ключ у замку

Осінь лишає ключ у замку,

щоб до неї хтось міг прийти, щоб до неї, а не вона…

Напівсліпий бібліотекар в Ватикані старанно ховає від сторонніх цінний документ, який дуже важливий для мене, і, власне, для всього світу,

беру на себе відповідальність таке казати, так.

Я був там достатньо давно і з захватом переглядав його, але на виході напівсліпий бібліотекар (його звали чи то Хорхе, чи Луї) міцно вхопив мене,

як для сухого старечі, якому щонайменше сотня років він був надзвичайно сильний і мав дуже охайні нігті.

Він міцно вхопив мене за плече і, звернувшись до мене моєю мовою, взяв з мене обіцянку, що я нічого і нікому не розкажу,

що я нічого про це не напишу.

Я водночас і злякався, і здивувався: він розмовляв краще мене і ще половини моїх співвітчизників, і скільки ж, скільки ж мов знає цей

напівсліпий бібліотекар з Ватикану?

На жаль, я вам цього не скажу, я хотів би поставити йому це питання, уточнити, щоб зробити свій текст більш інформативним,

та, власне, цей текст створений тільки тому, що я дізнався про смерть чи то старого Хорхе, чи то напівсліпого Луї.

З його смертю перестає діяти моя обіцянка мовчати. Отже, що я бачив там, в маленькій кімнаті в бібліотеці Ватикана?

Щоденник деякого чоловіка на ім’я Отто Ем, він достатньо товстий і містить різну інформацію, записану якоюсь незрозумілою мовою,

а можливо навіть невідомою.

Зі мною тоді були молода датчанка, італієць в товстих окулярах і ірландець зі смішними вусами, ми під наглядом бібліотекаря переглядали щоденник.

Італієць казав, що Отто Ем записує, скільки податків сплачує та інформацію щодо врожаю, ірландець від деяких сторінок посміювався, і казав,

що там написані непристойні анекдоти, які важко перекласти, а також записи про менструальний цикл дружини цього Отто Ем.

Датчанка казала, що Отто Ем глузує з нас, і це взагалі художній твір, ну, скоріш його чернетка, взагалі було багато скепсису щодо цього

неймовірного документу.

Але всі жарти і весь сміх припинився в той момент, коли бібліотекар показав нам ту саму сторінку. Ту саму, заради якої цей щоденник і зберігають.

У щоденнику Отто Ем вперше зафіксовано те, що настала осінь. Більш ранньої інформації про те, що у світі була осінь, просто не існує.

Що було до цього? Невідомо. Але осінь вічна, осінь має бути такою.

Осінь не має закінчитись.

Це ж воля божа, це ж не може бути проста самотня дівчина, яка приходить до нас вже тисячі років, це воля божа, це не може бути чаклунство.

Осінь одного разу припинить бути самотньою і просто до нас не прийде. Невідомо, де вона вперше з’явилась, чи на пероні, чи на дорозі, чи в лісі,

так само невідомо, де вона зникне.

Я відчуваю погляд напівсліпого бібліотекаря на собі, він хитає головою, та я пишу про це: осінь приходить до нас тисячі років, але так було не завжди.

Перш ніж вона почала наставати – вона була щаслива з кимось, а потім… А потім щось трапилось.

Осінь приходить до нас, та ніхто не приходить до неї. Вона навіть

лишає ключ у замку,

тільки б прийшли до неї, а не вона,

до неї,

а не вона.