In vino veritas

Колись в часи прадавні й хворі,
Засмічені тяжким життям і горем,
Смердючі пахощами людського нутра
І брудом спільного немитого ярма.
У ті часи старі і вже забуті
Закинуті в далекий темний кут
Траплялися, часом, діла великі й люті
Та канули спомини їх впусту.

І як сповідувати віру цю ми знаєм
Уже проходили уроки від життя
Та що казати, силою – не правда,
Хотілось жити – час не обираєм.
У ті часи злопам’ятні траплялось,
Що хтось колись і якось захотів
Прожить життя яскраво, не селянсько,
Не в гніті вік недовгий свій дожить.

Хотів піти цей чоловік у город
(чи жінка, хто тепер їх розбере)
Найнятися до пана на півроку
А потім рушити в подальшеє піше
Якби словами міг, він постелився б
Він так собов стелив, що стид та й все
А пан йому на це лиш знай кривився
Не тішив око блазень із печер.

А блазню, знай, весь час одна робота.
Він робить-робить, а життя – нема
Чого чекав у пана на навозі,
Багатств незрівняних і молодість прикрас?
Чого ти скиглиш, ниєш і толочиш
Що не хотів промаяти всю молодість впусту?
Чого вважаєш, що хтось має поміч,
Тобі, пустому зраднику й трясцю?

Я не поет і не поета учень
Я чесний робітник своїх долонь
Нехай не гну у пана горб важкучий
А хтось та й кине той ламаний грош.
Тобі ж сказати хочу лиш однажди.
Ти раб, катів прислужник і слуга
Ти ним родився, виріс, ним і здохнеш.
Змирися з цим – ось послуга моя.

Моя порада була б вельми цінна,
Коли б жила я в ті старі, гнилі часи
Коли нестача цінностей невидна
Коли поетом крутять мужики.
Якби не моя творчая натура
Що зараз запиває пивом сік,
Могла би скласти щось цінніше казки
Не було б в ті часи таких катів.