Коли Каю було чотири

3 сторінки, 1530 слів

Коли Каю було чотири він вже вмів рахувати до десяти та кувати невеличкі залізні тримачі, шурупи, цвяхи та інші маленькі запчастини. Тато пообіцяв показати йому, як робити зброю і броню коли він виросте. Татусь багато розповідав маленькому Каю про ремесло, про знаки на значних виробах коваля, про те як не обпектися, про те де брати воду, і як її охолоджувати. Хлопцю подобалось слухати розповіді, йому подобалось іноді робити продавцем в магазинчику, він хотів робити те що робить його тато коли він виросте.

Коли Каю було чотири він вже міг читати по буквам та варити рис. Мама пообіцяла навчити його плавати і ловити рибу коли він підросте. Матуся багато розповідала маленькому Каю історії з книжок, розповідала про те як вкладати його сестричку спати, про те як він буде ходити в школу, про те як розкладати прибори і мити посуд. Хлопцю подобалось дивитися за нею, за тим що вона робить і іноді допомагати мамі, він хотів стати як вона коли виросте.

Коли Каю було п’ять він залишився з Нією у пустій хатинці, сподіваючись що тато і мама виконають свої обіцянки. Він читав сестрі казки на ніч, прибирав, готував, продавав невеличкі запчастини і інколи ходив в магазин до міста. Кай пообіцяв Нії, що ніколи її не кине, і подумки обіцяв це собі кожен день. Хлопцю подобалось вчити сестру рахувати і читати та заробляти гроші в магазині, він хотів зробити для неї все прямо зараз.

Каю було вісім коли він вперше вкрав.

Селище в якому вони з сестрою досі жили, постійно шепталось про нього і його зниклих батьків. Коли стало зрозуміло, що вони не повернуться хтось навіть допомагав їм їжею, одягом, але нічого не буває постійним. Тому в якісь момент, поступово, ці піддавки скінчилися, залишились тільки жалісливі погляди.

Скоро наступала зима, а вугілля в них дуже-дуже мало.

Кай абсолютно не знав що йому робити. Він сидів ввечері на кухні, вони з сестрою тільки зі школи, поснідали і Нія робила домашнє завдання в кімнаті. Кай думав і рахував. Грошей в них не багато, ледве вистачить щоб купити достатньо запасів їжі, якщо Нія захворіє він не впевнений що зможе її вилікувати, да і просто сидіти у холоді не варто – Нія заслуговує на теплий дім. Дрова дають більше вогонь і дим ніж справжнє тепло, але якщо підкидувати трохи вугілля це зможе спрацювати.

Для цього йому потрібно більше дров. Якщо брати гірший варіант, в якому зима буде дуже холодною їм доведеться топити по три рази на день. Хлопець вже навчився рахувати великі числа коли ходив в магазин, і знав що в них навіть на перший місяць не вистачить. Кай й досі не вмів зрубувати дерева, але міг рубати товсті гілки, вже повалені дерева і викорчувати пні, якщо дуже постаратися він зможе навозити достатньо ще до початку зими.

Але в них все одно не вистачало грошей на вугілля. Кай порахував скільки буде закупитися їжею на зиму, щоб не ходити у місто зимою. Але це все одно доведеться робити, хоча б на якісь свята. Для цього теж треба гроші.

Кай роздратовано видихнув у руки. Йому не подобалось що всі його думки рано чи пізно зводились до «потрібні гроші». Замісто того щоб думати краще він займеться ділом, і піде рубати дрова.

Попередивши Нію, хлопець пішов до лісу, до тих міст де люди, або вітер, залишають вже повалені дерева, і товсті гілки біля них. В перші рази було важко звикнути наскільки насправді важко може бути махати сокирою, в перші рази було важко дізнатися як заточувати інструмент, як правильно ним користуватися, але він навчився. Він все ще не професіонал в цьому, але вже вміє немало.

Складуючи дрова на візок, він майже не думав. Кай просто перекладавав дрова на візок, відчуваючи прохолодний вітер, і маленькій дощик, від якого багато людей поховалися в домівках. Він відчував вагу сокири у його невеликих руках, відчував товсту шкіру дерева, відчував як спітнів, навіть у таких прохолодний день.

В такі заспокійливі моменти, під важку, але монотонну працю і заспокійливий шум, було легко помріяти. Наприклад якби хтось дав їм три мішки з вугіллям йому би вистачило грошей на їжу. Якби тато був тут він би міг посидіти вдома і подивитися з вікна на дощ. Або можливо з татом швидше закінчити. Можливо він би прийшов додому і мама приготувала б смачну вечерю, і він би просто слухав як справи у Нії в школі, сидячи навпроти, а не готуючи. Можливо його навчили би рахувати великі числа не книжки, а батьки.

В його грудях оселився не приємний ком. Чому вони їх покинули? Це не справедливо. Нія цього не заслуговує. Невже його батьки не бачили яка вона прекрасна дитина? Це через нього вони пішли? Через ситуації з нянечкою? Але ж це тільки Кай, Нія нічого не зробила. Це через нього вони пішли і від неї. Можливо якщо б він більше допомагав по дому, чи краще навчився кувати батьки б залишилися.

Зараз Нії шість і вона так багато вміє і знає, вона вже робить сама собі іграшки! Чому вони не залишилися щоб це побачити, можливо б тоді вони забрали б її з собою, бо побачили що вона краще ніж Кай. Його батьки ідіоти! Якщо в них є нова сім’я, то нехай вдавляться нею. Якщо вони не захотіли побачити яка Нія чудова, він зробить все щоб сама Нія це знала. Хто взагалі вигадав що батьки потрібні? Він і сам чудово вправляється.

Йому вони не потрібні!

Кай швидко дихав коли відчув що дощ стає сильнішим, а сонце сідає, і йому треба йти. Він рукавом своєї червоної кофти витер сльози, і глибоко вдихнув і видихнув. Він дорослий хлопець, дорослі хлопці не плачуть.

Переклавши останнє він повіз візок назад додому. Ліс знаходився трохи далі, тому він часто бачив домівки на виході з селища. Він знав в які приїжджають тільки на літо, а в які тільки на зимні канікули, знав в яких живуть постійні мешканці, а в яких люди з міста. Кай зупинив свій візок, і подивився на один з будинків. За парканом стояв незачинений сарай. Він бачив його часто, бо це була одна з тих домівок, в які люди с міста приїжджали тільки на зимні канікули. Мабуть забули зачинити коли виїжджали.

Там мало бути вугілля. Паркан був невеликий, людей навколо немає і вже темніє. Йому все одно вугілля потрібніше, і ці люди самі не зачинили той сарай.

Батьки вчили його що красти погано. Але батьків тут немає.

Кай ще раз зогледівся, серце почало дуже швидко битися. Він згадав як читав книгу про великого крадія, головне робити вигляд що все нормально, головне не нервувати! Він вдихнув, і видихнув, обережно збоку поставив візок, і ще раз зогледівся. Нікого немає, домівки поряд пусті, все гаразд.

Кай обійшов заду територію і почав перелізати. Він доволі легко впорався, стрибнувши на землю, він ніби наново відчув посилюючийся дощ. Серце билося у грудях так сильно що боліло, він знову повільно видихнув і пішов до сараю. Було відчуття що за ним дивляться, що його спіймають. Але він все одно відійшов до при відчинених дверей.

Як виявилося вони зачинили сарай, просто це були цепі всередині, і ледве помітний замок. В цей момент Каю хотілося розплакатися, він побачив в середині як мінімум дванадцять! великих мешків з вугіллям, від трьох вони не збідніють. Хлопець видихнув і ще раз оглядівся. Тут нікого немає, його ніхто не бачить.

Його трохи трясло, він відчував змоклий одяг і пересохлі губи, але він вигадав план. Можливо дуже-дужне поганий, але тут не було нікого щоб йому це сказати. Кай обійшов сарай заду, навіть якби його шукали, то не побачили би з такого ракурсу. Хлопець взяв сокиру, і замахнувся.

Він вдарив по стінці один раз, другий, на третій тріщина почала робитися сама. Кай руками розшатав вертикально стоячу дощечку. Трохи подивившись, він вдарив сокирою ще біля землі, щоб можна було дістати вугілля через прямокутну діру.

Зрештою, пройшло чи пара секунд, чи декілька годин, але Кай впорався. Хлопець ще раз оглядівся, дощ ставав все сильнішим, і переростав у грозу, сонце вже повністю зайшло за горизонт. Він повільно видихнув і проліз у середину сараю, там було темно, але сухо. В повітрі вітав трохи затхлий запах, а його серце почало знов битися з подвійною швидкістю.

Він взяв один мішок, і виніс його на вулицю, перекинув через паркан, другий, третій. Кай поставив дощечку на місце як зміг, якщо не придивлятися, можна і не побачити. Хлопець сам переліз через паркан і видихнув. Він закинув вугілля у візок і майже побіг додому. Тільки б його не побачили.

Хлопець навіть не розгружував дрова, просто залишив їх під навісом. Він заніс мішки з вугіллям в хату.

Він встав біля дверей, з нього капала вода, дощ перетворився на град що бив по склу. Серце билося у скронях, його трясло. Він дивився на ті мішки. Якби його батьки були тут йому би не довелося це робити! Це все їх провина, не його. Якби вони його не залишили, йому би не довелося шкодити майно чужих людей.

А якщо хтось дізнається? Якщо хтось його бачив? Якщо ці люди почнуть шукати хто це зробив, вони здогадаються що це був він і його заберуть. А хто ж буде піклуватися про Нію?

Нія

Кай підняв погляд. Вона сиділа біля вікна і спала загорнувшись у плед. Її лице було спокійне, як і глибоке дихання, і невеличке сопіння. Біля неї були олівці і зошит, вона малювала якійсь свій проект. Вона чекала на нього.

Хлопець повільно видихнув. Він знав для кого це робить.

Цією зимою в них було тепло.
.
.
.
.
.
.
-Коментар після частини від авторки-
В нас реально замало стосунків Кая і Нії як сіблінгів, і я кажу як людина яка додивилася 14 сезон! Можуть бути помилки, я перечитувала декілька разів, але я все ще дуже неуважна 🙁