Князь народжується в крові

– Добре. Хороша присяга, Сірін.- Уважно вчитувався в заготовлені рядки Ештон.- У мене теж все готово. Готова переукласти договір?

– Зараз? А… повня?- Запанікувала Сірін.

– Мені не потрібна для цього повня.- Серйозно подивився Ештон на Сірін. Вона була не готовою до такого повороту подій. Але Ештон не намірений був відступати. Ештон не міг пояснити, але він відчував, що зараз хороший час. Він навіть не сформував волю для князів. Але. Зараз підходящий час. Ештон відчуває це чітко. Немає значення де вони. Немає значення хто поруч. Немає значення. Нічого. Нічого немає значення. Ештона ніби затягнуло кудись в підпростір якийсь. Його князь перед ним. І Ештон чітко відчуває потребу закріпити цей зв”язок. Все готово. Договір готовий. Клятва готова. Більше нічого немає значення. Вже немає значення… Ештон навіть думати не міг ні про що інше – немає ніяких аргументів за чи проти.

Сірін заворожено дивилася в очі Ештону і сумніви зникли і розчинилися в їхньому спільному просторі.

Ештон встав і обійшов стіл. Простягнув до Сірін руки і вона вклала туди долоні.

– Пам”ятаєш клятву?- Запитав Ештон.

– Так. Я пам”ятаю.- Видихнула Сірін, не зводячи очей з Ештона.

– Ми зробимо це зараз.- Впевнено заявив Ештон. Його серце рівномірно билося. А енергія, ніби відголосок церковного дзвону ритмічно виливалася навкруги під ритм його серцебиття, заповнюючи простір навколо них, закручуюючись вихорем, і нічого видно більше не було. Сузір”я бібліотеки затьмарились цим вихорем. І свідків не було – ніхто не міг підступитися до могутньої істоти, що заключає договір зі своїм князем, слідуючи шляху, що проклало для них дерево життя. Ештон дивився в сірі очі напроти і мало значення лише те, що його дівчинка беззастережно довіряє йому, і знову вкладає свою долю, всю себе в руки Ештону – без оглядки. Тоне в його погляді. Знову віддається. Та на цей раз з такою самовіддачею, прийняти яку Повелитель може лише мріяти.

Простір навколо них готовий. Вихорі Енергії Ештона утворили навколо них затишний вакуум.

《ХієдХайн, стань нашими узами.》- Оформив Ештон свою волю в думки. І ХієдХайн вирвалась на волю. Її стрічки скажено завирували навколо, продираючись крізь простори у реалію, вона завирувала, а потім утворила навколо них щільний срібний бар”єр, вистеливши зсередини вихори Ештона. Цей бар”єр був такий же матеріальний, як надувна кулька, він був видимий і щільний.

– Я беру тебе у князі, Сірін. Відтепер ти наставник для всього народу ларів, мій князь. А я – твій Повелитель.- Сказав Ештон швидше для Сірін, аніж для договору. Вона швидко збагнула, що повинна принести присягу. Кивнула і усміхнулася, впевнено і рішуче.

– Я ввіряю себе у Ваші руки, Хранитель. Своє життя, волю, тіло, розум, свідомість, душу, аж допоки смерть не розлучить нас. Я клянусь вірно служити Вам, як Повелителю ларів та Елізіуму, як своєму вожаку. Я клянусь бути достойною берегинею Вашої зграї і достойним наставником Вашого народу. Я клянусь докласти всіх зусиль аби моє буття принесло розквіт та щастя народу ларів. І я зроблю все, аби здійснити покладені Вами на мене надії та обов”язки. Я твоя, Ештон.

– Я приймаю твою клятву. Прийми і ти мою волю. Будь вірною мені, моїй зграї і моєму народу. І ніколи не йди проти інтересів Елізіуму і моїх, як його Повелителя.- Ось так. Для оков цього достатньо.

Ештон наблизився до Сірін, міцно обійняв її за талію правою рукою, лівою, все ще стискаючи її руку, не відриваючи погляду від її сірих очей, наче у химерному вальсі. Сірін довіряє йому. Ештон повільно нахилився над її плечем. Він її попередив уже, вона знає. Але Ештон залишив на її шкірі легкий поцілунок-вибачення, Сірін відізвалася рішучими хвилями, підбадьорливими, трепетними, очікуючими, радісними. Вона готова, і вже давно немає значення в який спосіб вони заключать договір, і чи принесе це біль. Сірін уже давно знає напевне – Ештон не зашкодить їй. Ештон рішуче відкрив рот, відкинувши сумніви, і з розгону всадив зуби в її шкіру з силою, на яку тільки був здатен – аби все було швидко і за один раз. Зуби прокусили шкіру і її кров бризнула йому в рот, Ештон інстинктивно ковтнув, а Сірін здригнулась в його руках, їй було боляче, але вона була готова, рішучості і віри в Ештона не розгубила. Ештон не дозволив собі зосереджуватись на крові в роті, напівмедитативний стан допомагав відгородитися від непотрібних зараз емоцій, і кров повільно витікала з його рота, змішуючись з його слиною. І Ештон почав формувати договір, який він знав напам”ять. Кожен зв”язок, кожну деталь, кожен кут. Поруч був голограф, але він був не потрібен – Ештон все пам”ятав. Енергія Сірін та Ештона з”єдналася, текла одним потоком, Ештон відчував Сірін, як самого себе. Він мав зараз такий доступ до енергетичної системи організму Сірін, котрий навіть уявити було важко до цього. Ештон розчинився у цьому відчутті, залишаючись свідомістю в реалії рівно настільки, аби тримати Сірін нерухомо, аби відчувати її емоції та серцебиття, те, як легко і водночас відчайдушно вона віддається, решта ж його свідомості зосередилася на договорі. Стібки зв”язків легко звивалися, підкорюючись його волі, адже ХієдХайн – місячна енергія лише частково, інша ж її частина – воля Ештона. Стібки зв”язків!!!!!! звивалися і вигиналися, стаючи чітко на свої місця, варто було лише Ешону згадати де вони повинні бути. І от легко, наче політ думки, акумулятор договору та каркас були готові. Опісля ХієдХайн, що щільною сферою оточувала їх, миттєво стислася, утримуючи всі умови клятви, та зв”язуючих елементів Ештона, і через укус влилася в тіло Сірін. Находу ув”язнюючи ці умови, змішуючись, розділяючись на два окремі вируючі стрічками потоки матеріальної енергії. І кожна стрічка із цих потоків, розчинивши у собі відповідну умову, в”юнко вигиналася, досягаючи свого місця, і ставала черговою ланкою у канаті їхнього договору. Готово.

І останнє. Милість Повелителя. Ештон відпустив руку Сірін і міцно обійняв її двома руками за спину. Він з любов”ю припідносив їй свої дари. Свій захист. Свою любов. Свою турботу. Свою щедрість, на яку тільки був здатен. Свою увагу. Свої думки. І усе це ставало матеріальним у цьому промені договору – потужний оберіг, що захистить його дорогу дівчинку на всіх можливих рівнях: енергетичному, тілесному, духовному. Нхто не зможе просто так нашкодити їй. Цей оберіг, в який Ештон вклав всю душу, захищатиме її, навіть якщо його не буде поруч.

Він дав їй ще один потужний оберіг, на зразок печаті, що створив для Макнармерів, тільки… Його сила – це сама Сірін. Вона зможе сама регулювати властивості бар”єру, варто буде лише подумати, навіть вибиратиме, кого захищати. З її здібностями до створення бар”єрів – вона впорається з цим на ура.

Окрім функціоналу з попереднього договору: ментального зв”язку та сигналізації на випадок біди, та механізму пришвидшеної регенерації, Ештон створив для Сірін щось типу особистого храму – маленький механізм з записом його турботи, маленьким окремим акумулятором його чистої енергії, тепер усе це буде вирівнювати її біоритм, а залишки її енергії скидатимуться в величезний акумулятор договору, що наповнюватиметься відсіками – вона значно довше обходитиметься тепер без стабілізаії. Хіба що їй самій захочеться – в своє задоволення.

А ще він дав їй емоційну підтримку і захист. Дав можливість розкрити їй свою силу берегині. Не лише Шепіт тепер допоможе їй у цьому. Тут же було і щось на зразок веретена – величезне містилище інформації для Сірін, лише не таке закрите – Сірін зможе легко користуватися ним, наче сервером у себе в голові.

Ештон пам”ятав, як добре у Сірін виходить відслідковувати здобич. Тому він дав їй той же фокус свідомоті, що створював уже не раз. Та на цей раз він був досконаліший. Чистіший. Ештон точно знав що додавати, а що – ні. За хорошої концентрації, Сірін навіть зможе поділитися цим зі своїм звіром.

Ештон проявив фантазію і створив механізм, що дозволить Сірін розфокусувати увагу на кілька напрямків. На зразок його сприйняття. Це коштувало Ештону чимало зусиль. Але це допоможе Сірін і в повсякденному житті – буде легше і на лекціях і дітей тренувати. І в бою.

Ештон зачинив промінь, але не запечатав його намертво, аби потім можна було безболісно доповнити його.

Найлегша частина завершена. Ештон спрямував усі вихрі енергії, що снували навколо них, утворюючи сферу, прямісінько в акумулятор логовору і договір зажеврів.

А тепер найскладніше. Найризикованіше. Ештон наблизився до договору сімейної приналежності. Він зосереджено знайшов кілька неключових зв”язків, в яких було багато волі для князя (що була їхньої субстанцією стосунків і волею Повелителя одночасно), і методично став їх руйнувати, вивільняючи усе це назовні. Він був правий – договір це лише оболонка. Договір – це лише формальність. Лише механізм. Він не рве стосунки з Сірін. Їй нічого не загрожує. Ештон зруйнував ще більше зв”язків, вивільняючи все більшу кількість їхнього зв”язку “у вільний політ”. Але субстанція не формувалася у кокон. Вона притягувалася іншим договором – князівським. Вона, наче в фізичному експерименті з зарядженими частинками на кінцях електродів, тягнулася до нового вмістилища. І Ештон зруйнував стільки зв”язків, скільки потрібно, аби вона дотягнулася і навіть, частково заповнила свою законну нішу. І от нарешті. Тепер Ештон спокійний – жодних ризиків більше. Він знайшов похибку в договорі, від”єднав від загального механізму старого договору кілька стібків каркасу і потягнув за зв”язок-похибку, наче бантик на шнурівках розв”язав – договір розсипався. І вся їхня субстанція шугонула на своє коронне місце в договорі – серцевину. Все вийшло навіть легше, аніж Ештон розраховував. Він уважно оглянув договір, його свідомість знаходилась прямісінько поруч з джерелом. І він бачив, як його воля зажевріла, просочуючи увесь договір. Що він хоче? Чого він очікує від своїх князів помимо того, що його воля Повелителя уже несе? Та нічого особливого – аби вони слідували за ним. І воля спалахнула в договорі. Він хоче, аби вони допомогли йому з його нелегкою ношею Повелителя, аби перейняли його деякі обов”язки, по мірі своїх здібностей, вмінь і бажань. Аби прикривали йому тили. Аби були його сім”єю. І оскільки вони самі вибрали це, то він хотів би їх любити. І аби вони любили його… Аби вони були сім”єю. Можливо, з часом він сформує свою волю ще чіткіше – не страшно. Ця структура гнучка і змінювати її можна без проблем – просто змінити посил, воля в договорі теж зміниться. По мірі того, як його воля формувалася у щось путнє – акумулятор палахкотів. Наповнював договір, осяював його. З цієї перспективи договір мав вигляд величезної напівсфери в центрі якої палахкотіла його воля, а з-піднизу енергія наповнювала цю сферу і підживлювала палаючу волю Ештона для Сірін. Всередині сфера була заповнена не повністю, лише верхній шар, і то частково, хоча енергія Сірін невпинно вливалася сюди, загрожуючи невдовзі по вінця заповнити цей відсік. Але не страшно. Щойно місця забракне, перетинка, що підтримує енергію на цьому рівні і відділяє від глибшого, ще порожнього шару, просто лусне, і наповнюватись стане вже він. Згори ж цю величезну ємність з озером енергії і палаючим багаттям волі по центру, накривала невагома сфера, ніби марево – каркас договору, який акуратно підтримував цілісність і ненав”язливо забезпечував функціонування. Та якщо пригледітись до цієї павутинки – вона була обтічна. Не тверда і, навіть, не рідка. Вона нагадувала озоновий шар в атмосфері. Зруйнувати її було майже не можливо, якщо не знати як – вона була просто невловима. Важко зруйнувати те, до чого ти не можеш навіть торкнутися. Та й побачити нелегко – вона ставала умовно видимою лише в той момент, як по ній проходила пульсуюча воля Повелителя. Все це завершували три промені, що ковзали в цій сфері, впліталися, снували, ковзали, наче живі, між її невагомих структур: Клятва Сірін, Окови Ештона, Милість Повелителя. Вони були гнучкі, мобільні, невловимі, всюдисущі, але разом з тим, були невід’ємними від договору, вони доповнювали і удосконалювали його. Були його інструментами, його більш матеріальними частинами. Їх можна було впіймати і зламати, якщо дуже постаратися, але їх відсутність не вплине на загальну цілісність договору. Клятва Сірін була запечатана і повна. Два інших промені можна було доповнювати, збільшувати або змінювати за потреби. Все працює.

Ештон повернув собі нормальний стан. Він повільно і акуратно вийняв з Сірін зуби, все ще не відпускаючи її. Ештон відчував, як по його підборіддю тече її кров, мурашки зрадливо пробігли по спині. Металевий присмак в роті і запах крові затьмарив на момент сприйняття Ештона, адже після медитації, нехай навіть не повної, всі його відчуття загострені до неможливості. Але Ештон швидко опанував себе і знайшов поглядом сірі очі Сірін. Її теплий погляд говорив, що все гаразд. І Ештон повільно випустив її з рук, все ще перебуваючи в якомусь затуманеному стані. Він витер кров з обличчя рукавом, одночасно переводячи погляд на її плече. Укус вийшов глибоким. Хоч би шраму не лишилося… Сірін прикрила правою рукою укус на плечі від очей Ештона, одночасно ліву простягнула до нього і Ештон одразу взяв її за простягнуту руку, ловлячи поглядом її очі.

– Все гаразд.- Тихо сказала вона, усміхнувшись. Ештон кивнув, зібравшись в купу.

– Покажи договір.- На цю спокійну вимогу Ештона Сірін розгубилась і розсіяно поглянула на себе. Ештон зрозумів:- Він тут.- Вказав він на зону декольте під ключицями, просто на спині місця немає. Всі інші договори Ештон розмістить між лопатками, де їм і місце.

– Гаразд.- Сірін звільнила руки і без заминки зняла кофтину, демонструючи Ештону договір.

Він був не великий – з яблуко величиною. Ніби дивишся на договір дуже здалеку збоку: акумулятор розмістився в схематичному малюнку у вигляді серпа молодого місяця. Його роги сполучав малесенький ореол (сфера-функціонал), ніби імітуючи місячне затемнення, а з-під нього виривалося три промені різної довжини(функціональні канати). Лаконічно і символічно. Як і планував Ештон, він торкнувся до договору і відчув потужну пульсацію всередині. Все гаразд. Все добре.

Ештон задоволено усміхнувся, підвів очі на обличчя Сірін, випрямився, всім своїм виглядом демонструючи, що все пройшло прекрасно і роботою він задоволений. Сірін теж йому усміхнулась. Вони заспокоювались. І готові були рухатись далі, приходяи плавно в норму.

– Кхим-кхим. Водички?- Простягнув Кір стакан води Ештону.- Може…- Невпевнено додав він.

Ештон перевів на нього здивований погляд. Геть забув, що вони в бібліотеці, взагалі то. І тут Кір працював.

– А, так, дякую. Супер.- Кивнув Ештон і залпом випив, сподіваючись позбутися від смаку крові у роті.- Я, мабуть, в купальню піду.- Заключив Ештон, намацавши потьоки крові у себе на шиї. Він винувато поглянув на Сірін.- За це не можна вибачатись… Але я сподіваюсь, що заживе швидко і безболісно.

– Ахахах.- Засміялась дзвінко Сірін.- Не хвилюйся за мене. Це дурниця.

Ештон усміхнувся їй, заражаючись позитивом:

– Я залишив оболонку колишнього договору на пам”ять. Але якщо захочеш, я в будь-який момент приберу її.- Ештону не хотілось би, якщо чесно. Але він це зробить, якщо Сірін не захоче носити ці крила. Він з очікуванням дивився, як Сірін з інтересом заглянула собі за спину.

– Ні, нехай буде.- Широко і щиро заусміхалася вона.- Він мені теж подобається. І Рікону теж.- Підморгнула вона. Ештон почервонів. Лари зазвичай таким усяким не діляться. Ештон просто закивав, щоб уникнути репліки.

– Окей… Давай обробимо тобі рану.- Поглянув Ештон ще раз на плече після паузи.- Кір, сходи до Ванесси, принеси аптечку.

– Гаразд, я швидко.- Вибіг Кір з бібліотеки.

– Ну, що, князь, як тобі відчуття у новій ролі?- Усміхнувся Ешон до Сірін.

Вона поклала руку на договір і на кілька довгих секунд закрила очі з посмішкою на устах:

– Таке відчуття тепле. Ніби ще одне серце б”ється. І це тепло розтікається по всьому тілу… І по душі. І… Так затишно, так…- Сірін видихнула, зітхнувши і кілька сльозинок впало з-під прикритих вік. Її душа тремтіла, так багато було в ній емоцій. Вона була щаслива. І Ештон переймав від неї цей трепет. Він хотів обійняти її, але не хотів заважати їй переживати момент. Не хотів заважати відчути все це в повній мірі вперше:- Таке враження, що твоя любов до мене в мені.- Підвела вона щирий, відкритий, люблячий погляд, повен довіри і ніжності. Ештон не втримався і таки обійняв її обережно, аби ще більше не пошкодити плече.