Кладовище

По усьому кладовищу був чутний свист, між рядами старих могил стояла дівчина з лопатою та наспівувала якусь пісню..
На цьому кладовищі час не помилував пам’ятників та надгробків. Багато з них вже вкриті мохом, дрібними тріщинами, і мають малюнки та написи, які миттєво привертають увагу. Старовинні скульптури ангелів, хрести, та інші символи релігії вигравіровані на каменях, а вітер пронизує місце холодом та заводить сухе листя у куточки кладовища.
Евані копала яму для ще одної могили, розмахуючи лопатою у різні сторони розкидуючи купи сирої землі з лопати. Сіра бридка земля з кладовища прилипала до її старого потертого одягу, дивлячись на всю цю муть закінчивши зі своєю роботою на сьогодні вона захотіла розважитись своїм дуже дивним способом. Багато різних монументів пошарпаних часом, надгробні плити в яких поросла трава, закинуті усипальниці за якими доводилось доглядати і посеред купу цього строго лайна доводилось вибирати собі жертву для знущання. Випрямив спину вона обернулась і рівною ходою підійшла до якоїсь могили, заглянувши на вигравіюваний напис який з часом стерся, виставив лопату перед собою у бік напису, урочистим голосом вона промовила:
– А…кхм…шановний Майкл Олівейра! Я викликаю вас на дуель!
Евані дивилася на надгробну плиту та зітхнув, вона знімає з руки рукавицю і кидає її прямо по напису, дістав невелику книгу з кишені вона продивляється перебіжним поглядом сторінки та знов ховає. Даючи собі пару секунд на роздуми вона робить декілька кроків назад намагаючись вигадати силует свого противника, міцно тримаючи лопату готуючись до того, щоб нанести рубаючий замах, в невдалих спробах фехтування вона послаблює хватку на палиці даючи змогу лопаті вилетіти з рук і встромитися гострим ребром у землю.
Раптово здалеку долинув різкий, ріжучий вуха звук, ніби десь щось шкребеться. Намагаючись з’ясувати джерело шуму, вона схопила лопату і міцно затиснула її в руці, а потім вирушила на пошуки цих неприємних звуків.
Оглядаючись у спробі визначити джерело звуку, її увагу привернув склеп, приблизно 2,5 метра заввишки, з залізними дверцятами. Намагаючись відчинити, вона потягнула за ручку, але двері не піддавалися; подумавши пару секунд, Евані обережно постукала тричі.
– Тут є хтось?
Але ніхто не відповів, лише тиша…
-З вами усе в порядку? Потрібна допомога?
Від такої тиші дівчині вже стало нудно. Зненацька роздається гучний стук з іншого боку дверей.
-Мертві повстали чи що?

Вдаривши ногою по двері декілька разів, хлипка залізка нарешті злітає з петель та з глухим гуркотом падає всередину темного склепу.
Нахилившись, щоб пройти, вона засунула руку в кишеню, намацавши коробку сірників. Вогонь ледь-ледь освітлював простір навколо, відвівши руку в бік вона зіткнулася із холодною бетонною стіною, Евані запалила ще один сірник, піднесши його до нижнього кута склепу та присіла, там лежав напівзгнилий труп собаки, вглядаючись у темряву, вона більше нічого не побачила. Зітхнувши вона встала, піднявши голову і подивившись вгору вона побачила стелю яка була прикрашена різними витонченими візерунками з квітковим мотивом нагадуючи про вічність і красу у спокої. Вишукані витончені рельєфи відтворюють деталі квітів, які мовчазно розкриваються неначе казковий сад у темряві, заповнюючи простір дивовижною гармонією та красою. З двох боків розташовані дві великі кам’яні плити, які сповиті непорушною тишею. На цих плитах встановлені імена і дати тих, хто тут спочиває. Золоті літери німо свідчать про минуле і про той світ, куди вони вже відправилися.
Повернувшись до роботи, Евані знову почала співати:
Копаю яму, викопаю і тобі любий друже,
Плити закладати не стану.
Хрест із заліза я скую,
Табличку я прикрашу залізними квітками.
Ми будемо говорити і пити священне вино якщо ти китаєць.

Поглянувши на виконану роботу, вона зітхнула з полегшенням і тихо пробурмотіла собі під ніс:
-Жерти хочеться…
Присівши, вона провела рукою по землі і подивилася на чисте блакитне небо, в далеку виднілися темні грозові хмари. Звівши брови разом, вона з відразою подивилася у бік склепу, смердючий запах мертвої згнилої собаки, його не було!
Завершивши роботу над розкішною глибокою ямою для могили, Евані вирішила заварити чай. Вона обережно пройшла вздовж старих могил, збираючи велику торбину трав. Вона обережно вибирала кожну рослину, ніби обговорюючи свій вибір з тими, хто спочивав тут. Легкий вітерець поніс запахи сушеного листя, які перепліталися з ароматами квітів та землі.
Купа вугілля лежала на землі, навколо яких були два великі камені, які вже зчорніли від попелу. На цих каменях була розташована саморобна зварена решітка з прутів.
Дівчина відкрила двері до невеликого сараю та крокнула всередину. В просторій, але старій будівлі панувала атмосфера минулого століття. На столі стояв старий залізний чайник, вкритий ржавчиною, виглядав він так, ніби здавалося, що він був свідком багатьох чаювань в цьому сараї.
Сарай був дуже старий і зношений. Стіни були вкриті старими шарами фарби, яка відійшла від дерев’яних дощок. На одній стіні було ліжко зі старим плямистим простирадлом і виплутаними килимками на підлозі. Навпроти столу був старий дерев’яний стіл, на якому стояв залишений радіоприймач. Він виглядав дуже застарілим, але його поблідлі кнопки свідчили про безліч годин, проведених у слуханні далеких голосів з ефіру. Навколо стола були дерев’яні стільці, давно не змазані фарбою, але все ще міцні та вірні своїй ролі. Сарай нес сліди часу, але він виблискуючий власною атмосферою спокою і ностальгії.
Дівчина з засмаглим лицем та жахливими чорними мішками під очима стояла перед багаттям. Її волосся було переплутане від вітру. У руці вона тримала брудну залізну кружку, що здавалася вже використаною величезною кількістю разів. Застигла брудна вода миготіла в ній, нагадуючи дзеркало, в якому видно було лише тіні минулого.
Поруч із нею палало багаття, і на ньому стояв старий залізний чайник. Під впливом полум’я він почав свою мелодійну пісню. З глибини чайника почали підійматися хмарки пару, поглиблюючи аромат свіжого чаю. Дівчина вклала у чайник трави, які вона зібрала на кладовищі – лаванду, м’яту та чорнобривці. З кожним полум’ям багаття вода у чайнику ставала все гарячішаю та ароматнішою.
Її очі сяяли від втомленого, але задоволеного погляду, коли вона продовжувала кип’ятити воду, готуючи собі чашку чаю в цьому дивовижному і вродливому місці, яке вона вибрала для відпочинку.
Вечір повільно смикав сонце до горизонту, коли небо зарум’янилося від останніх променів дня. Евані стояла серед старого кладовища, де ритуалісти колись збиралися для своїх таємничих обрядів. Навколо неї стояли високі старі дерева та старі могили, які розповідали свої власні історії.

Але на горизонті наближалася гроза. Темні хмари стали згоджено креслити обриси перед згасаючим сонцем. Перший грім глухо вибухнув, а вітерець ставав все сильнішим.             Дівчина взяла в руки залізну кружку з чаєм та прикриваючи її руками, випила краплю ароматного напою.
Сильна злива почалася раптово, немов з неба вилилася вся вода небес. Грім проколов небо, а блискавки освітлювали темряву. Дівчина була вже біля старого сарая, коли дощ став гучним і розпочав обливати землю. Вона вирішила включити радіо, щоб пережити дощову ніч. Проте, через стихію, радіо почало працювати з перебоями, видаючи лише шуми та шарудіння. Вона слухала ці невиразні звуки, коли раптово виглянула через вікно.
За вікном вона побачила щось дивне. Група людей у чорних плащах стояла під дощем, затягнута в темряву. Їхні силуети були викривлені і моторошні від блискавок. В руках кожного з них були незрозумілі предмети, які випромінювали стрьом світла. Вони стояли там, німі, мовчазні, немов очікуючи чогось.
Евані відчула, що ця група людей у чорних плащах прийшла з метою, яка викликала у неї страх та невизначеність. Напружено слухаючи грім та шум дощу, вона спрямувала увагу на це дивне суцільно нереальне видовище, що розгорталося перед нею на цьому кладовищі.
Сильний вітер лив як із відра, дівчина взяла лопату до рук та масляну стару лампу. Її відважний погляд світився в нічному мороці, коли вона вирішила вирушити до цієї дивної таємничої групи окультистів. Кожен крок був важкий через глибокі калюжі та мокру землю, але вона ішла вперед.
Група окультистів раптово злякалась дівчини, яка вийшла до них із лопатою та лампою в руках. Її рішучий вигляд, освітлюваний масляною лампою, створював жахливий контраст з темрявою та дощем. Група людей були вкриті чорними плащами та обережними поглядами, але вони були непрошеними гостями на цьому кладовищі й відчули загрозу в рішучості дівчини. Під впливом страху окультисти різко відступили, намагаючись втекти від цього небезпечного спостерігача. Вони розпорошувалися в різні сторони, залишаючи за собою лише вихор гримучих чорних плащів.
Після того як группа зникла у темряві, дощ стих, залишаючи за собою лише звуки вологого смикання листя на деревах та загрозливі грімові вибухи на небі. Дівчина була мокра та стомлена від свого відважного вчинку.
Від світла масляної лампи, яка створювала лише обмежене коло світла, дівчина спокійно йшла та оглядала кладовище в темряві. Кожен її крок на бридкій землі, по багнюці від дощу, був обдуманим та обережним, ніби вона не хотіла завдавати болю навіть тим, хто вже пішов у вічність.
Серед могил і хрестів вона думала про життя та загальну долю людини. В тій тихій, непередбачуваній темряві кладовища, де спочивали живі історії та минулі спогади, вона відчувала невимовну сумнівність і спокій. Тут було місце спокою та медитації, де кожна могила була символом пройденого життя та надії на вічність.
Молодий місяць рідко проникав крізь хмари, і кладовище опускалося в дуже глибоку темряву. Дівчина пройшла мимо могил, які стояли як мовчазні свідки давніх часів. Вони були похилені та зруйновані, з вибіркою та тріщинами на своїх надгробках, що здавалося надавало їм подивної нереальності.
Статуї ангелів стояли мов ніколи не висихаючі фонтани, мовчазно виглядаючи зі своїми сталево-сірими очима, що здалися такими ж холодними, як і нічний вітер. Вони тримали руки над покійниками, а їхні обличчя виглядали не такими втішними, як вони мали б здаватися – вони були вражаючими й загадковими.

Під час свого переходу між могилами, дівчина відчувала, що за нею щось наглядає. Те, що було з нею на цьому кладовищі, було більше, ніж просто звичайний вітер чи нічна темрява. Це було, начебто, живою таємницею старого кладовища, що спостерігала за нею, як за сторожем своїх мертвих.
Все сталося різко, із темною таємницею кладовища вирушило щось або хтось. Мов примара зі страшних кошмарів, дві руки здавалися випливаючими зі тьми, а потім тісно обгорнули дівчину ззаду. Захоплені руки жорстко притиснулися до її горла, і вона відразу відчула невмолимий тиск на своїй шиї, який пригнічував подих та визвав мурашки по шкірі. Вінця її волосся були мокрі від дощу, але вони здавалися обтяженими як важкі кайдани. Вона була в безнадійній ситуації, але відчуття власної боротьби за виживання не давало здатися.
Таємничий нападник не показував жодних слідів та не проявляв жодного відчуття милосердя. Дівчина відчула відчай і страх, виступаючи на її страшно блідому обличчі. Час став ще більшим ворогом, і вона робила все, що в її силах, щоб вижити та вирватися з цього смертельного захоплення.
Втомлена та відчайдушна, вона рвалася та боролася, відчуваючи, що її життя залежить від цього безкомпромісного суперництва. Темрява кладовища була свідком цієї боротьби за виживання, де кожен подих був боротьбою за світло у темному світі мертвих.
Під час боротьби за виживання Евані відчула, як її сили майже вичерпуються, і вона прагнула надії на порятунок. руки та ноги тремтіли від стресу, масляна лампа впала на землю під час боротьби, розтягнуті шкірні  покриви, кровяні сліди на шиї, її дихання було переривчастим коли нападник відпустив її, раптово перед нею з’явилася висока жінка з неймовірною красою і загадковими атрибутами. Вона була приголомшливої краси та надприродного походження.
У цієї жінки були дивної форми два роги незвичайного кольору що стирчали з голови. Їх форма була різкою, але з заокругленими кутами, а кольорова палітра надавала неповторності. Світле волосся було сухе наче її не зачепив дощ, на кінцях було трішки хвилястим. Вона була вдягнена у плаття, що облягало її досконалу фігуру, а в руках була дивна річ – шар, розміром з яблуко, який трохи світився, надавши їй ще більше загадковості.
В цей момент дівчина відчула, що її долі рушилася в новому напрямку, і ця жінка, зі своєю незвичайною аурою загадки, виглядала, начебто, посланцем зі світу між життям та смертю, готовими відкрити перед нею таємниці, що довгий час були приховані від погляду живих.
Жінка з рогами, попри її незвичайний образ, виглядала, ніби не належала до світу живих. Її очі були порожніми, як бездонні колодязі, і вони виражали лише незрозумілу пустоту та жорстокість. Вона знову кинулась на Евані, яка стояла перед нею, прагнучи вирватися від цього моторошного стиску.
Евані, втративши віру в надію,  задавши про лопату у її руці, взяла в обидві руки і намагалася відбитися від свого нападника. Проте вона не була досить вправною, і її рухи були нерішучими та неспроможними протистояти цій надприродній силі. Її удари були важкими і повільними, і вони не завдали жодної шкоди жінці з рогами. Бій між ними був як боротьба між живим та неживим. Жінка з рогами продовжувала притискувати Евані до землі, її міць була вражаючою. Спроби дівчини відбитися були марними, і вона відчувала, що сили покидають її.
Ця битва була як війна з невідомими силами, і Евані була на межі виживання. Незважаючи на свою незвичайну віру в справедливість, вона опинилася у безнадійному становищі, намагаючись врятувати своє життя від цього непереможного нападника.

– Жінка з рогами валить Евані на землю з великою силою, її безжальні руки захоплюють шию дівчини. Жінка намагається задушити її, спікаючи її жорстоким тиском. Евані бореться, намагаючись вирватися, але сили покидають її.
У цей жахливий момент сфера, яка лежить на грудях Евані, починає світитися яскравіше. Яскраве світло вирушається з цієї магічної сфери, оточуючи дівчину яскравою аурою. Це світло єднається з останніми залишками її сил і віри.
Евані останнім зусиллям спробувала відштовхнутися від нападниці, але сили вичерпалися. Вона відчула, як свідомість поступово покидає її, ніби хмара темряви починає закривати очі. Її тіло важко лежить на сирій, мокрій землі кладовища.
Дівчина лежала там, з безсиллям та безнадією яку її охопили. Земля вбирає тепло, ніби приймаючи її до своїх обіймів. Дощова вода струмками стікала по блідому обличчю, змішуючись із солоними сльозами. Її дихання сповільнилося, серце билося все слабше і слабше.
Тим часом жінка з рогами встала. Її очі залишилися пустими і холодними, як і раніше. Ні слова не було вимовлено, але її жорстокий вигляд несли в собі незворушну впевненість.
Жінка відвернулася від Евані та мовчки вирушила, залишаючи її лежати на тій сирій мокрій землі. Груди  дівчини тяжилися від важкості втрати свідомості, і вона опустилася ще глибше в безпам’ять.
Кладовище продовжувало мовчазно своє існування, тільки подекуди відгомонюючи віддалені вигуки нічних істот. Але для Евані цей світ став непорушним місцем, де вона лежала непритомна, поглиблюючи своє з’єднання із землею.
Поки Евані лежала на землі безсвідома, її тіло ледь дихало під важким навісним повітрям. Безжиттєвий пейзаж навколо неї здавався сповненим темряви та вологою. У тій безмежній темряві виринули двоє незвичайних істот: дивна маленька дівчина близько 13 років і молодий чоловік приблизно 23 роки на вигляд.
Маленька дівчинка, виглядаючи як природна чарівниця, сповнена загадкової енергії, наблизилася до Евані. Її очі сяяли дивним світлом, попри її вік. Вона присіла поруч і ніжно доторкнулася до обличчя непритомної дівчини, якби намагаючись передати туди свою силу. А чоловік мовчазно спостерігав за ними обома не відводячи погляду.