Книги

Гарріет зівнувши, потяглася, та стомлено відкинулась о стінку м’якого крісла-гойдалки. Вона задумливо глянула на вікно. шиби трясло, дощ навіть не думав закінчуватись, а десь там, в далечені Лісу Діна, гриміла гроза.

– Здоров. – тихо привітався Том, немов боявся порушити атмосферу дощового вечору.

– Привіт, – обернула голову гарріет, та трохи скинула з себе бордовий плед. Було гарячо.

– Я тобі приніс каву з молоком, – сказав він, сідаючи навпроти неї.

– Міг попросити ельфа зробити. – гмикнула Гарріет, дивлячись на вогонь у каміні.

– Зварена власноруч кава, знаючими руками, набагато смачніша за каву яку тобі зазвичай готують твої домові ельфи. – повчально сказав Том, подаючи їй філіжанку запашного напою.

– Маєш рацію, – кивнула вона, з насолодою смакуючи каву. їй одразу згадалось, як Том будучи в Гоґвортсі часом самостійно варив собі її, всупереч протестуванням ельфів.

Запала приємна тиша. вогонь потріскував, а дощ все так само лив як з відра.

– Не хочеш почитати якусь книгу? – неочікувано сказала Гарріет, дивлячись в бік невеличкої шафки з книгами.

– Як в старі добрі часи, коли ми читали «Мері Поппінс» один одному в Виручай-кімнаті? – з усмішкою гмикнув Том.

– Саме так, – кивнула вона, направила паличку в бік шафки, та тихо промовила. – Акціо «Мері Поппінс»!

В її руках моментально опиналась стара книга в шкіряній палітурці.

– Вона досі в тебе є?! – здивовано вигукнув Том, відкидаючи назад своє, вже відрісше руде волосся. Слід було хоча б хвостик зробити, проте Том чомусь не хотів заплітатись. Хіба що дозволяв Гарріет інколи заплести йому якісь косички.

– Я і не думала її викидати. – фиркнула Гарріет.

– Он як…– протягнув Том, ховаючи посмішку за чашкою кави.

– Давай я почну, – посміхнулась вона, відкриваючи книгу. – Якщо ви хочете знайти Вишневу Вуличку, простісінько розпитайте туди дорогу у Регулювальника на перехресті….