Книжковий магазин

Щоправда, чудовими були всі дні.

Але точно не для Кроулі. Не дивлячись на те, що Шакс великодушно віддала йому квартиру в Лондоні, демон проводив більшість свого часу в Бентлі, бо вона була єдиною річчю з минулого, яку він міг тримати біля себе. Абсолютно кожна дрібниця: їжа, книги, вузькі вулички міста нагадували йому про Азірафеля, він не знав, куди себе діти. Той максимум, який Кроулі собі дозволяв, це іноді провідувати Муріеля, які наразі стежили за книжковим магазином. Десь глибоко він сподівався, що янгол повернеться на Землю, і все повинно бути ідеально, коли він з’явиться вдома. Але затримуватись в магазині на довше, ніж декілька хвилин, було фізично боляче для Кроулі – він не міг дивитися на покинуті книжки і улюблене крісло янгола.

Не дивлячись на це, сьогоднішню ніч він проводив не в машині. Рослинам було дуже шкідливо знаходитись в маленькому, душному приміщенні, і тому Кроулі, з пляшкою наперевіс, розставляв зелених по своїх старих місцях, попутно виправляючи їхні плями та дірки за допомогою чудес. Якби він викидав кожну хвору рослину, в нього б просто їх не лишилось, а він був занадто втомлений, щоб на когось гніватись. Врешті-решт, іноді всім потрібно давати поблажки.

Всім крім нього, бо Кроулі явно не збирався полегшувати собі життя, кожного разу змушуючи себе проживати день за днем, замість того щоб повторити XIX століття і просто проспати більшу частину свого існування, бо його скитання по Лондону туди-сюди навряд чи можна було назвати життям в звичному розумінні. Він би і радий не існувати, але освяченої води в нього не було, як і сил, щоб влаштовувати пограбування церкви. Сплячка стала табу, бо бачити Азірафеля в снах було нестерпно. Кроулі неймовірно сильно мріяв його забути, але постійний нагляд супроводжував демона всюди, куди б він не йшов. В якійсь мірі це заспокоювало і давало надію на краще, але, відверто кажучи, Кроулі вже втомився хоч на щось в цьому житті сподіватись.

Чомусь вже кілька днів він не відчував на собі знайомого погляду, який зазвичай супроводжував його раз на декілька годин кожного дня. Спочатку він думав, що Азірафель зайнятий, але тепер і не знав на що робити ставку: янгол просто вирішив розірвати все те останнє, що між ними було, або з ним сталось щось погане. Дуже погане. Навіть і не поскаржитись нормально нікому, бо демон обірвав спілкування зі всіма, крім Муріеля. Він би і з ними обірвав, але почуття боргу міцно тримало його за горлянку.

– Блять, ну чим йому не сподобалось наше життя? Раптом йому стало дуже важливе те Небо, ніби вони хоч колись не хуйово до нього ставились, – до цього наполовину повна пляшка зовсім спорожніла, поки Кроулі продовжував, – “ми будемо разом в Раю!!” Хто таке взагалі каже демону? Хто взагалі припускає думку ще демона можна вибачити? Йому блять втовкмачували що демони непробачаємі, це вся їхня суть, чому він взагалі вирішив, що мені це пробачення потрібно?!

Рослини зустріли емоційні сплески хазяїна легким похитуванням листя. Раніше цей звук мав властивості заспокоювати Кроулі, але, на жаль, не на цей раз.

– Може зі мною щось не так? Він би не пішов на Небо якби його все влаштовувало тут. Невже йому настільки важливо зробити всіх достойними небес, що він готовий змінити навіть мене? Колись я правда вірив в те, що ми були на своїй стороні. Можливо, варто було піти з ним, ми б хоча б були поруч. Але який в цьому сенс, якщо «ми» нічого для нього не значимо? Забагато питань, відверто кажучи, – хвора посмішка відобразилась на його обличчі, – і жодної відповіді. І завжди йому треба бігти назад до Раю та пробачати мене. Я просив його мені пробачати? Ні. З якого переляку він вирішив, що мені взагалі є справа до його пробачення? Чому мені взагалі в принципі повинна бути до нього справа? Я повинен просто викинути його зі свого життя до чортової матері і перестати так сильно плекати те, що він так запросто кинув. Можливо, мені варто взагалі переїхати звідси куди подалі. Люди кажуть, що зазвичай це допомагає рухатись далі, не можу ж я цілу вічніть нічого не робити.

Рослини знов похитали листям, немовби мовчазно схвалюючи. Кроулі не звертав на них особливої уваги, але вирішив свої плани на потім не відкладати – все одно особистих речей в нього не було, якщо не рахувати Бентлі, звісно. Він вирішив взяти всього по мінімуму: пара старих пластинок з улюбленими піснями, декілька пляшок віскі від нового бренду, який він знайшов, трохи одягу на зміну. Не те щоб демонам чи ангелам потрібно було перевдягатись – їхня фізична оболонка була не зовсім людською, проте Кроулі полюбляв мати декілька комплектів, просто щоб не виглядати по-нудному. Коли всі речі були спаковані, а машина вже прогрівалась, бо на вулиці була неймовірно сувора для Англії зима, з вітальні пролунав дзвінок. Кроулі поспішив взяти слухавку, все ще тримаючи важкенький пакунок.

– Добрий вечір, Кроулі! Дуже сильно прошу вибачення що турбую, але тут прийшов Азірафель, і він хоче Вас бачити…

– Що йому треба? – по тілу Кроулі пройшов дрижак. Чому як тільки Кроулі робить якийсь крок для покращення власного стану, цей біс кожного разу з’являється і все псує.

– Не зовсім розумію… Він каже що Ви захопили його думки і він дуже хоче аби ви перестали заважати йому працювати. Ви не могли б підійти до книжкового магазину?

– Скажи йому що я не прийду. Не знаю, збреши йому що я мертвий чи щось ще, мені байдуже. Я не хочу його бачити.

– Будь ласка, я дуже Вас прошу, приїдьте! Він дуже дивно себе поводить, і я зовсім не знаю що робити, його ніби підмінили! – голос янголиці ледь не зірвався на плач, що не міг не помітити Кроулі, – я дуже сподіваюсь на те, що Ви зможете допомогти Азірафелю, бо я нічого не розумію, а Ви знаєте його краще ніж будь-хто інший!

– Гаразд. – Кроулі важко зітхнув, роздивляючись подряпини на столі. – Я буду через декілька хвилин, тримай його там. Щось придумаємо.

– Дякую, пане Кроулі, дякую Вам велике!

– Потім подякуєш.

Востаннє Кроулі розганявся до 120 миль на годину роки 4 тому. Відверто кажучи, він трохи втратив маневреність на такій швидкості, просто якесь чудо, що він ні в кого не врізався. Пару разів чудо він так точно створював, бо як по-іншому демону вдавалось ледве не вилітати з-під інших машин, було справжньою загадкою. Не пройшло і десяти хвилин, як Кроулі вже пересік поріг книжкового магазину, шукаючи очима Муріель. Вони сиділи поруч з Азірафелем і щось йому розказували, поки той приголомшено похитував головою. Кроулі не міг спокійно дивитись на янгола. Не зараз, не після того що між ними було, ніколи. Якийсь час він просто розглядав книжки, перш ніж все-таки набратись сміливості і підійти до янголів.

– Я бачу, ти згадав про існування Землі. – Кроулі тримав обличчя: фільтрував кожне слово, всі м’язи були безмежно напружені, сонцезахисні окуляри воссідали на звичному місці, ще більше приховуючи демона від навколишнього світу.

– Наскільки я можу судити, демон Кроулі – це Ви?

– У нас сьогодні вечір дурних питань, чи як? – демон роздратовано підняв бров.

– Попрошу стежити за вираженнями! Не могли б Ви будь ласка пояснити, хто Ви такий і чому раптом вирішили, що маєте право вдиратись в свідомість Верховного Архангела?! Не те щоб я розумів, яким чином демони взагалі здатні на таке…

– Янголе, з тобою все нормально? Нащо ти приходиш сюди і кажеш мені це? Тобі недостатньо тих проблем, які ти вже мені спричинив чи як?

– Я потребую знати-

– Мене не колише, що ти там потребуєш знати. Йди геть з мого життя, будь ласка. – голос і постава почали давати слабину: Кроулі мовби став меншим та беззахисним перед янголом. Але навіть так він не збирався зупинятись:

– Ти достатньо отруїв все, що мені було дороге. Насправді трохи іронічно, не знаходиш? Змія серед нас я, проте отруюєш ти. Якщо тобі більше нема чого сказати, повертайся Нагору і займайся всім, чим ти так хотів.

– Чому Ви так зі мною розмовляєте? Ми вперше бачимось, але, напевно, просити в демона поваги було б і правда дурнувато. В будь-якому випадку, якщо таке «втручання» в мої думки продовжиться, я напряму буду зв’язуватись з Вашим головним офісом!

– Тобто? Я не підчиняюсь Пеклу, ти забув?

– Що?

Якийсь час обидва дивились один на одного з сумішшю недовіри та здивованості. Кроулі, тому що янголу, судячи за все, стерли пам’ять і зовсім змінили світогляд на Рай і Пекло. Азірафель – бо він вперше бачив такий феномен і цей «феномен» розмовляв з ним так, ніби вони раніше були приятелями і посварились.

– Ми… знаємо один одного?

– То ти дійсно не памятаєш, чи не так?

– Боюсь, що не пам’ятаю. Не мог.. не міг би ти пояснити, що зі мною відбувається?

– Якби ж я знав… Я казав тобі, що Рай і Пекло токсичні! – здавалось, ще трохи, і з ніздрів Кроулі піде дим, – але хто ж мене буде слухати, правда? Тепер в тебе відшибло пам’ять, а я сам повинен зі всім розбиратись. Я навіть не знаю, чи варто мені тобі допомагати.

– Будь ласка. Мені, як і тобі, неприємно спілкуватись з «протилежною» стороною, але це вимуш-

– Справа не в сторонах, Азірафелю. Колись у нас була наша сторона. Але, судячи за все, вона не була такою ж важливою для тебе, як для мене.

– Мені правда шкода, що я зробив тобі неприємно. І, хоч я цього не пам’ятаю, мені все одно соромно. Якби я згадав все, ми могли б щось виправити. Але я не знаю, чи можна тобі довіряти, демоне. Ви ж постійно брешете, як мені бути впевненому в тому, що твої слова правдиві?

– Дуже просто.

Поки Азірафель роздивлявся книжковий магазин, по якійсь причині любовно оглядаючи кожну книгу, Кроулі відійшов у підсобку, аби відчинити шафу з подвійним дном. Всередині лежало декілька десятків потертих блокнотів, зошитів і навіть сувіїв. Він підізвав янгола до себе і почав показувати особисті щоденники один за одним, від найстарішого збереженого до найновішого. Відверто кажучи, деякі з подій, записаних на сторінках потертих журналів і паперах, він пам’ятав по-іншому. Можливо, роль грало світосприйняття Азірафеля на момент написання, а можливо щось набагато гірше. Демон не хотів думати про те, що в його голові хтось хазяйнував і також переплутав спогади. Під час сильного емоційного виснаження дуже рідко переймаєшся з приводу таких речей як пам’ять про якісь події, прожиті кілька століть тому.

– Це все… писав я?

– Почерк-то твій. Та і я б чисто фізично не зміг стільки написати – коли мені було? Щоправда, досі не розумію, чим тобі так подобалось робити записи від руки, диктовка, як на мене, набагато легша.

– Але чому я це все забув?

– Не знаю, янголе, але потрібно щось з цим робити. У мене був схожий досвід, думаю, якщо ти дуже напружиш мозок, то щось в тебе і вийде згадати.

– Але як?

– Послухай. – Кроулі зняв окуляри, спрямовуючи погляд на янгола перед собою. – Твоя голова все ще містить ці спогади. Вони там є. Віднайди меблі і згадай, як вони стояли. Подивись мені в очі і згадай, коли ти вперше їх побачив.

– Ти зробив хорошу річ, а я погану. Зовсім це не смішно! Що мені скажуть…

Очі Азірафеля раптом змінились: з яскравого небесного кольору, який могли мати тільки архангели, вони стали звичними, немовби людськими синіми очима. Такими, якими Кроулі їх запам’ятав – живі і добрі, чуйні, неймовірно вродливі і такі природні. Довго милуватись в нього, на жаль, не вийшло. Через декілька секунд очі Азірафеля знову змінились на яскраві, неземні. Кроулі сам для себе вже визначив, що нові очі йому не подобались.

– Це було… доволі боляче.

– Знаю. Воно завжди боляче, але ти повинен все згадати. Ми могли б піти до парку-

– Ні, дякую! Я не знаю, до чого мене може привести побратимство з демоном, і я дізнаватися не хочу! І не збираюсь подібним займатись! Навіть якщо цей магазин здається мені знайомим і я чогось і правда не пам’ятаю – значить на це був Божий задум! Тому прошу мене вибачити, але я більше не збираюсь і секунди проводити тут!

– Ти можеш хоча б іноді сісти і послухати те, що я кажу, не перебиваючи мене? – Кроулі важко зітхнув, надягаючи окуляри назад і поправляючи піджак. – Гаразд, роби як хочеш, я тебе тут не тримаю. Але невже ти правда не хочеш знати відповіді на свої питання? А я впевнений, в тебе їх стало тільки більше.

– Послухайте, – на цей раз Азірафель дивився на демона настільки холодно, наскільки міг, – у нас скоро другий Армагеддон, і мені, відверто кажучи, не до самокопання. Навіть якщо в мене і є питання, вони не мають значення для Великого задуму, тому я, при всій повазі, повинен відмовитись.

– Що ти сказав?

– Я повинен відмовити…

– Ні, я маю на увазі до цього. Другий Армагеддон?

– Мені здавалось, всі про нього знають… На цей раз Антихриста не буде, на перевеликий жаль. Проте Метатрон все продумав і, хоч мені і видається це дещо жорстоким…

– Ти допомагаєш Метатрону з Армагеддоном?! – Кроулі приголомшено стояв, безвольно опустивши руки вниз. – Що з тобою взагалі коїться, янголе? Тобі зовсім мізки промили чи як?

– Я не маю права судити Метатрона, і, тим паче, Всевишню, і нікому цього не раджу! І мені дійсно треба йти. – вже спокійніше додав Азірафель.

– Йди, янголе. – Кроулі дуже сподівався, що його розчарований погляд не буде видно з-під окулярів. – Як схаменешся, приходь. Я поки ще не вирішив, куди хочу переїхати, тому час в тебе є.

Якийсь час він спостерігав за Азірафелем, прямо як минулого разу. Розриваюче зсередини почуття горя нікуди не ділось, тупий біль давив на груди, ускладнюючи дихання. Не те, щоб воно Кроулі було потрібно, але відчуття все одно неприємне.

На цей раз він не пустив жодної сльози. Просто провів поглядом янгола до ліфта на Небо і зайшов назад в книжний, пригнічений і зовсім трохи розбитий. Муріель весь цей час сиділи в стороні, не намагаючись вдертись у діалог, лише спостерігаючи. Вони не знали, чим зарадити Кроулі, і тому просто сказали перше, що прийшло в голову:

– Пане Кроулі, можливо, Ви б хотіли на якийсь час лишитись тут? Поки ми не знаємо, як бути з паном Азірафелем, було б зручніше знаходитись ближче.

– Хотів би я відмовити, але повертатись додому не хочу. Я займу спальну кімнату нагорі. Подивимось, чи вдасться нам повернути Азірафелю пам’ять. Скоріш за все, нам знову доведеться видертись Нагору.

– А що там?

– Янголу, Муріеле, можна стерти пам’ять. Можна викреслити його з існування або навпаки, створити. Можна повністю змінити його характер і світосприйняття. Проте таку можливість мають лише дві істоти у цілому Всесвіті: Бог і Метатрон.

– У них дуже потужний рівень чудес?

– Не зовсім. Колись Всевишня створила Книгу Життя, де записане кожне існуюче створіння Боже, без виключень. Раніше я думав, що це просто вигадка щоб лякати низьких за рангои ангелів, але, як нещодавно для себе виявив, це справжня річ. І якщо Азірафелю дійсно стерли пам’ять, то тут замішана Книга Життя.

– Який жах! – Очі Муріеля не мали в собі впевненості, на яку розраховував Кроулі, лиш страх і сум. – Але тоді нам ніяк йому не допомогти. Якщо Метатрон вирішив, що Азірафеля потрібно змінити, то так тому і бути!

– Я не готовий з цим миритись. Ти, можливо, теж. Якщо захочеш допомогти мені вдертись на Небо, буду дуже вдячний. І дякую за пропозицію пожити тут, я заїду за речами.

– Але Ви могли б…

– Не хочу використовувати забагато чудес за один день.

Звісно він збрехав, демони часто брешуть. Але показувати свою слабкість було ще гірше. Кроулі хотів провітрити голову, розсікаючи дорогу нічного Лондону. На вулицях майже нікого не було, і поки в машині грала чергова пісня Queen, Кроулі роздумував. Багато роздумував. І коли складав свої небагаточисленнні пожитки теж думав. Мозковий штурм припинився тільки коли він повернувся до Муріеля. Втома була сильнішою за будь-яку тривогу, і, хоч йому і не потрібен був сон, Кроулі впав на ліжко, засинаючи занадто міцно, щоб прокинутись від своїх спогадів.

1656, Ланканшир, Англія

– Кроулі, друже! Приємно бачити знайоме обличчя.

– Привіт, янголе. Бачу, ти сьогодні доволі збуджений, є якісь новини?

– Відверто кажучи, сталось дещо не дуже добре. – Азірафель виглядав нервовим і зовсім трохи сумним, що не міг не помітити демон. – Подейкують, сьогодні спалили останню відьму. Та не просто підпалили, вона підірвалась! Чому люди такі жорстокі один до одного… Вона завжди допомагала селянам. Але чому з собою забирати стількох людей? Вона б могла потрапити до Раю…

– Не сумуй, Азірафеле. Людську природу нам ніколи не зрозуміти, проте в деяких аспектах вони не такі й погані. Не хочеш зайти в місцеве кафе? Впевнений, набитий шлунок покращить настрій.

– Кроулі… Як завжди шукає хороше в людях. – посмішка прикрашала вуста янгола.

– І зовсім ні! Не неси дурниць, янголе. Я не хочу стояти посеред вулиці, пропоную потихеньку йти.

– А там є млинці?

– Чудовим чином з’являться в меню. – Посмішка Азірафеля стала ще ширшою.