Кольори

Я малював картину.

Не було ні паперу, ні навіть фарб,

Все що я мав: себе та свою віру,

І, зовсім трохи, страх.

Червоним я зобразив маки,

Що проросли на попелищі села.

Воно зруйноване, і тепер мені ніде спати,

Бо домівки моєї нема.

Помаранчевим я зробив сонце,

Що зігрівало моє лице.

Воно змучене, болю та горя повне,

Але все пройде, одного ранку все це мине.

Жовтим же стала пшениця,

Безкрайнє поле, прямі колоски,

Але зараз — колосся гнеться

Під гнітом тяжкої біди.

Зелений – то колір листя,

Колір дерев: незламних та повних сил,

Зелений – то колір глиця,

Гострого, вічного, зовсім такого ж як ми.

Блакитне небо та синє море,

Далекі, закриті смогом та димом вогню,

Але зазвичай світло темряву боре,

Даючи місце новому життю.

Фіолетовий – це наша воля,

Що гіацинтовим полем цвіте,

Заради неї нами піднята зброя,

Хоча тяжкість її гнете.

Нарешті, картина моя готова.

В ній багато недоліків та помилок.

Але головне для мене – її основа,

Повна надії та світлих думок.