Колекціонер

Підж різко затяглася самокруткою і поспіхом видихнула дим через ніс. Від удару гіркоти в слизові оболонки в неї навернулися сльози, які вона відразу недбало змахнула тильною стороною долоні. Підж ненавиділа фізіологічні прояви власних переживань, намагалася душити їх або маскувати під рефлекторні реакції на сторонні подразники. Як зараз.

   Її супутник, на щастя, мав не найбагатший досвід спілкування з землянами і ще менший досвід спілкування з нею. Ханк розкусив її ще на першому курсі; Кіт – коли вони недовго зустрічалися …. Аллурі не потрібні були тижні досліджень, щоб досить точно вловлювати настрій Кеті – алтеанка відрізнялася виключно розвиненим емоційним інтелектом і жахливою (як на думку Підж) чуйністю. Мабуть, тільки Ленс через ці роки міг зрідка обдуритися сигаретними хитрощами, і то виключно через власну сумнівну переносимість тютюну.

  Її нинішній супутник, на щастя, не був звичний до різких запахів взагалі. Він зайшовся кашлем, тільки-но сигаретний дим почав розповзатися по кімнаті. Підж задоволено усміхнулася і тут же для пристойності заметушилася над налаштуваннями вентиляції.

      — Вибач, я вже забула, яким різким має бути дим для некурців. – Відгукнулась вона у мірному гулі витяжок.

      — Нічого, я… Зі мною вже все гаразд, — хлопець ридав від ядучості тютюна, але продовжував грати у втілення стоїцизму.

    “Він явно ще не навчився відстоювати власні кордони”, – Підж, зробивши ще кілька різких затяжок і задовольнившись досягнутим ефектом, згасила недопалок. Широ, на відміну від нього, завжди змушував людей підлаштовуватися під себе, часто притягуючи за вуха якусь благородну моралізаторську брехню як доказ на свою користь.

      Її погляд ковзнув по родимці в куточку рота супутника, гіркота сигарети змішалася з гіркотою зовсім іншого характеру.

      – Ти знаєш, іронічно … Але в тебе така ж родимка, як і у того клона, – Кеті криво усміхнулася, стежачи за збентеженням Ейті.

      — Її не було… у Широгане?

     Кеті із задоволенням відзначила про себе, що її здогад був вірний – Ейті колекціонував свої відмінності від Першого Чорного Паладіна. Він сором’язливо і обережно вивуджував їх у оточуючих, ніби нумізмат, розмінюючи монету своєї покірності в розмовах про Широ на рідкісні зауваження про власну інакшість. Їхнє недовге знайомство переконало Підж, що хлопець ненавидів сентиментальні виливи оточуючих про Широ, спрямовані на нього. Але вислуховував абсолютно всі балачки, якими б неприємним вони не були для самого Ейті.

      – Не було. Але знаєш, у людей нові родимки з’являються все життя, в цьому немає нічого незвичайного, — Підж усміхнулася ще ширше у відповідь на похмурий погляд хлопця. Коли їй самій було боляче, вона давала власному садизму волю, зовсім трошки. – Втім, вони не зникають просто так… – Кеті акуратно взяла ліву долоню Ейті обома руками. Її тонкі пальці здавались майже дитячими у порівнянні з його власними. Підж відчувала під вказівним і середнім, як почастішав його пульс, хоча сам Ейті не усвідомлював свого сум’яття. Великий палець Кеті ковзнув трохи вище за зап’ястя хлопця, погладжуючи бліду шкіру.

     — Ось тут,— вона трохи постукала великим пальцем,— тут Широ мав цілий трикутник плямок. І тут, – вона простягнула долоньку до щоки Ейті, але він відсахнувся. — На обличчі… Широ на обличчі мав ще один такий трикутник родимок. У Курона їх не було. — Вона різко відібрала праву руку від його обличчя і випустила долоню.

      Кеті відсторонилася від Ейті, дозволяючи тому відвоювати особистий простір.

     — Знаєш, багато хто помиляється, уявляє клонів як абсолютно ідентичні копії, але це біологічний нонсенс. — Підж не хотілося закінчувати розмову на неприємній ноті: вона наполегливо працювала над завоюванням довіри хлопця.

      – Я знаю, – її супутнику не вдалося приховати роздратування. — Хотілося б, щоб й інші це теж розуміли. Усвідомлювали.

      – Ммм … Це складно. Люди та їхні почуття складні. — Кеті знизала плечима. — Якби моя мама побачила клона батька, незважаючи на жодні знання у світі, вона б цього клона задушила в обіймах, — жінка хихикнула, змалювавши в уяві цю картину маслом. — А вона докторську захистила з клонування.  – “Рослин”, подумки додала Підж. — Але це лише первинна реакція. І не всі дають волю своїм почуттям, як, скажімо, моя мати.

     — …або Адам… — у погляді Ейті промайнуло щось дивне, десь зовсім на поверхні душі у нього залишився осад після інциденту з колишнім Широ. Було там і щось ще. Вона дозволила собі вкрасти ще один погляд на його обличчя доки він зашарівся і втупився у власне взуття.

    “Добре, що ти так старанно приховуєш свої складні почуття”.

      Серце Підж пропустило удар.

      — Нам час на телеміст із Принцесою, — нагадала Підж. – Відразу за тобою.

***

      Вже лежачи вночі на своєму ліжку, Підж знову затягнулась цигаркою. Цього разу повільно та з почуттям, дозволяючи диму повністю наповнити легені. З ліжком можна було не вдавати, що їй не хочеться плакати. Всі ці дні в ній накопичувалися напруга та туга.

     Вона чудово пам’ятала кожну родимку і ластовиннячко на відкритих частинах тіла Широ. У 15 вона закохалася в кращого друга брата і з розлюченою одержимістю дівчинки-підлітка ловила кожне його слово під час посиденьок. Кожен жест відбивався в пам’яті, кожна рисочка його обличчя… Це було хворе захоплення, приречене на провал, вона чудово усвідомлювала. Навіть якби не різниця у віці, Широ б ніколи нею не зацікавився: він був найблакитнішим з усіх кольорів веселки.

      Підж затягнулася цигаркою ще глибше.

      Ще в нього були ці дві родимки на шиї біля підборіддя, тонкий шрам на вказівному пальці лівої руки і найчарівніша посмішка у світі.

      Кеті мимоволі подивилася на власні пальці, що нервово стискали самокрутку.

     Коли Широ вдалося втекти з полону і вони рятували його від командування гарнізону, він був все тим же Широ, за винятком нових шрамів, срібла у волоссі та протезу. Їй було 16, і вона старанно вдавала перед усіма, але головне — перед самою собою, що в Широ її цікавить роборука та його образ старшого брата та товариша. Іноді під час техогляду її рука мимоволі зісковзувала з прохолодного металу на шрами, що огрубіли, в місці з’єднання протеза з плечем Такаші. У її пам’яті віддрукувалися нові шрами, ластовиння і родимки, невелика борозенка між брів і перший мармур зморшок навколо його очей. Цей Широ часто посміхався механічно, іноді плакав, коли думав, що його ніхто не бачить, і ніколи не говорив про полон та життя до нього. Ніби, мандруючи подумками у власне минуле, він ніяк не міг оминути, проігнорувати те, що з ним трапилося після Кербера.

      Коли Кіт повернув “Широ”, Підж насамперед помітила родимку біля куточка рота. У Широ такої ніколи не було. “Але родимки у людей з’являються все життя,” – повторювала вона собі. Сама Кеті встигла до 18 років зібрати цілий розсип нового ластовиння, яке б і її рідна мати не впізнала, тому її мало чіпала така дрібниця.

      Ще цей «Широ» був втраченим, стомленим та емоційно відчуженим. Начебто йому на якийсь час відбило почуття. Він говорив, як Широ, діяв, як Широ, поділяв із ним спогади, але не знав, що відчуває чи має відчувати. Втім, він не боявся минулого. Кеті хотілося вірити, що виною всьому новий виток ПТСР, хоча симптоми разюче відрізнялися від тих, які вона встигла вивчити у Широ після Кербера. Підж переконувала себе, що вона жодного разу не фахівець з психіатрії і негідно ліпити на командира диванні діагнози.

     Потім Кіт пішов і Широ знову став Чорним Паладином. Тоді Такаші часто тренував її рукопашній бійці. Так легко було говорити і жартувати з ним, так природно було залишатись поруч. Його посмішка була м’якою і сором’язливою, зовсім іншою, ніж у колишнього Широ. У нього з’явилися емоції, почуття, наче його відпустило, розморозило. Зараз Кеті тримала б парі, що він просто нарешті навчився цих емоцій. Навчився розпізнавати, що ті чи інші реакції організму могли означати і як їх інтерпретувати, виявляти.

      І тоді це сталося вперше. Одного разу вона просто поцілувала його, і він відповів на її поцілунок. У неї з’явилася маса можливостей розглянути його з голови до п’ят і переконатися, що цей не-Широ не мав ні злощасних родимок, ні шрамів на їхньому місці, які могли пояснити пропажу. Навіть тонка павутинка зморшок біля очей зникла. Не-Широ виглядав молодше.

      У неї не вистачило духу видати його, вона була закохана в нього, а він у неї. Чи принаймні вона переконала себе у цьому. Як вона могла зрадити його? Курон, як Кеті з ніжністю називала його про себе, був поруч із нею та її братом, коли їхній батько загинув. Курон заколисував заплакану її в сон, Курон змушував її їсти, Курон допоміг підготувати тіло батька до транспортування на Землю.

     Єдиним, хто міг розпізнати фальшивку, був Кіт. Але він пішов із Клинками. Та й раніше Когане був у настільки глибокому запереченні можливої ​​смерті Широ, що Кеті не наважувалася поговорити з ним.

      Коли воля Курона нарешті зламалася, Кеті залишалося тільки безсило ковтати сльози і підчищати той безлад, якому вона дозволила статися. Коли Кіт і Лотор повернулися з його тілом, уже без протеза, на останньому подиху, їй знову залишалося тільки плакати. Алтеанська магія була здатна на багато, але не на воскресіння покійників.

      Коли Кіт розповідав, що сталося зі справжнім Широ, у Кеті не залишалося ні сліз, ні сил якось реагувати. Та й на той момент вона подумки встигла поховати Широгани.

      Широ і Курон були настільки схожими і настільки різними для Кеті, як і зоряне небо над Південною та Північною півкулями Землі. Вона вловлювала це невиразне спільне щось між ними, обидва сяяли і притягували її; і одночасно різниця кидалась їй у вічі, як зляканий олень під колеса машини на лісовій трасі.

     Чим більше вона думала про цю різницю, тим більше звинувачувала себе в тому, що сталося. Їй здавалося, якби вона мала досить волі розповісти все хоча б Аллурі, вони б могли запобігти катастрофі. Чи могла Аллура допомогти зняти контроль Хаґґар над Куроном? Можливо, вони б навіть дізналися про долю Широ раніше.

      Кеті хотілося все виправити, скасувати перебіг життя, компенсувати… Вона торгувалася із собою за спокій душі, коли зважилася на місію з пошуку інших клонів Широ. У стилі самого Широгане, Підж придумала собі благородну причину почати пошуки: дослідження технології з екстракції та вживлення спогадів. Вона майже повірила у цю мету сама. Здоровий глузд підказував, що тих, хто вижив після бійки Кіта і Курона, не мало бути.

      Але замість згорілої у верхніх шарах атмосфери опалубки зорельота на поверхні занепалої планети вона знайшла його.

      Ейті був ще молодший, ніж Широ чи Курон. Його права рука була на місці, волосся – позбавлене сивини, а на всьому тілі не можна було порахувати і п’яти шрамів. Один із них красувався на лівій половині його обличчя, розсікаючи брову та вилицю — наслідок аварійного приземлення його поду. Але чортова родимка … Вона зводила Підж з розуму. Кеті відчайдушно боролася із собою, стримуючи пориви окликнути його чужим ім’ям; не раз і не два намагалася відірвати погляд від його обличчя та сфокусуватися на роботі. Їй шалено хотілося обдуритися хоча б на мить, повірити в ілюзорну схожість ще раз.

    Підж дозволила цигарці догоріти і обпалити їй пальці. Біль був чудовим нагадуванням про тверезу реальність. Струснувши попіл і недопалок у бляшанку біля ліжка, Кеті знову витяглася на ліжку і заплющила очі. Вона спробувала уявити обличчя Курона, але знову і знову обличчя Ейті витісняло його. Чи були у Курона інші родимки, що відрізняли його від них обох?

    Підж мимохіть торкнулася пальцями куточка власних губ. Вона не могла згадати.