Квіточка

Вечір.На вулиці вже почало темніти.У багатьох домах вже горіло світло а двори освітлювали ліхтарі зі столбів.Учні верталися додому після другої зміни.Як же буде добре зараз зайти до себе,а там тебе буде чекати тиша,бо мама ще не повернулася з роботи.Зараз ти перевдягнешся,візьмеш собі щось перекусити,а потім вмикнеш концерт улюбленої співачки та сядеш щось малювати,або ж в’язати чи ще щось..Все ж тяжко бути творчою людиною,ніколи не можеж обрати що тобі поробити..
Саме з цими думками зараз йшла по вулиці не висока, рудо-волоса дівчина.Її звали Маргарет.Сьогодні за весь день вона сильно втомилася.Виправляти семірку по географії це та ще не легка справа..Але для розумної дівчини це зайняло не так і багато часу,тож вона справедливо заслужила свій двох-дневий відпочинок,від будневої школи.У класі вона була відміннецею та старалася гарно вчитися, але не була “тією самою” зубрилкою,а навпаки,мала хорошу репутацію та нормальних однокласників,з якими мало що але можна обговорити.Тільки от близьких людей в неї не було..Вона почала почуватися себе самотньо рівно три роки тому,коли її життя змінилось у один момент після переїзду.Друзів нема,з мамою стосунки натягнуті а дурацький страх заговорити з людиною так і сидів у сиредині та на волю виходити навідь не намагався.З одного боку це було тільки на руку.Одній і так добре,ніхто не заважає тобі в житті та навчанні.Роби що хочеш та не бійся думки інших.А з іншої,на душі було дуже сумно через це.Можна було б обговорювала з друзями останні продивленні мультики,ділитися радістю через гарно написані контрольні і разом вони б провели все літо гулявши та робивши якісь дурні речі..Точно,літо!Воно вже зовсім скоро!Буквально через місяць,закінчиться школа,вічні самостійні роботи і перевірочні та можна буде відпочивати.Тільки от якби хтось був поряд.А поряд не було нікого.Час йде,найкращий період у році все ближче і ближче але чомусь знов для всіх,і тільки не для самотній Марі.

Дім.Нарешті.Не поспішаючи,Маргарет відкрила двері та вішла у приміщення.До входу доносився запах чогось горілого.Ну хоч щось залишилось він ранкових,невдало приготованих млинців.Все ж таки вчитися готувати без мами,в тринадцять років це погана ідея.
Вона розбулася та зайшовши на кухню зрозуміла що прямо зараз їй не відпочити,бо по перше,треба ще було вимити посуд від своїх “кулінарних шедеврів”.А по друге,продуктів вже було мало,тож треба сходити в магазин.
-І чому я маю слідкувати за наявністю продуктів?Готує ж завжди мама.. – Пронеслося у дівчинки у голові.Це ж і справді було не справедливо.Ну може трохи і справедливо.Марі сама не знала чи правильно це.
Через п’ятнадцять хвилин вона вже впоралась з посудом.Але знову виходити на вулицю,там де зараз шумлять діти,там де темно і там де ти не зустрінеш жодного знайомого,йой як не хотілось.Тому трохи подумавши,вона вирішила що не піде.А все що треба,можливо мама по дорозі купить.Сподіваючись що це було правильним рішенням,Марі піднялася до своєї кімнати,з радістю через те що можна відпочити.

-Маргарет,я вдома! – Почулося з першого поверху.Мама прийшла.А судячи з голосу,вона ще й була роздратована.Видно знов на роботі відбувався якийсь жах.Тепер дівчинці можна було тільки шкодувати за те що вона не сходила в мазанин.Тепер їй доведеться спуститися у низ не тільки щоб зустріти мати,а і що б вислухати від неї порцію невдоволення через те що її донька ледарка,лінива та все таке.Саме це було коли мама була злою.
-Привіт мамо – Марі видала легку посмішку,що б мама хоч трішечки заспокоїлась,але це здається ще більше її бісило.
-Ти сходила у магазин? – З більш серйознішим лицем спитала жінка.
-Ні,я не встигла.У мене були справи ввечері,і тому..
-Тому що? – Пепебила мама. – Тепер не треба матері допомагати?!Ну от що не попроси,фігу тобі мамо!Я з роботи,втомилася.. – Марі таку реакцію і очікувала.Але все ж таки висхухавши всі ці крики,мама все ж таки сказала – Сходи зараз до магазину.Будь ласка. – Ого,спокійні слова після гнівного спалаху?Не схоже.Але це хочаб закінчиться.
-Добре,тільки перестань злитися.Зроби собі поки чай,а я куплю що небудь до нього.Заспокоїшся,поговоримо,тобі легше стане. – І чомусь заспокоювати треба саме маму.Марі неначе увійшла в доросле життя ще у вісім років.Завжди старалася заспокоїти свою єдину людину яку називає близькою,хоча насправді так не вважає.
-Добре,йди вже. – Все також холодно відповіла донці.Не любила вона ці поради але їй всього навсього хотіли допомогти.

-..Хліб,яблука,мелений перець,кефір.. -Перечислювала у себе у голові Маргарет – Точно,ще щось смачненьке до чаю! – Вона підійшла до вітрини зі смаколиками – Можна взяти печивко з корицею,його дуже полюбляє мама.А собі сирок візьму,я так давно його не їла..
Вже у сотий раз перевіряючи список продуктів,підійшла її черга на кассі.
-З вас 315 гривень – Сказала жінка яка обслуговувала нашу дівчину.
– Трясця.. – Пронеслася думка у голові – Вибачте,мені не вистачає 15 гривень.Можете..Прибрати сирок? – А вона його так хотіла.
-Так звичайно,почекайте трохи.
-Постійте! – Вигукнула дівчинка,яка стояла у черзі перед Марі – Я додам грошей.

Сказати що Маргарет була здивована,нічого не сказати.Якась незнайомка вступилася за неї.Зараз та дівчинка стояла на кассі.У неї було коротке і темне волосся,невисокий зріст але лице нажаль можливості розглянути не було,бо на голові була панама,яка все прикривала.А вдягнута вона була у кожану,чорну куртку,у не дуже довгі шорти з ласинами та у кросівки під назвою “Конверси”.Судячи з її вигляду,то можливо можна зрозуміти чому вона допомогла Марі.Може з бататої сім’ї чи ще щось таке.Не те що Маргаретт,у якої мати цілий день на роботі,тільки тому що збирає грощі донці на коледж.А він буде тільки через п’ять років..
І тепер стояв вибір:Мовчки піти додому чи подякувати ту чорноволосу.Другий варіант звісно кращий але це було страшно.Мало того що її страх говорити з людьми сильно себе видавав,так і на рівні з її спасительницею вона -сіра мишка.У неї довге руде волосся,заплетене у неакуратний,зроблений на швидку руку пучок.Зараз вона була вдягнута у фіолетовий кардиган,який зв’язала сама,у довгу по коліна,синю спідницю та у чорні босоніжки.Це дві зовсім різні людини.Тому через це і було страшно.Але Маргарет стараласася завжди бути чемною,тому треба було заставити себе підійти та подякувати.
-Привііт – Не впевнено протягнула рудоволоса – Дякую тобі що допомогла мені.. – Було видно що вона нервувала.
-Оу,нема за що. – Уміхнулася їй дівчинка. – Я доречі Каміла!Не проти познайомитись? – Та невже.Марі зараз була в одночас збентежена і на сьомому небі від щастя.
-Аа,так,так,звичайно не проти! – З тремтячим голосом відповіла Марі – А я Маргарет!
-Приємно познайомитись – Камілла старалася зробити більш розслаблене лице,що б її нова подруга почувалася себе спокійно,бо була дуже видна її нервованість. – Доречі я бачила тебе у школі,ти теж навчаєшся у сьомому класі?
-Так!Але я й одразу не подумала що ти теж у сьомому.Ти виглядаєш старше – На це чорнява розсміялася.
-Ну так,всі так кажуть – Сказала вона з милою посмішкою – Може додому вже підемо?Мені у ліву сторону.
-О,мені теж!Як раз ще побалакаємо – На диво але на правду,Марі почувалася себе комфортно з її новою подругою.Вона не боялась її,вона заговорила,переборола свій страх!Боже,скільки ж усього за сьогодні трапилось..

Дві дівчини йшли у продовж домів та балакали,як тут,у Каміли щось трапило у поле зору.Це була маленька квіточка,яка валялася на дорозі.Вона була оранжевого кольору,така мінімалістична і красива..
-Хто ж викинув цю крихітку? – З цими словами темноволоса підняла малу – Вона така мила та красива..І руденька.На тебе схожа – повертаючись до подруги посміхнулася Камі.
-О,і спраді – Видавила з себе Марі.Їй було так приємно від її слів.Раніше ніхто так не говорив про неї.Вона трохи почервоніла та взяла квітку з рук Каміли.
-О!Буду називати тебе квіточкою! – Вигукнула друга – Тобі так це підходить!

***

-Ну,короче якось так ми і познайомились – Нарешті закінчила свою розповідь блондиніста дівчина – А ще,через декілька днів я пофарбувалась.Вийти з темного було важко..І як мені батьки таке дозволяють в одинадцять..