Лікувати! Лікувати! Лікувати!

Сіра бляшанка почала наближатися до них, а Лаві відходив все далі, щоб не потрапити в лапи цього лікувального монстра, якого знову створив Комуї.

***

Голова розвалювалась, а тіло неприємно тримали залізні руки, які обмацували Агнію. Дівчина відкрила очі, і декілька хвилин звикала до темноти, яка її огортала, тільки зараз вона помітила, що все тіло в бинтах, які трохи заважали дихати. Біля неї щось гуділо. Поруч з дівчиною знаходилось ще троє людей, але їх вона не могла розглянути, бо марля, яка огортала все їх тіло, заважала розгледіти когось. Синьоока помотала головою, щоб трохи втамувати біль, таке відчуття, що вона вдарилась макітрою. Дівчина потягнула руку, нічого не вийшло. Романова відчула, як щось вкололо її, перевела погляд на правий бік бляшанки – ніж. Вона потягнулась рукою, яку так і не забинтували. Знадобилось три хвилини, щоб вона все-таки дотягнулась до ножа і взяла його в долоню, ще дві хвилини вона приводила себе в нормальний вигляд.

Люди поруч не подавали знаків, наче були мертві, чи спали. Агнія точно не знала, але вона все-таки їх змогла звільнити, тільки проблеми це не вирішило. Вони закриті в цьому місці, яке неприємно постукує і рухається. Дівчина відчула якийсь незрозумілий страх, наче вона в домовині, яку опустили в яму. Вона ще не помітила, що її шпилька поблискувала в темряві.

– Чиста сила… мені говорила про неї Софія, але як її привести до ладу? – дівчина швидко думала, але нічого в голову так і не прийшло. – Активація.

Шпилька замерехтіла приємним золотавим світлом, а потім перетворилась на лук і стрілу з наконечником у вигляді хреста. Коли зброя опустилась біля дівчини, то вона від неприємного звуку трохи злякалась. білий лук мав такий контраст в цьому темному просторі, але чомусь давав якусь надію.

Агнія ніколи не стріляла з луку, але вона добре пам’ятала, як її вчила цьому Софія, коли забирала її до себе на поміч. Тоді Софія стояла рівно, вона наче на років п’ятнадцять молоділа. Тоді в тих спокійних сірих очах був жар, якого ніколи не бачила Романова, і здавалось, що зараз ще хвиля, полетить Софія.

Дівчина прикрила очі, намацала стрілу і лук, пальцями відчула натягнуту тятиву, взяла і переклала в ліву руку, а потім наклала на тятиву стрілу, відкрила сині очі та знову оглянулась, щоб нікому не зашкодити. Агнія вдихнула, потім спокійно натягнула тятиву.

– Кара перша: вогняна стріла! – дівчина випустила стрілу, яка загорілась яскравим полум’ям на наконечнику. – Друга кара: блискавиця!

Друга стріла полетіла вслід за першою, але поки вогняна стріла пробивала залізо, то стріла, яка яскравою блискавицею минула першу, виводила Комуріна з ладу.

– Стріли! Хтось активував чисту силу! – почувся знайомий голос Комуї, який сховався за Рівером.

Люди, які вже биту годину сварилися, скаржилися та стримували Комуріна видихнули, коли побачили як вилетіла стріла, яка пробила самого робота. Потім ще град стріл вилетів з різних точок. Комуї вже почав перейматися за своє маленьке залізне дитя, яке вже рознесло половину Наукового відділу. Ліналі, яка хотіла розправитися з роботом, так само лежала без тями, бо та залізна вбивця розпилювала снодійне.