Клітка

Ранок був тривожний. Порівнявши всі минулі ранки, дні, вечори, Герміона без найменших роздумів сказала б, що саме сьогодні їй було найважче. Вона не спала, не їла, лише мала постійні думки про майбутнє Хоґвартсу, про її друзів та про це бісове рішення, в правдивості якого вона ще досі не була впевнена. Впевнена лише в одному: або Слизеринці проти Волан-де-Морта, або проти них. Звісно, про таких союзників, які знущаються і нахабно насміхаються з інших, можна тільки мріяти, проте бачити в їхньому обличчі ворога — останнє, що хотіла Герміона. 

Дамблдор мертвий, і ця невідомість: «Що буде далі? Як буде далі?», лякала не менш, ніж усвідомлення того, що Смертежери всю ніч літали коридорами школи. За плітками дівчат з її кімнати Герміона дізналася, що директора вбив Снейп. Зрозуміло, це зрада. Але їй не було, що сказати, подумати чи заперечити. В ній була лише порожнеча. Лише порожнеча і нічого більше. 

Всі сиділи по кімнатах, ніхто навіть і не думав виходити в колись рідне та спокійне місце. Тільки після того, як Симус Фінніган почав бігати коридорами і кричати, щоб всі йшли до Великого Залу, дехто почав рухатись. Повільно, неохоче. 

Стіни смерділи вогкістю та злом, яке за короткий проміжок часу встигло просочитися в кожний куточок школи. 

Перше, що помітила Герміона, зайшовши, — Малфоя не було, проте його друзі мали вигляд гірший, ніж мали Ґрифіндорці, яким, здавалось, дісталось і дістанеться більше. Злість, роздратованість, страх? Так, ця бісова наляканість була присутня в кожного з них. Не такі вони вже й сміливі та впевнені, як поводились раніше. 

Ні Гаррі з Роном, ні Малфоя немає. 

Ґрейнджер трималась. Трималась з останніх сил. Мабуть, якщо б не Джинні, яка плакали всю ніч і досі плаче, Герміона вже розклеїлася, але їй потрібно підтримувати подругу, чого б їй це не коштувало. 

В проході опинився Северус Снейп, пройшовши повз учнів і махнувши своїм плащем, почав спокійно говорити, ніби не він вбив минулої ночі директора. Говорив, як завжди, з нотками роздратованості, що були присутні в його мові постійно. 

— Сьогодні… Сподіваюсь, інформувати вам про те, що відбулось, не варто, і ви вже самі знаєте. Ми переходимо на нову систему освіти. Щось схоже на Дурмстранґ. Вам все зрозуміло? — прошипів Снейп. 

Відповідати йому не хотілось взагалі, лише почувся якийсь протяжний тихий гул «та-а-ак» від Слизеринців, які не менше, ніж Ґрифіндорці, не хотіли відповідати.

Всі були в розпачі. І якщо Герміона знала або хоча б приблизно здогадувалася, що зараз з Роном та Гаррі. То за Драко вона й гадки не мала. 

«Цікаво, де зараз Малфой?» — сказала в себе в голові дівчина, скривившись від таких досить дивних думок.

***

Холод, вогкість і кров. Все, що відчував Драко, знаходячись в менорі, такому рідному нещодавно. Реддл, якщо його ще можна звати іменем, оселився тут, зробивши з цього місця осередок зла, смерті і тортур. Цієї ночі Малфой став Смертежером. Нарциса не була особливо радісна від цього, навпаки вона була схвильована і водночас сумна, але завадити плану Темного Лорда не наважувалася. Яка дивна паралель: Люціус гордився не скільки за сина, скільки за самого себе, хоча перебував не у меншому розпачі. 

— Мій Лорд, — похилившись, мовив Драко.

Той сидів за столом впевнено, по-господарськи, ніби все навколо належало лише йому. Поблизу покоїлася Нагайна, шиплячи і дивлячись своїм зміїним жахливим поглядом. На стелі і підлозі були крапельки бруду й крові, запах якої, здавалось, вʼївся в легені хлопця, оселившись в його пам’яті назавжди. Він не хотів навіть знати, як було його матері через весь цей жах. Вона робила з менору справжній дім, куди можна повернутися, де можна влаштовувати святкові заходи, де можна просто відчути щось рідне. А зараз він перетворився на справжнє Пекло.

— Дра-а-ко… Мій хлопчик, — уїдливо почав Волан-де-Морт, — сподіваюсь, я не помилився щодо тебе і твоїх батьків. Ти присягнув мені, але маєш ще одне завдання. Їх в тебе буде скоро дуже багато.

— Завдання? — підняв очі Слизеринець, ледь стримуючи хвилювання. Через тітку Лестрейндж і батька він легко мій надягати маску спокою та невимушеності навіть тоді, коли над ним використовують Круціатус чи просто знущаються з нього, змушуючи терпіти до останнього. Зараз такі способи виховання пішли йому на користь. Тож витримати таку напругу йому було нескладно.

— Вбий подругу Поттера. 

Серце пропустило удар. Руки охолонули, ледь не тряслись. Драко завмер. Вбити. Кого? 

— Мій Лорд!

— Не втручайся, Нарцисо! — роздратовано проговорив Малфой-старший. 

Повисла короткотривала тиша. Здавалося, що голова зараз закипить, і Темний Лорд одразу ж прочитає всі його думки щодо завдання. «Ні, треба щось робити з цим»

— Я лише хотіла запропонувати, Люціус, не вбивати поки що, бо вона може нам допомогти. — Промовила матір. Беллатриса лише зло зашипіла. Зрозуміло, вона хотіла крові, вбивста, знущань над дівчиною. 

— Мій Лорд, — отямився Драко, — дівка нам справді може стати в пригоді, нею можна шантажувати Орден і самого Поттера. До того ж вона знає багато інформації, потрібної для нас.

Малфой намагався прикидатися невимушено, удавати, що йому байдуже на те, чи вб’є він її, чи ні. Головне — показувати свою зацікавленість в цій справі і відданість Лорду. Насправді Волан-де-Морт не був занадто страшним і небезпечним. Так, беззаперечно, він найсильніший чаклун, проте і в нього є слабкі місця. Наприклад, його самовпевненість. Він не завжди може зрозуміти брехню Драко, прочитати його думки чи щось інше, думаючи, що йому справді віддані всі люди в менорі і за його межами.

— Дра-ако, будеш спостерігати за нею весь час. Ти маєш залізти до неї в голову і дізнатися всю інформацію, приховану Орденом. Якщо вона хоч щось задумає. Вбивай. — Зробивши паузу, жахливим тоном наказав Лорд. — А ти, Нарцисо, несеш за це відповідальність, щоб ніхто не припустився помилки, яка буде коштувати тобі життя. 

— Так, мій Лорд. — похилилася Місіс Малфой, ледь стримуючи своє хвилювання і сльози в куточках очей. — Ми з Северусом будемо тримати ситуацію під контролем. 

***

— Ні, ти це чув? — закричав Слизеринець, — він погрозив моїй матері. Дідько. До біса все. 

— Заспокойся, Драко, — прошипів Снейп, — твої нерви тут не допоможуть, а лише покажуть твою неспроможність. Ви з міс Ґрейнджер старости. Будете жити в одній башті, щоб тобі було краще стежити за нею. І без дурниць, Драко. 

Звісно, без дурниць. Драко ненавидів її всім серцем, як мінімум, тому що вона його дратувала. Ця вискочка і її двоє довбурів-друзів. 

Дуже багато впало на плечі Слизеринця останнім часом. Став Смертежером, треба стежити за Ґрейнджер, так ще й Волдеморт погрожує його матері. Безумно  дратувало те, що батько ніколи не ставав на бік Нарциси, навіть тоді, коли Темний Лорд фактично сказав, що вб’є її, якщо вона не буде робити все як наказано. Дратівливість. Це відчуття було присутнє в нього з самого дитинства, з тих пір, коли Беллатриса навчала його витривалості шляхом численних тортур та Круціатусів. 

Тепер Малфой виріс. Чи зрозуміє він колись, що почуття роздратованості, викликане через якусь людину, не означає байдужість до неї?

***

Години тривали як століття. Хоґвартс став тюрмою для учнів. Піддані Волдеморта посіли на місця вчителів, залишивши лише декого. Панувала диктатура, неначе школа знаходилась не десь в чарівному районі Англії, а в самому Радянському Союзі. Жахіття. 

Дізнавшись про її майбутнє місце проживання, Герміона була в жахливому шоці тривалий час. Жити зі Слизеринцем — останнє, що їй хотілося. Тепер вона почала ще більше сумніватись у правдивості його слів, почутих вчора ввечері. Що, якщо це був безглуздий жарт? 

«Він знав, що я буду жити поруч. Він все знав» — думала Герміона, йдучи до кімнати.

— Дідько, — врізавшись на всій швидкості, мовив роздратований Малфой, — Ґрейнджер, тебе не навчили за ці 7 років правильно ходити? 

— Краще тобі пояснити Малфой, чому я мушу жити поруч з таким як ти? — зозла заговорила Герміона, — ти що, сам цього захотів заради постійних знущань з мене. Чудово, зараз найзручніший час.

«Що? Моя мати врятувала її, а вона мене звинувачує. Бовдурка» 

— Послухай, бруднокровко, краще б тобі не знати, чому ти тут. Всі думають, що ти маєш потрібну інформацію, яка знадобиться їм у стриманні Поттера з Візлі. Хоча я в тобі не впевнений. — Проричав Драко. — Краще тобі закрити свого маленького рота, якщо не хочеш, щоб тебе зараз відправили до твоїх друзів. Тільки от тебе будуть використовувати для шантажу і жорстоких тортур. Твоє життя зараз — це казка, про яку тобі варто лише мріяти. Хоча не сподівайся, що тобі буде так солодко тут. 

На обличчі Малфоя Герміона побачила лише злість. Його волосся вільно спадало, і крапельки поту зʼявились на лобі. Грудна клітина здіймалась. Доверху. Донизу. З кожним його вдихом. Дівчина спіймала себе на тому, що нахабно розглядала Слизеринця, намагаючись зрозуміти його мотиви. 

— З цього дня, — нахилившись до неї, почав Малфой. Між ними була явна різниця в зрості, проте можна було почути його м’ятний подих, аромат деревини парфуму та солодкий запах вогневіскі. — Ти слухаєшся мене і тільки спробуй залишити цю кімнату — опинишся разом зі своїми дружками. 

В очах Ґрейнджер промайнули іскорки страху і невпевненості.

— Краще опинитись в темницях Азкабану, ніж поруч з тобою, Малфой, — дивлячись спідлоба, проговорила та, намагаючись заховати свою тривожність поблизу нього і удавати впевненість. 

— О, повір, Ґрейнджер, Азкабан і його темниці будуть точно квіточками, ніж життя зі мною. — Нахабна посмішка з’явилась у куточку його вуст. Він оглянув Герміону зверху і донизу та пройшов у кімнату, ніби випадково зачепивши її своїм плечем. 

«Терпи, Герміоно, терпи. Колись це закінчиться. Треба тільки дізнатись, що з Гаррі та Роном, будь-якою ціною.»

 ***

Їй постійно здавалося, що в неї не було вибору. Він їй і не був потрібен. Вона лише прагнула врятувати друзів, незважаючи на свою не менш жахливу ситуацію, яка тільки й викликала купу незадоволення.

Дівчина сиділа на дивані, що знаходився у вітальні, розташованій між їхніми кімнатами. Вона читала «Мистецтво війни» Сунь-цзи, ніби готуючись до найгіршого. За мить Герміона почула приглушений дівочий сміх і брижчання келихів. 

— Ні, ну якого дідька вони роблять! — зозла прошипіла дівчина, вже направляючись до кімнати Малфоя. Вони їй нахабно заважали читати. 

Дівчина була лише в одних шортах та майці для сну, із зібраним волоссям та трохи втомленими очима. І, звісно, із книжкою в руці.

— Мерлін, можна тихі… — Герміона завмерла, побачивши дійство, що відбувалось за порогом. 

Двері були ніби спеціально відчинені. І не важко було впізнати за ними двох Слизеринців. Пансі Паркінсон стояла, притиснута до стіни Малфоєм, видаючи короткий стогін. Дівчина була в короткій чорній суконці із зеленими смужками. Її темне волосся, трохи скуйовджене, спускалося на груди. Так в стилі Слизеринців. А він в свою чергу накривав своїми вустами її, стискаючи свою руку в неї на шиї. Пахло алкоголем та цигарками. 

Мимоволі прочистивши горло, Герміона зрозуміла, що видала себе за спостеріганням. 

— Ґре-е-ейнджер, яка зустріч, — протягнув Драко, повільним голосом. Було зрозуміло, що він випив. Його очі пропустили іскорки зацікавленості і зʼявився оскал, справді, як у хижака. Він спіймав себе на тому, що роздивляється її. — Хочеш приєднатися чи просто полюбляєш спостерігати за іншими? 

— Щ-о? — видихаючи промовила дівчина. «Герміоно, треба зібратись», — Малфой, ви заважаєте навчатись своєю прелюдією. Якщо ви такі бовдури і не знаєте, як це — зачиняти двері, то… так вже й бути, покажу вам. — Вона безцеремонно гримнула дверима, почувши лише незадоволені лайки Паркінсон. 

«Ні, ну, справді, бісовий син Малфой, ненавиджу»

Різкий гуркіт дверима — і Герміона, неочікуючи, опиняється притиснута до стіни.

— Що, ти робиш, Малфой? — слова від здивування вирвалися самі з її вуст. — Відпусти негайно! 

— Ти що, ще не зрозуміла, що ти не поводишся тут по-господарськи, ти зараз не у вітальні Ґрифіндору, тому облиш свій синдром командира і засунь його куди подалі. — Хлопець, нахилившись, обпалював своїм гарячим подихом Герміону. Їй стало моторошно від такої агресії з боку Слизеринця. — Твоя справа — сидіти в куточку своєї кімнатки і тихо читати немов тебе тут і не існує. Все зрозумі…

— Якщо ти, — різко перебила його вона, на мить зупинившись, поглянула йому у вічі, в яких палали вогники злості, — думаєш, що зі мною можеш спілкуватися наказним тоном і поводитись, як із Пансі, то забудь. Я ніколи не буду сидіти в куточку, як та мишка, прикидатися, що не чую твоїх нічних розваг. Ти вчора збрехав, а зараз удаєш, що тієї розмови і не було взагалі… 

— Ґрейнджер, в тебе є вибір або зі мною, або проти мене за умови того, що ти опинишся в лапах Темного Лорда, а тоді лише Мерліну відомо, як з тобою буде. 

— Не думаю, що він ставив перед тобою вибір, Малфой. Ти не хотів ображати татуся чи просто боявся, що він тебе поб’є посохом, як в дитинстві. Бідний хлопчику, не…

Моментально схопивши її за шию, заричав Драко. Герміона затямувала подих, по-справжньому злякавшись його наступних дій. 

— Замовкни, Ґрейнджер, — тихо на видиху сказав хлопець. Його голос відгоміном пролетів у неї в голові. — Не смій більше зі мною так говорити, якщо не хочеш наразитися на небезпеку. — Різко відпустивши, він пішов, залишаючи лише жахливий післясмак та запах вогневіскі.

Дівчина здригнулася, скотившись по стіні. В куточках очей накопичилися сльози, але плакати не хотілося. Вона почула сміх Паркінсон, яка нишком спостерігала за цим всім, удаючи свою неперевершеність біля Драко.

З цього моменту вона зрозуміла, що її жахливі часи лише починаються. Була впевнена: далі треба боротися не тільки за школу, за друзів, а й просто за своє місце в цій довбаній клітці.