Кожного разу одне й те саме

«Добре, я маю багато часу. Мені треба ще його дочекатися» – він не забуде цих слів.

Перша крапля стікає вікном, за нею розбивається ще парочка, продовжуючи шлях. Вся ця асфальтна краса міста, яка нікому не потрібна й до ладу. Ліхтарі нічного міста, дощ, наполовину порожній автобус та бажання ні про що не думати. Відчуття, що все довкола критикує його самообман, або навпаки, відображає його стан. Відкинувшись на сидіння автобуса, хочеться тільки одного, прикрити очі і просто прислухатися до дощу. Люди довкола не порушують його ідилію. Але його думки тягне за собою, що він ненавидить почуття, коли йому хтось потрібен, адже він упевнений, що це зовсім не так. Заради чого він тоді ви трясе всю свою душу, заради чого чи кого? Чи коштувало воно того чи окупиться потім?
З усім цим власним шумом у голові він засинає, несподівано навіть для себе.

Йосану сниться вперше за довгий час сон. І саме зараз він вирішив перетворитися на кошмар і ось Кан уже летить у якусь темну яму, встигнувши подумати, що вона підозріло схожа на його життя.

– Гей… – Мабуть, це звернення до Йосану. Він розплющує очі, намагаючись повернутися в нормальний стан, – це начебто твоя зупинка.

Йосан сонно озирається. І правда. Кан схоплюється і тут же виходить на зупинці, мало не збиваючи якусь жінку, що заходить в автобус. Дощ. На щастя, він не зміцнів і вистачить часу прогулятися до будинку. Йосан не збирається поспішати кудись, навіть за відсутності парасольки.

Кан вдало живе поруч (на його думку) з магазином, тому він вирішує, що така погода сприяє купівлі пляшці червоного вина. Під звук автоматичних дверей він заходить усередину, кланяється продавцю і йде у потрібний ряд за вказівниками. На весь магазин тут, напевно, людини чотири. Кан ніколи не був затятим любителем випити, тому на вибір йде більше часу, ніж він очікував.

– Може допомогти тобі? – Вухо Йосана огортає тепло і… спокій? Так незвично…
– Дивлячись з чим – Кан знизує плечима і хоче розвернутися, але його зупиняють за плечі. Хлопець стає збоку від нього, щоб оглянути асортименти. – О… хіба не ти мене в автобусі розбудив?
– Так, – він трохи здивований, що його все-таки запам’ятали, адже від нього так швидко щоразу тікали. – Це наша маленька традиція, не вперше я тебе рятую, – він тягнеться до верхньої полиці пляшок, щоб розглянути одну з них.
– Прям таки рятуєш, – пирхає у відповідь Йосан.
– Добре, тоді наступного разу просто подивлюся, як ти поїдеш до кінцевої.
– І залишиш мене там? А ти злий, – театрально дме губи Кан.
– Яка доля буде у пляшки вина та які рани вона сьогодні залікує?
– Я планував її випити, пане філософе. У мене трохи зіпсований день і за моєю чудовою логікою це найкращі ліки.
– Думаю, тоді немає особливого сенсу намагатися з підбором, можна просто взяти смачне на твою думку і насолоджуватися горем.
– Я не особливо знаюся на вині, так що допомога все одно потрібна.
– Можу запропонувати своє улюблене, якщо ти не проти і не збираєшся стояти ще кілька годин, – по хлопцеві видно, що він не проти, тому йому роблять таку пропозицію. Він відповідає на автоматі і витає у своїх думках.
– Мені не важливо. Давай вже, – єдині плани Йосана сьогодні – випити, бажано вино, якщо йому воно не сподобається, то скаржитиметься після того, як доп’є.
– Аби напитися, – він закочує очі і віддає пляшку, яку щойно розглядав. – Гарного вечора.
– Стій – Йосан хапає хлопця за рукав. Навіть ніяково якось просити…
– Може складеш компанію? Вважай у подяку за порятунок.
– Збираєшся споїти і мене за компанію, навіть не дізнавшись мого імені, хоча я не вперше рятую тебе від навколосвітньої подорожі автобусом? Звучить привабливо, я Сонхва, – він простягає йому руку і посміхається на цю ситуацію.
– Йосан, – він усміхнувся у відповідь і віддав пляшку.
– А ти хитрий – Переходить на легкий сміх Пак, – цікаво ти звичайно запропонував випити як вибачення, а оплачую я, ну добре. Тільки пройдемося за фруктами, я заради них прийшов сюди.
– Любиш закушувати вино фруктами? Дивний…
– Ні, я спочатку заради них йшов до магазину, сьогодні свіжі повинні були завести. А, то ти думав я заради тебе прийшов? – Сонхва хитро мружиться.
– Ага, переслідуєш мене, підкрадаєшся ззаду і рекомендуєш чим мені напитися. Все сходиться, ти – маніяк.
– Великої ти думки про себе і про мене звичайно, але ні. Фрукти на ранок мені були важливіші за тебе. Може ти мене переслідуєш? М? Ти вийшов на зупинку раніше, а сам автобус їде практично до магазину – Сонхва розвертається йти в бік потрібних продуктів. Краєм ока він помічає, що Кан слідує за ним, але йде трохи позаду.
– Я вийшов якраз біля будинку.
– Але ж звернув у магазин. – Фрукти знаходяться недалеко, тому Сонхва швидко бере необхідне. – Ідемо, я все.
– Ага, йдемо. Потім у парк? – Пак згідно киває прямуючи до каси.

Вони йдуть у бік парку, який розташувався неподалік магазину. Дощ вщух і з неба зриваються останні краплі. Вони невимушено говорять буквально ні про що, пропустивши всі звичні питання для елементарного знайомства, просто обговорюють як пройшов їхній день загалом, ніби вони знайомі багато років.

– І ось так мене вирішили сьогодні кинути, – знизує плечима Йосан після довгої розповіді про свій день.

Вони сиділи біля порожнього дитячого майданчика, там просто місця зручніше і гарний вид є, прям на берег, досить романтично для звичайного дружнього розпивання вина.

– Незвичайна причина для прощання, якщо чесно, – Сонхва робить ковток і повертає пляшку Йосану. – Даремно ти засмутився так через цього ідіота. Хто кидає через те, що партнер не вміє цілуватися? Це дуже дивно.
– Ти вирішив мені нагадати?
– Ну, я ж не посміявся з тебе…
– Ще б ти посміявся з мене, – дметься Кан.
– Ну, а що я можу зробити. Бити я його не збираюсь і тобі не рекомендую.
– А навчи мене цілуватися, – Йосан каже це максимально швидко, відводячи ненадовго погляд, щоб не бачити бурхливої ​​реакції, якщо вона буде, але її не слідує, тільки легкий подив на обличчі Сонхва.
– Я?! Вибач, але з якого переляку? Не те, щоб я був проти, у мене немає жодних обмежень зараз, але не пошкодуєш потім? Ти ж просто п’яний і засмучений.
– Я тобі що пропозицію робив?
– Щось менш зобов’язливе але з наслідками.
– І з якими наслідками?
– По-перше, ти схожий на того, хто запросто мені вріже, якщо зараз протверезіє. По-друге, ти все ще засмучений.
– Ти будеш чи ні?! – сердиться Йосан. Сонхва не схожий на людину, яка не знає, що хоче. То чому зараз меніться.
– Я на вчителя схожий? – бурчить Сонхва, але забирає пляшку у Йосана, відставляючи її убік. Як це все-таки абсурдно. – Але якщо вмажеш мені в процесі, я піду в ділянку і ти будеш мені компенсувати наслідки.
– Якщо чесно …. ти схожий на вчителя – Йосан посміхнувся, спостерігаючи за хлопцем.
– Краще мовчи…

Сонхва присувається ближче, вбиваючи всю відстань між ними. Він акуратно торкнувся щоки хлопця і пильно глянув у вічі. Дякую, що йому вистачило сил не посміхнутися з погляду навпроти. У Йосана такий погляд, що очікує і зберігає надію. Він обережно торкнувся губ навпроти, ковзнув по них і м’яко цілував спочатку. До певного моменту.
Йосан млів від цих впевнених і спокійних обіймів навколо його талії. Його навіть шокувала ця сміливість Сонхва, але було приємно.

Дивно визнавати самому собі, але Сонхва явно не забуде ці привабливі губи.

З глухим стогом Йосан відкрив рота, дозволивши поглибити поцілунок. Його рука ковзає по потилиці Сонхва, привертаючи до себе увагу, якої у Пака вже немає. Витончені пальці плутаються у волоссі, тягнуть, щоб до тремтіння.

Йосан неохоче відсторонився і розплющив очі, облизуючи губи:
– Я, звичайно, нічого не хочу сказати … але, по-моєму, ти мене не вчив, а ми просто цілувалися …
– Якщо чесно, мені вже байдуже. Але не сказав би, що ти не вмієш … ти точно все як треба розповів?
– Мені потрібен ще один урок точно.
– Спочатку розкажи все як є, ти ж не домовив, так?
– Ну є трохи … Даааа. Я вигадав цю історію. Мене ніхто не кидав. Я хотів, щоб ти мене поцілував. Я хотів нормально познайомитися з тобою, але ніколи не встигав. І взагалі, я думав, що ти не помічав мене, ось так.
– Досить відверто. Найпростіше було просто познайомитися на одній із зустрічей в автобусі, але це теж нічого так. Мені подобається твоя непередбачуваність, – Сонхва усміхається, чим знімає швидкоплинну напругу Йосана.
– Іноді я відчуваю провину за майбутнє, адже це наслідок моїх рішень… Раз я п’яний, ти не збираєшся продовжувати марафон поцілунків і тобі цікаво зі мною спілкуватися, то я просто хочу виговоритися. Ось кажуть, що ми не цінуємо, що маємо. Але якщо воно від мене піде, то я не поженуся за ним, не знаю чому. Може це мій егоїзм, але щось усередині не дає мені цього зробити… Я старався, але в мене й жаль не приходить. Не можу хвилюватися чи просто думати про людину, яка не цінувала мої торкання та піклування. Образа це чи ні… мені це все одно. Я просто не відчуваю нічого, і це проходить. Як би прозаїчно це не було, мені все одно, адже це важливо для мене.
– Думаю час йти додому, ти занадто п’яний і відвертий.
– До твого дому?
– Спатимеш на дивані у вітальні, – Сонхва знову посміхається. Тверезий Йосан теж такий сміливий? І з чого взагалі такі думки….
– Як не ввічливо до гостя, я спатиму з тобою. Якщо ні, то я сам вночі дістануся твого ліжка, – відповідає Кан і перший встає, щоб іти.